Василь Шкіря: «Дитяча книга повинна бути цікавою, корисною, і доступною»

Те, що вітчизняне книговидання знаходиться у занепаді, ні для кого не секрет. Та ще красномовніше про це говорять цифри: якщо колись в Україні видавалося понад 130 мільйонів примірників, то нині – 38 мільйонів. Майже у 3,5 раза знизилися наклади вітчизняних видань, та й українці почали менше купувати книг. А відтак діти – менше читати. Дитячий письменник Василь Шкіря (на фото) з Ірашави розповів «Новинам», якою, на його думку, має бути сучасна книга для дітей, аби вона стала затребуваною.

Василь Шкіря: «Дитяча книга повинна бути цікавою, корисною, і доступною»

— Моя дружина понад 25 років пропрацювала у книжковому магазині в Іршаві. Я неодноразово заходив до неї і спостерігав, на що насамперед діти звертають увагу, коли беруть у руки книгу. Їм подобається її гарне кольорове оформлення як зовні, так і всередині. На видання такої книги потрібні чималі кошти. І, звісно, треба чимало грошей вкласти у її «розкрутку», аби згодом продати. Мені особисто неодноразово доводилося переконувати батьків, що вони в барі залишають набагато більше грошей, ніж коштує дитяча книга. Та мало хто дослухався. Є такі батьки, котрі силоміць виводять дитину із книжкового магазину, так і не купивши книгу. Люди стають черствими, безвідповідальними за майбутнє покоління. Настали часи, коли батьки не задумуються над тим, що для дитини справді важливі розум, мудрість, начитаність — риси, які виховує книга.

Нині ми живемо у світі інформаційних технологій, тому книга має бути цікавою. Це необхідно для того, аби вона могла конкурувати з інтернетом. Бо можливості всесвітнього павутиння безмежні. Крім того, з часом змінюються і людські цінності. А багато письменників, судячи з їхніх книг, так і залишилися в минулому. Тому письменники мусять звертати увагу в своїх творах на стосунки дітей. Тобто, чим і як живуть сучасні діти? Книга має бути повчальною, відтак дитина у ній має знаходити відповіді й збагачуватися знаннями.

Зрозуміло, що до читання дитину потрібно привчати змалку. Звісно, це – обов’язок батьків. Але відомо, що нині книга – задоволення недешеве.  

– Мені особисто книга нагадує грубку: до теплої горнуться читачі, а від холодної – ідуть геть. Але ваша правда: нині навіть дитяча книга доступна не кожному маленькому читачеві.

Цікаво, що читач звертає увагу найперше на «розкручених» авторів...

– Це справді так. До прикладу, торік в Іршаві гостював Андрій Курков. Разом з ним побували у книжковому магазині. Продавці зауважили, що його книги розкуповують, як гарячі пиріжки. Причина проста: цей письменник добре відомий в Україні і за її межами. Про те, що власні твори й ім’я потрібно «розкручувати», зрозуміли і наші закарпатські письменники. Бо інакше на книзі не заробиш.

Але маємо ще одну проблему: нині багато творів видається мізерними тиражами – 300—500 примірників. Вони практично недоступні масовому  читачу. Крім того, окремі видання рясніють граматичними, орфографічними і смисловими помилками, а також історичними невідповідностями. Бо чесно кажучи, останнім часом видавництва економлять на літредакторах.

Як оцінюєте закарпатську літературу загалом?

– У фінал цьогорічної Національної премії імені Т.Г.Шевченка вийшли двоє закарпатців. Її лауреатом став Петро Мідянка. Натомість вважаю, що достойні цієї премії багато й інших наших земляків-літераторів: Мирослав Дочинець, Дмитро Кешеля, Василь Густі, Василь Кухта й Андрій Дурунда… Просто кожному свій час.

Я часто перечитую роман «Жменяки» Михайла Томчанія. Так, як він писав, ніхто не пише нині. За романи «Жменяки», «Тихе містечко», «Брати» він теж міг стати Шевченківським лауреатом.

Як гадаєте, що мали б зробити письменники, аби оживити літературний процес на Закарпатті?

