Диму – бій!

«Кафешки» збанкрутують? Не факт

Загалом закон передбачає, що з указаної дати заборонено палити в ліфтах і таксофонах, у закладах охорони здоров’я, у навчальних та освітньо-виховних закладах, на дитячих і спортивних майданчиках, стадіонах, у приміщеннях відкритих і закритих спортивних споруд, у під’їздах житлових будинків, у підземних переходах, у громадському транспорті (включаючи транспорт міжнародного сполучення), у приміщеннях закладів культури.

Тобто в місцях, де адекватні курці не дозволяли собі запалити цигарку й без жодного закону (виняток – хіба стадіони). Каменем спотикання став лише один пункт – повна заборона ку­ріння в закладах громадського харчування, куди потрапили як звичайні їдальні, так і пивбари та ресторани. Якщо раніше кафе, бари, ресторани тощо слід було ділити на зали для курців і некурців (що виконувалося відверто погано, бо, як правило, цей поділ був суто умовним), то тепер ділити нічого – всі такі заклади стали вільними від тютюнового диму. А за порушення закону «світить» штраф від 1 до 10 тисяч гривень. Величенька сума передбачає, що власники закладів точно дотримуватимуться законодавства, бо надто дорого його порушувати – хоч офіційно, хоч хабарі платити за «окозаплющування». 

Найбільше закон не сподобався, природно, курцям, які люб­лять «диміти» за чашкою кави чи келихом пива, а тепер позбулися цього задоволення. І, звичайно, барам і кафе, які побоюються, що пов­на заборона куріння вдарить по відвідуваності. Між тим, згідно зі статистикою МОЗ, 2011 року в Україні курили 46 % дорослих чоловіків і 6 % жінок – усього 8,6 мільйонів людей. Тобто, як бачимо, курців у нас значно менше, ніж некурців.

То логічно було б відстоювати права більшості? Логіка против­ників закону приблизно така: некурці й так ходили в бари чи ресторани, тобто їхня відвідуваність не зросте, незважаючи на моральне задоволення від ухвалення закону. До того ж заклади, в яких було заборонено курити, існували задовго до появи закону, отже, права ненависників тютюнового диму дотримувалися й без цього документа.

Маємо закон, тож порушувати його не збираюся, – каже курець Михайло, який раніше полюбляв проводити час із друзями в кафе. – Але вважаю, що він недосконалий і дискримінаційний. Сигарети в нас у державі продавати не заборонили, а за їх реалізацію і споживання не ввели кримінальну відповідальність. Тому й видається така турбота про здоров’я нації досить штучною.

Поважаю право інших на чисте й здорове довкілля, тому ніколи не курю на вулицях, у парках, та й узагалі там, де людно. Тож димів тільки вдома й у різноманітних кав’ярнях, барах, ресторанах тощо. Саме такі місця були для мене легальними й комфортними майданчиками, аби запалити цигарку. Так, дуже часто зони для некурців виокремлювалися у закладах геть умовно. Але ж можна було вдосконалити чинне антитютюнове законодавство й посилити контроль за його виконанням. А так я тільки бачу нівелювання своїх прав і нові можливості для корупції».

З власних спостережень можу сказати, що в Ужгороді власники закладів харчування закону дотримуються: офіціанти пояснюють, що, за новим законом, залів для курців не залишилося, тож люди виходять диміти на вулицю. Прикинути на око, чи відбилася заборона на відвідуваності, звичайно, неможливо.

Та й не всі власники кафе бачать у забороні серйозну загрозу своєму бізнесу. Так, Василь Пинзеник, господар одного з популярних пивбарів у центрі Ужгорода, навпаки, вважає, що цей крок може збільшити кількість відвідувачів. «На мою думку, після набуття чинності законом заклади відвідуватимуть і ті клієнти, яким заважав сигаретний дим настільки, щоб відмовитися від походів до таких місць. Щодо курців, то тут питання в тому, чи будуть однакові правила гри для всіх учасників ринку. Тобто якщо не можна буде палити всюди і не знайдеться закладу, де це не забороняють, то, вважаю, курці звикнуться з думкою, що диміти треба в курилці, а не в основному залі. І саме її облаштування має стати конкурентною перевагою закладу, який це зробить, а не зв’язки з посадовцями, які контро­люватимуть виконання вимоги», – каже Василь.

На думку власниці кількох ужгородських ресторанів Маргарити Мощак, заборона не повинна вплинути на прибутки закладів, принаймні в обласному центрі. «Ужгородці часто бувають за кордоном, де такі закони ухвалені давно, і бачили, як це відбувається там, тож, думаю, морально вони були готові до  заборони й в Україні. Навіть більше – кілька моїх знайомих спеціально чекали цієї дати – 16 грудня, – щоб кинути шкідливу звичку, тож уже бачимо перші позитивні наслідки закону. Що ж стосується поділу на зали для курців і некурців, то ми бачили: реально він майже нічого не дає. І поготів у наших ресторанах, які часто розміщені в житлових будинках і не мають можливості поділити свої приміщення так, аби некурці справді не відчували тютюнового диму», – пояснює пані Маргарита.

Європейський досвід: закон не дає користі

Між тим, про ухвалення цього закону знали всі ще 2011 року, коли президент Віктор Янукович, виступаючи на засіданні високого рівня Генеральної асамблеї ООН з профілактики неінфекційних захворювань і протистояння їм, заявив, що боротьба з тютюнопалінням є пріоритетною для України. До кінця минулого року був готовий і законопроект, і експертні висновки до нього.

Після ухвалення документа 24 травня 2012 року («за» – 368 нардепів) відгукнулася громадська ініціатива «Права курців», керівник якої, Юрій Палійчук, розкритикував закон як такий, що не враховує права любителів тютюнового диму і підприємців, пов’язаних із відповідним бізнесом, оскільки не передбачає створення в закладах окремих приміщень для паління. Він пообіцяв опротестувати документ через суд і навів приклад Німеччини й Нідерландів, де через суди домоглися повернення місць для куріння.

Ілюструючи марність таких законів, Палійчук навів негативний приклад Іспанії, де повне обмеження куріння в громадських місцях призвело до... збільшення кількості курців. Через рік після введення закону іспанські лікарі визнали, що він абсолютно не виправдав сподівань апологетів здорового способу життя. Такі ж невтішні результати дістали і в Ірландії, де повністю заборонили диміти в громадських місцях ще 2004 року, а нині констатують: число курців залишилося на попередньому рівні – близько 30%.

Як бачимо, далі погроз судом в організації не дійшло і закон таки набув чинності. Але справді цікаво, вивчали автори законопроекту негативний досвід європейських країн перш ніж просувати власний, чи ухвалили його суто з популістських міркувань: мовляв, дивіться, як ми про здоров’я нації дбаємо?      

P. S. У понеділок, 17 грудня, журналістка пройшла з відеокамерою до курилки Верховної Ради і зняла там з десяток курців-парламентарів. Фактично законодавці відверто порушують закон, ухвалений ними ж. Чи цей документ, як і більшість інших, «для народу, а не для слуг народу»?

Теги: куріння, тютюнопалання, сигарети

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати