"Марамороський розлом" Петра Мідянки: Карпатський поетичний код – на перехресті мов і культур

З дозволу видавництва "Карпати", яке днями випустило в світ нову книжку поезій Петра Мідянки "Марамороський розлом", інформацію про яку ми опублікували буквально напередодні Нового року, ексклюзивно публікуємо вступне слово до цього видання доктора філологічних наук, професора Наталії Бедзір.

"Марамороський розлом" Петра Мідянки: Карпатський поетичний код – на перехресті мов і культур

Петро Мідянка – український поет, який живе і працює у Закарпатті. Йому не бракує популярності в Україні і за її межами («поет з великої літери», «бренд Закарпаття», «екзотичний патріарх української поезії», «широколузький феномен», «апостол поетичної гетерогенності»), його книги миттєво розкуповуються в магазинах, але поверхове захоплення витіснило на другий план глибинне і серйозне осмислення творчості поета на естетичних засадах у контексті національної літератури. Ні, його не замовчують, про нього пишуть, та все більше спорадично, мало, поверхово, його читають, але книги П. Мідянки є не в усіх бібліотеках (навіть Ужгорода і Мукачева!) хоча б у одному екземплярі. Разом із тим, не поміченою не залишалась жодна збірка поета. Данину мідянківській екзотичності віддали журналісти О. Гаврош, М. Фединишинець, С. Федака, В. Бедзір, науковий літературознавчий рівень дослідження започаткували літературознавці та письменники Н. Вигодованець, Є. Баран, А. Бондар, В. Моренець, В. Єшкілєв, В. Махно, І. Андрусяк, М. Рябчук та інші.

Цікавість до творчості П. Мідянки була підігріта певною міфологізацією його особистості: відлюдник, самітник, мовчун, аскет, селюк, постмодерністський блазень (за зв’язки із групою «Бу-Ба-Бу»).

Протягом останнього десятиріччя Мідянка розкрився як особистість у серії цікавих інтерв’ю – із журналістами і письменниками А. Вольвачем, О. Гаврошем, із молодими поетами з Асамблеї митців «Ротонда» – А. Любкою, Л. Белеєм, В. Ковреєм («Ротонда в Поета: до 50-ліття Петра Мідянки»). П. Мідянка виявився цікавим співрозмовником, оригінальним мислителем, душевною і відкритою людиною. Особа письменника постала і в жанрі щирого інтимного літературного портрета («Мій Мідянка» Л. Загоруйко).

Нові «мідянкознавчі» тексти, написані з любов’ю і юнацьким захопленням, певним чином деміфологізували постать поета-анахорета, але не зменшили інтересу до його творчості. Так, він живе у віддаленому гірському селі Широкий Луг у закарпатській глибинці, так, він часто снігами і повенями відрізаний від світу, він не бере участі в богемних тусівках, пиятиках, застіллях, але в його телефоні є номери «всієї української літератури», він витрачає на телефонне спілкування більшу частину грошей, а друзі і шанувальники пересилають йому нову літературу мало не з усієї Європи. Його невелика, але міцна, майже столітня дерев’яна хата заставлена книжками, він інтелектуал і професійний філолог, вчителює тридцять років – викладає українську мову і літературу в сільській школі за багато кілометрів від свого житла, веде життя простого гірського селянина («гарую» – любить казати П. Мідянка). Поет стримано ставиться до літературних критиків, які часто називають його творчість незрозумілою, складною. Таким відповідає: «Я з цікавістю їх прочитав, неоднозначно сприйняв. Але на сам процес творення мною текстів критика мала найменший вплив. Хіба хтось має право вчити мене писати? Автор все одно напише на рівні свого таланту. Критик йому цей талант не додасть і не відніме».

