Острів демократіїу центрі Європи. 95 років від дня створення Чехословацької Республіки

28 жовтня виповнилося 95 років від дня створення Чехословацької Республіки – країни, котра за своїм рівнем суспільної демократії та політичного плюралізму багато в чому випереджала свій час. Волею долі проіснувала вона рівно 20 років – від 28 жовтня 1918-го – до 30 вересня 1938 року, але слід в історії залишила помітний.

Острів демократіїу центрі Європи. 95 років від дня створення Чехословацької Республіки

При створенні нової держави, до складу якої ввійшли Богемія, Моравія, Чеська Сілезія, Словаччина та Підкарпатська Русь, насамперед були проведені зміни адміністративного, поліцейського й судового апаратів, узаконено свободу слова і друку, право на страйк, за­проваджено 8-годинний робочий день, ухвалено закони про державну допомогу безробітним, розширення соціального страхування. Однією з основних реформ була аграрна  – держава отримала право відчуження в громадське користування і передачу малоземельним селянам за викуп земельних володінь.

У Чехословацькій державі прожи­вало 13,6 млн. чол. (чехи – 6,8 млн., словаки – 2 млн., німці – 3,1 млн., угор­ці – 0,7 млн., українці – 0,5 млн., інші національності – 0,5 млн.). До її складу ввійшла четверта частина населення, близько 1/5 частини території Австро-Угорщини і майже 70% усієї промисловості колишньої монархії, яка протягом двох-трьох повоєнних років була повністю відновлена і мала великий експортний потенціал. Проте економічний потенціал різних частин Республіки був далеко не однаковим: питома вага зайнятих у промисловості Словаччини була у 2 рази, а на Закарпатті – у 4 рази нижча, ніж у Чехії.

За двадцятиліття зусиллями Чехо­словацької держави у нашому краї сталися колосальні зміни в усіх сферах суспільного буття. Уряд намагався модернізувати відсталу економіку, підняти рівень життя населення, вкладав у розвиток регіону значно більше коштів, ніж вилучав податками. За 1919–1932 роки ця сума становила 1,6 млрд. крон. Значна їх частина спрямовувалась на розбудову інфраструктури: доріг, залізниці, адміністративних і шкільних будинків, лікарень. Саме у ті роки Ужгород став адміністративним центром усього краю, що зумовило будівництво на його території цілої низки модерних споруд, котрі й по сьогодні є його най­більшою архітектурною цінністю. Мова не лише про знаменитий адмінквартал на Галагові, де нині розташовані обласні органи влади, міліція, профспілки, медичний факультет УжНУ, Апеляційний суд, СБУ, від­ділення Нацбанку, СШ №3, мала і велика Рафанди, дім «Просвіти», але й будівлі Акушерської школи (нині приміщення Обласного центру нейрохірургії), міської дитячої лікарні, міського ринку на площі Корятовича, басейну «Спартак». Серед найважливіших об’­єктів інфраструктури – Ужгородська та Оноківська ГЕС, поштамт з телефонною станцією, радіомовлення, транспортні мости, аеропорт, споруда пожежної команди, м’ясокомбінат на Капушанській. Сучасні промислові та соціальні об’єкти, серед яких Мукачівська тютюнова та Берегівська ферментаційна фабрики, зводилися по всьому краю. Поступово здійснювалася електрифікація – у 1935 році 30% закарпатців уже користувалися електроенергією. У регіоні, де практично не було асфальтованих доріг, за неповних 20 літ побудовано 658 км доріг, майже 200 мостів. Якщо в складі Угорщини на Закарпатті діяло лише 4 лікарні, де працювало 28 лікарів, то в міжвоєнний період було засновано 16 лікарських установ, кількість лікарів збільшилась до 70. Вдалось поступово локалізувати і подолати такі хронічні епідемії, як тиф, туберкульоз та інші. Зросла кількість населення – з 604 тис. у 1921-му до 725 тис. у 1930 році.

Партійний плюралізм та реальна демократія у виборчих процесах, попри значну неосвіченість та аполітичність наших предків, давали змогу обирати до парламенту країни представників найрізноманітніших партій – християнських і соціал-демократів, народників, трудовиків, аграріїв, соціалістів, автономістів. Депутатами і сенаторами обиралися представники діаметрально протилежних політичних поглядів: українофіли (А.Волошин, А.Штефан, Ю.Ревай), русофіли-автономісти (С.Фенцик, А.Бродій, Й.Камінський, Е.Бачинський, І.Куртяк, Ю.Гуснай), комуністи (І.Мондок, М.Сидоряк, Е.Шафранко, І.Локота, О.Борканюк) та інші.

