Віктор ТЕЛИЧКО: "Духовність працює на десятиліття вперед і дає моральні дивіденди в майбутньому"

Бог дав йому великий і багатогранний талант, який він щедро дарує людям. Плідний композитор, в активі котрого близько 100 різножанрових музичних творів; чудовий піаніст, що успішно концертує як в Україні, так і за її межами; досвідчений учитель, чиї учні теж сягають професійних висот; невтомний організатор різних мистецьких заходів, які набули розголосу і збирають широке коло учасників; а ще — голова Закарпатського осередку Національної спілки композиторів, заслужений діяч мистецтв України, лауреат обласних премій імені Д.Задора та братів Шерегіїв — усе це про Віктора Теличка.
Щирий патріот Ужгорода, він прагне, аби культурне життя в місті не згасало, аби співгородяни мали доступ до кращих зразків академічної музики, і все робить для цього. Його енергія та здатність запалювати інших захоплюють. І, без перебільшення, допоки будуть такі люди, житиме надія, що все в нас буде добре.
Про справи навколомузичні розмовляємо з ювіляром, котрому днями виповнилося 50.

— Вікторе Федоровичу, як людині творчій, як вам ведеться в сьогоденні?

— Напевно, як і всім творчим людям. Я розумію: зараз у нас у державі складна ситуація. Але, як і всі, сподіваюся, що зрештою вона нормалізується і переможець буде один — здоровий глузд; що ми зможемо в своєму національному характері знайти та розвинути найкращі риси і станемо справді привабливими для світової спільноти; що зуміємо компенсувати втрати, яких уже зазнали. При цьому дуже важливо, щоб за пріоритетами освіта й культура постійно знаходилися в полі зору влади, бо саме через них формується наше майбутнє. Так званий “залиш-ковий” принцип стосовно цих галузей – системна помилка нашої держави і нинішньої цивілізації в цілому.

— Ми можемо говорити про загальне зниження рівня нашої культури?

— На превеликий жаль, так. Втратити рівень легше, ніж його піднести. Ми, зокрема, з колегами з Ужгородського музичного училища ім. Д. Задора намагаємося його втримати і робимо все від нас залежне. Прагнемо, аби музикою цікавилися, ставали музикантами, а не лише юристами та економістами. Колектив наш високопрофесійний, добре спрацьований і спрямований на творчий позитив. Хочеться, щоб це все збереглося. Я сприймаю наше міське й обласне середовище як благодатне в цьому плані.

Зараз є дуже багато фонової, прагматичної музики, причому вона всюди: сядеш у маршрутку — далеко не кращого ґатунку попса; те саме на вокзалах, в аеропортах… Чомусь тиша ніде не в повазі, хоча саме в тиші відбувається просвітлення як почуттів, так і думок. А коли зусібіч тиснуть такою музикою, людина при всій ніби свободі, демократії невільна. Може, треба навіть у законодавчому порядку створити оази тиші. Дійшли ж до того, що зараз є зали для курців і некурців. Так слід робити і з “фоновою” музикою.

— Класичну музику більшість не чує, не знає, тому й не має потягу до неї. Можливо, слід її пропагувати?

— Звичайно. Давайте в кожної країни запозичувати краще. І у Росії, і у Франції та Німеччині є канал „Культура”, який не заганяють у нічні години. І це теж є складовою цивілізованості. Зробімо так, щоб у нас години такої музики були на кожному каналі. Існує дуже багато гарних записів, вони варті того, аби їх транслювати. Я розумію, що зараз економічний фактор важливіший. Але не можна знову допускати перекосів. Від них ми колись уже постраждали.

— Після кількох років, проведених у Києві, Ужгород не видається затісним для творчості?

— Аж ніяк. І треба зробити так, аби він нікому не видавався тісним. Бачите, в нас уже є симфонічний оркестр. Прекрасно, що мер Ужгорода знайшов можливість підтримати цей колектив. Було б добре, якби й Закарпатський народний хор — наша слава — теж мав підтримку, якої в цей момент особливо потребує.

— Ваше ім’я пов’язують із організацією багатьох мистецьких заходів, зокрема ви були біля витоків „Музичного сузір’я Закарпаття”. Що спонукає до таких дій?

— „Музичне сузір’я” ми започаткували 1998 року разом із Віктором Плоскіною. Нині фестиваль уже має свою історію, певні здобутки, популярність не тільки в нашому регіоні, а й за межами країни. А що спонукає до цього? Прагнення, аби наше місто жило нормальним культурним життям, на рівні європейського. Я пам’ятаю кінець 60-х—70-ті роки, коли в Ужгороді відбувалося багато цікавих концертів. Навіть у часи так званої ізоляції ми приймали тут угорських, югославських, словацьких музикантів, був і хор Мічиганського університету. Тобто за бажання й тоді можна було організовувати такі зустрічі. Життя було насиченим, воно збагачувало й пробуджувало до професійного музикування студентів.

— Є ностальгія за ним?

— Швидше, бажання активізувати та урізноманітнити сучасне.

— З утворенням України як самостійної держави чи не автономізувалося її музичне життя?

— Є певна автономізація, але разом із тим є більша самоідентифікація. Якщо раніше українські композитори й виконавці могли виїжджати за кордон лише з дозволу всесоюзних інстанцій, то зараз контакти встановлюються простіше, швидше, оперативніше.

— Яке місце української музики й українських виконавців у світі: вони цікаві, сказати б, конкурентоспроможні?

— Безперечно так. Ті зрілі музиканти, котрі представляють нині мистецтво України, виступають по всьому світу, нашу музику виконують на різних континентах. У нас чудова школа, сподіваюся, її традиції збережуться. Один із таких дуже приємних моментів: викладач Ужгородського училища ім. Д. Задора Ференц Томич в березні цього року першим із українських кларнетистів побував на міжнародному майстер-класі в Брюсселі, де виконував музику українських композиторів (у тому числі й мою). І музика, і його виконання були високо оцінені.

— Які можливості Спілки композиторів у пропагуванні вітчизняного мистецтва?

— Спілка є справжньою об’єднуючою ланкою творчих особистостей. На жаль, до творчих спілок у нас в державі неправильне ставлення. Творчі об’єднання професійних митців десятки років існують по всьому світу: у США, Канаді, Німеччині… Спілку треба залишити, і держава обов’язково повинна її підтримувати. Ніде у світі академічне мистецтво (за поодинокими винятками) не є самоокупним. Духовність працює на десятиліття вперед, вона не приносить матеріального зиску нині, зате дає моральні дивіденди в майбутньому.

— Ваш потяг до музики спадковий?

— Гуманітарний напрям по маминій лінії безперечний: вона від природи музично обдарована, її старший брат — перекладач із кількох мов, молодший брат гарно малював. А батько — лікар, відомий науковець, понад 30 років співав в університетській чоловічій капелі „Боян” і лише через дуже серйозні обставини пропускав репетиції. Мені ж видавалося дуже цікавим усе, що пов’язане з музикою. Мене, крім обов’язкових занять, цікавило, як можна підібрати інший акомпанемент до тієї самої мелодії. А це вже вимагало додаткових вправ. Потім бажання розширювалися й ускладнювалися… До всього мені дуже таланило на вчителів — від самого початку й донині. У музичній школі були Людмила Шапран, Мілій Кобулей, в училищі — Інна Попова, викладач музичної літератури, котра виховала в нас почуття постійного захоплення академічною музикою, Семіраміда Хосроєва, засновниця фортепіанного відділу нашого музичного училища, чудова концертна піаністка, випускниця Петербурзької консерваторії, метри композиції — Іштван Мартон, Михайло Лєвін, а в консерваторії — професори Мирослав Скорик та Аза Рощина. І далі намагаюся цікавитися новим, рухатися вперед.

— А чи виховали вже учня, в котрого можна б повчитися?

— Покладаю надії на Віктора Янца, котрий уже є дипломованим композитором. Вважаю Катерину Оленич талановитою й перспективною, переконаний, що невдовзі почуємо її твори у виконанні різних колективів. Тіран Нікогосян — теж дуже здібний музикант. Нині він навчається в Харкові. Останній лауреат із композиції — студентка музучилища Рената Сокачик. У мене займалася й Олександра Новикова, котра нині є студенткою Сорбонни.

— Як композитор ви працюєте в різних напрямах. Така різножанровість — це бажання випробувати себе чи щось інше?

