Пити чи не пити? Якість життя залежить від якості води

З десяток років тому, напевно, ніхто й не міг уявити, що ходитиме по воду в магазин. Зараз же полиці місцевих «абецешок» рясніють пляшками різного об’єму із питною водою на будь-який гаманець. Різниться цей товар формою та дизайном тари. Буває, що й смак їхнього вмісту дещо відмінний, проте загалом різниця невелика з тим, що тече з кранів. Пані Марія, продавщиця одного з ужгородських магазинів, каже, що за день може збути 10 і більше великих бутлів із фасованою водою.

Дієтолог Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. Андрія Новака Мирослава Качур пояснює, що вода в нашому організмі відіграє надзвичайно важливу роль. На добу вона радить вживати 1,5—2 літри рідини. А загалом потребу визначають з розрахунку: 30 мілілітрів води на 1 кілограм ваги тіла. Окрім того, за словами лікаря, об’єм вживання води залежить від статі, кількості фізичних навантажень та температури навколишнього середовища. Пані Мирослава наголошує, що при деяких серцево-судинних захворюваннях (гіпертонії та ішемічній хворобі серця) кількість води в раціоні варто зменшувати. А на питання, чи варто вживати ужгородцям воду з кранів, Мирослава Іванівна відповіла, що кожен сам повинен вирішувати, чи задовольняють його органолептичні якості того або іншого продукту. А особисто вона цю воду не споживає.

Що тече з кранів?

Загалом люди нині остерігаються вживати воду централізованого постачання. Проте, за словами фахівців головного управління Держсанепідслужби у Закарпатській області, суттєвих проблем, які були б зумовлені невідповідною якістю води, в області наразі не було.

«Перед тим, як говорити про якість питної води, варто звернути увагу, звідки забезпечується її подача, — зазначає Володимир Орел, начальник санітарно-епідеміологічного відділу згаданого відомства. – Для централізованого водопостачання джерелом можуть бути як поверхневі, так і підземні води. Останні, звичайно, безпечніші. Крім того, для кожного джерела встановлюється зона санітарної охорони. Тобто у межах поясу «суворого режиму» зони обмеження чи спостереження встановлено відповідні вимоги, при дотриманні яких забезпечується постійна якість води за хімічними та бактеріологічними показниками. У поясі «суворого режиму», а це територія не більше 100 метрів навколо свердловини, забороняється будь-яка діяльність. Такі обмеження встановлюються для того, аби у підземні водоносні горизонти не потрапляло забруднення, — продовжує Володимир Орел. — Для відбору води важлива передусім відповідність показників джерела. А вже далі йдуть дотримання режиму в зонах санітарної охорони, використання технологій та обладнання систем знезаражування для водопідготовки. Тобто вода не потрапляє до нас у чистому вигляді. Цьому передує складний технологічний процес, який забезпечує доведення «продукту» до санітарних вимог: санітарно-хімічних, токсикологічних, біологічних, бактеріологічних та радіологічних показників».

Окрім того, Володимир Орел зауважує, що згадані фактори – далеко не весь перелік чинників, які можуть впливати на якість питної води. Епідеміолог каже, що в Ужгороді, зокрема, є два водозабори. На одному з них вода потрапляє на насосно-фільтрувальну станцію для очищення через дериваційний канал із річки Уж. Інший водозабір — Минайський, який видобуває воду з глибини понад 70 метрів. Система водопостачання закільцьована, тому сказати, звідки в який мікрорайон потрапляє вода, за словами фахівців, практично неможливо. Постійний контроль за процесом водопідготовки та відповідністю якості води, яка надходить у розвідну мережу міста, забезпечується відомчою лабораторією Ужгородського водоканалу. Лабораторний контроль також здійснює і Закарпатська держсанепідслужба, в якій запевняють, що випадків невідповідності питної води прийнятим стандартам не було. Проте, як зауважив мій співрозмовник, це не гарантує, що ми п’ємо якісну воду. Адже проблеми зазвичай виникають після того, як вона потрапила у розподільчу мережу трубами, які у місті вже давно потребують заміни. Це вже не раз підтверджувалося під час звернень громадян.

Тому якщо за органолептичними показниками ви незадоволені якістю води, то найперше Володимир Орел радить звернутися із заявою до суб’єкта, який забезпечує водопостачання. Спеціалістам територіальних управлінь Дерсанепідслужби вже неодноразово, каже, доводилося разом із працівниками водоканалу та житлово-комунальних господарств з’ясовувати, в чому проблема.

До речі, нести самостійно відібрану воду для дослідження не варто. У вас її можуть не взяти. Оскільки повинен бути компетентно складений документ, що засвідчуватиме точне місце відбору взірців. За словами пана Володимира, на окремі види лабораторних аналізів впливає навіть термін доставки води. Окрім того, встановлені чіткі правила її відбору для дослідження, адже є багато такого, що може впливати на якість цього продукту.

