Велети закарпатського письменства

Знакові постаті карпатоукраїнської літератури, лауреати Шевченківської премії Іван Чендей та Петро Скунць народилися одного числа — 20 травня, з різницею в 20 років. Обоє уже спочивають на Калварії. Я — також травневий, але ще на ногах. Тому мій обов'язок — спом'янути небуденним словом колег.

Велети закарпатського письменстваЗА ЗАХИСТ РОМАНУ - У "ХУЛІГАНСЬКУ" СПЕЦШКОЛУ

Мої взаємини зі світилом крайової літератури Іваном Чендеєм тривали понад 40 років. Були і підйоми, і спади, але моральна нитка не обривалася за всяких життєвих моментів. А почалися наші стосунки між мною, студентом української філології, і вже порівняно знаним письменником заочно. Я цікавився місцевою літературою і придбав у „Кобзарі" нову книгу ужгородського прозаїка. Це був роман „Птахи полишають гнізда". Твір мене вразив підтекстом. Гніздо — це осідок, колиска, обійстя, його завчасно покидати недоцільно. Вражений письмом, я написав читацького листа письменникові і... несподівано отримав щиру відповідь-подяку.

Відтак ми познайомилися з І.Чендеєм. Різниця у віці не дозволяла приятелювати, але я, селянин з походження, щиро прив'язався до нього. Двері його оселі на вулиці Високій були завжди відчинені для мене.

Несподівано мій улюблений роман „Птахи полишають гнізда" був розкритикований в „Закарпатській правді" викладачем кафедри української літератури Юрієм Балегою. Недовго думаючи і не сумніваючись, я написав контррецензію, пішов із нею до письменника. Що робити? Де надрукувати? Він підказав надіслати до журналу „Вітчизна".

Полемічна рецензія „У вимірах життя" швидко вийшла у серпневому номері „Вітчизни" 1 966 року. Було відчуття літературної перемоги, відновленої справедливості. Саме мав їхати з дружиною на журналістську роботу до міжгірської глибинки — я в районку-газету, а дружина в районне радіо. Та ба! Я ж пішов проти оцінки роману самим обкомом... У підсумку замість Верховини направили мене працювати в спеціальну школу для неповнолітніх
хуліганів у Луганськ. Це був жах для молодої творчої людини. Я писав щирі листи друзям до Ужгорода зі сльозливим проханням вирвати мене звідси. Не боялися відповідати мені майже тільки Іван Чендей та рідня. Низку листів, як і його теплі філософські автографи, зберігаю в архіві.
Вирвавшись із Донбасу, я довго тинявся в Ужгороді на низькооплачуваних роботах. Нічим не міг зарадити і кумир, який перебував в опалі ще гіршій. Іван Чендей особисто звернувся з великим листом про мій захист до Олеся Гончара, тодішнього керівника Спілки письменників. Не спрацювало. Гоніння на мене, як і на Івана Чендея, тільки
посилювалися, а коли вийшла у прозаїка нова збірка „Березневий сніг" — досягло апогею. Я опинився на роботі з глухонімими, а Чендей - на Свалявському лісокомбінаті вивчати трудові подвиги лісорубів. Коли критика Івана Чендея взагалі сягнула абсурду - аж до виключення з членів КПРС, я, безпартійна галушка, нічим не міг допомогти письменнику — хіба що „здалеку" морально.

Згодом мої дороги з Іваном Чендеєм розбіглися в різні боки. Є тут низка причин. Письменник щиро заохочував мене до роботи в критиці, бо в області вона кульгала на обидві ноги. Водночас Іван Чендей, мабуть, скептично дивився на мої поетичні спроби. Я ж міркував інакше. Коли було створено Товариство української мови, Іван Чендей
запропонував Петра Скунця головою крайового осередку, а мене, вже тоді члена СПУ, його заступником.

Попри всі проблеми взаємин вважаю Івана Чендея ключовим письменником крайового літературного процесу, людиною порядною і високоморальною. Він викристалізувався як громадянський символ, був чи не єдиним у краї мучеником за літературну істину в тоталітарному суспільстві.

