День пошани всіх жертв Другої світової війни

Хто, як і чому його відзначає на Закарпатті, в Україні та світі

Прапор Перемоги над Рейстагом. Фото Євгена Халдея. На обох руках Абдулхакіма Ісмаїлова - "конфісковані" в німців годинники
Прапор Перемоги над Рейстагом. Фото Євгена Халдея. На обох руках Абдулхакіма Ісмаїлова - "конфісковані" в німців годинники
Перемогу над нацизмом світ відзначає не 9 травня, а днем раніше, причому в "робочому режимі", не оголошуючи вихідних, як в Україні. Саме 8 травня 1945 року набув чинності акт про капітуляцію Німеччини, підписаний напередодні у французькому місті Реймс у присутності й представника Радянського Союзу. Проте СРСР домігся підписання другого акту про капітуляцію – під Берліном о 22 годині 43 хвилини за центральноєвропейським часом. Якраз у Москві стрілка годинника показувала 43 хвилину нового дня – 9 травня.
 
Отож дрібний "часовий курйоз" змістив історичну дату для "країн соціалізму". Оскільки такою вона збереглася у деяких післярадянських державах, то Генеральна Асамблея ООН у резолюції від 22 листопада 2004 року проголосила обидві дати – і 8, і 9 травня – Днями пам'яті та примирення задля пошани всіх жертв Другої світової війни.
 
Винуватці війни та їхні жертви
 
Сама ж війна виникла внаслідок злочинної змови політичної верхівки Радянського Союзу і Німеччини щодо переділу карти Європи і знищення низки держав, які нині є успішними, входять до Європейського Союзу і НАТО. Маються на увазі таємні протоколи до "пакту Молотова – Ріббентропа" 23 серпня 1939 року. Тому Європейський Парламент визначив 23 серпня загальноєвропейським Днем пам'яті жертв усіх тоталітарних і авторитарних режимів. Це відбито у його резолюції від 2 квітня 2009 року.
 
За наслідками "пакту Молотова – Ріббентропа" Україна зазнала колосальних демографічних збитків. Її загальні втрати у Другій Світовій війні – включно з убитими, депортованими, евакуйованими, біженцями, становлять не менше 14 мільйонів осіб. Це – понад 40 % від людських втрат СРСР.
 
Якщо не зважати на "золотий вересень" 1939 року, то нещадний вихор пронісся Україною двічі – із заходу на схід (1941 – 1942) і зі сходу на захід (1943 – 1944). В Україні воювали до 60 % дивізій вермахту, майже половина бойових частин СРСР. Радянський Союз тут мав справу не тільки з німцями, а й з мільйонною румунською армією, сотнями тисяч угорців, італійців...
 
Власне, найбільші втрати українського населення припадають не на катастрофічний 1941-й рік, а на "визвольні" 1943 – 1944 роки, коли селян гнали поперед радянських військ як гарматне м'ясо.
Звичайні українці опинилися між молотом і ковадлом. Без їхньої землі та підневільної праці не бачили своїх перспектив обидва вожді-диктатори – Сталін і Гітлер. На "українську карту" вони поставили все. Один із них навіть свою резиденцію сюди переніс. Це унікальний історичний факт.
 
У вересні 1941 – квітні 1942 років у лісі за 8 км від Вінниці нацисти спорудили ставку "Вервольф". Ідеться про понад вісім десятків наземних приміщень і три підземні бункери з багатометровими залізобетонними перекриттями, що стояли на гранітній основі. У липні 1942 – серпні 1943 років Адольф Гітлер провів під Вінницею у цілому чотири з половиною місяців. Тут працювало все керівництво Третього Райху – Борман, Гіммлер, Герінг, Геббельс, Розенберг, Ріббентроп, Кейтель... У березні 1944 року, перед відступом, нацисти підірвали "Вервольф".
 
СРСР і Німеччина стали запеклими ворогами із 22 червня 1941 року вони. Ціною неймовірних жертв Радянський Союз у 1945 році святкував два Дні Перемоги: 9 травня – над Німеччиною, а 3 вересня – над Японією. Обидва рази – наступного дня після підписання актів відповідних капітуляцій.
 
Сучасна Європа схиляється до думки, що засудженню підлягають не лише нацистські злочинці. 3 липня 2009 року Парламентська Асамблея ОБСЄ, куди входить й Україна, ухвалила резолюцію, згідно з котрою сталінізм, як злочинний режим, прирівняно до нацизму. Тому меморіальний день 8 чи 9 травня рівнозначний 23 серпня – дню укладення "пакта Молотова – Ріббентропа", коли обидві тоталітарні держави об'єдналися проти людства.