Не можна не згадати, що тогочасна Чехословаччина надала політичний притулок десяткам тисяч політичних емігрантів з теренів колишньої Російської імперії. Рятуючись від розправ більшовиків на території демократичної центральноєвропейської держави, тут знайшли собі прихисток колишні російські білогвардійці, борці за державну незалежність України, анархісти, націоналісти та й просто аполітичні інтелігенти, котрі не сприйняли більшовицького перевороту. Багатьом з них чехословацька влада дала змогу заробляти собі на хліб викладанням у Вільному Українському університеті та Українському педінституті ім. Драгоманова у Празі, вчителюванням у гімназіях та народних школах у віддалених селах Підкарпаття. Окрім суто учительських функцій, вони вчили селян грамоті та долучали до культурного дозвілля, засновуючи у селах читальні, хори, гуртки, оркестри, спортивні організації. Про одного з таких педагогів-емігрантів, учителя Коваленка, згадує у своїх спогадах Юрій Ільницький: «Коваленко був дуже сильною і цікавою людиною. Завдяки йому у нашому селі довідалися про шахи. Навіть старші люди захопилися цією грою. Коли ми, дітлахи, доймали його, він гнівався. «У моєму підпорядкуванню стільки війська було, але мені не їли душу так, як ви!» – дорікав він нам. Його дружина і два сини жили у місті Табор за Прагою, і він постійно розповідав нам про них. Видно було, що він нудьгував за батьківщиною. Свою нудьгу вгамовував горілкою. Міг сам, на великий подив наших селян, випити півлітра горілки. Бувало, прийде на весілля, як заспіває українську пісню, то гасова лампа за­кліпає і погасне».

У роки воєнного лихоліття окупована фашистами Чехословацька держава, маючи уряд в екзилі, порятувала десятки тисяч наших краян-співвітчизників – своїх громадян від сталінської тиранії, у прямому сенсі витягнувши їх з таборів ГУЛАГу. Як це не парадоксально, але вижити на фронті у них було більше шан­сів, аніж у радянських концтаборах.

Слід визнати, що закладені саме у часи Чехословацької Республіки основи суспільної демократії, громадянської толеранції та соціальної культури, попри наступні 75 літ вихолощення, й по сьогодні вигідно вирізняють Закарпаття на загальноукраїнському тлі.

Василь Ільницький

12 листопада 2013р.

Теги: Чехословаччина, Підкарпатська Русь


ФЕСТ
Публікації:
/ 1Володимир Мишанич: «Пишучи про мистецтво, будь хоч трохи художником»
/ 6Михайло Бачинський – атлант війська Кошута
Духовну спадщину своїх предків угорська спільнота намагається віднайти й зберегти
Трембітар із Репинного
Їх б’ють чужі люди і рідні діти, а від голодної смерті рятують волонтери
«Зупинити повну руйнацію Донбасу може тільки сильна і відповідальна влада», – доктор медичних наук, колишній донеччанин Анатолій Канзюба, який нині працює в Ужгороді
Ніна Бечук: «Енкаведист зачитав наказ, що нас з мамою засуджено за 54-ою статтею КК УРСР. Маму – за сина, а мене – за брата»
В Ужгороді видали посібник «Історія Закарпаття» Д.Данилюка
Поет математики. До 125-річчя від дня народження професора М. Зарицького
Заробітки, обпалені війною
Дзвони і клепало
Образ Божої матері на крашанці хустської цілительки
/ 1(Не)модифікована політика Угорщини щодо (не)нової України
/ 2«Я українка і відмовитися від України не можу», – каже кримчанка Олена, яка переїхала з Сімферополя до Ужгорода
/ 1У Хусті засідала Закарпатська обласна народна громадська рада
«Кобзар» діда Василя
/ 3Тиждень тому троє закарпатців загинули по дорозі на Майдан
Удочерили, аби знущатися?
Пам’ять про невідомого ленінградського студента береже подружжя Мадярів у Волівці
/ 1Громадськість Києва вшанувала закарпатців – визволителів столиці
Відчуття свого призначення озвучив поет з Боржавської Долини
Динамівську осінь тричі поспіль «озолочували» закарпатці
/ 2Йосип Тереля. «Ходячий апостол», котрого позбавили Батьківщини
/ 1До дня мови. «Ну що, здавалося б, слова…»
/ 24Великий українець Срібної Землі
» Всі записи