– Наша область – єдина в державі, де нема свого літературного журналу, в якому мали б можливість друкувати свої твори письменники краю. До речі, журналісти вже почали видавати свій журнал. Хоча свого часу в Ужгороді виходили часопис «Тиса» та газета «Карпатський край», які редагував відомий український письменник Іван Долгош. На сторінках літературного видання мали б можливість позмагатися і критики. Не вірте тому, хто каже, що у нас нема критиків. Бо своє вагоме слово про сучасну літературу могли б сказати Надія Ференц, Михайло Рошко, Лідія Повх-Ходанич, Сергій Федака, Володимир Фединишинець, Наталія Ребрик, Василь Густі, Юрій Балега, Дмитро Кешеля…

Останнім часом Закарпаття народило нових дитячих письменників. Це – незаангажована ніша, бо тут можна «пробитися» у видавництва, які спеціалізуються на дитячій творчості.

– Раніше для дітей писали Володимир Ладижець і Степан Жупанин, тепер торують цей шлях Галина Малик, Дмитро Кешеля, Лідія Повх-Ходанич, Маргарита Меденці, Юрій Шип, Володимир Фединишинець. Раніше твори для дітей охоче друкувала обласна молодіжна газета «Молодь Закарпаття», яка виходила двома мовами: українською та угорською. До речі, я теж там починав друкувати свої казки.

До речі, пане Василю, як встигаєте поєднувати журналістику й письменницьку працю?

– Журналістом я став раніше, ніж письменником. Пригадую, у шостому класі районна газета «Нове життя» надрукувала мою інформацію «На сцені – Іван Царевич». Тоді ж у «Молоді Закарпаття» вийшла моя казка. Вже потім були книги «Сльоза лелеки», «Як Осел вогонь сховав».

З тих пір спливло чимало літ. Уже побачили світ 13 моїх книг. Серед них – «Три бажання», «25 казочок для маленьких діточок», «Пригоди поштарика», «Візок казок», «Іван Сила та брати-розбійники». За цю книгу я удостоївся літературної премії імені Федора Потушняка.

Як відомо, письменник не може не писати. То над чим Василь Шкіря працює нині?

– Вже написав серію повістей-казок «Чупакабра», «Незвичайні пригоди Андрійка Незгоди», дописав продовження казки «Про Василька, Марсіяну і НЛО». Також маю чимало інших творчих задумів. Та наперед, як кажуть мудрі старі люди, краще не загадувати. Час покаже.

Завтра – Великдень! Отож, пане Василю, розкажіть, як ваша родина святкує Пасху.

– Жодного разу наша родина не пропустила процедуру освячення паски. Навіть у ті далекі часи, коли за це переслідували, ми завжди йшли до церкви на Великдень. Відтак упродовж років це стало доброю традицією. Хоча час і не стоїть на місці, бо діти виростають. Зате мої доньки Тетяна та Анюта вже зі своїми сім’ями освячують паску разом з нами, з батьками. Маю також і п’ятирічну внучку Тетянку, яку бабуся вчить писати писанки воском. До речі, коли ми з дружиною жили в Загатті, то завжди паски випікали в печі. Нині в Іршаві не маємо такої можливості. Тому дружина пече в духовці, але за старовинним рецептом, який успадкувала ще від своєї бабусі.

Розмовляла Маріанна Шутко

17 квітня 2012р.

Теги: Шкіря, письменник, література

Коментарі

читач 2012-04-17 / 16:49:25
шкірі так много усюди стало, що не газета - то інтерв"ю. Ачий го на Нобля висувають?

На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
Суничний бум у Виноградові та його міжнародні наслідки
/ 4"Правильна" закарпатська свальба: старшому поколінню – традиційні страви, молодшому...
/ 2"Народ мене визнає". Присвячується пам'яті знаної балетмейстерки-постановниці Клари Балог
Підкована блоха та Мона Ліза на рисовому зерні: Майстер мікромініатюр Володимир Казарян творить шедеври між ударами серця
/ 1300 дерев'яних церков на дерев'яних тарелях планує створити ужгородский різьбяр
/ 2Примари минулого
Новий ангіограф у Хусті тестують медики
/ 2Безпритульним собакам у Виноградові лікуватимуть зуби, робитимуть рентген та оперуватимуть
Закарпатець став свідком трагедії "Титаніка"
» Всі записи