Усі, хто пізнає творчість П. Мідянки, вказують насамперед на «герметичність», закодованість його поезії («Темний Мідянка» – назва однієї із публікацій про поета). Її вбачають у активній метафоризації поезії («шокуючі метафори»), у використанні автентичної мови закарпатців, мало зрозумілої жителям інших регіонів України («маргінал сучасного закарпатоукраїнського тексту»). Всі сходяться на тому, що його карпатський світ – зміфологізований і сакралізований, що в його поезії відбувся синтез українського та русинського світів, що він настільки ж український, наскільки європейський – віденський чи празький, показник – переклади його віршів чеською, словацькою, сербською, російською, хорватською, англійською, угорською. До слова, він не ініціює переклади, перекладачі самі знаходять його за тридев’ять земель.

У всіх серйозних дослідженнях червоною ниткою проходить думка про парадоксальність поетичної творчості П. Мідянки. Спробуємо її сформулювати так: його поезія втілює майже не поєднувані речі: глибинну селянську патріархальність (навіть архаїчність, якщо зважити на давні корені карпатської ментальності) – із інтелектуальною, культурною та духовною модерністю, а дехто вважає, що й постмодерністю.

Як поет і творча особистість Петро Мідянка почав формуватись у 1970-ті роки. Саме тоді гостро відчув, як дорого дається свобода особистості і свобода творчості. «У 1978 році я почав відкидати від себе оці заготовані наперед схеми. Почався мій внутрішній бунт», – так він розповідає про небажання писати замовні прокомуністичні вірші-«паровозики». – Це були найостанніші морози над українською інтелігенцією. Це були роки гультяйства і спивання серед студентів та найменшої інтелектуальної зацікавленості. Це був час, коли кожного опікувало КДБ. Якийсь необачний вислів фіксувався недругами чи прислужниками, котрі намагалися зробити наукову кар’єру і спеціально відслідковували вільнодумних студентів. Певний час так було зі мною». Одного разу, відмовляючись виконувати замовлення на ідеологічно витриманий віршик до радянського свята, П. Мідянка написав у районну газету: «Червоний колір мене дратує, як бика на кориді». Звичайно, цей лист редактор відіслав у відповідний відділ університету.   Були допити, висліди. «Хтось викрав із гуртожитку мої щоденники, і вони стали виставлятися мені як компромат». Навіть по приїзді додому, в село, «невсипуще політичне око» ще довго відстежувало зустрічі, зв’язки, листування простого сільського вчителя П. Мідянки.

Відмежувавшись від офіційної літератури, інтелектуальну наснагу здобував у «квартирних» негласних зустрічах із молодими приятелями по перу в Києві та Львові. «Власне, там тоді «варилося» українське мистецтво. Там вирували пристрасті, там сходилося моє покоління, там ламалися стереотипи. 80-ті роки були дуже сприятливими для поетів. Квартири моїх друзів ставали нашими. Якесь приватне свято, наприклад, іменини, перетворювалося у свято поезії. Певною мірою це коло сформувало мене як поета» .

Поет не став гострити поетичну риторику в боротьбі із системою. Він протиставив їй справжню красу і неповторність карпатських гір і лугів, культурне багатство русинського світу, побут і свята простих горян – у поетичному слові. Перша збірка П. Мідянки із символічною назвою «Поріг» з’явилась у 1987 році. Її поетичний простір означений Потиссям: тут пасма гір, «що восени вогнисті», тут «містечок тиха таїна», в яких «під ноги падає сухе винове листя». У Мідянки ця земля не тільки змальована, але й озвучена: «тобі човняр виспівує на Тисі», «солодко клекоче з нір вода», оркестром грає «травнева варіація з хрущами», «чути вовче виття…// Шелестить снігопад». Цей край в першій же збірці означений поліетнічно: ось «чубатий і смаглявий нямеш», тобто сільський благородний господар із Потисся, ось «угрин веснує», а тут «прийшла румунка в місто для прохань». Любов поета до карпатського краю безмежна, вона вихлюпує на читача у кожному вірші. У першій же збірці Мідянка зачарував особистим неповторним баченням цього казково прекрасного світу, показав його у найменших подробицях природного розмаїття, адже полонина, гірський пейзаж, низинні землі дуже різняться між собою. Поет сходив їх своїми ногами уздовж і впоперек, помічаючи подробиці, які дають змогу читачеві всіма почуттями  пройнятись магічним дивом карпатських краєвидів. Він знає, як «сльозить ота дика живиця з Рогнєски», як «битливі, ярі буйволиці знаходили притулок в болотах», як у горах довгими зимовими вечорами видніється «криволісся під зорями в чорних снігах», як скрипить наст – серен – у лісовій зимовій хащі:

Пройдешся в гори тихо серенами

на дзявкання збережених лисиць,

 і як скриплять під дужими ногами

                                      ті серени в оточенні ялиць.