— У кожного композитора є творче амплуа. Є митці, котрі пробують себе в різних жанрах. А є такі, що ніколи не пишуть в якомусь жанрі чи формі. І не можна сказати, що хтось із них кращий, а хтось гірший. Наприклад, Мирослав Скорик є надзвичайно талановитим композитором, обличчям України, його знаменита “Мелодія” з музики до кінофільму “Високий перевал” — справжній шедевр, її переклали вже на всі інструменти, в тому числі й електронні, вона відома на увесь світ. У нього безліч чудової музики в різних жанрах, та він не має жодної симфонії, що вважається важливою ознакою академізму. Але хіба це применшує його вагомість?

— А як щодо вас?

— Я, напевно, ще не все сказав і не всі жанри опанував. У мене чимало театральної музики. Є музика для дітей — на виході дитячий альбом, хорові твори — для нашого ужгородського „Едельвейсу”, яким керує невтомний Золтан Жофчак, для хору музичного училища, Закарпатського народного хору, київського камерного хору „Кредо”. А ще симфонічні…

— Який жанр для вас найближчий?

— Важко сказати. Кожен подобається по-своєму.

— Як приходить ідея твору?

— Однозначної відповіді на таке запитання, гадаю, ніхто не може дати: ні художник, ні поет, ні композитор. Буває по-різному. Є щасливі моменти осяяння. Часом твір вимальовується поступово, в процесі його написання, тобто коли ти сідаєш за роботу, ще не знаєш, що з цього буде. До речі, музика пишеться не лише від початку до кінця. Іноді може бути й навпаки — із кінця до початку чи з середини. Найголовніше — внутрішня органічність, це лакмусовий папірець “справжності” музики, бо без зчеплення, внутрішньої логічності твір розсипається.

— Як швидко новий твір виносите на суд слухача? Чи потрібне вам схвальне слово?

— Схвальне слово для композитора потрібне більше, ніж для будь-якого іншого музиканта. Тому що композитор під час прем’єри надзвичайно психологічно незахищений саме тим, що звучить нова музика і ще нема стереотипу ії сприйняття. З історії знаємо чимало прикладів, коли публіка і навіть критика помилялися, висловлюючи однозначно жорстку позицію, чим іноді навіть убивали композитора. Жоржа Бізе вбили, влаштувавши йому два провали — причому шедеврів — „Кармен” й „Арлезіанки”. Більше прикладів не треба. Тому коли відбувається прем’єра, навіть деякі досвідчені композитори не витримують її: вони стоять або за дверима, або навіть тікають із залу.

— Як у вас?

— Я, правда, не тікав, але болючу гостроту першого виконання відчуваю. З досвідом і віком це відчуття дещо згладжується. Добре слово під час виконання нової музики ніколи не зашкодить. До того ж велике щастя, коли перше виконання виходить удалим. Бувало, і видатні музиканти видатних композиторів не розуміли з першого разу.

— До першого виконання ви чуєте твір?

— Намагаюся провести з колективом, який його виконуватиме, хоча б одну-дві репетиції.

— Тут важливе правильне прочитання твору так, як ви його задумували?

— Усе-таки варто звірити своє внутрішнє відчуття з трактуванням музикантів. Стається, вони знахо-дять свої акценти. І якщо це переконливо, то приймаю.

— Як виникла ідея родинного ансамблю Теличків?

— Готувався мистецький звіт Закарпаття 2001 року. В мене з’явився задум „Карпатського капричіо” для 3 роялів і оркестру. Ця ідея ґрунтувалася на моєму знанні, що в Палаці „Україна” є три роялі — виконання такого твору пов’язане з суто технічними труднощами… Наш виступ утрьох — із дружиною й дочкою, котра саме закінчувала 3 курс музучилища, — справив хороше враження.

— А з дружиною давно граєте разом?

— Грати удвох із Тетяною почали років через десять після одруження. Спочатку в чотири руки на одному інструменті, а потім сіли за два роялі. Виступали на „Музичному сузір’ї Закарпаття”, “Срібному Дзвоні”, “Київ мюзік фесті”, “Музичних прем’єрах сезону”, “Музичних салонах Банської Бистриці” …

— Усе, що ви робите, — це якісна робота. Як вам вистачає доби?

— Нормальний ступінь професійності в тому, що навіть на відпочинку частина твого „я” продовжує в тихому режимі щось шукати. Часом доводиться все кидати і бігти записувати ідею, яка з’явилася. А буває, що відкладаєш „на потім” і вже не можеш її пригадати. Зараз у зв’язку з підготовкою до творчого вечора трошки зменшив викладацьке навантаження.

