На Перечинщині від високого тиску рятують брусницею і тчуть покровці зі старого шмаття (ФОТО)

Кожен район Закарпаття відрізняється власною неповторністю і самобутністю. І поготів – якщо йдеться про гірські райони, наприклад, про Перечинський, три чверті якого припадають на гори.

На Перечинщині від високого тиску рятують брусницею і тчуть покровці зі старого шмаття (ФОТО)

Поїздку на Перечинщину для журналістів крайових медіа для ознайомлення з туристично-рекреаційними можливостями району ініціювали власник ресторану "Підкова" Михайло Барник і нинішній голова районної ради Анатолій Перцев. Керівник району впевнений: для туриста Перечинщина може постати справжнім раєм – з неперевершеною природою, чистим, аж солодким повітрям, пам’ятками архітектури й історії, усміхнено-гостинними жителями… 


Єдина деревяна церква Перечинщині  церква у Лікіцарах

Все це можна знайти майже в будь-якому селі району, в тому числі і в селі Лікіцари, звідки й почалась мандрівка Перечинщиною після ранкової кави в районному центрі від хазяїв місцевого ресторану «Підкова» (до речі, власник закладу Михайло Барник з власної волі супроводжував журналістів упродовж всієї поїздки, потішаючи кумедними історіями з життя).

Ще за часів Радянського Союзу село Лікацари потрапило в число так званих безперспективних сіл, розповів сільський голова Туричківської сільради, яка об’єднує чотири села, Владислав Пловайко. Вже у 60-70-х роках минулого століття в Лікіцарах проживало близько 350 осіб, нині ж добре, якщо набереться 30. 

Магазин в селі закрили років з 5-7 назад, школи немає, відсутнє нормальне автомобільне сполучення. Відтак люди живуть тим, що ведуть домашнє господарство, один раз на тиждень мають змогу придбати товари першої необхідності, які привозить поштар разом із поштою. А ще регулярно стареньких навідують діти, котрі переїхали жити в міста: переважну кількість населення Лікіцар складають люди пенсійного віку. Натомість працездатного населення – буквально пару людей, розповів Владислав Пловайко. 

Підтверджує його слова вже одним своїм виглядом 84-річна Ганна Качур – хранителька ключів від місцевої церкви. Церква в Лікацарах є єдиною деревяною церквою Перечинського району. У побудованій в XVII столітті, в ній і понині зберігаються унікальні старовинні ікони – деякі ще в своєму початковому вигляді, а деякі й перемальовані поверху. І, якщо спочатку дерев’яна церква була збудована в бойківському стилі (характерна ознака – присутність трьох веж), то в ході реконструкції, коли одну з веж було «демонтовано», церква отримала вигляд храму псевдо-лемківського стилю, розповів краєзнавець-любитель (як він сам себе називає), а насправді істинний патріот Закарпаття, знавець його історії, географії й традицій (як зауважили журналісти) Олександр Богданов. 

Свого часу, коли потрібна була реконструкція покрівлі церкви, кошти на неї виділив киянин Микола Чаленко – чоловік придбав у Лікіцарах будинок, напевне, закохавшись у неймовірну красу краєвидів і прагнучи бути ближче до природи. А заразом і спромігся на благе діло, профінансувавши відновлення покрівлі, на що знадобилось близько 200 тис. грн. Зараз придбати хатину в Лікцарах майже неможливо – викуплені як хати, так і ділянки під будівництво. Та от розбудова села все-одно гальмує – хати так і стоять порожні, а молодь з Лікіцар живе по містах, навіщаючи батьків і допомагаючи час від часу у веденні господарства. 


Яфину на Перечинщині збирають цілими родинами. А ще лікують брусницею недуги

Оскільки з роботою і заробітком в селах Перечинщини сутужно, в сезон чорниці жителі цілими родинами виїжджають «на яфину». Ягоду тут збирають 80% мешканців сіл, розповів Владислав Пловайко. День яфинярів починається ще затемно – о 5-6 годині ранку на полонині Руні вже можна зустріти збирачів чорниці. Збирають за допомогою так званих «чесалок» – спеціальних пристроїв, які «зчесують» ягідки разом з листям з кущів. За день одна людина спроможна зібрати таким чином до 20 кілограмів ягоди, але є й досвідчені «чесальщики», яким під силу зібрати і всі 50-60 кілогаммів, каже Владислав Пловайко. За сезон же одна людина при достатній працелюбності заробляє на яфині по 5-8 тисяч гривень, продаючи ягоди на ринках у містах або ж здаючи у пунктах прийому заготівельникам. 