(«Серен співучий і легкі сирени»)

В цей верховинський космос органічно вплітаються елементи побуту горян: косіння, лісозаготівля, приготування їжі (а це – мамалига, керечун, кутя, токан, руський чир, фанки, мелайняні коржі, вурда, хліби, ратота, квасні печениці, джумари, жмарки, леквар). У горах їжа добувається нелегко, тому процес вживання їжі у П. Мідянки рівнозначний творенню самого життя.

П. Мідянка вірний своїй Карпатській Русі  (“країні див, чудних метаморфоз”), яку ніжно називає “вітцівщиною піціцькою” (тобто, маленькою), “Рутенією, мамизною, дідизною”, а рідне село Широкий Луг – “закарпатським Мехіко”. Сюди, за віршами поета, долітають зефір із Атлантики, дух помаранчів, сумні канти з Провансу, вітри з Балкан. А як піднімешся в гори, то все центральноєвропейське виднокілля – як на долоні:

                                 І теплом повіє аж від Нішу,

                                Миртами запахне аж до Спліту.

                                Описи люблю в Романа Кіша

                                 І його тюльпани розповиті.

(«Гарником жовтіє, золотіє»)

У поезію вкраплюються точні географічні назви, імена, автентична мова закарпатців. Автор запрошує дослухатись до русинського слова, озвучити і відчути подих праслов’янської давнини. «Мова творить письменника, в тому числі й мене. Вона старіша за автора, керує ним, бо він виріс на ній і сформувався», – визнає сам Мідянка. Ще дуже любить Мідянка вплести у віршований рядок слова з різних мов, як це властиво усім корінним закарпатцям із перекрученими угро-румуно-словако-русинськими коренями. Трапляється і надлишок, але вгризеш оте соковите яблуко-слово з чужого дерева – і дивуєшся, як багато культур, націй, мов треба було обжити і пізнати русинові, щоб стільки всього набити у свою тайстрину. «Шукайте слово!», – провокує поет. Своєрідним хитрим «ребусом» для читача стали назви поетичних збірок П. Мідянки, які він добирав так, що навіть закарпатські старожили не одразу витлумачували оті «фараметлики» (різновид чоловічої сорочки із високим коміром та із особливим стилем вишивки у жителів долини р. Тур’я), «фирес» (лісопильня, тартак), «дижма» (данина), «прімаш» (перша скрипка), «ярмінок» (ярмарок).

Ось і ти, юний студентику,

шукаєш теплу ізоглосу

рідної говірки – північніше

містечка Тячева,

                               …

І коли накурто (наруби?)

Стрижені гарячі молоді лоби

Поза каждим загубленим словом

Потребують переклад на «бытовку»,

То ти пригадуєш Зузанну Ганудель,

Йосипа Дзендзелівського,

Свого няня, котрий рече на дровітні

«Цурашня би ти із фатьовом!»,

Наче старий піп Годинка в Студеному

До возлюбленого чада Антонія!


Мова закарпатців у поезії П. Мідянки, разом із ознаками зовнішньої екзотики, незвичною вимовою і звучанням, несе інформативність іншого – чужого – культурного тексту. Цей мовленнєвий карпатський феномен складався в інших політичних, історичних, географічних, побутових умовах, тому поруч із літературною українською лексикою звучить як прамова, як голос слов‘янських предків. У віршах П. Мідянки суверенність, закритість єдиної культури і мови таким чином порушується, перетин мов утворює нові інтеграційні взаємини культурних текстів. Завдяки цьому поезія П. Мідянки повинна розглядатись як принципово нова комбінація виражальних засобів віршування. «З котрих колін, неборе, ти єси», – постійно нагадує поет і русинам, і українцям.