«Свого часу кожну декаду ми отримували інформацію про кількість проривів розвідної мережі. Так, 7—8 років тут траплялося близько 700 випадків на рік, що призводило до значних втрат води. У таких випадках міг відбуватися і підсос забруднених вод із грунту. А це, у свою чергу, також впливає на якість води, яку споживач отримує із крана, — каже Володимир Орел. – Зараз кількість проривів значно зменшилася, бо 4 роки тому було запроваджено систему, яка дозволила регулювати тиск у складній за рельєфом місцевості».

Проте досі не вирішеною залишається проблема, пов’язана з дотриманням режиму зони санітарної охорони дериваційного каналу, який за нормативами повинен бути огородженим та перебувати під постійним наглядом. Через це неодноразово поширювалися чутки, що поблизу гідротехнічної споруди люди використовували воду для побутових потреб чи миття автомобілів. Так це чи ні, з’ясувати у правоохоронних органах та керівництва Ужгородського водоканалу, не вдалося. Тому хочеться вірити, що закарпатці все ж не плюють у власний колодязь…

Як зазначив Володимир Орел, більшість населення у нашій області користується децентралізованими джерелами водопостачання. Спеціаліст радить потурбуватися і про облаштування та належне утримання колодязів, адже це безпосередньо впливає на якість води. Для цього за потреби не варто нехтувати очисткою, ремонтом та щорічною дезінфекцією питного джерела.

А щодо якості фасованої води, яка продається у бутлях, то, зі слів начальника санітарно-епідеміологічного відділу, її дослідження Закарпатським обласним лабораторним центром держсанепідслужби України проводиться не так часто. Цим переймаються відомчі лабораторії на виробництві.

Води – хоч топитись, та нема де напитися?..

До речі, чи є якась різниця між питною водою, яка тече з крана, та фасованою у пляшках. Остання, нагадаємо, не з дешевих — від 15 до 35 гривень за 6-літровий бутель. Проте знайти відповідь не вдалося, оскільки проведення будь-яких лабораторних аналізів у Закарпатському обласному лабораторному центрі держсанепідслужби України є платним. Як повідомили у комунальному відділі згаданої установи, короткий хімічний аналіз коштуватиме 280 гривень 66 копійок, повний – більше 450 гривень. Натомість бактеріологічні аналізи трохи дешевші: 165 гривень 89 копійок для дослідження води централізованого водопостачання та майже 83 гривні — за проведення аналізу води з колодязя.

Зважаючи на озвучені проблеми, ужгородці знайшли собі альтернативу — користуються відкритими гірськими водоймами в сусідніх селах Ужгородського та Перечинського районів. Тут нерідко потрібно вистояти чималу чергу, адже приїжджають люди з кількома десятками бутлів, аби запастися водою на тривалий період. Проте санепідеміологи не радять вживати воду з неналежно облаштованих та неперевірених джерел.

Тому багато хто знаходить вихід у кип’ятінні та заморожуванні води або ж установлює очисні фільтри, які коштують недешево та завдають чимало мороки.

«Я вже кілька років поспіль застосовую спеціальні фільтри для механічної очистки води, — зізнається Оксана Німчук, мешканка вулиці Минайської, що в Ужгороді. – Вперше придбала фільтр тоді, коли у склянці з водою побачила чорний осад. Із того часу вже змінила кількох виробників цієї продукції, проте жодним із них не була цілковито задоволена. Коштують, до речі, такі фільтри досить дорого, до того ж потрібно постійно змінювати то капсули, то насадки».

Вихід є?..

Ним має стати проект транс­кордонного співробітництва під назвою «Розвиток захисту навколишнього середовища через аналіз (питної та каналізаційної вод) стану водоканалів міст Мукачево та Ужгород, а також розробка програми розвитку наявних послуг водопостачання», який днями обговорювався на публічному інформаційному форумі. За словами менеджера проектів у Закарпатському агентстві з інвестицій, новацій та розвитку Михайла Нагоркіна, цей інвестпроект розроблений ще у 2012 році трьома містами: Ніредьгаза, Ужгород та Мукачево. Із того часу проводилося вивчення водоканалів та розроблялася концепція їх розвитку на основі досвіду, який є у Ніредьгазі.

«Відверто кажучи, спочатку працівники Ужгородського та Мукачівського водоканалів таку співпрацю сприймали скептично, не вірили у користь проекту та можливість його реалізації, — згадує Михайло Нагоркін. — Проте вже через 5 місяців уся потрібна робота була виконана, в такий спосіб було досягнуто лише проміжних результатів. Надалі на основі зібраних даних буде створено техніко-економічне обгрунтування і розроблена довгострокова стратегія розвитку водоканалів, що дозволить залучити грантове фінансування від Європейської комісії».

Чи вдасться нам отримати кошти для реалізації згаданого проекту – час покаже. Та Михайло Нагоркін запевняє, що для цього у нас є всі шанси. Тим паче, що у реалізації проекту закарпатцям допомагають угорські партнери, котрі у цій сфері мають чималий досвід. До речі, фінансування від Європейської комісії для реконструкції водопостачання свого часу отримало й угорське місто Ніредьгаза.

Яна Мийсарош

Теги: вода, водопостачання

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати