Михайло Бачинський – атлант війська Кошута

Сьогодні Україна – це передній край боротьби за свободу, демократію і волю. Тисячі українців, серед них і закарпатці, часто й ціною власного життя, намагаються спинити зовнішню агресію на сході України. Однак слід зазначити, що наші краяни, як свідчить історія, уже і в минулому неодноразово мужньо боролися проти тиранії й зовнішньої агресії. Одним із них є уродженець села Зарічово Перечинського району Михайло БАЧИНСЬКИЙ, ім'я якого чомусь не фігурує в сучасних «енциклопедіях» про Закарпаття.

Михайло Бачинський – атлант війська Кошута

«ВЕСНА НАРОДІВ»

У 1848-49 роках по Європі, починаючи з Парижа, прокотилася хвиля революційних і національно-визвольних виступів проти монархів, королів, імперій. Найбільш масштабною у цьому плані виявилася угорська революція, яка неабияк налякала не тільки австрійського імператора, але і головного поборника принципу «єдіноначалія» – Росію. Остання влітку 1849 року направила на допомогу Австрійській імперії близько двісті п’ятдесят тисяч солдатів, щоб не допустити утвердження принципів свободи, рівності і братерства на своїх південних кордонах. До того ж революційний рух сприяв новому вибуху національно-ви¬звольних змагань у Польщі, народ якої ніяк не хотів миритися з російським пануванням. Віденський двір, використовуючи помилки нового угорського керівництва, шляхом обіцянок, які потім у більшості не виконав, зумів підбурити проти угорців інші національності імперії (хорватів, сербів, румунів, частково словаків) й, зрештою, придушити революцію. «Кошутова війна», як у народі іноді називають цю історичну подію, мала значний вплив і на руське (українське) населення Угорщини, відголоски якого ми відчуваємо донині.

ПРЯШІВ І УЖГОРОД

Революційні події в Угорщині послужили лакмусовим папірцем і для провідників руських (русинів, руснаків). Як виявилося, між інтелігенцією (переважно греко-католицьким духовенством) Мукачівської і Пряшівської єпархій існували суттєві розбіжності у ставленні до угорської революції. В їхній основі лежав, перш за все, той чинник, що руські Пряшівської єпархії жили переважно серед словаків і значною мірою зазнавали їхнього впливу. Тут на позначення руських вживали навіть окреме слово – руснаки. 

Провідні діячі руснаків того часу, як-от Олександр Духнович і Адольф Добрянський, були запеклими противниками угорців і прихильниками австрійського цісара. Революційна влада арештувала Духновича й кинула до в’язниці в Кошицях. 5 травня 1848 року його відпустили, але заборонили покидати Пряшів. Сам Духнович люто ненавидів угорців, обізвавши їх дикою азіатською ордою. І коли у червні 1849 року російська армія під командуванням Івана Паскевича вторглася в Угорщину, Олександр Духнович радо вітав її й завів знайомство з багатьма російськими офіцерами. Близько 100 тисяч росіян, які упродовж цілого дня 23 червня 1849 року марширували через Пряшів, зробили на нього неабияке враження, тим більше, що його сподвижник Адольф Добрянський був комісаром при російському генералові Федорі Рудігерові. Власне він був провідником росіян по Угорщині, чого угорці йому ніколи не пробачили. Пі¬сля цього Духнович, Добрянський та їхні послідовники («будителі») стали твердими прихильниками ідеї єдиного «русского народу» і російської мови як єдиної можливої літературної мови для руських угорського королівства. Це мало катастрофічні наслідки для простого народу, бо «будителі» відмовилися від народної мови й почали писати «по-російськи», завівши у глухий кут національний розвиток місцевого населення.

У Мукачівській єпархії з центром в Ужгороді руські провідники сприйняли угорську революцію переважно прихильно. Єпископ Василь Попович, який знав і самого Лайоша Кошута, не робив жодних перешкод новій владі, ба більше того – сприяв їй. Так, на початку травня 1848 року в Ужгородському замку, де тоді функціонувала духовна семінарія, у великій спальні семінаристів (пізніше каплиці) богослов 4-го року Парфеній Полкай першим вступив добровольцем у лави гонведів. Згодом його приклад наслідували понад 30 семінаристів. Сам єпископ благословив їх і пообіцяв, що після повернення з війни він усіх їх прийме у єпархію. Коли влітку 1849 року і в Ужгород ввійшли російські війська, то Василь Попович, не дочекавшись їх, утік. Після революції цісар Франц Йосиф суспендував Поповича за його підтримку революції, але згодом помилував і поновив на посаді.