Натомість маємо ретроградну заяву Верховної Ради України "До 65-ї річниці Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями" від 19 квітня 2011 року. Таке враження, що її текст підготували ідеологи КПРС ще три десятиліття тому з анонімного приводу, мовляв, "останнім часом певні політичні сили в Україні та міжнародних парламентських структурах...".

Далі теж ідентична стилістика. Цитую: "Аморальними є намагання покласти на СРСР рівну з гітлерівською Німеччиною відповідальність за її розв'язання і тим самим виправдати нацистів, їх пособників за вчинені страхітливі злочини проти людства". Теперішня парламентська більшість, видається, не може вибратися з трясовини комуністичного минулого і прислуговує захисником неіснуючої держави, правонаступником якої проголосила себе сусідня країна. Нонсенс та й годі.

Велика Вітчизняна?

Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу і закінчилася 2 вересня 1945 року капітуляцією Японії. Вона тривала 2194 дні, зачепивши 1,7 мільярда осіб, або 80 % тодішнього населення планети. Символічно, що 2 вересня 1945 року саме молодий 41-річний генерал українського походження Кузьма Дерев'янко від імені СРСР на американському лінкорі "Міссурі" підписав Акт капітуляції Японії, що підвів риску під війною.
 
Нейтральним і точним терміном "Друга світова війна" повністю покриваються всі тогочасні баталії, зокрема німецько-польсько-радянська 1939 року, радянсько-фінська 1939 – 1940 років, німецько-радянська або "Велика Вітчизняна" (22 червня 1941 – 9 травня 1945), радянсько-японська 1945 року тощо.
 
Називати війни "Вітчизняними" чи "Великими Вітчизняними" є російською традицією. "Вітчизняною" є війна Франції з Росією 1812 року. "Великою Вітчизняною" у 1914 році російські можновладці нарекли Першу світову війну, в котру вступила Російська імперія. Спочатку 22 червня 1941 року в Кремлі німецько-радянську війну витлумачили як "вітчизняну", а наступного дня вже як "велику вітчизняну". Писалися ці трактовки, згідно з оригіналами історичних джерел, саме з маленької літери.
 
Термін "Велика Вітчизняна війна" є ідеологічним, придуманим сталіністами, щоби надалі грою в софістику, шляхом підміни реалій, змішуючи грішне з праведним, відбілити своє злочинне реноме.
 
Для українського народу такою вона не була.Вельми бракувало захисників радянської влади, що ототожнила себе з поняттям "Вітчизна" з невід'ємним додатком "соціалістична". Ця влада проявила себе гірше найжорстокішого ворога. Вона відправила з України у віддалені регіони СРСР і заморила голодом мільйони громадян. Тому її доля не викликала найменшого патріотичного землетрусу, що призвело до провалу мобілізації. Адже до 3 мільйонів українських призивників свідомо пересиділи вдома. Загалом в окупованій Україні залишилося понад 90 % її населення. Мало кому спадало на думку втікати на схід.
 
Такий вплив на суспільство справили "драконівські" зміни у трудовому законодавстві СРСР, зокрема 26 червня 1940 року – в зв'язку з переходом на восьмигодинний робочий день і семиденний робочий тиждень. Відтоді до середини 1941 року в СРСР за різні дисциплінарні порушення засудили 3 мільйони осіб (8 % працездатних). В УРСР ці репресії охопили сотні тисяч людей, породивши атмосферу жаху.
 
Це відлунило у катастрофічних фіаско Червоної армії. 19 вересня 1941 року вона втратила Київ. Ця поразка є найбільшою у світовій історії, адже вермахт оточив увесь Південно-Західний фронт із 660-ма тисячами осіб. Радянські солдати ще тричі в Україні зазнали масштабних оточень: наприкінці 1941 року в Приазов'ї та Криму, у травні 1942-го – під Харковом (214 тисяч полонених). Від розгрому СРСР врятували не військове мистецтво, а величезні простори і людські ресурси. І... щедра американська допомога.
 
