Доля Івана Коршинського віддзеркалює становлення Української держави

Книга відкривається змістовною передмовою доктора історичних наук М. Вегеша. У ній стисло охарактеризовано життя і творчу діяльність І.Коршинського, відтворено ту атмосферу, в якій до війни й після виховувався і гартувався тип українця-патріота, лікаря-хірурга, кандидата медичних наук, народного депутата України ІІ скликання, багаторічного в’язня сталінсько-беріївських таборів, котрий гостро переживав трагізм народного безсилля й можливими методами боровся за справедливість.
Далі у чотирьох розділах подано статті Івана Коршинського, інтерв’ю з ним і публікації багатьох науковців та журналістів, таких, як І.Мешко, О. Довганич, В. Русин, Є.Сірий, М. Ганич, М. Бабидорич, М. Зимомря, П. Федака, С. Федака, Н. Тегза, І.Густі, М. Тимша, В. Нитка, О. Гаврош, Д. Копинець… Всі вони правдиво й переконливо відображають життя й діяльність своєрідної легендарної людини Закарпаття та його побратимів у катастрофічних обставинах. Змальовано трагедію цілого покоління, що, поставлене на грані двох світів, було змушене у неймовірному котлі історії змагатися за виборювання волі, незалежності для свого народу, за його виживання під ярмом іноземного поневолення. Найбільшим його злочином, як й інших патріотів, було те, що він усвідомлював себе українцем, мріяв про незалежну Українську державу. Зі статей довідуємося, що серед нас ще є людина, важке життя якої не зламало волі, принципів, не вбило в серці любові до свого народу й держави, щирості, доброти і бажання допомагати людям. Тепер настав час віддячити І.Коршинському за це, як і іншим правдоборцям, довести до кінця їхню все ще не завершену справу побудови сильної вільної соборної України.
У першому розділі «На варті здоров’я» у статтях фахівців та інтерв’ю розкривається діяльність Івана Юрійовича на ниві охорони здоров’я. З них довідуємося, що він належить до плеяди талановитих лікарів, щирих людинолюбців, яким дарував Господь дар зцілення душі й тіла людини. Самовіддана праця на згаданій ділянці роботи слугує взірцем для наслідування і в наш час. Він справедливо носить звання заслуженого лікаря України.

Наступний розділ «У Верховній Раді України» містить безцінну інформацію про діяльність Івана Коршинського у парламенті, його взаємини з іншими депутатами, життєписні нюанси, зокрема працю над знаковим документом нашого часу — творенням і прийняттям Конституції незалежної України. Про це переконливо мовиться у статті Івана Юрійовича «Боротьба за Конституцію — боротьба за державність України». Інші матеріали утверджують його вагомий аспект творчої особистості, авторитетність, навіть харизматичність у середовищі тодішніх депутатів.
Іван Юрійович резонно зазначає, що без порозуміння та об’єднання національно-демократичних сил не можна розбудовувати державу. Це повинно бути зрозумілим кожному, хто вболіває за свій народ.

З рецензованої книги та інших публікацій І.Коршинського яскраво випливає, що українська мова зазнала впродовж окупації України москво?більшовицьким тоталітарним режимом безперервного й систематичного переслідування і насамперед фізичного винищення носіїв мови — українців, нещадної русифікації, антиправового обмеження і, в кінцевому підсумку, витіснення її з різних сфер життєдіяльності нації та впровадження як панівної російської мови. Він чітко усвідомлює, що його громадянської позиції «ходіння в народ» недостатньо для збереження української нації. Без адміністративного втручання, рішучих радикальних змін, національно-визвольної боротьби саме в цей час Україна може втратити назавжди свою незалежність.

Чи не найбільше маловідомих чи й зовсім невідомих фактів зустрічаємо у розділі «Політв’язень, політичний і громадський діяч». Спраглий до комплексного пізнання читач розкриє для себе трагедію І.Коршинського в контексті репресивних гонінь тоталітарної системи, яка у всі часи не терпіла вільнодумства інтелігенції. Читач-фахівець збагатиться поданням вичерпних відомостей про патріота, життєподвиг якого заслуговує найпильнішої уваги. Разом з тим довідуємося і про велику кількість імен, які правдою і совістю прислужилися втіленню української національної ідеї, нашої культури, які багато вистраждали від більшовицької тиранії з її типовими людиноненависницькими діяннями: так званим розкуркуленням, вигнанням із рідної хати, репресіями, голодоморами. Ще й нині не можна оговтатися від колишнього володіння нами безбожними більшовицькими супостатами.
Здавалося, ніхто ніколи не дізнається про безправність, приниження, поневіряння і муки українців, котрих нещадно й безжально виселяли в сибірські табори, гнали зі своєї рідної землі. Однак про все це переконливо сказано в рецензованій книзі. Автори окремих статей справедливо відзначають, що, пройшовши крізь усі віхоли ХХ століття, особливо семирічне перебування у тюрмах і таборах ГУЛАГу, Іван Коршинський зберіг любов до людини, українську ідентичність, вірить у людську гідність, не сприймає різних форм несправедливості у людських стосунках. Особливо гнітить його душу, як і інших національно свідомих українців, знущання над іменами тих, хто боровся за незалежність України. Ним опановує почуття безпорадності ще й тому, що паплюження імен українських героїв залишається безкарним.

Важливо відзначити, що автор не уникає сторінок історії, які вимагають толерантного прочитання, не заплющує очі на історичні моменти, які ще й сьогодні витлумачуються неоднозначно, викликають болісне відчуття або й повне несприйняття деякими прошарками суспільства, будучи потрактованими нетрадиційно.

Слова Івана Франка стосуються не тільки Мойсея з однойменної поеми, а й кожного патріота, зокрема й Івана Коршинського:

Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.

В останньому розділі «У родинному колі» мовиться про дружину Івана Коршинського — Марію Іванівну (інженер, пенсіонер), дочок Маріанну (доктор медичних наук, професор УжНУ), Анжеліку (композитор, співачка), Наталію (хімік). Вони створили свої сім’ї й подарували батькам 8 онуків і внучок. А в статті Д. Копинця «З піснею — у радості й журбі» розповідається про рідну сестру Івана Юрійовича — Юлію Юріївну Кізман-Коршинську (1922–2006), яка мала велику любов до народної пісенності, тонко відчувала їх красу й мелодійність. Пісні, які вона записувала зі своєї пам’яті протягом тривалого часу, упорядкував І.Коршинський. Вони побачили світ у збірнику «Пісенні вишиванки Юлини Коршинської» (2007), який буде ще однією сторінкою до великої історико-культурної книги української ідентичності. Рецензію на згадане видання опублікував журналіст Іван Костевич.

Книга «Скальпелем і пером» вдало укомплектована фотоматеріалами, які поглиблюють і доповнюють її зміст. Вона є актуальним, ґрунтовним за обсягом поданого матеріалу дослідженням, необхідним для подальшого вивчення національно-визвольної боротьби українського народу. В цілому вона містить надзвичайно захоплюючі й повчальні матеріали, зорієнтовує читача в неупередженій інформації, матиме неабиякий успіх і наукову затребуваність як у фаховому середовищі, так і широкому читацькому загалі.

Іван Хланта, заслужений діяч мистецтв України

Теги: Коршинський, Скальпелем і пером

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати