Федір Лазорик: «…Любов у серці і в грудях спів»

До 100-річчя від дня народження поета, прозаїка і публіциста Федора Лазорика

Федір Лазорик: «…Любов у серці і в грудях спів»

 

Життєві і творчі дороги одного з найбільш визнаних українських зарубіжних поетів Федора Лазорика стелилися спорідненими теренами русинів-українців – закарпатської Лемківщини і східнословацької Пряшівщини. Поетичний дар письменника розквітав у 30-х роках минулого століття на закарпатській землі, а на Батьківщині поета у повоєнні роки його поезія набула неперевершеної емоційності, мело­дійності та вишуканості слова.

«Моє серце вчарувала Стримба…»

Народився поет 1 квітня 1913 року у Словаччині, в маковицькому селі Бехерів у селянській родині Семена і Катерини Лазориків. Після закінчення місцевої початкової школи батьки від­дали сина до Руської горожанки у Пряшеві, де єдиною його матеріальною підтримкою була скромна стипендія та приватні уроки дітям із багатих родин. Тринадцятирічним учнем Ф.Лазорик опублікував свій перший вірш «Матерня пісня» в  дитячому журналі «Пчілка», що виходив в Ужгороді під опікою А.Волошина.

Світоглядні переконання майбутньо­го поета формувалися на уроках відомого представника української «народовецької» орієнтації Д.Зубрицького, який у мовному питанні опирався на праці свого ужгородського колеги мовознавця І.Панькевича.

У 1928–1932 роках Ф.Лазорик навчався у Пряшівській учитель­ській семінарії, після закінчення якої учителював в церковній школі в Лютині. Не одержавши за півроку зарплати від Пряшівської єпархії, він подався на Закарпаття (тоді – Підкарпатська Русь), де його призначили директором народної школи у гірському селі Руський Мочар, що притулилося до схилів  гори Явірник неподалік Великого Березного. Тут молодий вчитель «у болючій гіркоті і п’янкій красі життя», в «радості і солодкому хмі­лі завзятства» відкрив для себе багатство навколишнього світу, задушев­ність і філософську мудрість горян. Тут він уперше відчув «любов у серці і в грудях спів», коли «з кохання мліло серце бідне».

Проживаючи у «гір­сь­кій пустелі», Ф.Лазорик не ізолював се­бе від культурного і суспільного життя краю, був активним учасником мистецьких заходів, співпрацював з просві­тян­ськими осередками. За спогадами моїх батьків, які приятелювали з Ф.Лазориком, він ви­ступав перед учительською громадою з літературними рефератами, супроводжував аматорські театральні вистави розповідями про авторів п’єс українського репертуару, проводив у сіль­ських читальнях поетичні вечори. Поет вирізнявся вражаючими проявами переживань і почуттів, з болем і гнівом сприймаючи нужденне життя верховинців («Жебрачка», «Повія», «Верховинські жнива»).

Він багато подорожував. Під поезіями закарпат­ського періоду зазначені Ужгород, Пряшів, Мукачево, Великий Березний, лемківські села Руський Мочар і Розтоцька Пастіль. Він друкувався пе­реважно  під псевдонімами, зокрема Федь Маковичанин та І.Беркут, у місцевих  періодичних виданнях «Учительський голос», «Пчілка», «Українське слово» та його літературно-мистецькому додатку «Слово».

Щирою «любов’ю у серці» до чарівного верховинського краю, який прихистив поета і подарував йому найщасливіші роки, сповнені слова із вірша «Карпатська замана» (1940):

Моє серце вчарувала Стримба,

Коломийка і журлива дримба.

Чорна верховинка в білій вишиванці

З усміхненим личком в дріботливім

                                                        танці…

Після трагічного березня 1939 року Ф.Лазорик деякий час жив у Руському Мочарі, відвідував обов’язкові для вчителів курси угорської мо­ви в Сегеді, але не дочекавшись підтвердження лояльності до нової влади, у серпні 1940 року нелегально перейшов кордон і повернувся в рідну Маковицю.

«Краю ти наш, краю, наша тиха думо…»

Пряшівський період у житті поета був складним: праця сільського вчителя в злиденні роки війни, призов в армію, розчарування від нездійснених сподівань в післявоєнні роки, нестабільна зайнятість, переїзди, творчі злети і часи глибоких депресій.

З осені 1940 року Ф.Лазорик учителював у с.Млинарівці, згодом у Свиднику, здійснюючи за сумісництвом коректуру дитячого журналу «Колокольчик-Дзвіночок». У 1945-му він пере­йшов на редакційно-видавничу роботу: з перервами редагував газету «Пряшевщина», з 1951-го працював у редакції журналу «Дружно вперед», потім був редактором журналу «Дукля», пізніше – редактором газети «Нове життя».

