Чинадіївський чаклун фарб і дерева Павлик

Буває ж таке... Зійшовши з автобуса, я став серед Чинадійова, що на Мукачівщині, й запитав випадкову жінку, як пройти до художника і скульптора Ловранта Бокотея. «Йой, це звідси далеко, кілометри два», – зауважила. Я подякував, мізкуючи, як добиратимуся. «О Господи, дивіться-дивіться, це його машина», – кричить мені чинадіївка. Я встиг махнути рукою. Так відбулося моє знайомство з неординарною людиною.

Чинадіївський чаклун фарб і дерева Павлик

А далі було ще цікавіше: Ловрант Андрійович залишив мене з дружиною Анною. Я спочатку думав, що тимчасово. Та де! З двох годин, проведених на обійсті, півтори я розмовляв в альтанці під дзюрчання потічка саме з нею. Привітною, відвертою, веселою. Тим часом 70-річний митець із сином Олегом щось робили на господарстві.

– Пані Анно, десь колись читав про вашу родину. Що спонукало повернутися на Закарпаття?

– Цю хату ми купили чотири роки тому, як прибули з російського Ноябрська, де прожили останні 25 років. Знаєте, Павлик (друге ім’я Ловранта. – М.Ф.) тілом був то у Вигоді, то в Криму, то на Півночі, але душею завжди – на малій батьківщині. Був стовідсотково переконаний, що повернеться сюди. Чоловік народився в Броді на Іршавщині в сім’ї греко-католицького священика, якого 1946-го засудили на 25 років каторги. Як відомо, після смерті Сталіна відбулася амністія.

Батьки нарадили Павлика вступати в медичний інститут. Через рік він його кинув, оскільки переважив потяг до мистецтва. Так опинився на факультеті живопису та скульптури Львіського інституту. Далі – три роки в ракетних військах. І знову – навчання. Починав свій творчий шлях у Мукачівському російському драмтеатрі. І нарешті у Вигоді (місто на Івано-Франківщині. – М.Ф.) доля звела його зі мною (сміється). Мені – 18, йому – 28. Можете собі уявити цю різницю! Для мене Павлик був старим, несимпатичним, бородатим, одне слово, чудо (сміється). А яким був нахабним, настирливим! Та й лолинські хлопці погрожували побити, якщо не перестане за мною упадати… Перші півтора року ми жили в його батьків. Господи, якби ви знали, яка це була пара! Вони такими були інтелігентними, вишуканими, так любили одне одного, що то неможливо описати, це треба було бачити! Там велися нескінченні дискусії про мистецтво, культуру, літературу, а обійстя було схоже на царство квітів. Я намагалася сподобатися свекрусі, повторювати її. І згодом Марія відчула, збагнула, що я – сильна духом.

– І як воно – сильній жінці жити з творчою особистістю?

– Не хочу його хвалити, бо зазнається, і критикувати не можу, бо розсердиться (сміється). За сорок років спільного життя я також стала творчою натурою. Випестила в собі рису – безмежне терпіння. У Павлика кілька разів на день може мінятися настрій, причому кардинально. Та я до цього звикла. Ми багато пережили. Він часто фігурував як син священика, тому родина перебувала й під пильним оком кадебістів. Чоловік не раз і не двічі по-чорному пив, інколи здавалося, що єдиним виходом є розлучення, але минав тиждень-два, місяць – і гризотня влягалася. Правда, й діти нас цементували. Ніде правди діти: у фінансово нерідко рятувало нас Павликове малювання та ліплення ленінів, марксів, писання партійних лозунгів, тобто так звана халтура.