США не дозволили Японії відкрити другий для СРСР фронт на Далекому Сході. Зняті звідти дивізії рятували Москву, билися під Сталінградом. Не переміг би СРСР без американської допомоги, що сягнула 11,6 мільярдів тогочасних доларів. Поставки були величезними: 10 тисяч танків і самохідних артилерійських установок (12 % від власного виробництва СРСР), 18 тисяч літаків (16 %), 410 тисяч автомобілів (180 %), 1,9 тисячі паровозів (2200 %) тощо. Суттєвою була продовольча допомога – половина потреб Червоної армії.
 
Не тільки "непатріотично" до СРСР – "соціалістичної Вітчизни" були налаштовані українці.Серед радянських військовополонених (5,2 мільйони на листопад 1942 року) переважали росіяни. Близько мільйона з них вступили до Російської визвольної армії генерал-лейтенанта Андрія Власова, інших збройних формувань Третього Райху. Крім того, 954 тисяч радянських військовослужбовців під час війни були розстріляні "своїми", зокрема загороджувальними загонами НКВС.
 
Прапор перемоги
 
Як тоді бути з "Прапором Перемоги", що є начебто "символом років Великої Вітчизняної війни"? Парламентська більшість 21 квітня 2011 року внесла деякі зміни до закону України "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років", прийнятого більш як десятиліття тому – 20 квітня 2000 року.
 
Ідеться про використання копій символічного Прапора Перемоги, зокрема їх офіційний підйом у День Перемоги на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з Державним прапором України. Ці копії мали б виглядати як штурмовий прапор 150-ої Ідрицької стрілецької дивізії, поставлений 1 травня 1945 року над будівлею рейхстагу в Берліні. Але... Усі наведені зміни є недолугим і зухвалим запозиченням із федерального закону Російської Федерації "О Знамени Победы" від 7 травня 2007 року. Замість імплементації європейських норм у Верховній Раді не гребують плагіатом із російського законодавства.
 
Якщо президент В. Янукович підпише цей закон і він набуде чинності, то матимуть зайвий клопіт завгоспи державних установ та історики, які коментуватимуть прикру нісенітницю. Адже як пояснити хоча б таку новелу: "Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу та його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни". Хіба сучасна українська політична нація тотожна "радянському народу"? Це абсолютно порожній термін з арсеналу тоталітарної ідеології.
 
У російському законі цей пункт викладено так само: "Знамя Победы является официальным символом победы советского народа и его Вооруженных Сил над фашистской Германией в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 годов, государственной реликвией России". Дивно лише, як копіювальний інтелект комуністів, регіоналів, народників і до них "примкнувших" (загалом 260 депутатів) не долучив в український закон цитовану кінцівку про державну реліквію Росії, а замість Збройних сил – написав "армії та флоту". Навіщо ж нам піднімати поруч свого державного прапора "государственную реликвию России"?
 
Далі. Який прямий стосунок до Дня Перемоги – 8-9 травня – має лиш один із десятка прапорів, вивішених над рейхстагом, та ще й уночі 1 травня і, як виявилося, в окупаційній зоні Великобританії? Чому поруч із синьо-жовтим прапором урочисто не підняти ще британський, американський, французький? Питань чимало. Логічних відповідей нема. І це не вперше.
 
Типовим прикладом є постанова Верховної Ради України "Про відзначення 65-річчя входження Закарпатської області до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки" від 3 лютого 2011 року. Проте малося на увазі утворення 22 січня 1946 року Закарпатської області у складі УРСР, а не "входження". Згідно з договором від 29 червня 1945 року, до УРСР увійшла перехідна квазідержава Закарпатська Україна, а не Закарпатська область. До 3 лютого обидві ці дати проминули, тому відзначили їх на папері "заднім числом" та ще й у "кривому дзеркалі".
 
Насправді ж пройшла заміна угорського окупаційного режиму на тоталітарний, котрий знову приніс чимало бід і страждань. На відміну від Західної Європи, справжнє визволення Східної Європи, у тому числі й України, відбулося після падіння "берлінського муру". Тобто внаслідок мирних революцій 1989 – 1991 років.
 
Закарпатський контекст
 
Для закарпатців у воєнному контексті актуальні дві рубіжні дати – 15 березня 1939 року і 29 червня 1945 року, що обрамлюють цільний історичний період. Інші є проміжними.
 
Тогочасне Закарпаття війна зачепила декілька разів. Уперше вона прийшла за півроку до початку Другої світової. 15-18 березня 1939 року Угорщина окупувала, відтак анексувала Карпатську Україну. Вдруге – у вересні 1939-го, коли, рухаючись углиб Угорщини, край перетнули майже сто тисяч утікачів із Польщі, розгромленої союзними тоді Німеччиною і Радянським Союзом. Утретє закарпатці стали заручниками війни, коли у складі угорської армії з кінця червня 1941 року воювали проти СРСР. Учетверте – у жовтні та листопаді 1944 року, коли радянські війська витіснили звідси угорську і німецьку армії.
 
