"Я не пишу "постмодернізм". Я пишу те, що відчуваю..."

Інтерв ю з Петром Мідянкою з нагоди рішення про присудження йому Шевченківської національної премії

"Я не пишу "постмодернізм". Я пишу те, що відчуваю..."

Петро Мідянка дебютував ще 1974 р. у тячівській районній газеті «Дружба». Філологічну освіту отримав в Ужгородському держуніверситеті. (1982р.) Після ще кількох журнальних публікацій у закарпатській пресі та у журналах «Дніпро» і «Вітрила» видав першу збірку «Поріг» 1987 р. у традиційній для вісімдесятників серії видавництва ЦК ЛКСМУ «Молодь». Потім побачили світ «Осередок» (1994), «Фараметлики» (1994), «Зелений фирес» (1999), «Трава Господня» (2001), «Срібний прімаш» (2004), «Ярмінок» (2008), «Луйтра в небо» (2010) та «Вірші з поду» (2011). Має нагороди та відзнаки як літератор і як вчитель.

Так складалося, що чимдалі, тим рідші наші зустрічі. Дякувати комітетові з Шевченківської премії та редактору «Новин Закарпаття», який запропонував підготувати інтерв’ю з такої нагоди. Інакше б і далі наслухали один про одного звіддалік і зустрічалися випадково – випадковіше не буває. Мій дзвінок досяг Петра Мідянку вдома у Широкому Лузі, коли він був зайнятий хатніми клопотами. (вдруге я його «виловив» на шкільній перерві, а потім знову вдома на Стрітеня, коли поет промітав центнери ошалілого снігу. Привіт-Привіт. Як ся маєш? Як мама у Пушкінові? Передавай їй моє вітання.

Ми давно не бачилися, але, здається, не втрачаємо з поля зору один одного. Це відчувається з озвучених і неозвучених запитань. Домовляємося про бесіду через Інтернет, однак врешті основою інтерв’ю стали телефонні розмови. І ще одна домовленість – розмова буде тільки про Неї, тобто про поезію

– Чому поезія Петра Мідянки, є такою як вона є? Понад 10 років тому (на друкарській машинці) я підготував статтю «Різьбяр слова» і спробував зробити підказки до розуміння текстів Мідянки, щоб читач таки отримував насолоду, відкриваючи його книжку. Іван Ребрик запропонував назву «Золотарь слова», але написане так і не публікувалося. Досить точно охарактеризовано мідянкову поезію в Малій Українській Енциклопедії Актуальної Літератури. Художній метод Мідянки, сказано там, базований на артистичному поєднанні трьох стильових компонентів: Закарпатських діалектизмів та архаїзмів, філософсько-відстороненій інтонації вічного спостережника та синонімічних рядах, що вражають необмеженою та примхливою різноманітністю. Об’ємність текстової гри у поезіях Мідянки продовжує ілюзію гранично-органічного синтезу, проникнення у сутність слова до глибинних, «атомарних» рівнів. Отже, звідки, з яких життєвих і літературних обставин появився поетичний світогляд Петра Мідянки?

– Взагалі то я не робив спеціального самоаналізу – чому так, а не інакше. Я думаю, все впливало – і життя в Широкому Лузі, і архітектура Ужгорода, Севлюша, Тячева. Мали значення спільні наші походи й спілкування з Чендеєм, Скунцем, Басарабом, Попом... Впливала прочитана література. Тому що я любив читати, причому все – поезію, прозу, мистецтвознавчі книги, наукову літературу, енциклопедії. Я й зараз дуже люблю читати наукові збірники, довідникові книги. І якщо б наполягали, щоб я називав конкретні прізвища й книги, то перелік їх не мав би сенсу для з’ясування теми. Певним чином все це трансформувалося у власні вірші, есеї, прозові спроби.

– Я часто бував у Лузі, коли ще там жили батьки Микола Олексійович і Ганна Іванівна – надзвичайно роботящі й щирі. У літературні справи вони не втручалися, мабуть, сприйнявши вибір сина як належне. Чи це мені тільки здавалося?