Пригадую творчий неспокій чоловіка в Ноябрську наприкінці 80-х. Він мучився, усвідомлюючи, що є, мовити б, художником без картин – житейська метушня засмоктувала. Та все-таки його прорвало! Полотно народжувалося за полотном. Правда, інколи дуже своєрідно: надавить купу фарб і годинами милується ними! Наступного дня – викидає, бо засохли. Я, бувало, цього творчого процесу не розуміла, адже це милування коштувало немалих грошей. Згодом експерименти з наростами з фарб стали його коником. І як чоловік лише не розливав, заливав, підливав, розмішував, граючись, як маг, як алхімік (сміється)! Тоді з’явилися його головні роботи – «Захоплення», «Крах комунізму», «Від Адама до наших днів», триптих «Три сфери», «Побачення». До нас почали приходити ХЛАМики, себто Художники, Літератори, Артисти й Музиканти. Одне слово, Павлик почав почуватися реалізованим.

Далі дружина веде мене в кімнату, аби я наочно ознайомився з творчістю Ловранта Бокотея. «Павлик може бути дуже добрим і дарувати картини наліво-направо. Одного разу я запропонувала, аби він щороку на день мого народження дарував мені бодай одну роботу. Заслужила ж, чи не так? Ось як виникла ця колекція!» – акцентує пані Анна.

«Що правда, то правда. Малюю о будь-якій порі доби – вдень, увечері, вночі, – нарешті до розмови приєднався й винуватець. – Не можу ні хвилини нудьгувати. Набридло малювати – іду різати, набридло різати – іду пограти на баяні, фортепіано. Звісно, дружина з донькою Ліаною й по господарству ганяють».

Відтак ми з Ловрантом Бокотеєм ідемо на галявину, де я дивуюся з його скульптурної жилки. Переді мною – міні-музей. «Як кожна картина, так і кожна скульптура – це театр, індивідуальне сприйняття. Різблення – це ніби продовження моїх живописних фантазій. Нині мене приваблюють лінії, їхнє переплетіння. Творю з дуба, черешні, акації, горіха. У мистецтві я авантюрист», – узагальнює Ловрант Бокотей.

Михайло Фединишинець

 

14 жовтня 2013р.

Теги: Ловрант Бокотей, художник

Коментарі

васман 2013-10-14 / 21:01:27
файно

«П’ятиповерхівки ще нема, а квартири обіцяні і Погорелову, і Ратушняку»
/ 8Закарпатці організувалися у партизанський загін
/ 4Батьки дитини, яка померла в пологовому будинку Ужгорода, вважають, що немовля підмінили
Архієпископ Феодор: «Ми готові духовно підтримати наших військових у Криму»
/ 6Закарпатський інтерн оперував поранених на Майдані
/ 1З церкви в Мукачеві вкрали мощі святих, яким дві тисячі років
/ 3Чеські медики досі не наважуються вийняти з тіла уродженця Ужгорода картеч, "отриману" на Майдані
Подорожі чоловіка-мізинчика Сабоніса
«Виношу дитину за 30 тисяч доларів»
Заробітчанські поневіряння ужгородки
На Закарпатті послуги детектива поки що не надто популярні
/ 13На Закарпатті болісно відреагували на погрози "регіоналів" закрити УГКЦ
/ 3В Ужгороді прокуратура досі не знає, чи законно влада продала аптеки
Від новорічного похмілля допоможуть швидкий секс і контрастний душ
/ 1Люди захистили від дерибану футбольне поле у Горянах
Одержимий кухнею
/ 3Новий Рік в Ужгороді, або Стриптиз Снігуроньки – від 600 гривень
/ 1Розлучені, геї, ігромани – «клієнти» закарпатських психотерапевтів
Ужгород: Замість туалетів – заіржавілі дірки
/ 13Повернулася лікарка, яка продавала дітей
Скульптурний трудоголік. Роботи ужгородця Юрія Максимовича купують попи і прокурори
У Мукачеві Будинок офіцерів руйнується, бо казначейство не дає грошей
Презервативи, Ленін і цуцик за 10 «штук»
/ 1В Ужгороді "забули" відновити покриття пішохідної частини транспортного мосту
Отрутою і ґумовими кулями. Доґгантери в Ужгороді вбивають щомісяця 5–10 собак
» Всі записи