Образно кажучи, Друга світова в українському контексті розпочалася і закінчилася в Закарпатті. Ясна річ, із певними, але вмотивованими хронологічними зміщеннями. 15 березня 1939 року угорське військо приступило до окупації Карпатської України, що проголосила державну незалежність. З остаточним взяттям села, а нині міста Чоп із сусідніми поселеннями до кінця листопада 1944 року радянські війська взяли під контроль усю територію сучасної України.
 
Широко вживана "визвольна дата" 28 жовтня 1944 року є чисто номінальною, бо бої за Чоп і тривали з перемінним успіхом аж до 23 листопада. У цілому Друга світова тут завершилася 29 червня 1945 року підписанням радянсько-чехословацького договору про Закарпатську Україну. Ним була оформлена левова частка західного державного кордону України.
 
Якщо ж не виходити за хронологічні межі, то серед перших жертв Другої світової війни був Львів. Німецька авіація 1 вересня 1939 року об 11.30 здійснила наліт на місто, внаслідок чого загинуло понад вісім десятків жителів. Під час штурму німцями Львова 12-21 вересня серед його захисників налічили понад 4 тисячі вбитих і поранених. 17 вересня у Польщу ввійшли радянські війська, представникам яких 22 вересня польське командування й передало Львів.
 
Усього у польському війську у вересні 1939 року проти вермахту воювали не менше 150 тисяч українців. Причому Польщу атакували два німецькі союзники – Словаччина і СРСР. Як не парадоксально, союзна Німеччині Угорщина формально була на боці свого міжвоєнного партнера Польщі, приймаючи польських біженців і військових.
 
Наголошу, що в Україні потрібно віддавати належне всім жертвам війни. У тому вже маємо цивілізовану традицію. Візьмемо до прикладу найбільше закарпатське село Колочава Міжгірського району. У 1941 – 1945 роках 39 колочавців загинули угорськими вояками, а 52 – радянськими. Тому в центрі села у 2009 році оновили давній монумент загиблим воїнам і обабіч його стели встановили дві плити з іменами всіх загиблих.
 
Починаючи з листопада 1944 року, в селах і містах Закарпаття активно набирали до війська обох країн – Чехословаччини і СРСР. Сотні з них удостоєні бойових нагород. Значна частина загинула на фронті. Декому судилася гучна посмертна слава.
 
Рядового Івана Кубинця, розвідника чехословацької танкової бригади, затримав німецький військовий патруль. Це сталося вночі на 18 квітня 1945 року біля річки Опавиця в селі Штітіна, окрес (район) Опава, нині Чехія. На світанку після допиту і катувань його стратили, розіп'явши.
 
Степан Вайда загинув підпоручиком (молодшим лейтенантом) у Сілезії – місто Творкув (Польща), перепохований у місті Острава (Чехія). Посмертно йому присвоїли капітана, а 10 серпня 1945 року удостоїли найвищої відзнаки Радянського Союзу – звання і зірки Героя. Це перший серед закарпатців Герой Радянського Союзу. Усього їх двоє.
 
Загалом же закарпатська лепта у спільну перемогу над нацизмом найчіпкіше асоціюється із четвіркою радянських і чехословацьких героїв – диверсантом Олексою Борканюком (11 січня 1901 – 3 жовтня 1942), підпільником Дмитром Вакаровим (3 листопада 1920 – 7 березня 1945), танкістом Степаном Вайдою (17 січня 1922 – 6 квітня 1945) і фронтовим розвідником Іваном Кубинцем (6 липня 1922 – 18 квітня 1945).
 
Найвищі нагороди вони отримали посмертно: С. Вайда – Героя Радянського Союзу (1945) і пошани як чехословацького героя, О. Борканюк – Героя Радянського Союзу (аж у 1965-му), Д. Вакаров – тільки медаль СРСР "За відвагу" (1966). І. Кубинець залишився без них, але його досі шанують як чеського героя Другої світової.
 
Подвиг закарпатських добровольців чехословацької армії періоду Другої світової війни нині увіковічено не тільки у меморіалах із каменю та металу, але й у поточній публіцистиці. Відрадним явищем є також тематичні наукові дослідження, що своєю скрупульозністю і виваженістю прикрашають сучасну чеську історіографію.
 