Як помітив український письменник С. Жадан у статті «Петро Мідянка – русин чи хохол?», у Мідянки «навіть ритм вірша великою мірою залежить від того, які саме географічні назви у цьому вірші перелічені – угорські, словацькі чи німецькі, а вже від цього, відповідно, і залежатиме, буде це ямб чи хорей. Я думаю, це чудесна смерть для силабо-тоніки – остаточно розчинитися у таких поезіях», – іронізує С. Жадан.

У віршах першої збірки «Поріг» – занадто мальовничих, підкреслено пафосних, над чим підсміюється і сам П. Мідянка («розцяцькований рай!») – пробуджувався і формувався ліричний герой, єство якого невіддільне від малої батьківщини, а культурні запити сягають глибин світової культури. Це поєднання розкриває сьогодні вже хрестоматійний вірш П. Мідянки «Травнева варіація з хрущами», де створено грайливий інтертекст символічної української комахи – хруща, що «перелетів» від Т. Шевченка – до Б.-І. Антонича, а відтак – до П. Мідянки. Поет відчуває свою близькість і до брата-русина Енді Вархола («Сервус, пане Воргол»), і до естетики модерністських експериментаторів Дж. Моррісона, С. Далі («Вайд мед, Мідянко, то гіркий твій мед»).

У наступних збірках («Осередок», «Фараметлики», «Зелений фирес», «Трава Господня», «Дижма», «Срібний прімаш», «Ярмінок») погляд П. Мідянки менше зосереджується на краєвидах, але все частіше впирається в хати русинів, поет приглядається до їхнього побуту, звичаїв, аналізує русинське сьогодення. Читачеві розкривається драматизм світобачення, пов’язаний із культурною, соціальною, духовною занедбаністю сучасного верховинського світу.

Сам поет у одному з інтерв’ю відверто зазначає: «Закарпаття завжди було і залишається центральноєвропейським більше, ніж власне слов’янським чи українським. Це земля великого духу, який я стараюся відроджувати. Саме тому один з моїх віршів називається «Ерделі помер не в Парижі». На жаль, закарпатці цього не цінять. У нас більш престижно бути заробітчанином, ніж вчителем чи поетом. В цьому і є суть Закарпаття. Ми маємо багатющий духовний ґрунт, але бачить його той, хто хоче і вміє бачити. Нас не цінують лише тому, що ми самі себе не цінуємо, але це вже заяложена істина. Ще одна відмітна деталь Закарпаття – велика різноманітність людей, строкатість, що є основою європейської толеранції».

Про те, що ця поліетнічність – не вигадка, не красивий міф, а драма, що зумовила минуле і сьогодення вічних найманців Європи, свідчить у П. Мідянки невербальний текст – стара мадярська топографічна карта, яку роздивляється, “бичелює” автор у останньому вірші збірки “Трава Господня”. Мадярські коси, німецькі смаколики, величальні святій Угорщині, релігійні протистояння, слава великій Русі – цілий запаморочливий обертос, приреченість на вічне очікування «наступного пана». І нема виходу із цієї історичної приреченості на поліетнічність – генетично-історично-географічний обертос (“Який тяжкий цей клерикальний спір, Яка тяжка ся руська Візантія!”).

У П. Мідянки нема готових рецептів оновлення, але в його віршах відчувається великий біль, сум, а іноді й розпач.

В цім скупім гайнальському фольклорі,

В цих рясних нещирих матюках,

В добре напакованій коморі

Видиш ти не втіху, але жах.

Ще не божевільні й богадільні –

Замордована, згайтована душа…

Недарма в селі по три молільні,

Кілька вір, не вартих і гроша.