– Батько помер 20 років тому, мами не стало 3 роки тому і для мене як для сина це велика втрата. Щодо моєї літературної роботи, то вони ставилися не зовсім схвально. Та я й не міг розраховувати на їх підтримку у справі далекій від селянської праці.

– Поезія 80-ників на Закарпатті, в Західній Україні, Україні взагалі. Мені здається, що на свівтоспритймання нашого покоління добре вплинула естетська, підкреслено позасоціальна позиція Грицька Чубая, Миколи Рябчука, яку до нас доносив Микола Матола. На той час він був своєрідним «живим журналом», провідником у світ замовчуваного літературного і взагалі мистецького (Бедзір, Морозов) життя. Чи так воно?

– Справді, Матола зіграв важливу роль як апологет тих ідей, які формувалися поза офіційними виданнями. Щодо Рябчука, то я б генеалогію почав з Калинців, яких Микола знав ще з шкільних років. Можу згодитися що й справді так чи інакше він сформував певне естетичне поле спочатку в західній Україні, а потім переїхавши до Наталки Білоцерківець у столицю, мав загальноукраїнський вплив. Це звичайно, не був вплив у вигляді настанов і повчань, а підкреслено пасивний вплив, що проявлявся як у стилі життя, так і в нечисленних публікаціях і набагато частіше живому спілкуванню.

– У першому числі найвідоішогомго російського журналу «Новий мир» вміщено статтю «Повернення в Широкий Луг» і там зокрема сказано про два десятиліття мідянкової творчості як про завершений цикл.

– Автор статті Єшкілєв має з цього приводу свою і досить суб’єктивну думку. Ми зустрічалися з головним редактором журналу у Львові, досить багато спілкувалися, і тепер не можу сказати, чия ініціатива була написати статтю – Андрія Василевського чи Володимира Єшкілєва. Я поки що відчуваю потребу й далі писати тексти, які мають спільну основу з тим, що вже було написано. Тобто крапку ставити ще зарано. Хоча якщо говорити в ширшому плані, то й справді можна говорити про завершеність тієї поетичної епохи, яка зароджувалася в 70 х роках і триває дотепер. Це помітно із пошуку нових тем, нових жанрів, переходу на публіцистику у тих авторів, які закладали характерні літературні принципи цілого покоління.

– Мідянка і постмодернізм. Спостергається певне дистанціювання поета від цього напрямку. Хоча я не згоден. Адже вся література, все літературне життя дотепер перебували у постмодерністичному дискурсі. Він існує зараз не лише в літературі й мистецтві, але у перенасиченості інформативністю, дизайні товарів і приміщень, рекламних роликах і відеокліпах.

– Ідеї постмодерністичнрого дикусрсу ґрунтовно подала свого часу Соломія Павличко. Все-таки для мене не властива ця підкреслена «гра в бісер», буфонада чи пародія, сміхові та абсурдистські ефекти. Тому й справді я не відчуваю себе постмодерністом. Я ніколи не писав «постмодернізм», а тільки те, що відчував, те, чим переймався. З іншого боку в українській сучасній літературі досить важко знайти «постмодернізм» чистого виду. Попри зовнішню пародійність, вторинність, автори мають ще енергетику особистісного, властиву літературі «допостмодерністичного» дискурсу. А втім, це вже «хліб» критиків. Як вони скажуть, хай так і буде.

– Якщо нинішній період в літературі й мистецтві проходить логічне завершення, то пора поговорити про нову епоху – у мистецтві, літературі, житті. Судячи з текстів, розмов, мистецьких творів, приходить нове покоління, яке йде під девізом «історичного оптимізму». «Все буде добре» кажуть вони, навіть попри те, що навкруги фінансова криза, дорогий газ, знову «не та» влада. На відміну від них покоління 80-ників приходило у літературу з відчуттям руйнування, апокаліпсису.

– Все пояснюється дуже просто. Покоління вісімдесятників виховувалося в умовах жорстких обмежень, коли йшлося про духовність, естетичні пошуки. Це було покоління, яке палило вогнище на дощі, яке відчувало ілюзорність світу й соціальних зв’язків. Зараз у світ (літературний) приходять люди, які по-перше знають смак свободи, які якщо хочу щось робити, то будуть робити. Це покоління, яке пережило нелегке дитинство і знає, що гірше вже не буде. Тому у їх творах відчувається новий світогляд, відмінний від світогляду попередників.

– Шевченківська премія. Її вручення завжди супроводжувалося різкими заявами й оцінками. І це закономірно, коли премію вручали і Хрущову, і Леваді, і Дмитерку. Як воно в їх компанії?

– По-перше перераховані особи одержували премію з іншим статусом, а по друге. Я думаю, сама премія не винувата в тому, що її омінантами стали одіозні люди, інколи просто графомани. Такими недоліками хибує не лише названа премія. Нобеліантами теж ставали письменники, які зараз знають хіба що філологи-співвітчизники. А взагалі не бачу потреби якось коменту-вати цю тему.

– У день присудження премії ми розмовляли з Вольвачем. У нього претензії до всіх (крім тебе) закарпатських поетів. Адже живе закарпатське мовлення сильно відрізняється від української літературної мови. Коли доходить до написання тексту, то чомусь всі вони занадто рафіновані, літературні, «нерусинські». А жива мова, тим часом є джерелом збагачення літературної.

– Щодо «русинства» я висловився давно і абсолютно однозначно. Цей культурний шар є складовою української літератури. Підтвердженням тому є наукові розробки, історичні події, наші молоді русини віддавали життя за те, щоб жити в Карпатській Україні. На тему русинства я розмовляв з багатьма дослідниками, політиками. До речі, втручання політики в цю тему ( все, як пам’ятаємо, почалося з появи русинства як руху за консервацію СРСР) тільки скаламутило воду. Сьогодні чомусь висувають на перший план самодіяльні тематичні словники й енциклопедії щодо нашої історії й мови, а тим часом кафедра української мови УжДУ (Дзендзелівський, Галас, Чучка…) підготували глибокі дослідження європейського рівня згідно міжнародних вимог та стандартів… Знову таки щодо моєї «русинської» мови. Я пишу те, що відчуваю, що мушу сказати, а чи є то по «русинськи», чи є то «модерно», «архаїчно» – це абсолютно не має значення.

– Судячи з публікацій та відгуків, гірська хатина де, живуть зараз Петро Мідянка і Людмила Загоруйко рідко буває малолюдною – письменники й перекладачі з Америки, Європи, Росії, молодь, любителі «літературного туризму», журналісти столичних телеканалів приходили й приходять. Але, ще Неборак говорив про те, що поет ( у широкому сенсі) завжди самотій. Навіть незважаючи на побутову не самотність.

– На жаль, це справді так. Самотність нікуди не поділася і вона настільки абсолютна… Це навіть більше, ніж сто років самотності.

– Якщо б треба запропонувати вірш у певну Антологію одного вірша, то який би вірш потрапив у цю книгу?

–Зазвичай передруковують і в енциклопедіях, і в часопис ах «Сервус, пане Воргол». Часто цитували мій вірш із першої книжки «Поріг». Може, я справді я б зупинився на ньому:

 

ЛІТНЯ РУМУНКА В МІСТІ

Стару волошку змучила жура,

Під ясеном жує крихкий рогалик.

Все тіло вицвіло, бо вицвіту пора…

Я не пишу, волошко, мадригалик.

 

Бо вже ніщо скрипки гучних весіль,

На плечах попоношені драниці.

Літа лягли, не влігся в серці біль,

Немов тяжкі дубові бербениці.

 

У безмірі очей – жива блакитна рань,

З повік червоних покотились сльози.

Прийшла румунка в місто для прохань,

Очікувань – було все у дорозі.

 

«Че фаче , світе, з мене, з моїх рук,

Че фаче?» – шепче й непомітно плаче.

І кожне слово в горлі, кожен звук –

Ота тяжка мелодія «че фаче».

 

«Що робиш?» (рум.)

Василь Горват, Голос Карпат

18 лютого 2012р.