Відлуння "офіційної версії"
 
На щастя, в Україні нема офіційної версії минулого. Історики працюють в умовах інтелектуальної свободи. Мова йде про інше. У деяких випадках ще в силі головні постулати, породжені історіографією СРСР. Радянофільство і русоцентризм часто гальмували об'єктивізм у дискусіях про найвідоміші у світі українські військові підрозділи – дивізію "Галичина" і УПА, колабораціонізм, радянські злочини проти людяності. Поступово утверджуються виважені судження. Свого часу я зауважив у публікаціях для спеціалізованої та пересічної аудиторії декілька тих невідповідностей. Вкажу на чотири.
 
"Німецько-фашистські загарбники". Цей пропагандистський покруч досі в лексиконі колишніх бійців "ідеологічного фронту". У ньому сплутано два різновиди тоталітаризму (німецький націонал-соціалізм (нацизм) та італійський фашизм) у догоду третьому – російському більшовизму. Ця прописна істина ще виборює місце у масовій історичній свідомості та у діловому словнику спеціаліста-історика. Для законодавця це вже аксіома. Варто почитати закон України "Про жертви нацистських переслідувань" від 23 березня 2000 року.
 
"Велика Вітчизняна війна". 23 червня 1941 року сталінський академiк Омелян Ярославський у газеті "Правда" виступив зі статею "Велика вiтчизняна вiйна радянського народу". Спочатку всi слова писали малими буквами. Згодом запровадили велику букву для прикметника "вiтчизняна", а у 1945-му і для "велика". Є сумніви щодо її статусу "вiтчизняної" через грунтовний суспільний розкол у роки війни, але не щодо "великої". За масштабом німецько-радянська війна є ключовою в Другій світовій.
 
"Визволення України". У листопаді 1944 року після безпрецедентної битви за Україну (понад 700 діб) відбулося лише вигнання нацистів ціною життя 3,5 мільйона радянських воїнів. Натомість розгорнулася "війна після війни", що її сталінський режим вів на західноукраїнських землях ще десятиліття, до середини 1950-х. Український народ потерпiв вiд обох тоталiтарних систем: гiтлерiвської та сталiнської. Складно відповісти: від кого більше? Київ найсильніше знищили саме радянські мінери, які у вересні 1941-го зруйнували 940 кращих будинків Хрещатика і центральних вулиць. Тоді ж у Запoрiжжi підірвали Днiпрогес, не подбавши про евакуацію цивільного населення і знизу розташованих військових частин. Таких прикладів безліч. У Дніпропетровську висадили у повітря хлібокомбінат разом із робітниками. В Одесі затопили приморські квартали із жителями, а поранених червоноармійців скинули в море у санітарних машинах. Із Харкова вивезли сотні інтелігентів і спалили в зачиненому будинку. В Уманi людей замуровували в льоху. І це зробили не нацисти, а комуністи при відступі.
 
"День Перемоги". Жертвою українського календаря лягло щорічне свято – День Європи, встановлене указом президента від 19 квітня 2003 року і відразу перенесене на третю суботу травня. Річ у тому, що на Заході День Європи святкують 9 травня. Україна не змогла подолати магніт радянського Дня Перемоги, який Захід святкує 8 травня. Того дня 1945-го капітулювала нацистська Німеччина. А 9 травня 1950 року зроблено перший крок до об'єднання Європи: міністр закордонних справ Франції Робер Шуман закликав вивести виробництво вугілля і сталі (підвалини військової могутності) з-під національного контролю.
 
Щороку 8 і 9 травня держави-члени ООН вшановують загиблих і постраждалих із вини двох паліїв війни – СРСР і Німеччини. Ця дата є скорботним днем – перемоги, пам'яті, примирення, пошани всіх жертв Другої світової війни.
 
Роман Офіцинський,
доктор історичних наук, професор,
для Закарпаття онлайн
 
Довідково: Доктор історичних наук, професор Роман Офіцинський з Ужгородського національного університету належить до фахівців із Другої світової війни. Він є автором близько сорока праць із цієї проблематики, зокрема монографічних досліджень "Нелегальний перехід угорсько-радянського кордону в 1939 – 1941 роках" (1993), "Політичний розвиток Закарпаття у складі Угорщини (1939 – 1944)" (1997), "Українсько-польські стосунки у дистрикті Галичина (1941 – 1944)" (2002), наукових статей "Початок Другої світової війни і Закарпаття: польська еміграція" (1998), "Українці в Другій світовій війні: непрописні істини" (2007), співупорядником наукового збірника "Українські землі в роки Другої світової війни" (1998).

