Якісний виток щоденникової прози. Нотатки на берегах "Тексту-в-часі" Івана Ребрика

Зрештою, про доробок видавництва «Ґражда» вже писали. А от як саме видавцям пощастило втриматися «на плаву», що спонукало не скласти руки, допомогло завоювати читача – роздумами про нинішні негаразди та й не тільки ділиться Іван Ребрик. До того ж як щирий представник «диванної сотні», не відриваючи погляду від екрана ТБ. У книзі «Перетривання» йдеться про 20-річчя видавничої діяльності одного з найзнаковитіших центрів української культури!

Якісний виток щоденникової прози. Нотатки на берегах "Тексту-в-часі" Івана Ребрика

Як запевняє у передмові критик Євген Баран, «ця книга… вписує Закарпаття в український державницький контекст», а також засвідчує доробок як новий, «якісний виток… щоденникової прози». Зі свого боку візьмемо хоча б ну вельми законне притягнення Ребрика до кримінальної відповідальності… за несплату заробленого працівниками видавництва. Мовляв, як посмів директор не видати зарплату дружині, синові, невістці тощо?! Тож і постановили: передати справу до суду, аби суворо покарати винного! Щоб ніхто з нас не пробував особисті інтереси поставити в залежність од істинно громадянської потреби.

Хоч як це парадоксально, проте законотворці ніяк не годні второпати, що чим більше вони множать законів, тим гірше почувається чесна приватна ініціатива. І не тільки патріотів Закарпаття, а й Криму, Слобожанщини тощо. Проте, коли закарпатські українці все ж таки зуміли протистояти майже тисячолітній ізоляції від материзни, то сама Україна за цей час постраждала – ще й дуже! І не стільки від чужинців, як від родаків, яких учила хреститися…

Та ось і сам Ребрик: «24.02.2014. Учора мали гостей. Магда й Микола Мушинки. Майдан – застільна тема. Вони тривожно слідкують із Пряшева за тим, що відбувається в Україні. У них… відчуття загрози з боку Росії. Адже добре пам’ятають радянські танки в Празі й тотальну зачистку…».

Наступний кадр: «13.03.2014. …Зараз маю йти на «Тису». Прямий ефір на тему Карпатської України. «Ґражда» від самих початків… освоює цей історичний простір. Скільки зорали в отій царині за двадцять літ – колись порахуємо. Якщо буде кому й для кого рахувати…».

І ще: «17.03.2014. Сьогодні можна б гуртом заспівати: «…А наш батько – Волошин…». Принаймні 140 років того вартують…

П’ятдесятиліття Августина Волошина (березень 1924 року) спричинило всеукраїнський форум націє- і державотворчих сил усіх політичних спектрів та ідеологічних уподобань, станових та вікових категорій… Феномен нашої історії, аналога якому в новочасній Україні відшукати тяжко…».

Це таки майстерність: упритул зазирнути й через побільшувальне шкло Майдану гідності побачити культурологічні нурти Закарпаття та сучасної України в єдиному спіралеподібному потоці, на всесвітньому тлі величного Шевченкового ювілею. Проте Іванові Ребрику неабияк щастить: «Про заочне знайомство і юнацьке захоплення поезією Тичини розповідав Зореслав у нас вдома, згадував про Євгена Маланюка, не оминув і різку, нині вже хрестоматійну, гірку й пекучу оцінку Маланюком «зрілої» творчості Тичини: «Від кларнета того пофарбована дудка зосталась». І була у спогадах Зореслава неприхована любов до обох... Вчувалося співпережиття драматизму долі світочів українського словомислення в перетриванні цивілізаційних катаклізмів. І чомусь мусило статися так, що саме Зореслав закрив Маланюкові очі… на віч­ний спокій».

У перетриванні Майданового протистояння, сповненого надій та гірких розчарувань, у реальному виборюванні Національної Гідності, з яким щодня стикається кожен патріот, у справді нещадному двобої творчого безсоння з укоріненим беззаконням і розгортається перед нашим зором калейдоскоп як економічних невдач, пов’язаних із часом, так і неабияких культурологічних досягнень видавництва «Ґражда» й Івана Ребрика. Справжнє аутодафе!

Розпочинаючи цей видавничий проект, розрахований і на діаспору, ні завзятий Іван Ребрик, ані світлої пам’яті Петро Скунць, ані їхні старші й молодші колеги поняття не мали, з якими неймовірними труднощами доведеться зіткнутися. Згадати хоча б те, що місцеві спритнюхи «на хвилі помаранчевих подій» просто викинули на вулицю видавництво, що вже мало поважне ім’я! Проте саме таким ось робом і пробивається на світ культура українська… На іншу долю у рідній державі щойно лише сподівається!

