У 1982 році закарпатці танцювали на «неправильних» дискотеках, знайшли газ та зібрали рекордну кількість меду

Дольче віта

Закарпатців у 1982 році запрошують до Амурської області. Далекому Сходу не вистачає робочих рук. Найбільш були потрібні механізатори, тваринники та будівельники. У містах і селах Закарпаття почався відбір людей, які хотіли перебратися на Амур: переселялися цілі родини. А для того, аби люди не лякалися страшного слова "переселення", їм постійно наголошують, що воно відбувається виключно на добровільних засадах. Згідно з тодішньою інструкцією, відселитися могли сім'ї, які складалися з двох працездатних осіб, що за станом здоров'я могли трудитися у сільському господарстві. Як і зав¬жди у подібних випадках, людям на новій батьківщині надавали квартири та будинки, різноманітні пільги, кредити, фінансову допомогу, а також на 8 років звільняли від сільськогосподарського податку. Для переконливості, як годилося, у "Закарпатці" надрукували розповідь рахівчанина, який уже пару років освоював Далекий Схід та називав його своєю "другою вітчизною".

Але й вдома краянам було чим зайнятися, бо ж 1982-ий видався для області найбільш медоносним за останні 30 років. Навіть старі пасічники не пригадували такого, аби одна бджолина сім'я приносила за сезон 90 кг квіткового меду. Наприклад, Іван Манзанич із села Часлівці Ужгородського району реалізував за сезон торгівельним організаціям 1200 кг нектару! А це був своєрідний рекорд не лише для Закарпаття. Уявіть собі, що ужгородець із промовистим прізвищем Пчолкін, який утримував пасіку на балконі другого поверху житлового будинку, отримав 30 кг меду з кожної бджолиної сім'ї. А районний ужгородський колгосп імені Калініна взагалі був удостоєний за збирання та реалізацію меду першою республіканською премією.

Цього ж року Закарпаття змогло похвалитися ще одним досягненням – в області знайшли газ. Правда, зовсім не там, де шукали. Геологи разом із геофізиками активно досліджували наш край на наявність газових родовищ. Наприклад, поблизу села Руські Комарівці Ужгородського району та між селами Доробратово (Іршава) і Залужжя (Мукачівщина) знайшли велетенські підземні куполи, які за прогнозами мали бути заповнені блакитним паливом.

Тоді ж геологорозвідувальна експедиція проводила роботи з визначення контурів Солотвинського родовища солі. І коли працівники однієї із нічних змін бурили свердловину, з отвору вибило потужний струмінь газу. На щастя, люди дуже вміло  спрацювали та, як згодом виявилося, відвели грандіозний вибух. Але тільки пізніше все це належно оцінили, бо ж тоді ніхто не зрозумів, що вони відкрили родовище природного газу – висококонцентрованого метану. На місце прибули різноманітні комісії та аварійно-рятувальні бригади, ба навіть перший заступник міністра геології УРСР. Струмінь газового фонтану, який з величезною швидкістю виривався з-під землі, приборкували аж два тижні.

Ще одна схожа історія сталася із фізиком Олександром Даниловичем Ониськом, який очолював відділ фотоядерних процесів. Науковець проводив серйозні експерименти, а навчився робити... сувеніри. Використовуючи пучок прискорених електронів, він витворив неймовірні візерунки у оргсклі. Згодом скляні розписані куби підсвічували та перетворювали на оригінальні світильники. До речі, малюнок був абсолютно унікальним і ніколи не повторювався. Фізик отримав патент на свій винахід та визнання у науковому світі. Кореспондент "Закарпатки" пише, що в Ужгород, в Інститут ядерних досліджень з різноманітних міністерств і відомств надходили замовлення на "блискавичні" сувеніри. Ними, зокрема, оформили представницькі приміщення Київського центрального олімпійського стадіону, інтер'єр столичного готелю "Мир", бюро міжнародного молодіжного туризму, а також презентували на різноманітних виставках, наприклад, ВДНХ. "Електронні" пам'ятки побували у Данії, Швеції, Чехословаччині, Хельсінкі та Калькутті. А матеріали про винахід ужгородського фізика обнародували на міжнародних конференціях у Маямі та Токіо.