АТЛАНТ ВІЙСЬКА КОШУТА

Серед майже 30 богосло¬вів Ужгородської семінарії, які навесні 1848 року змінили пояс семінариста на шаблю, був і Михайло Бачинський. Про цього юнака із перечинського Зарі¬чова, де його батько з 1825 по 1847 рік був священиком, уже прижиттєво ходили легенди, пов’язані з його фантастичною силою. Народився він близько 1830 року. Його вихованням займалася мати. Після закінчення філософських кур¬сів юнака прийняли в богословську семінарію в Ужгороді. Навчався посередньо, але мав хист до мов (знав, крім рідної, ще угорську й німецьку) і грав на роялі. Та найбільше, що вражало всіх у цьому семінаристові, – його зріст, тілесна будова і сила. Прямий, високий, з коричневим волоссям, темними очима і грецьким носом – він, мов Атлант, ходив поміж клериками, які здавалися біля нього карликами. Михайло був добродушний, мирний, спокійний. Товариші інколи дражнили його, щоб вивести з рівноваги. Тоді він брав двох семінаристів у руки і, піднявши над головою, носив вперед – назад. 

Коли розпочалася революція (його батьки в той час уже не жили), він поїхав у Дебрецен і вступив до лав гонведів. Зарічовському парубку присвоїли звання старшого сержанта. Одного разу до Дебрецена приїхав сам керівник революції Лайош Кошут. 

На огляді військ Лайош Кошут відразу ж помітив Бачинського. Кошут, піднявши руку й дотягнувшись до плеча Михайла, сказав: «Ви будете моїм Толді» (легендарний угорець, наділений богатирською силою). 

Через деякий час його перевели у Пряшів до війська Генріка Дембінського, у 75-й піхотний батальйон, де він отримав звання лейтенанта. Власне, святкуючи з цієї нагоди, Михайло Бачинський показав свою величезну силу. Коли один із гусарів почав принижувати піхотинців, Бачинський сказав, що покаже, чого вартий піхотинець, і пообіцяв підняти гусара разом із конем. Той не повірив і погодився. Михайло підсунув плече під коня й обхопив його руками, а потім разом із гусаром підняв у повітря й спитав: «Ну, куди ж тебе кинути, гусаре?» На що той, лементуючи, під іронічний сміх присутніх, поскакав геть. Слава про силача Бачинського ширилася все далі й далі.

Зарічов¬ський силач брав участь у всіх великих битвах угор¬ської революції і за свою сміливість та хоробрість отримав звання капітана. Однак його доля виявилася такою ж трагічною, як і доля угорської революції, потопленої в крові австрійськими й російськими військами. 9 серпня біля міста Темешвар (нині Тімішуара, Румунія) відбулася велика битва. Угорські війська, очолювані поляками Дембінським і Йозефом Бемом, зазнали поразки від австро-російських військ. Михайло Бачинський важко поранений, з прапором у руках, стояв до останнього, аж поки не був вбитий російською кавалерією. Його тіло поховали в братській могилі разом із багатьма іншими невідомими героями, борцями за свободу.

У 1905 році жителі села Уйбешенєв (нині Дудешті Ної, Румунія) звели на місці поховання 54 невідомих солдатів, що загинули в Темешварській битві, кам’яний обеліск. Він зберігся донині. Можливо, саме в цій могилі спочивають і тлінні останки атланта Кошутового війська Михайла Бачинського із Зарічова.

Герої не вмирають!

Темешварська битва

Генерал Генрік Дембінський

Видатний закарпатський історик Тиводар Легоцький, учасник Темешварської битви (1849)

 

Йосип Кобаль, 

завідувач відділу Закарпатського  краєзнавчого музею, кандидат історичних наук.

 

16 червня 2015р.