 

Заробітчанство, історичні блукання закарпатців по націях та імперіях, як наслідок – занедбаність своєї культури і орієнтація на пересічні цінності – теми, які стали традиційними для регіональної публіцистики, а тепер – і поезії. Гіркота знедоленості супроводжувала русинську музу завжди, і в її сьогоднішній поетичній інтерпретації мало що змінилось.  Чоловіки гарують по закордонах, жінки – дома. Інтерес села – до майна, до обійстя, до дешевого фолку. Запити – тільки матеріальні, не духовні. Але Мідянка докоряє землякам по-домашньому, смиренно, по-християнськи: закарпатська земля народжувала опришків, але більш багатою вона була на священиків. «Невиказана Божа теплота» – саме це перевершує критичну налаштованість і сарказм ліричного героя («Тут чорний ліс»).

Моя гунцутська родіно мала,

Безстидна, безобразна, неімуща,

Де угольсько-широколузька пуща,

Троянди й папороть, тернина і скала.

 

Чому тебе я з Господом любив?

 

Перетворення народної культури в маскультуру, духовної спраглості – в жадобу видовищ болюче для поета. Він протиставляє цьому широкий історичний, релігійний, культурницький інтертекст у своїх віршах, насамперед, у збірці «Трава Господня», звертаючись до свого народу, до його інтелігенції:

Служителі: Грибовський, Ізай, Папп,

Храмостроїтелі … анклизія, коблина.

У первозданних горах зорепад,

Ялини, свічі, сіно, синя глина…

 

Чужі печатки з Угрії, хижки,

Вінці золочені, весілля, наречені.

Несем свої беремена тяжкі –

Інтелігенція розрізнена, хоч вчена.


Поет закликає пам’ятати, що ”в старовинних грамотах у Повчі руських родів предовгий поминник”. Цінності його земляків – древні, як і поминник: власна честь, тверда віра, збереження батьківського дому і краю, повага до іншої культури і обрядності.

П. Мідянка володіє інтонаціями щирої і піднесеної молитви-покаяння, суду над самим собою (“Лукавий, Боже, пред Тобою есьм”), духовної пісні і псалма («І знову лагідна, і пещена Петрівка», «На Богородицю процесія», «Де білі гладіолуси на Спаса?»). Його поезія багата і на сонет – ніжний, ліричний, стриманий («Солодкий звук лужанської неділі»). Сонети присвячені просвітителям – будівникам культури, художникам Й. Бокшаю, А. Ерделі, Г. Глюку, священикам («Владімір Потапов», «Всеволод Коломацький», «Михаїл Продан», «Юрій Русинко»). Їхній непомітний подвиг – у відданості своїй справі, у щоденному непоказному служінні людям і землі, на якій жили.

Багато віршів П.Мідянки присвячено жінкам-«рускиням» із когорти творчої інтелігенції: І. Невицькій, Є. Кремницькій, Е. Медвецькій, Л. Баботі, Н. Штефуці, простій лужанській односельчанці. Кожна виступає у своєму оточенні, навіть у своїй психологічній мотивації. Ці меморії – прощання із натхненницями 70-х років, із тими, хто долучився до творення верховинського космосу у слові і у пензлі, ностальгійна згадка про “андеграунд на слабенькім вітрі”, який П.Мідянка застав у 70-х і пафос якого розминувся з життям.

Цього не можна повернути, але на це треба оглядатись, творячи свої Універсуми. Час збирати каміння, закликає поет: “Що в немадярських діялось народах, промовлять камені, котрі стоять віки: Молочний, Писаний, Обавський, Сопуницький, чи, може, і хребет Іванів Діл” (“По корчиках, по плаєчках, по водах”). Час збирати своє каміння.

П. Мідянка міфологізує, але не ідеалізує минуле. Русини – “і вічність всю поденники та слуги”, їх, як і колись, “жене біда на вавилонські ріки”. Відмінність в тому, що у сучасників змінилось ставлення до праці, до свого краю, до духовних традицій (“а ми п‘ємо надмірно алкоголь”, “бідують, горопашні, через кризу”, “ці заблукали в Босну, в Прієдор/ і їм – чужини, їм – ціла Європа. / Європу вкрали”, “всі груні спапоротілі, біловусом покрились”, “богобоязних ще Господь приємле на головешках спалених церков”).

