Люстру з дірками та скрипку можна побачити в меморіальному музеї Коцки

Затишний будинок, весь у дівочому винограді, на вул. Вінничній, 20 в Ужгороді вирізняється з­поміж інших. Це меморіальний будинок-­музей народного художника України Андрія Коцки (1911–1987 рр.), але про це довідаєтеся лише тоді, коли зайдете у двір і побачите меморіальну таблицю із відповідним надписом, бо жодного вказівника поблизу не знайдете.

Люстру з дірками та скрипку можна побачити в меморіальному музеї Коцки

Сюди «Новини» завітали нещодавно, аби дізнатися, чим заклад, в якому з 1945 року мешкав і працював видатний майстер пензля, живе нині. Тим паче, що, як стало відомо, після смерті митця його сестра Ганна Коцка подарувала державі приватні матеріали та особисті речі художника. Із 18 травня 1990 року тут діє меморіальний будинок­музей.

Нас зустріла старший науковий працівник музею Валентина Черленяк, яка охоче провела екскурсію. У вузенькій вітальні у стелажах за склом документи митця, тут і старі фото із колегами­художниками, і свідоцтва про навчання.

У наступній кімнаті, яка слугувала за майстерню, нашу увагу привернула велика кількість книг з історії мистецтва різними мовами (художник знав угорську (вона була рідною), чеську, словацьку, італійську, українську, російську). Із його біографії відомо, що у 1931 році А.Коцка закінчив публічну школу малювання в Ужгороді, а у 1942-­му — Академію образотворчого мистецтва у Римі на відділенні монументального живопису. У майстерні й досі стоїть недомальована робота художника із палітрою фарб. Таке враження, що митець просто відлучився ненадовго. Валентина Черленяк розповіла, що автор у 1986 році організовував виставку в Будапешті. Там, на жаль, в нього стався інфаркт, і його перевезли у лікарню в Ужгороді, де серце майстра перестало битися. У музеї представлено багато робіт, переважно зображені  люди в народному одязі. Він добре розбирався в етнографії. Про це згадувала й Клара Балог, балетмейстер­постановник, народна артистка України, яка зазначала, що це допомагало художнику під час роботи над ескізами костюмів для Закарпатського народного хору (в музеї можна ознайомитися з ескізами, виконаними майстром у 1950—60 рр.).

А ще є чимало оригінальних речей. До прикладу, у кімнаті дотепер бережуть кахельну піч, на якій дверці не відкриваються, як зазвичай, а відкручуються. Пані Черленяк каже, що ще донедавна користувалися нею, а тепер мають автономне опалення. Тут і оригінальний сервант художника, і його годинник, який зупинився у час смерті митця (о пів на 5-­ту). У куточку на поличці лежить і скрипка, на якій А.Коцка дуже любив грати. А от на перший погляд зовсім не помітна люстра на стелі, виготовлена із картону. Її, виявляється, зробив власними руками митець. На вигляд, ніби капелюшок середньовічної  дами, з дірочками. Коли лампу увімкнути, на стелі з’являються візерунки. Пані Валентина показує, як люстру можна повертати, після чого лише певна частина кімнати освітлювалася. Це дозволяло митцю не обмежуватися під час малювання лише одним місцем в майстерні.

В іншій житловій кімнаті майстра — раритетні шафа та стіл. Нашу увагу привернула чимала шкіряна валіза світло­-коричневого кольору з ініціалами А.Коцки. З нею митець, каже пані Валентина, їздив на пленери до Італії. Вона непроста, і таку не знайдеш у сучасних магазинах — усередині є спеціальний відділ для одягу із вішаками, а інший відділ — для взуття. Важкувата. У невеличкому сервантику – венеціанська порцеляна та пляшки від к’янті. Він колекціонував порцеляну і кераміку з різних країн світу, але перевагу надавав саме закарпатській.