Коли закінчується сезон чорниць (кінець липня), настає сезон "чуфези" – так на Перечинщині називають брусницю. Ягідка ця надзвичайно корисна, в нагоді стане людям, які мають проблеми з тиском, а також хворим на цукровий діабет, розповідає Владислав Пловайко. Принагідно ділиться рецептом приготування натуральних «ліків» з брусниці: у трилітрову банку потрібно засипати ягоди і залити їх холодною водою. Далі банка закривається пластмасовою кришкою і ставиться на місяць у темне прохолодне місце. За місяць, коли брусниця "настойться", її можна вживати – по 1 столовій ложці щоранку. Головне при приготуванні настоянки – прослідкувати, аби серед брусниці не трапилась випадково яфина: навіть через одну ягоду настоянка «скисне». А так – може стояти і рік, і півтора, не псуючись і без бродіння.
 

Полонина Рівна – диво дивне

Полонину Рівну називають ще полониною Руною, орієнтуючись на діалектну назву. Дорога на полонину вимощена бетонними плитами, місцеві її так і називають – «бетонка». Проклали її ще у 80-х роках минулого століття, коли на полонині будувався військовий об’єкт – радарна станція дальнього спостереження. Однак, на початку 90-х об’єкт покинули, й нині від нього залишились хіба що руїни. 

Одразу ж на полонині височіє хрест, а ще – памятник на честь парашутистів-диверсантів, які висадились на полонину в 1944 році під час воєнних дій і майже всі загинули. Тоді про висадку десанту було відомо неприятелю, як наслідок – загинули  люди двох із трьох груп, які висадились на полонину Рівну.  

Дорогою на полонину можна побачити ще один цікавий об’єкт – колишню біологічну базу, де науковці експериментували з вирощуванням і адаптацією на висоті дерев хвойних та інших порід. Як розповів Олександр Богданов, тодішньому керівництву було «не до вподоби», що Карпатські полонини не заліснені, а відтак було дане негласне доручення засадити їх деревами. І по сьогодні на експериментальному майданчику колишньої біобази рівними рядками ростуть ялиці  навіть коли експеримент згорнули і наміри заліснення полонин лишились у минулому. 

Вільшинки: тут могла бути ртутна шахта

По дорозі на Вільшинки обов’язкова зупинка для кожного любителя природи і краси – біля Липовецького водоспаду. Водоспад цей має висоту приблизно в 3,5 метри, а виглядає як два потужних потоки, розділені величезним каменем. Вода – студена і свіжа, як, власне, у будь-якому гірському водоспаді. 

По приїзді в село Вільшинки, перша згадка про яке датується 1501 роком, перший візит – до місцевої майстрині-ткалі. Взагалі ткацтвом у Вільшинках займається чи не кожна друга ґаздиня, а ткацькі станки стоять у кожній хаті. Вчаться ткати жінки тут змалечку, передаючи навички ремесла з покоління в покоління. Тчуть переважно покровці – довгі й вузькі строкаті килимки, розповідає майстриня Марія Літак, працюючи за станком, що його змайстрував її дідо у далекому 1954 році. За зиму, каже пані Марія, майстрині тчуть по 150-160 метрів, використовуючи або куплені в магазині нитки, або розрізаючи старі речі на тоненькі клаптики і пристосовуючи їх до вироблення покровців. Готові килимки йдуть як на продаж, так і в якості подарунку рідним і близьким. 

Сьогодні у Вільшинках нараховується 589 жителів, хоч ще 100 років назад в селі проживали 900 людей. Значне зменшення кількості селян відбулось не в останню чергу через наміри радянської влади запустити тут ртутну шахту, розповідає сільський голова Вільшинок Іван Цубина. Ртутна шахта була збудована у 60-х роках минулого століття, розроблась навіть програма відселення села. У цьому зв’язку близько 30% населення Вільшинки покинули, а, коли шахту так і не запустили, в село вже не повернулись…  

Вздовж Вільшанок то тут, то там розташовані незвичні дерев’яні корита. Це – валуви: спеціальні ємності, з яких п’ють воду корови. Валув робиться з липи: стовбур видовбується вздовж і встановлюється попід горою на шляху потічка. Вода своєю чергою, наповнює валув, стікаючи з гори, розповідає Іван Цубина. 

Також демонструє картини, які висять на стінах місцевої школи. Ці полотна вийшли з-під пензля місцевого вчителя ще 30 років назад: автор їх уже помер, а картини, вже дещо вицвілі від часу, так і прикрашають стіни школи, зберігаючи пам'ять про свого творця. 

Тим часом, до розмови пристає Михайло Кривка – майстер, котрий виготовляє декоративні вози. Маленькі возики – точні копії возів справжньіх – використовуються для зберігання дров, для розміщення квітів. Аби зробити дерев’яний возик, необхідно не менше місяця – деталі майстер витесує сам, на маленькому наковадлі майструє залізні деталі (наприклад, ободи на колеса). Окрім возиків, виробляє пан Михайло корабельні декоративні штурвали, "фурики" (так у Вільшинках називають дерев’яні тачки). Свого часу вироби майстра виставлялись на виставці у Києві, їх купують як українські поціновувачі виробів ручної роботи, так і закордонні гості.  

