Іван Шутєв: "Для митця немає нічого дорожчого, ніж час"

Ми сидимо з ним у великій просторій майстерні з високою стелею, серед мольбертів, книг і, звичайно, великого доробку художника. Гортаємо каталоги і за чашкою чаю бесідуємо.

Іван Шутєв: "Для митця немає нічого дорожчого, ніж час"

Ми сидимо з ним у великій просторій майстерні з високою стелею, серед мольбертів, книг і, звичайно, великого доробку художника. Гортаємо каталоги і за чашкою чаю бесідуємо.

Іване Михайловичу, ви — людина непублічна. Чому?

— Я ніколи не любив панегіриків про себе, тому що художника має бути видно по його картинах. Буває, що послухаєш про людину — велетень, а побачиш результат… Потрібно працювати. Для художника, як правило, немає нічого дорожчого, ніж час. Бокшай завжди казав: «Часу не вистачає». Тому іноді шкодую, що десь змарнував цінні години та дні свого життя.

Коли ви зрозуміли, що будете художником?

— Скільки себе пам’ятаю, завжди любив малювати. Мамка розповідала, що коли народився, то дуже плакав, тому дали в руки олівець, і я притих. Не знаю, чи це правда, але малюванням захоплювався завжди. Та це й нормально, всі ж діти малюють. Але мені пощастило в житті, бо виріс тоді, коли закарпатська школа живопису була у великій пошані. А ще в мене були хороші вчителі.

У 1953 році я закінчив училище і вступив до художнього інституту у Львові, але згодом кинув його, бо не міг бути там, коли Бокшай на Закарпатті ходить по горах і малює. Я любив спостерігати за цим процесом. Звичайно, що ризикував, покинувши вуз, але вирішив за краще 5—6 років бути біля велетня в мистецтві. І не прогадав — він мене багато чому навчив.

У часи Радянського Союзу закарпатська школа живопису завдяки Ерделі й Бокшаю дуже цінувалася. Голова Спілки художників СРСР академік Катерина Бєлашова прихильно ставилася до нас. Вона час від часу влаштовувала виїзні пленери на Закарпатті, бо не було жодної іншої області в Україні, де в один час працювало б стільки великих митців. Завдяки цьому і ми (Коцка, Манайло, Кашшай, Шолтес, Глюк…) народились як художники.

Хто був для вас авторитетом?

— Безперечно, це наші метри. Але я бачив і вивчав великих майстрів пензля не лише нашого краю. Наприклад, коли на виставці в Москві побачив кілька робіт Сергія Герасима (радянського художника) із Самарканда, то довго перебував під їхнім впливом. Через рік на свої кошти навіть поїхав в Узбекистан, де намалював близько 50 етюдів. «Гур-Емір. Гробниця Тимура», «Самарканд», «Мечеть Бібі-Ханим», «Мавзолей» та інші. Це був 1984-й рік. Але я і сьогодні не позбувся вражень від побаченого тоді.

У ваших роботах добре проглядаються закарпатські художні традиції. Деякі наші мистецтвознавці особливо виділяють вплив на них А.Кашшая. А ви як ставитеся до творчості цього майстра?

— Між нами різниця у 13 років, а Ерделі і Бокшай були старшими. Тому ми разом з Кашшаєм багато їздили в гори малювати, я захоплювався його ранніми роботами. Молодий Кашшай уже був визнаним майстром. Але я був закоханий і у Бокшая, і у Глюка, в інших митців. Як закарпатських, так і європейських. Картини Тараса Шевченка теж дуже сильні… Якщо ти художник, ти мусиш бачити інших, чомусь вчитися у них.

Адальберт Ерделі та Йосиф Бокшай дуже різні?

— Так. Бокшай був твердим реалістом, а Ерделі орієнтувався на французьких імпресіоністів. Але об’єднувала їх взаємна повага, інтелігентність та дружба. Попри те, що Адальберта Ерделі вбивали як художника, а Йосипа Бокшая навпаки – піднімали, вони були однаково талановитими.

Ерделі разом з тим мав талант педагога, міг навчити, а Бокшай – показати. Пам’ятаю, якось спитав у Й.Бокшая: «Йовжко-бачі, як тут зробити?», а він взяв в мене пензля і домалював. А Ерделі в таких випадках доступно та просто пояснював.

Що пригадується з тих часів, коли були поряд з іншими великими майстрами?

— У пам’яті, на жаль, не все закарбувалося. Але дещо все-таки є. Скажімо, коли вчився в художньому училищі, на перерві Бокшай любив малювати під деревом, курячи піпу. Пам’ятаю також, коли я на уроці у Федора Манайла замріявся і відволікся, то він у мене крейдою кинув. А Берець навчав нас анатомії, був чудовим педагогом. Контратович також вчив добре і пояснював доступно. Пам’ятаю й Глюка, коли той працював над картиною «Лісоруби». Тоді всі художники були поряд, обговорювали, щось радили. До речі, його я б поставив за приклад величезної порядності: як в мистецтві, так і в житті. Колись Бокшай мені сказав: «Іване, добро не мусай людям робити, бо подяки не буде, але зло не роби ніколи». Але я робив добро, бо це приємно. Він також робив, бо виріс у сім’ї священика...