Теги: атлант, військо, Кошут, Бачинський

Коментарі

В.Ільницький 2015-06-22 / 22:32:23
1. дуже добре, коли публікації викликають здоровий резонанс і спонукають задумуватися. над історією теж.
2.Дуже легко оцінювати події 100-200-300 літньої давнини за принципом: свій-чужий, добрий-поганий, правильний-хибний. Куди важче самому брати безпосередню участь у плині історичних подій за цим самим принципом. Інакше чому сьогодні добровольців в українському війську не мільйони.
3. Пане Орос, якщо це вам так важить - у Юрія Ільницького ніколи не було і немає дружин-удовиць, тим паче пані Борканюкової, яка, напевно, була ровесницею його матері...

кок 2015-06-22 / 12:23:46
Кошут був мадярським шовіністом.Його метою була Вел.Мадярщина.Це розуміли Духновмч,Добрянський та інші патріоти і боролися за права русинів(українців),за що мадяри їх переслідували.Вони герої,а ті,що воювали з Кошутом за волю Мадярщини,нехтуючи свободою та інтересами власного народу-РЕНЕГАТИ.Тому не потрібно закарпатцям нав"язувати псевдогероїв.Ми знаємо хто наші герої!Слава Україні!-Героям Слава!

ярослав орос 2015-06-20 / 20:48:38
до василя ільницького:
пане василю, буду Вам вдячний, якщо підтвердите, або спростуєте, що дружиною Вашого стрийка юрія ільницького була вдова олекси борканюка...
якщо так, то, будь ласка, назвіть її повне ім`я та дівоче прізвище...
щиро, Я.О.

задумався над історією 2015-06-19 / 23:57:23
Для угорців Кошут,безперечно, герой. Але чи таким він є для українців Закарпаття? Як і колись славні наші куруци, до речі? Піддатися загрозі асиміляції, чи поставити на цісарський Відень? А чи не стало відповіддю русофільство Духновича на великі і загрозливі для русинів-українців діяння Кошута та визвольні змагання Кошута? Хтось дасть відповідь? Не все так просто в тій історії.

В.Ільницький 2015-06-19 / 00:10:40
У ФЕСТі більшість статей цікаві та обєктивіні, що не потрапляють політичній конюнктурі,однак якраз ці моменти викликають незадоволення тих, хто хотів би бачити лише єдину точку зору, яка переслідує їх інтерес...

istvami 2015-06-18 / 14:08:39
Интересная статья... Также рад тому, что исторические отношения русинов и венгров представлены более обьективно. С 1945 года твердили только о том, что Венгрия на протяжении 1000 ле угнетала население Закарпатье...


ФЕСТ
Публікації:
/ 1Володимир Мишанич: «Пишучи про мистецтво, будь хоч трохи художником»
Духовну спадщину своїх предків угорська спільнота намагається віднайти й зберегти
Трембітар із Репинного
Їх б’ють чужі люди і рідні діти, а від голодної смерті рятують волонтери
«Зупинити повну руйнацію Донбасу може тільки сильна і відповідальна влада», – доктор медичних наук, колишній донеччанин Анатолій Канзюба, який нині працює в Ужгороді
Ніна Бечук: «Енкаведист зачитав наказ, що нас з мамою засуджено за 54-ою статтею КК УРСР. Маму – за сина, а мене – за брата»
В Ужгороді видали посібник «Історія Закарпаття» Д.Данилюка
Поет математики. До 125-річчя від дня народження професора М. Зарицького
Заробітки, обпалені війною
Дзвони і клепало
Образ Божої матері на крашанці хустської цілительки
/ 1(Не)модифікована політика Угорщини щодо (не)нової України
/ 2«Я українка і відмовитися від України не можу», – каже кримчанка Олена, яка переїхала з Сімферополя до Ужгорода
/ 1У Хусті засідала Закарпатська обласна народна громадська рада
«Кобзар» діда Василя
/ 3Тиждень тому троє закарпатців загинули по дорозі на Майдан
Удочерили, аби знущатися?
Пам’ять про невідомого ленінградського студента береже подружжя Мадярів у Волівці
/ 1Громадськість Києва вшанувала закарпатців – визволителів столиці
Відчуття свого призначення озвучив поет з Боржавської Долини
Динамівську осінь тричі поспіль «озолочували» закарпатці
/ 2Йосип Тереля. «Ходячий апостол», котрого позбавили Батьківщини
/ 1До дня мови. «Ну що, здавалося б, слова…»
Острів демократіїу центрі Європи. 95 років від дня створення Чехословацької Республіки
/ 24Великий українець Срібної Землі
» Всі записи