Під час перебування у Вільшинках неабияк потішило знайомство із людьми, які через любов до рідного краю з власної ініціативи власноруч створили імпровізований "музей народної архітектури і побуту". Марія та Володимир Гуменюки самі ужгородці, свого часу придбали будинок у селі, в якому на горищі знайшли чимало старих речей. Лижі, старі шкіряні чоботи, картини і вишиванки, військовий кітель, підкови, залізна праска – все це можна знайти бережливо розкладеними в будинку гостинної господині. 

І, якщо люблять Перечинщину, тягнуться до її красот і міські жителі, край цей безумовно можна назвати чарівним. Край зі своїм обличчям – усміхненим, добрим, світлим і мудрим. Край зі своїми традиціями і звичаями – бережно і з любов’ю пронесеними крізь століття. Край із славетним минулим і, упевнені, не менш славетним майбутнім – бо ж привітність людей і неймовірна краса природи ціниться всіма і в будь-які часи.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Тетяна Кашуба, Закарпаття онлайн

19 липня 2012р.

Теги: Перечинщина, Лікіцари, Вільшанки, полонина, район

Коментарі

+13 2012-07-21 / 21:48:17
а КОПЧУ ВОЛОДИМИРА вже нич не врятує

Богданка 2012-07-20 / 16:25:57
Так, все це неймовірно красиве і рідне. Особливо якщо на це дивитися влітку і здалеку. А жити там ой як не солодко... І вкотре задумуєшся - ну чому? на такій землі? ми так живемо?

Доллі 2012-07-20 / 14:07:16
Як там гаааарно! Фото просто чудові. Цікаво!

НОВИНИ: Соціо

03:41
Близько 2 тисяч закарпатців звернулися за електронними трудовими книжками
03:38
Закарпаття останнє в рейтингу областей за результатами ЗНО
01:54
Керівник Закарпатської обласної прокуратури представив колективу своїх заступників
01:06
Три села закарпатської Міжгірщини повстали проти варварської вирубки лісу
17:48
Злочини проти закарпатських журналістів: справи «виснуть» у судах
17:46
/ 2
Відбулася заключна онлайн-конференція проєкту міст-побратимів Ужгорода та Кошиці "Крок до ефективного управління в місті Ужгород"
15:25
/ 1
Майже 200 фур: до КПП "Тиса" на Закарпатті — 9-кілометрова черга
13:06
/ 1
400 призовників очікують на проходження осінньої строкової служби на Закарпатті
05:02
/ 1
Левко Довгович – "Заслужений діяч мистецтва України" та лауреат "Премії Пам’яті народа"
04:46
/ 6
Верховний Суд відмовив меру Ужгорода Андріїву у справі щодо керівника пологового будинку (ДОКУМЕНТ)
03:43
/ 4
У Єпископській резиденції МГКЄ провели День відкритих дверей
02:58
В Ужгороді проходили виставки собак
01:36
/ 8
В Ужгороді відбулася інавгурація нового Апостольського адміністратора МГКЄ владики Ніла
11:52
/ 1
"Укрзалізниця" відкрила продаж квитків до Чопа
02:50
/ 7
Греко-католики за Карпатським хребтом. Коли чекати на возз’єднання українців з українцями?
00:45
/ 5
ФОТОФАКТ. Нова фотозона "Я люблю Ужгород" – антивандальна і перебуває під цілодобовим відеоспостереженням
14:12
/ 1
В Ужгороді відбувся Всеукраїнський патріотичний забіг "Шаную воїнів, біжу за Героїв України"
14:07
/ 6
Головним лісівником Закарпаття став Віктор Яковець
09:32
За минулу добу на Закарпатті підтверджено 90 випадків COVID-19, четверо хворих померло
09:10
Акція "Всі ми трішки діти" відбулася в Ужгороді
04:37
/ 7
На Закарпатті будуватимуть "олімпійський" курорт і дорогу на Драгобрат
03:05
/ 1
Перші пасажирські рейси з аеропорту "Ужгород" плануються на початку листопада
02:27
/ 10
В Ужгороді Зеленський вручив ордени, присвоєні ієрархам МГКЄ і РПЦ в Україні
00:26
/ 1
Windrose дозволили 7 разів на тиждень літати з Києва в Ужгород (ДОКУМЕНТ)
18:04
Суд у Львові продовжить розгляд справи по скасуванню висновку щодо будівництва ВЕС на закарпатській Боржаві
» Всі новини