Але головним змістом життя Ф.Лазорика, який був «краси голоден», залишалася літературна творчість. Окремими виданнями вийшли збірки поезій «Слово гнаних і голодних» (1949), «Велика сила» (1955), «Вибране»  (1963), «Сніжні хризантеми» (1968) і «Карпатська замана» (1969), повісті «Світанок над селами» (1953) та «Вік фестивальний» (1958), книга записаних ним співанок «Співаночки мої» (1956), збірка оповідань, фейлетонів і художньої документалістики «Роздуми і співи» (1963). Ряд оповідань для дітей увійшов до його книги «Казка про Мороза Лиходія і Сонечко Добрячко». Як журналіст Ф.Лазорик надрукував понад двісті публіцистичних матеріалів.

Він «не хвилинками – століттями жив»   

В особистому житті опорою поета була Марія Ганик, з якою Ф.Лазорик перебував у громадянському шлюбі. В 1942 року у них народилася первістка. До 1950 року сім’я проживала у Пряшеві, але любов, як зізнавався поет, «наткнулася на коловорот життя. Поблякла з часом, посіріла…», і дружина з донькою переїхала в Сабинів. На початку 60-х подружні почуття  «знову зайнялися рожевим спалахом. Бо…з любові – діти! А яка то відроджуюча сила!». Впродовж 1962–1966 років народилось п’ятеро дітей (близнятка невдовзі померли). Ф.Лазорик турботливо опікувався дружиною і дітьми, доїжджаючи з Пряшева до Сабінова. В дорозі поїздом до сім’ї 4 липня 1969 року серце поета перестало битися.

Та провіщення поета збулися лише частково. Його творчий ужинок – від осяяної замріяності, ніжної закоханості і зачарування в «Карпатській замані» до тужливої елегії серця в «Сніжних хризантемах» – витримав випробування часом.

У передмові до антологічного збір­ника українських письменників Словаччини «Карпатська замана» (Київ, 1990) Д.Павличко назвав Ф.Лазорика одним із «фундаторів, зачинателів пряшівської української словесності» і зазначив, що «піднесена, суспільно заангажована поезія (і проза!) Федора Лазорика має родовий знак свого часу… Загальна роль цього діяча культури дуже велика, особливо в орієнтуванні й переході пряшівської лемковини на українську мову, в наданні тому процесові тривалих духовних зарядів. Для багатьох сьогоднішніх письменників-пряшівчан він – незабутній учитель і наставник».

Для тих, хто чутливий до поетичного слова, Ф.Лазорик залишається поетом, який «не хвилинками – століттями жив» і проніс через своє життя «любов у серці і в грудях спів».

Володимир Шелепець

02 квітня 2013р.

Теги: Федір Лазорик, Пряшівщина, поет

Коментарі


ФЕСТ
Публікації:
/ 1Володимир Мишанич: «Пишучи про мистецтво, будь хоч трохи художником»
/ 6Михайло Бачинський – атлант війська Кошута
Духовну спадщину своїх предків угорська спільнота намагається віднайти й зберегти
Трембітар із Репинного
Їх б’ють чужі люди і рідні діти, а від голодної смерті рятують волонтери
«Зупинити повну руйнацію Донбасу може тільки сильна і відповідальна влада», – доктор медичних наук, колишній донеччанин Анатолій Канзюба, який нині працює в Ужгороді
Ніна Бечук: «Енкаведист зачитав наказ, що нас з мамою засуджено за 54-ою статтею КК УРСР. Маму – за сина, а мене – за брата»
В Ужгороді видали посібник «Історія Закарпаття» Д.Данилюка
Поет математики. До 125-річчя від дня народження професора М. Зарицького
Заробітки, обпалені війною
Дзвони і клепало
Образ Божої матері на крашанці хустської цілительки
/ 1(Не)модифікована політика Угорщини щодо (не)нової України
/ 2«Я українка і відмовитися від України не можу», – каже кримчанка Олена, яка переїхала з Сімферополя до Ужгорода
/ 1У Хусті засідала Закарпатська обласна народна громадська рада
«Кобзар» діда Василя
/ 3Тиждень тому троє закарпатців загинули по дорозі на Майдан
Удочерили, аби знущатися?
Пам’ять про невідомого ленінградського студента береже подружжя Мадярів у Волівці
/ 1Громадськість Києва вшанувала закарпатців – визволителів столиці
Відчуття свого призначення озвучив поет з Боржавської Долини
Динамівську осінь тричі поспіль «озолочували» закарпатці
/ 2Йосип Тереля. «Ходячий апостол», котрого позбавили Батьківщини
/ 1До дня мови. «Ну що, здавалося б, слова…»
Острів демократіїу центрі Європи. 95 років від дня створення Чехословацької Республіки
» Всі записи