НАЙБІЛЬШЕ НАС ЄДНАВ... ЧОРНИЙ ГУМОР

Кожну людину доля веде означеною небом дорогою. Іншими словами: якби Петро Скунць жив не в такий спосіб, як він жив, то не став би Петром Скунцем, якого знаємо. Цю думку дають мені право висловити 45 літ нашого знайомства. Саме знайомства, бо ми як колеги по письменству не були друзями, але й не були ворогами.

Петро Скунць — складна й неоднозначна постать. Життя нашого локоління випало на застійні тоталітарні роки, коли люди не жили, а животіли і виживали устократ гірше, ніж зараз. Здавлені були всі права людини, в тому числі й свобода слова, яка для творчого чоловіка - основа основ. У дні кончини Петра Скунця в різних газетах можна прочитати і чимало жалісливих рефлексій від когорти прихильників. Ось одна прихильниця, бажаючи підкреслити, що Петро Скунць — незабутній, відправила його в Лету, забувши, що міфічна грецька ріка Лета є рікою... забуття.

Петро Скунць і я — дуже різні люди. Та єдине, що постійно єднало нас, — це... чорний гумор. Він уже читав був мою промову над своєю могилою, де геть перекрутив мої думки про нього, приписавши мені
завищені оцінки себе. Цим він не раз смішив ту чи іншу компанію. У житті сталося так, що не виступив я над його труною, не виступить він уже й над моєю, бо перебуває у далекому від'їзді.

Петро Скунць, як редактор видавництва "Карпати", довго не пускав мене до першої книжки, аждоки не взявся переконати його львівський поет Володимир Каліка, який був із нами в приятельських стосунках і, до слова, надзвичайно міцний фізично. Ні, не п'я-стуками переконати, а добрим словом. А врятував урешті-решт випадок, коли за 15 хвилин після чергової чорної кави, стоячи біля стола в кабінеті Володимира Каліки (він працював у районній газеті), я написав, можливо, найкращий свій вірш — "В городці руж на весь довкруж..." Володимир Каліка схопив мій вірш і, не повірите, побіг до Петра Скунця у видавництво. Недовго довелося переконувати львів'янину мого земляка. Той пом'як, і так я став автором першої книжки "Білий камінь" — щоправда, на 5 літ пізніше, ніж міг. Тоді практикувалися такі терміни. Комуняки
гальмували. А вірш про мамині ружі сподобався не лише Петру Скунцю, цей вірш любив Юлій Боршош-Кум'ятський, його опублікована оцінка мені дуже дорога.

І один приклад напівчорного гумору. Я на два тижні притулився на роботу у видавництві "Карпати" по рекламі книги. Та ба! Петро Скунць і Володимир Каліка, коли я полетів по дрібному м терміновому завданню в Чернівці, пустили про мене чутку, що я сів не в той літак І полетів в Одесу. До того ж літак, мабуть, розбився. Коли ж через день я доповів директору Сергію Іванову, що вже тут і завдання виконано, той мені не повірив і
зателефонував у Чернівці. Там підтвердили, що я був. А сіль у тому, що "я.сів не в той літак" - це рядок з вірша Миколи Вінграновського. Але цього ж ніхто не знав. Хлопці реготали, а мені, як мовили б українці, було непереливки: початкуючому п'яниці, що "сів не в той літак", не вдалося укріпитися у видавництві.

Одного разу я "аналогічно" помстився Петрові. Надворі стояла боротьба з пияцтвом імені генсека Юрія Андропова.

А ми зайшли випити на терасі ресторану "Коруна" по півдеци. Підходять два міліціонери, просять документи, — такий порядок. Я простягнув письменницький квиток — саме тоді вступив у Спілку, тому на радощах носив його при собі. Натомість Петро жодного документа не мав, а живого класика міліціонери чомусь не впізнали. Коли сержант запитав, хто це зі мною, я стис плечима й сказав, що вперше бачу. Ті підійшли до Скунця і вже хотіли взяти його під руки й вести в капезе. Лише тоді я зізнався стражам порядку, що це також письменник...