Жителям карпатської Верховини завжди нелегко жилось і виживалось, але вони цінували свою мову, звичаї, побутові традиції, шанували працю, відчували нероздільну єдність з природою, в несприятливих історичних умовах утверджували свій спосіб життя і самобутню культуру (“Бог іншого не міг, а ми могли”). Оце і є їхня дижма Господу, їхня скромна, важкою працею зароблена відплата за право жити в одному з найкрасивіших куточків землі, – стверджує   П. Мідянка. Його земляки зберегли, прикрасили, духовно наснажили і заповіли наступним поколінням свій найцінніший Божий дар – карпатську землю.

П. Мідянка в своїй поезії відтворює світ, обернутий в минуле, шукаючи там константи буття для сучасності. Він веде пошук на перетині епох, культурних традицій, мов, поетичним словом відповідаючи на глибинний запит української культури – зрозуміти себе у контексті людства.

Наталія Бедзір

01 січня 2012р.

Теги: Мідянка, поезія, Марамороський розлом

Коментарі

543 2012-01-15 / 10:08:59
Чи не занадто однотипний цей поет? Він грає на трьох нотах...

Словянин 2012-01-05 / 20:09:09
сорри 2012-01-02 / 12:22:14

Коли пані доктор філології з першого ж рядка пише "у Закарпатті" замість "на Закарпатті", то це багато про що говорить...
Мені багато в чому подобаються погляди Сорри, окремі з них не дуже. Невже йому, якщо щиро і до душі, подобаються штучно роздута муть модерністів чи то постмодерністів... Не вірю

Корятович 2012-01-02 / 21:45:10
tyt: http://www.istpravda.com.ua/research/2011/06/13/42464/

Корятович 2012-01-02 / 21:40:36
До Кришеника - Дякую вам за зауваження. Не всі тут блоґері так щиро приймають мої дилітанські і ше до того діаспорні погляди :-). Мідянка подібно так само до мене звернувся у коментарі: 'Дивуюся , які шляхетні українці Америки в ставленні до своєї спадщини.' Хвалюся цим
зауваженням Мідянки, не для себе, а щоби нагадати всім тут що українське життя не кінчається на Україні, але розвивається по цілому світі. Український нарід вміє орате не тільки добру українську чорнозем. А які тут (в США і в Канаді) цікаві, барвісні події можна розказати? А навіть у еґзотичні Бразилії, будь ласка подивіться на короткий фільм: гттп://ввв.істправда.цом.уа/ресеарч/2011/06/13/42464/

Кришеник 2012-01-02 / 21:08:40
2Корятович 2012-01-02 / 21:01:05
Тепер вже зрозумів. Зворушений Вашими зацікавленістю й увагою до наших справ. Веселих Вам Різдвяних свят!

Корятович 2012-01-02 / 21:01:05
До Кришеника - то що я міг зчерпіти з цеї статті, є те що Мідянка був дуже відкритий до сусідних пливів, спеціально мовних і вживає їх у його поезію. Цитати прямо з цеї статті.
А моє особисте Різдвяне побажання і вам бажаю - тиха німецька коляда співана нашими гірськими людьми. Чи ж не гарна синтеза двух культур?

Кришеник 2012-01-02 / 18:48:19
Мені також здається, що про поетичний феномен Петра Мідянки належало б говорити якось інакше. Щоб виходило в контексті власне самого Мідянки - як поета, так і людини. Як те зробити? Не знаю...
Старатися б уникнути анахронічності й схематизму, що немовби дісталися нам від пожовтілих у часі газетних підвалів "Закарпатської правди". Новий час вимагає нового думання та нової мови. І не тільки в поезії.

2Корятович 2012-01-02 / 07:26:52
Ви, здається, з духом не все зрозуміли. Мідянка виростав із дещо іншого світу, тож у нього й інша точка стояння. Саме тому він універсальніший у своїй поезії, аніж Ви собі гадаєте.

сорри 2012-01-02 / 12:22:14

Коли пані доктор філології з першого ж рядка пише "у Закарпатті" замість "на Закарпатті", то це багато про що говорить...