Експонуються в музеї і роботи 30—40-­х років. Картина Андрія Коцки «Ярмарка на Перечинщині», наприклад, виставлялася у Будапешті, і саме завдяки їй майстер отримав стипендію у Львівській академії мистецтв. Представлені й картини, які А.Коцка намалював в Італії. А тут зовсім «свіжа» робота, яку ще не виставляли, намальована вугіллям. Хоча й зроблена у 1928 році, коли художнику було 18 років. Пані Валентина розповіла, що відвідувачі по­різному реагують на роботи – діти, до прикладу, більше звертають увагу на барвистість картини, дорослі – на автобіографічні, цікавляться приватним життям митця. До речі, вона розповіла, що Андрій Коцка був одруженим. Прожив у шлюбі 8 років. Щодо робіт, то були й комічні випадки. Викладач біологічного факультету УжНУ, коли з групою студентів завітав на екскурсію, дуже дивувався, чому робота «Натюрморт з омаром» має таку назву, якщо на ній насправді зображено… лангуста.

Експозиції час від часу оновлюють. Наш гід пані Валентина розповіла, що сама окремі роботи бачить вперше. Зараз триває 15-­та експозиція. Візитівкою художника називають ряд жіночих портретів гуцулок та верховинок. Серед найкращих робіт мистецтвознавці виділяють серію портретів з підкарпатської Верховини, переважно дитячих: “Пастушка гусей” (1932), «Марійка” (1933), “Хлопчик”, (1934), “Школярі” (1937), “Старець” (1940), та цикл імпресіоністських жанрових сцен, писаних пастеллю та гуашшю: “Ужгород” (1939), “Біля церкви” (1940), “Процесія” (1940), “У неділю” (1940). На думку мистецтвознавців, основним досягненням А.Коцки є його наполегливі пошуки і знахідки ідеального образу закарпатської жінки. Пані Валентина розповіла, що багато робіт зарамували до 100­річчя художника, яке відзначали торік. Нині більша частина колекцій зберігається у стінах музею.

Наостанок ми не могли оминути увагою невеличкий сад, який розташований позаду будинку. До речі, сюди можна потрапити з майстерні художника через великі двері. Тут важкезні стільці й стіл, за яким полюбляли вести творчі дискусії митці. На стіні серед гілок висять рамки без картин. А сам сад багатий різними екзотичними рослинами і деревами. Бо, виявляється, брат художника працював у ботанічному саду, тому окремі експонати потрапляли й сюди. В саду багато плодових дерев та кущів, а також рідкісні декоративні види європейської та місцевої флори (тис ягідний, спірея Вангутта, самшит вічнозелений, магнолія лілієцвітна, форзиція темнозелена, пірея японська, півонія деревоподібна). Навесні все цвіте, але восени теж дуже гарно.

В музеї відчувається аура майстра, його душа ніби  продовжує жити в тихих музейних залах… У цьому й нині можемо пересвідчитись, завітавши в будинок­музей, звідки так не хочеться йти…

Анастасія Ножка. Фото автора

06 листопада 2012р.

Теги: Коцка, музей, художник

Коментарі

На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
Суничний бум у Виноградові та його міжнародні наслідки
/ 4"Правильна" закарпатська свальба: старшому поколінню – традиційні страви, молодшому...
/ 2"Народ мене визнає". Присвячується пам'яті знаної балетмейстерки-постановниці Клари Балог
Підкована блоха та Мона Ліза на рисовому зерні: Майстер мікромініатюр Володимир Казарян творить шедеври між ударами серця
/ 1300 дерев'яних церков на дерев'яних тарелях планує створити ужгородский різьбяр
/ 2Примари минулого
Новий ангіограф у Хусті тестують медики
/ 2Безпритульним собакам у Виноградові лікуватимуть зуби, робитимуть рентген та оперуватимуть
Закарпатець став свідком трагедії "Титаніка"
» Всі записи