Йосип Архій приніс у поезію щось своє, неповторне…

Проте якщо вчителювання допомагало заробляти на хліб насущний, аби годувати родину, то душа його прагнула іншого – літературної творчості. Через це віршуванням захопився ще в гімназії. У 1940 році перші поезії юного дарування були опубліковані на сторінках газет «Карпаторусский голос» і «Русское слово», а невдовзі до читача дійшли і його оповідання – «Парцели» (1942) та «Петро Гринюк» (1943).

І хоч писати молодий автор почав російською, що не було дивним в умовах тих часів, але згодом приєднався до тих представників закарпатської інтелігенції, які послуговувалися рідним словом, і надалі відстоював право кожного закарпатця на це. А ще, як зауважив відомий літературознавець Іван Хланта, Йосип Архій мав загострене сприйняття суспільних негараздів, захищав людську честь та гідність, закликав боротися, аби викувати тверде, мов криця, слово, «щоб заіскрилося в борні».

Не дивно, що з такою життєвою позицією поет швидко розчарувався у радянській владі, ставши свідком того, як та запроторювала за грати порядних і невинних людей. Зате, коли Україна стала незалежною, уважно стежив за всім, що відбувалося, радів, що його Вітчизна вирвалася з московських пут.

Помер Йосип Архій в 1996 році, залишивши по собі добру пам’ять, талановиті й щирі поезії і сад на рідній Радванці, який був його чи не найбільшою радістю і втіхою.

Ганна Іваночко