Примітивно! 2012-01-02 / 09:46:04
Передмова слабенька. Краще би Н.Бедзір писала про російську літературу. Можливо, на цьому вона розуміється краще. Хоча й не факт. Її передмова -- суцільна аполегетика русинства: "автор запрошує дослухатись до русинського слова", "аналізує русинське сьогодення", "русинська муза", "русини" і так далі. Для Наталі Бедзір, яка захищала дисертацію в Москві, русини і українці, ясна річ, це дві великі різниці. Що з того, що для Мідянки це -- одне і теж поняття. Головне, що для Москви -- це різні народи. Що й хоче нам втокмачити ця пані у своїй хитрій передмові, протиставляючи українців і русинів. Заполітизованість так і пре від кількох сторінок, які вона написала. До речі, книжка видана за державні гроші і буде спрямована у всі бібліотеки області. Шкода, що на Закарпаття не захотіли знайти фахівця, який би зробив поетичний аналіз творчості Мідянки і зробив би це в контексті сучасної української поезії.
Ось так Москва за наші гроші та й нас висміює!

Корятович 2012-01-02 / 07:26:52
'Закарпаття – велика різноманітність людей, строкатість, що є основою європейської толеранції»...Мадярські коси, німецькі смаколики, величальні святій Угорщині, релігійні протистояння, слава великій Русі – цілий запаморочливий обертос'

В цьому дусі, хотів би привітати п. Мідянки з нагоди Різдва Христового, де славна Німецька коляда знайшлася на закарпатські землі. Тиха Вам ніч, Петре...http://www.youtube.com/watch?feature=endscreen&v=TV1KZ1K0ayc&NR=1

НОВИНИ: Культура

13:04
/ 1
Закарпатець Андрій Любка презентує свою десяту книжку на 10-му "Меридіані"
16:57
У вересні в Ужгороді покажуть стрічки Міжнародного кінофестивалю "Світло"
09:27
Словацький фотохудожник пропонує в Ужгороді пройти "Дорогою життя"
02:05
/ 1
Ювілейну виставку творів Івана Бондаренка відкрили в Ужгороді
13:02
Коли хобі стає сенсом життя
09:44
Іван Бондаренко представить в Ужгороді свій художній доробок
21:25
/ 1
100-річний ювілей відзначив відомий закарпатський поет і прозаїк Петро Продан
13:57
Українці Словаччини у День незалежності України пройдуть "Стежками Олександра Павловича"
09:15
Мукачівський драматичний театр презентував у Литві "Князя Корятовича"
10:29
В Ужгороді у рамках проєкту "Кримський дім об’єднує серця" кримський татарин навчав гончарству
10:45
/ 3
Бібліотекарі запрошують в Ужгороді на капуркову
09:20
Художню виставку мисткині з Чернівців запрошують оглянути в Ужгороді
12:40
На Закарпаття прямує фестиваль "З країни в Україну"
23:52
В Ужгороді відкрилася виставка українських художників угорського походження
15:35
В Ужгороді представлять художній "Ноктюрн на трьох мольбертах"
12:31
До 110-річчя Золтана Шолтеса в Ужгороді відкрили виставку творів митця "In memoriam"
10:08
На Закарпатті письменник Олександр Гаврош презентував свою нову книгу "Різдвяна історія Ослика Хвостика"
16:21
/ 1
"Гуцульска бриндзя" цьогоріч зустрічатиме шанувальників у Рахові 8 вересня
09:47
/ 1
"Грані життя" у графічних плакатах Володимира Карвасарного можна побачити в Ужгороді
13:38
На Закарпатті презентують нову дитячу книжку Олександра Гавроша про віслючка Хвостика
11:12
Художник із Хмельницького Володимир Карвасарний презентує свої роботи в Ужгороді
10:18
Закарпатський обласний муздрамтеатр закриє театральний сезон показом "Жменяків"
14:34
У Мукачеві можна оглянути роботи випускників художньої школи ім. Мункачі
11:26
"Шенгенський мерідіян" у Словаччині відбувся за участі митців із Закарпаття і Львова
15:50
Хорватське Матулі "пленерно" приймало гостей із Закарпаття
» Всі новини