— Як далеко за межі України вийшла ваша музика?

— Мій фортепіанний твір звучав у Лондоні, були 2 півгодинні радіопередачі українською мовою в Бостоні й Чикаго. Двічі мої твори представлялись на міжнародному музичному салоні в Парижі, виконувались у Німеччині, Брюсселі, Будапешті, Кошице, інших містах і країнах.

— Як до вас ставиться музична критика?

— Моя музика аналізується в кількох кандидатських та магістерських роботах, кількох дипломних. Є певне музикознавче висвітлення моєї творчості. Сподіваюся, це лише початок.

— Вам заздрять?

— А чому мені заздрити? Зараз же академічну музику пишуть майже безплатно, що зовсім не модно. Хочеш творити таку музику, яка б подобалася, щоб це було нове, щоб дійшло до серця, до душі, незалежно від складності чи простоти музичної мови. А це важко. Це не тираж, на якому робляться гроші. Людина пише твір, потім за свої гроші розмножує 40 екземплярів для виконання, а ще витрати на саме виконання… Є чому заздрити? Це, звичайно, я загострюю. Є, на превелике щастя, меценати.

— Вважаєте себе щасливою людиною?

— Я завжди був віруючим. Віру розумію як вияв духовності. Можна не ходити в церкву і бути глибоко духовною особистістю. Я як віруюча людина, щасливий тим, що маю сьогодні.

***

29 травня Віктор Теличко запрошує всіх ужгородців на творчий вечір в обласну філармонію. Поч. о 19 годині. Вхід вільний.
Олена МАКАРА, "Ужгород"
14 травня 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Культура

16:37
У Виноградові відкрили мистецьку виставку "Зв’язок поколінь"
23:27
На малій сцені Закарпатського драмтеатру відбувся допрем’єрний показ вистави
15:40
Другий фестиваль гончарства відбудеться цієї суботи у скансені в Ужгороді
09:57
На ювілейній виставці "Малий Лувер" в Ужгороді презентували 100 картин
22:18
Закарпатський народний хор презентував музичний фільм "Ой, на горі винобрання"
09:38
На Рахівщині відбувся видовищний хореографічний фестиваль ім. Волощука
23:52
Обласний театр у Хусті запрошує на прем’єру трагкомедії "Коматозники"
15:40
Закарпатський облмуздрамтеатр зустрічатиме глядачів у неділю виставою "Я чекаю на тебе, мій любий!.."
09:19
Книгу ромською про життя циган у Підвиноградові презентували на Закарпатті
22:58
В Ужгороді презентували виставку медитативного живопису
11:55
До Ужгорода з концертом завітає джазовий колектив Aramis із Сум
10:23
Мукачівський драматичний театр відкрив 73 театральний сезон трагікомедію "З днем народження, Генріх!"
10:20
В Ужгороді більше тижня тривав фестиваль старовинної музики "Фортеця Унг"
18:18
Концерт фортепіанного дуету з Мексики відбувся в Ужгороді
16:07
/ 1
30 робіт, присвячених Ужгороду, представили на огляд у скансені батько й син Климковичі та Василь Парій
15:41
В Ужгороді врочисто закрили фестиваль "Інтерлялька"
13:25
ФОТОФАКТ. Студентський оркестр музичного коледжу ім. Задора концертом привітав освітян із професійним святом
13:12
У "Паланку" в Мукачеві Тетяна Рибар представить свій "Осінній вернісаж"
10:50
Симфонічний оркестр обласної філармонії зіграє слухачам на концерті в Ужгороді Чайковського та Римського-Корсакова
13:06
У скансені в Ужгороді пройде другий фестиваль гончарства
10:58
Ужгородська дитяча музшкола імені Чайковського відзначення свого 75-річчя почала зі святкового концерту
17:52
В Ужгороді розпочався Міжнародний фестиваль "Інтерлялька"
10:55
В Ужгороді відкриють виставку Володимира та Миколи Климковичів
01:03
В Ужгороді можна оглянути виставку пастелей Шандора Балоґа
00:09
Уродженець Ужгорода з Литви представить в рідному місті концерт-моноспектакль "Історія Божої людини"
» Всі новини