Отож не тільки героїчна історія Закарпаття, де справіку побутують бойківські, гуцульські й лемківські говори, а й святе прагнення його рідного письменства глибинних українських джерел примусили видавців удатися до низки антологій найвідоміших творів хороб­рих вихідців зі Срібної Землі. Стали у пригоді й тематичні відеофільми... Тим паче, що перекази й легенди зберегли пам’ять не тільки про перехід мадярської орди через наші землі, а й про перебування таврорусів у Примор’ї! До речі, саме у Криму затрималися архаїчні назви річок та урочищ із коренем рус, не перейменовані татарами, а коли згадати, що таври відступали у подільські Товтри й лемківські Татри, то хіба ж годиться не довіряти історичній правді?!

Кожен діалект, одірваний від материзни, приречений стати балачкою-бесідою, як то й відбулося з одномовними сербами й хорватами, словаками і словенцями… Та й кримсь­котатарський народ спіткала хіба ж не та сама доля?!. Проте стежмо свій шлях за вершинами – і Августин Волошин, і Гавриїл Костельник, мабуть, пізнали світ набагато глибше, ніж дехто з нас.

Микола Мушинка, знаний український письменник, який проживає у Словаччині, закликає пана Ребрика вірити у допомогу, що прийде з Пряшева, професор Львівського університету й унікальний літературознавець Тарас Салига наспівує йому пісню про Волошина, відому в Галичині, але забуту на Закарпатті, зате син Андрій готовий уже нині розділити батьківську долю… Тож хіба можна скласти руки, не стати до бою з обставинами?! Якщо все ще діє, все ще вірить у кращі часи феноменальний «родинний підряд» Ребриків?!

Зрештою, сам Іван Михайлович переконаний, що секрет успіху його книговидавничої діяльності полягає не лише в доборі якнайсумлінніших авторів, але й у модерному дизайні. Зокрема, у творчій співпраці відомих книжкових графіків Леоніда Годованого та Миколи Дем’яна... Тож допоки матимемо таких людей в Україні, доти й стоятиме держава величною, прекрасною гуцульською ґраждою, недоступною для ворогів. Недарма ж Іван Ребрик мріє не лише про відкриття призабутих та нових імен у славному літературному Закарпатті, а й видання вічні – од І.Франка до І.Світличного. Адже: «Це остання війна! Це до бою чоловіцтво зі звірством стає…».

Амплітуда Майдану гідності, стверджує Ребрик, об’єднує різні часові сегменти – вона відживлює й те, що, здавалося б, уже відійшло... Саме тому, ще не знаючи про існування україномовної збірки Г.Костельника «Встань, Україно!», П.Скунць у післямові до антології «Ми тут не гості…» наголошував на спадкоємності поколінь митців, які прозрівають істину лиш тоді, коли проникають у глибини своєї мови і простори душі свого народу…

Ось на цій діалектичній основі й утверджувалися видавничі засади «Ґражди» та ширилася мережа її активу й суто культурологічного впливу. Таким чином заявляє про себе й національна культура на Закарпатті. «Звідси маємо непідробну справжність, граничну достовірність і довірливу щирість, що їх так помітно в хроніці-щоденнику Івана Ребрика. Достеменно засвідчую: ця книга – вчинок», — долучається до сказаного нами літературознавець Володимир Кришеник. Тож маємо всі підстави привітати вдумливого поета й мужнього видавця добродія І.Ребрика з черговим успіхом. Тим паче, що цей «вчинок» поета, щоб не наврочити, свідчить і про неабиякі задатки вправного романіста-новатора.

Віктор Грабовський, м.Київ

30 січня 2015р.

Теги: Іван Ребрик, щоденнник

На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
Суничний бум у Виноградові та його міжнародні наслідки
/ 4"Правильна" закарпатська свальба: старшому поколінню – традиційні страви, молодшому...
/ 2"Народ мене визнає". Присвячується пам'яті знаної балетмейстерки-постановниці Клари Балог
Підкована блоха та Мона Ліза на рисовому зерні: Майстер мікромініатюр Володимир Казарян творить шедеври між ударами серця
/ 1300 дерев'яних церков на дерев'яних тарелях планує створити ужгородский різьбяр
/ 2Примари минулого
Новий ангіограф у Хусті тестують медики
/ 2Безпритульним собакам у Виноградові лікуватимуть зуби, робитимуть рентген та оперуватимуть
/ 1Закарпатець став свідком трагедії "Титаніка"
» Всі записи