"Лотерейний снайпер"

Ще одним досягненням закарпатців стало відкриття аеровокзалу в Ужгороді. Його будівництво завершили саме у 1982-му році. Авіація краю в той час була на високому рівні. Самі посудіть: лише за перший рік одинадцятої п'ятирічки в області перевезли 95 тисяч пасажирів та більше 1850 тонн вантажу і пошти. А після закінчення будівництва злітної смуги ще й ввели низку додаткових рейсів на Ригу, Мінськ, Харків і Кишинів. Це дозволило з'єднати Закарпаття з усіма областями республіки. Сьогодні краяни про таке можуть тільки мріяти.

Новий аеровокзал одразу пройшов апробацію, бо область того року приймала третій всесоюзний фестиваль "Дружба". Естрадні виконавці та колективи художньої самодіяльності виступили чи не в кожному районі, містечку та селі Закарпаття. А найбільше краян потішили популярні українські виконавці Дмитро Гнатюк, Лілія Сандулеса, Василь Зінкевич та Оксана Білозір.

А от Великий Березний отримав добрячу прочуханку за свою "самодіяльність". Березнянців критикували через те, що вони неправильно організовували дискотеки. Бо ж, що це за танці без готового сценарію та вступного слова директора Будинку культури?! Тоді, виявляється, ходили на дискотеку для того, аби "підвищувати культурний рівень". Також кореспондент "Закарпатки" перебрав по кісточках увесь репертуар "танцюльок".  Звичайно, здебільшого на них звучали композиції радянських виконавців: Софії Ротару, Алли Пугачової, Раймонда Паулса, Валерія Леонтьєва тощо. Проте юнаки та дівчата виявляли справжню винахідливість та звідкись отримували диски західних гуртів, наприклад, "Смоуків". А найбільше обурило журналіста те, що заходи проводилися у напівтемряві. На той час в області було 35 офіційних постійно діючих дискотек. Звичайно, реальні цифри були значно більшими. Діджеї кочували із села в село та "частували молодь низькопробною музикою західних виконавців". До речі, дискотеку при тодішньому УжДУ відзначили як зразкову. А як інакше, якщо програму танців затверджував комітет комсомолу вишу та міський відділ культури! Шефствували ж на заходах представники ректорату та профкому. Правда, навіть на зразкових дискотеках траплялися, м'яко кажучи, непорозуміння. Бо як тверезо пояснити те, що програма танців дискотеки "Дружба" хустського РБК називалася "Хіросіма та Нагасакі"?

Цього ж таки року закарпатці могли не тільки потанцювати, а ще й знятися в кіно. Режисер кіностудії імені Довженка Б. Шиленко завершив в області зйомки двосерійного фільму "Репортаж на спомин" про неспокійні будні прикордонників. Уперше у титрах до фільму значилося: Закарпатська студія телебачення – бо саме тут поставили картину. У масових сценах охоче знімалися місцеві солдати. Крім того, поруч із відомими акторами у фільмі зіграли й артисти крайових театрів та колективів художньої самодіяльності.

Але, як відомо, після веселощів часто приходить час жури. У листопаді помирає Леонід Брежнєв. Уся країна в жалобі. На Закарпатті у кожному районі, місті та селі люди прикипіли до телевізорів та спостерігали помпезне поховання вождя. На підприємствах проходили траурні мітинги. У Чопі ж на декілька хвилин зупинилися всі потяги і дали гудок у пам'ять генсека. В одному номері "Закарпатка" примудрилася вмістити 18 (!) фотографій Леоніда Брежнєва. Через два дні після смерті орденоносця генеральним секретарем став колишній голова КДБ СРСР Юрій Андропов.

І наостанок цікавинка. Працівник Ужгородського маргаринного заводу Степан Федак отримав прізвисько "лотерейний снайпер" через те, що декілька разів поспіль вигравав великі та дрібні суми у "Спорт Лото". Спочатку чоловік отримав "Жигулі" у лотереї "Спринт". Згодом виграв 4 тисячі карбованців. Ще три рази Степан вгадав по чотири цифри й одержав менші суми, а три номери чоловік позначив у 18 квитках!

Лариса Романюк

Теги: Брежнєв, аеровокзал

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати