Петро Мідянка, поет усіх Карпат

Цього року Шевченківський комітет, очевидно, вирішив обійтися без підкилимових «перегонів» і визначив у галузі літератури (на найвищу Національну премію) дійсно кращого. Це поет із Закарпаття Петро Мідянка, який багато років вчителює в селі, служить дияконом у церкві — і створює свої унікальні поетичні світи.

Єдиний автобус із Ужгорода приїжджає в гірське закарпатське село Широкий Луг о восьмій вечора, зупиняється біля старого «Сільмагу»; звідси до будинку поета Петра Мідянки — десять хвилин пішки. Ще недавно на ваше запитання «Де тут живе Мідянка?» у відповідь лунало уточнювання «котрий саме?», бо тих Мідянок у Широкому Лузі — як мідянок у лісі (за однією з версій, Петрове прізвище походить саме від назви змії). Втім, за останні кілька років тутешні селяни вже звикли до постійних розпитувань про відомого односельця і тепер на приїжджих реагують без подиву. Так між гірськими хребтами поволі просочується поетична слава. 

Автобус із Ужгорода до Широкого Лугу їде п’ять-шість годин. Це означає, що музеї, галереї, вишукані кав’ярні, інтелігентські тусівки, та навіть нормальна бібліотека перебувають на чималій відстані від поета. Як і Ужгородський університет, філфак якого закінчив Петро Мідянка. Після закінчення університету Петро не залишився в Ужгороді, не подався до Львова чи Києва — він повернувся в батьківський Широкий Луг, у цей (вибач, Петре!) кінець географії. Інститут літератури, мабуть, колись напише про мотиви такого кроку: любов до рідної землі, карпатський рай, дідова пісня, бабина сукня. Сам Мідянка — як людина абсолютно позбавлена пафосу — скромно зізнається, що «так прийнято», коли наймолодший син залишається жити з батьками. У цьому жесті покори завдовжки як життя — все Петрове єство, весь ортодоксальний традиціоналізм і моральна система координат.

Коли я зеленим першокурсником уперше на запрошення Мідянки приїхав у Широкий Луг, мене вразила невідповідність між картинкою навколо і його вишуканими віршами. Дерев’яна хата на дві кімнати — «як у Шевченка», відсутність водопроводу, піч на дровах, звичні для гір перебої в електропостачанні. На іншому боці — сотні акуратно складених по всіх кутках книжок, часописів, альбомів з репродукціями Модільяні, Рембрандта, Адальберта Ерделі, на стінах — подаровані художниками портрети Мідянки й закарпатські пейзажі, вірші, які він написав у цих стінах:

Що у цім високогірнім Лузі?

По пустарах висохлі паші…

Говлі ловлять гадиків в ярузі

І летять на дальші лопоті.

Давні мадяризми, воля схизми,

Вощані свічки у головах.

І нінгун юдейський, і кафізми

Падають на порох і на прах.

* * *

Петро Мідянка в літературу прийшов пізно, — першу його збірку «Поріг» видано в 1987 році, коли поетові було майже тридцять. Відтоді він написав ще десять поетичних збірок, найгучніші серед яких — «Фараметлики», «Трава Господня», «Дижма», «Ужгородські кав’ярні», «Ярмінок», «Луйтра в небо» (власне, за неї й присуджено Шевченківську премію) та «Вірші з поду». Вірші Мідянки в силу їхньої лексичної закоренілості в місцевий ґрунт перекладено кількома сусідніми мовами, окремими книжками вони вийшли у Словаччині та Чехії. Поета вважають одним із найяскравіших представників покоління «вісімдесятників» і постмодерного дискурсу загалом. Він уже тридцять років працює вчителем української мови й літератури в сільській школі.

Це й усе, що про Мідянку можна сказати точно, решта — версії, теорії та домисли. Мені дуже подобається така історія: Мідянка отримує премію видання «Літакцент», це ж видання готує книжку вибраних віршів лауреата, передмову до якої має написати професор Києво-Могилянки Володимир Панченко. Той читає Петрові вірші протягом кількох місяців і приймає чесне й досить дивне для українського культурного простору рішення — передмови не писати, а натомість узяти в Мідянки інтерв’ю, в якому поет сам розкаже й спробує пояснити свої вірші та погляди на поезію. Цей крок дуже слушний та ілюстративний: творчість Мідянки, користуючись науковим апаратом, описати досить важко, бо все завжди зводиться тільки до очевидного висновку про діалектизми, іншомовні запозичення і добре знання реалій та історії Закарпаття. 

* * *

Поезія Мідянки слабо відома широкому загалу, не є масовою. Найвідоміший, либонь, його вірш — «Сервус, пане Воргол», що його чудово виконав гурт «Плач Єремії». З огляду на таку специфіку, багато дослідників та рецензентів говорять про елітарність та навіть герметичність Петрових віршів: мовляв, мало хто може їх зрозуміти. Це цілковитий абсурд, бо, наприклад, я як корінний закарпатець деяких слів не розумію так само, як полтавчани або — що найпарадоксальніше — навіть односельці Мідянки. Певна річ, Закарпаття, яке з одного боку підпирають гори, а з інших — Угорщина, Румунія, Словаччина і Польща, є своєрідним «котлом», у якому впродовж сотень років змішувалися мови цих народів (додаймо сюди ще німецьку й іврит!), тож і місцевий діалект вийшов барвистим та різношерстим. Користуючись такою багатою мовною базою, Петро Мідянка не оминає нагоди влучно вжити власні назви, топоніми, які вишукує по старих мапах і довідниках. 

Одна з його книжок називалася «Зелений фирес», інша — «Фараметлики», передостання — «Луйтра в небо», але ці назви зовсім не герметичні, хоч і є багатими метафорами. Словничок у кінці кожної з книжок допоможе зрозуміти, що «фирес» — це лісопилка, «фараметлики» — вишиванка, а «луйтра» — драбина. У своєрідній і цікавій мові, частому використанні місцевих топонімів та імен, вишуканій майстерності форми і полягає те, що називаємо «шармом» його віршів: 

Мені б хотілося
в Сибіу й Петрошань,

Бо ж стільки згадано
про ці міста в Ердею!

Інеу іній, запашна герань,

Легкий димок прокурений з бурдею.

Воістину, екзотичний патріарх української поезії! Майстер образу, маніакально уважний до деталей, — інколи здається, що всередині нього живе великий внутрішній фотоапарат, у якому вміщено всі відбитки Центральної Європи. Мідянка пише про якесь місто, яке для читача — «будь-яке місто», а в уяві вперто постає саме картина маленького центральноєвропейського містечка з брукованими вулицями та столітніми традиціями: «Тут все по-давньому. Сотають тихо будні,/Бістро, готелики, старі перукарі./Вузенькі вулиці підметені, нелюдні./Ті ж перехожі; квіти у дворі». Зверніть увагу на «старих перукарів», які дивляться на вас через вітрину своїм втомленим поглядом. Роззирніться довкола у цьому вірші: підметеними вулицями йдуть «ті ж перехожі», ви всіх тут знаєте в обличчя, нічого не змінилося, все по-давньому.

Якби я був художником і малював вірші Петра Мідянки, то картина була б такою: стара золотозуба румунка у строкатій спідниці стоїть на тлі сільської православної (sic! Мідянка ще й дяк у місцевій церкві, звідси у віршах усі ці наспіви, переливання звуків, дзвін, серафими!) церкви, позаду неї видніється швидка холодно-синя річка, громадяться гори, небо високе; на передньому плані — доглянуті кущі квітів, запилена «ауді» на розбитій дорозі, сонце, літо; зовсім перед очима — літає й дзижчить велика чорна муха. А, вибачте, це ж картина — мухи, як і шуму машини чи церковних дзвонів, тут не чути. А у віршах Мідянки все живе, рухається, пахне, звучить, його творчість — якнайкраще підтвердження того, що поезія виникла з давніх ритуальних шаманських замовлянь, із магії впорядкованого ритму і звуку. Не конче розуміти ці замовляння дослівно, досить відчути їхню енергетичну напругу, майже релігійний пієтет до музичності слова. 

Найближчий до Петра Мідянки у поетичному дискурсі український поет — Василь Герасим’юк, виходець з іншого — прикарпатського — схилу Карпат. Проте між двома «сусідами» таки є значна різниця: якщо Василь у своїй творчості зосередився на гуцульському контексті, то Мідянка обрав для себе ареал Карпат загалом, Карпат як світу. Мідянка передусім не закарпатець, а карпатець. Незважаючи (чи, навпаки, — навіть дуже зважаючи!) на те, чи гірські хребти тягнуться Румунією, Україною, Словаччиною, Польщею — чи Угорщиною, якими словами в тутешніх мовах називається «дуб» чи «арніка, що цвіте», наскільки міцний алкоголь тут п’ють, швидкі чи повільні пісні популярніші в цих місцях, як хрестяться люди у цих селах і чи багато червоного перцю тут додають, смажачи м’ясо, — все це, найменші деталі і порослі бур’яном цвинтарі пам’яті, стає поезією. Бо вірші Петра Мідянки — саме про цей геніальний простір Карпат, які стали для поета власною Йокнапатофою.

18 лютого 2012р.

Теги: Мідянка, Луйтра в небо

Коментарі

Ніна Іванівна, Богуслав Київської області 2012-02-29 / 15:50:42
Щиро вітаю за високу оцінку творчості. Хотілося б почитати поезію з останньої збірки. Зичу нових щасливих ужинків та перемог!