Теги: Мідянка, поет, вірші

Коментарі

местный 2012-02-19 / 20:25:12
всё хорошо, всё правильно, вот только Гордость Украины ведет свою повседневную жизнь в ... борьбе за саму жизнь, в борьбе за выживание...
я опять хотел бы местные власти заставить/упросить/короче_помочь Мидянке в решении чисто бытовых вопросов.
это ведь возможно, и не так дорого... нужно просто понять...

З розсерджених мужчин 2012-02-19 / 16:33:25
Словянин 2012-02-19 / 15:11:33

Мені, навпаки, здається, що дехто інший прогресуюче "мельчає", коли аж надто часто тут "мелькає", щоразу преться сказати до всіх зі своїм повчаючим невіглаством.

Корятович 2012-02-19 / 15:19:52
Світ і цивилізація міняється і не може стояти на плечах 19-го століття. Шкода що деякі наші критики ніяк не можуть вилізти з ярма прадідивського оточення!

Словянин 2012-02-19 / 15:11:33
Петро Скунць - дійсно поет від Бога і заслужив Шевченківську премію цілком справедливо. В наш "постмодерністський" час все "мельчає". Скоро Нобелівську премію будуть роздавати, кому попало

6966 2012-02-19 / 09:35:41
Інтервю слабеньке

Іван Гырча 2012-02-19 / 07:36:30
І ще одна домовленість – розмова буде тільки про Неї, тобто про поезію.– Щодо «русинства» я висловився давно і абсолютно однозначно. Цей культурний шар є складовою української літератури

Корятович 2012-02-19 / 00:12:38
' Я пишу те, що відчуваю, що мушу сказати, а чи є то по «русинськи», чи є то «модерно», «архаїчно» – це абсолютно не має значення.'

Художник майстер цих слів являє не обмеженні можливості у появленні ширшої візії.

НОВИНИ: Культура

16:29
/ 2
На Берегівщині всіх охочих навчали великоберезькому перебірно-човниковому ткацтву
13:26
"Хорові твори" ХVІ століття представить в Ужгороді Cantus
12:08
"Дебютний" "По той бік сонця" Ксенії Фукс презентують в Ужгороді
11:52
В Ужгороді відбувся фестиваль культур Beauty Around Me
09:27
Міжнародне графічне "Карпатське бієнале" представили у скансені в Ужгороді
15:45
В Ужгороді влаштували святкову "Етнограму у музеї"
13:21
"Артплатформа" розгорнулась в Ужгороді до його дня народження
12:18
В обласному художньому музеї ім. Бокшая сьогодні до дня Ужгорода – День відкритих дверей
11:01
У Мукачеві відкрили виставку художника Тиберія Йонаша та вихованців школи ROM-ART
09:28
В Ужгороді "музейно" презентують об’ємний графічний доробок малих і юних митців із 4 країн
16:59
З нагоди відкриття представництва Чеського центру в Ужгороді відкрили виставку "За вашу і нашу свободу 1968-2018"
16:46
На Берегівщині проведуть майстерню із великоберезького перебірно-човникового ткацтва
10:33
Персональна виставка Ласло Гайду відкрилася в Ужгороді
17:55
Ужгородський скансен вдруге оголосив набір до Школи гончарства
11:52
ФОТОФАКТ. У Мукачеві почали довгоочікуваний ремонт Об'їзної
10:16
Кавалок щастя
09:24
На Перечинщині палатиме традиційна "Лемківська ватра"
14:44
/ 1
В Ужгороді презентували унікальне видання про будівничих закарпатських церков
10:10
Фестиваль Старовинної музики "Фортеця Унг" відбудеться в Ужгороді
09:21
Мукачівський драмтеатр "подарує" школярикам "Веселого фокусника" та "Принцесу без горошини"
14:52
З нагоди Дня Ужгорода в обласному музеї ім. Бокшая буде День відкритих дверей
15:59
В Ужгороді через призму поезії говорили про війну з Росією на Донбасі
11:34
Закарпатський муздрамтеатр везе на фестиваль у Коломию комедію "№13"
14:33
На Свалявщині проходить міжнародний "жіночий" табір скульпторів
09:32
У мукачівському "Паланку" відкриють музей авторських творів Володимира Микити
» Всі новини