В яких стосунках ви були з корифеями?

— Вони були зі мною, а не я з ними в хороших стосунках (усміхається). Поважали, бо я любив працювати.

Цікаво, якими вам бачаться перспективи у нашої школи живопису?

— Навіть і не знаю. Адже жоден інститут не робить художником, а лише дає освіту. Андрій Коцка навчив мене слухати класичну музику, бо він її любив. Для художника не знати музичну класику – це злочин. Як, до речі, і класичну літературу, а її, на жаль, нині мало хто читає. Є проблеми і з духовністю. Але це аж ніяк не означає, що серед нас нема талановитих художників. Однак потрібне ще й відповідне середовище. Коли я навчався, то атмосфера була така, що навіть людина з мізерним талантом могла вирости, був стимул вчитися. Я щиро сподіваюсь, що наша молодь не забуватиме традицій. Як без фундаменту не будують дім, так і без нашої художньої школи закарпатське мистецтво втратить свою народність та традиції.

Пане Іване, ви щаслива людина?

— Так, безперечно. Для мене життя, як вокзал: якщо ти маєш квиток на поїзд, але не сів на нього, знай, вже ніколи його не наздоженеш. Ти втратив цю можливість назавжди. Це мають пам’ятати, в першу чергу, молоді митці. Я ж на свій потяг сів. В 1956-му, коли мені було 23 роки, репродукцію моєї роботи розташували поряд із відомими на той час Глюком і Коцкою в журналі «Огонек» (центральний на той час). Це дало мені стимул діяти далі, «виросли» крила, і я працював, багато працював і працюю по цей день. Щасливий, що даровано мені талант, що мав таких чудових вчителів, як Й.Бокшай, А.Ерделі, Ф.Манайло, В.Берец, Е.Контратович, Ш.Петкі, і що пощастило працювати пліч-о-пліч з такими видатними художниками, як А.Борецький, А.Коцка, Г.Глюк, А.Кашшай, З.Шолтес.

Нещодавно вийшов альбом з вашими найкращими роботами. Як він вам дався?

— Кожен художник хоче залишити по собі слід. Я вирішив ще за життя випустити цей альбом, допомагала сім`я. Книга написана трьома мовами (українською, угорською, англійською). Там зібрано і велику колекцію моїх робіт (закарпатських церков). Їх — більше сотні. Я малював їх з 1963 до 2005 року. Зараз вже 60% дерев’яних церков, які увіковічив, немає, вони були зруйновані чи згоріли. Я ж зберіг їх бодай на полотні…

Анастасія Ножка. Фото автора

Від автора. Нині художник працює у своїй затишній майстерні над натюрмортами та пейзажами, які обожнює малювати. Також захоплюється й малюванням квітів: айстри, календули та соняшники на його полотнах ніби щойно зірвані. Перші маки на Закарпатті намалював саме Іван Шутєв. Періодично художник виставляє свої роботи в залах музеїв, галерей та при нагоді радо спілкується зі своїми колегами. Остання виставка, в якій метр брав участь у жовтні, пройшла в музеї ім. Й.Бокшая і була приурочена до Дня художника.

17 листопада 2012р.

Теги: Шутєв, художник

Коментарі

Слов'янин 2012-11-18 / 20:46:27
Не буду всує говорити про такого Метра як Шутєв. Хочеться порбажати, щоби з таких як він брали приклад молоді митці.

антон 2012-11-18 / 14:32:10
коли ще випаде доля закарпаттю пережити таке щастя-високе мистецтво.здоровя вам майстре пензля.творчих вдач

istvami 2012-11-18 / 14:20:28


На жаль, у нас немаєперекладача з угорської. Коментар видалено. Адмін


шанувальник таланту 2012-11-17 / 21:35:06
Іван Шутев -художник від бога\пейзажі подобаються ранні вони неповторні, а от пізні -не дуже\а зато натюрморти -неперевершені особливо з квітами\дійсно ніхто так не намалював маки соняшники це його візитна карта\трудоголік, можливо тому і не публічний\успіхів і натхнення!бажаю зробити виставку натюрмортів!

На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
Суничний бум у Виноградові та його міжнародні наслідки
/ 4"Правильна" закарпатська свальба: старшому поколінню – традиційні страви, молодшому...
/ 2"Народ мене визнає". Присвячується пам'яті знаної балетмейстерки-постановниці Клари Балог
Підкована блоха та Мона Ліза на рисовому зерні: Майстер мікромініатюр Володимир Казарян творить шедеври між ударами серця
/ 1300 дерев'яних церков на дерев'яних тарелях планує створити ужгородский різьбяр
/ 2Примари минулого
Новий ангіограф у Хусті тестують медики
/ 2Безпритульним собакам у Виноградові лікуватимуть зуби, робитимуть рентген та оперуватимуть
/ 1Закарпатець став свідком трагедії "Титаніка"
» Всі записи