Іван Гырча 2012-02-20 / 19:38:18
Саракый муй народ, моя родина,Я вірю прийде радосна година,І докы жити буду,докы можу,Усім чим годен ,я тобі поможу!

Корятович 2012-02-20 / 17:50:33
Оросу - ще успіємо і вас генійом називати...'терпи козаче, отаманом будеш'!! :-)

ярослав орос 2012-02-20 / 14:55:11
ще недавно генієм карпат був ніколає чаушеску... тепер уже петро миколович... як хутко час біжить...

Василь Павлюк 2012-02-19 / 14:32:57
Живу у Львові, але родом з Широкого Луга і знаю Петра особисто. Непересічна особистість. Не знаю чому автор статті стверджує, що Петро пізно увійшов у поезію, бо ще в школі його називали "поетом".
Читаю його вірші і згадую слова, які вже й призабув, проживаючи 35 років в Галичині. Читав деякі твори ще одного широколужанського письменника, однокласника Петра, Ярослава Ороса. Щось спільне є у їхньому бажанні показати красу нашого краю і нашого народу.

Золотарівчанка 2012-02-19 / 10:21:40
Учителі та учні Золотарівської ЗОШ із зацікавленням слухали виступ Петра Миколайовича на відкритті меморіальної дошки поету-філософу Василю Довговичу у приміщенні школи 21 вересня 2011р і його вірш,привячений Довговичу та золотарівчанам

Корятович 2012-02-18 / 23:32:59
п. Андрію - справді цікаво прочитати ваші погляди стосовно поезії Мідянки. На жаль, хоч маю деякі здібності у переоціниння інших форм мистецтва, музики і малярства, тому що бракує мені певного рівня володіння української мови тяжче мені оцінити вартість і місце поезії. Але, я уявляю що ви справді акуратно оцінили величність Мідянки цими стрічками:

'А у віршах Мідянки все живе, рухається, пахне, звучить, його творчість — якнайкраще підтвердження того, що поезія виникла з давніх ритуальних шаманських замовлянь, із магії впорядкованого ритму і звуку. Не конче розуміти ці замовляння дослівно, досить відчути їхню енергетичну напругу, майже релігійний пієтет до музичності слова.'

НОВИНИ: Культура

13:38
На Закарпатті презентують нову дитячу книжку Олександра Гавроша про віслючка Хвостика
11:12
Художник із Хмельницького Володимир Карвасарний презентує свої роботи в Ужгороді
10:18
Закарпатський обласний муздрамтеатр закриє театральний сезон показом "Жменяків"
14:34
У Мукачеві можна оглянути роботи випускників художньої школи ім. Мункачі
11:26
"Шенгенський мерідіян" у Словаччині відбувся за участі митців із Закарпаття і Львова
15:50
Хорватське Матулі "пленерно" приймало гостей із Закарпаття
15:33
"Карпатські візії Синього виру" представив у Львові закарпатський живописець Василь Шиндра
16:40
Болгарія стала 21-ю країною в концертних подорожах Мукачівського хору хлопчиків та юнаків
14:25
/ 5
Берегівський Народний театр імені Я. Бандурович отримав перше місце у всеукраїнському фестивалі-конкурсі
08:31
/ 2
В Ужгороді презентували виставку "Скарби Берегова"
15:30
У скансені в Ужгороді можна буде оглянути "Скарби Берегова"
11:19
До 5 липня в Ужгороді можна оглянути акварельні роботи Оксани Кузьміної-Скальської
12:04
У скансені в Ужгороді відзначили 140-річчя вишківської хижі
14:26
Виставкова зала ужгородського скансену зацвіла "Рожевим цвітом"
11:40
Мукачівський драматичний театр "грантово" покаже виставу про князя Корятовича у Литві
10:02
/ 1
Художню виставку до Дня Конституції України відкрили в Ужгороді
06:45
Закарпатські лялькарі закрили театральний сезон участю у львівському фестивалі
15:32
Наприкінці червня поціновувачі мистецтва зможуть знову поринути "виставково" у сакуровий "Рожевий цвіт"
11:28
/ 1
Закарпатський американець Петро Часто презентує в Ужгороді свої спомини
21:35
У Тячеві вперше провели великий етнофестиваль
12:21
Перший Міжнародний фотосалон "Карпати" проходить в Ужгородському замку
22:47
Арійський світ Ярослава Ороса
10:52
Одну з найдавніших закарпатських церков відновлюють у Гукливому на Воловеччині
16:33
Традиції лозоплетіння переймала молодь у майстрині з Ізи на Хустщині
10:07
В Ужгороді актори з Франції декламуватимуть поезію та виконають французькі й українські пісні
» Всі новини