Петру Скунцю, — не можу не сказати й про це, — Бог судив чудову і вольову дружину Олену, яка для його творчого комфорту зробила дуже багато. Окрім того, що народила двох симпатичних дітей — сина Миколку і доньку Наталку, яких Петро дуже любив, — Олені Головчак-Скунць приписують крилату фразу, яку вона випалила якомусь високому чинуші: "А Петро Скунць в області один"...

А чи був позитивний момент у стосунках, окрім почуття гумору? Був! Коли Карло Копинець видав свою першу поетичну збірочку, її ледь не в пух і прах розкритикував у пресі львівський автор Левко Федоришин. Карло грішним ділом подумав, що це мій псевдонім, — співзвучно ж. П.Скунць мене рятував, доводячи, що такого псевдоніма в мене немає. І Карло Копинець лише йому повірив...

Життя складається з дрібниць. Я свідомо написав про Петра Скунця ледь не так, ніби він тут, між нами. Адже я глибоко переконаний, що потужний поет Один і на тім світі ладен сміятися.
Володимир ФЕДИНИШИНЕЦЬ, "Фест"
18 травня 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Культура

14:06
Закарпатський обласний театр драми та комедії з Хуста приїхав із гастролями в Ужгород
13:11
Ансамбль "Угорські мелодії" запрошує в Ужгороді на концерт вшанувати пам'ять Ракоці
14:51
Закарпатці стали учасниками Міжнародного фольклорного фестивалю етнографічних регіонів України на Прикарпатті
14:46
Мукачівський хор хлопчиків та юнаків виступав на фестивалі духовної пісні в Словаччині
13:08
74-ий театральний сезон у Закарпатському облмуздрамтеатрі відкриє "Нічний вартівник і праля"
20:07
/ 1
В Ужгороді відбулася Всеукраїнська творча лабораторія "Хореографічне мистецтво Закарпаття"
00:37
В Ужгороді відбувся фестиваль гончарства
23:26
ФОТОФАКТ. У реформатській церкві Вишкова виявили унікальний розпис XIV ст.
15:47
/ 2
Свої художні роботи презентувала в Ужгороді викладачка англійської Ольга Янович
01:54
В Ужгороді відкрили виставку картин і шкіряних колажів
16:37
У Виноградові відкрили мистецьку виставку "Зв’язок поколінь"
23:27
На малій сцені Закарпатського драмтеатру відбувся допрем’єрний показ вистави
15:40
Другий фестиваль гончарства відбудеться цієї суботи у скансені в Ужгороді
09:57
На ювілейній виставці "Малий Лувер" в Ужгороді презентували 100 картин
22:18
Закарпатський народний хор презентував музичний фільм "Ой, на горі винобрання"
09:38
На Рахівщині відбувся видовищний хореографічний фестиваль ім. Волощука
23:52
Обласний театр у Хусті запрошує на прем’єру трагкомедії "Коматозники"
15:40
Закарпатський облмуздрамтеатр зустрічатиме глядачів у неділю виставою "Я чекаю на тебе, мій любий!.."
09:19
Книгу ромською про життя циган у Підвиноградові презентували на Закарпатті
22:58
В Ужгороді презентували виставку медитативного живопису
11:55
До Ужгорода з концертом завітає джазовий колектив Aramis із Сум
10:23
Мукачівський драматичний театр відкрив 73 театральний сезон трагікомедію "З днем народження, Генріх!"
10:20
В Ужгороді більше тижня тривав фестиваль старовинної музики "Фортеця Унг"
18:18
Концерт фортепіанного дуету з Мексики відбувся в Ужгороді
16:07
/ 1
30 робіт, присвячених Ужгороду, представили на огляд у скансені батько й син Климковичі та Василь Парій
» Всі новини