 

08 травня 2011р.

Теги: війна, нацизм, фашизм, перемога

Коментарі

Виктор 2011-05-20 / 15:09:00
Ужгород, 09.05.2011 19:05
______________________

Какой Ужгород? Это же москальское название! Вужмісто - ось справжня назва столиці Закарпаття!

Русин 2011-05-20 / 15:05:00
Для Тамары: увидев в ссылке novodvorskaya, можно смело по ней не переходить :).

п. Тамара 2011-05-17 / 17:29:00
http://grani.ru/opinion/novodvorskaya/d.188459/ html

Gennadij Doneckij, советую прочитать.

Gennadij Doneckij 2011-05-13 / 13:48:00
Мы на самом деле не достойны своих дедов и отцов...Воевать сегодня с истрией,с которой "официально рарешено бороться" это смело! А вы умники сегодня попробуйте попротестовать власти,и получите сполна всё о чём пишите...Власть она всегда власть,особенно в наших странах.Господин историк явно не любит тех людей с которыми живёт в одной стране,да и правильно,за что ж их любить.Бог вам всем судья,ну и совесть ваших предков будет судить вас! Европе мы нужны так же как зайцу стоп сигнал,а вот самодостаточные и гордые мы не нужны никому особенно,неужели за 20 лет вы этого так и не поняли?

анонім 2011-05-10 / 17:44:00
Зато виноградівські мадяри Резеш (голова райдержадмін) і Бочкай (міський голова) кланялися низько ветеранам. Витончений цинізм від нащадків хортівських фашистів, нащадкам енкаведистів (справжніх ветеранів вже давно понесли хвороби і старість).

2011-05-10 / 11:59:00
У Виноградові Єдиний Центр не взяв участі у відзначенні Дня Перемоги. Їхній голова навіть виїхав цього дня з району. От і маємо те, що нам продали за 100 гривень.

2011-05-10 / 08:24:00
Официнский -историк? Ну и ну.

цензор 2011-05-09 / 22:35:00
2witaliy: тоесть украинцы не словяне, так как словяне под арийские мерки не попадали. Они и без арийского признания могли там служить и служили. Да, прослеживается прямая логическая связь между службой в СС и реализацией Официнского как историка. Браво!

witaliy 2011-05-09 / 21:36:00
Відбувся б, бо українці офіційно визнані третім рейхом арійцями, щоб могли служити в військах СС.

ТИС 2011-05-09 / 19:27:00
А у Виноградові на урочистості знагоди цього свята не прийшов голова райради. Чому???????

Ужгород 2011-05-09 / 19:05:00
Добрав стаття! Офіцинському подяка!

оглядач 2011-05-09 / 14:07:00
Розпад радянського союзу і утворення незалежних держав був дуже стрімким. Відбувався він під дією багатьох факторів. Але в серцях багатьох мільйонів громадян радянський союз продовжував жити з його оцінками минулого. Є вони громадянами України, але за ментальністю, за інерцією сприйняття світу вони і далі лишаються громадянами імперії. Цей синдром минулого культивує сусідня держава Росія, якій вигідні імперські міфи для впливу на сусідні держави, в тому числі і на Україну. За двадцять років в Україні цей комплекс міг бути подоланий якби влада послідовно проводила гуманітарну політику щодо утвердження українських цінностей у суспільстві та подолання радянських стереотипів. Але, що візьмеш з таких заядливих українофобів як Дмитро Табачник та йому подібних? Тому гниє в нас ця антисанітарія вже двадцять років.

Антон 2011-05-09 / 10:49:00
в моём учебнике, хоть и советском, дальневосточное наступление войск СССР у августе 1945г. именовалась Японской кампанией ВОВ:)
Непонятна логика Официнского: с одной стороны, указывает на идеологическую подоплёку выделения ВОВ из Вмв (что и ежу понятно), а сдругой стороны, сам отдельные кампании называет войной. Так можно и аннексию в 1939г. современного Закарпатья назвать венгеро-украинской войной. Развенчивание мифов -- занятие нужное, но я не учерен, что г-н Официнский наилучше подходит для этого.

местный 2011-05-09 / 10:19:00
2Антон: что-то Вы неравнодушны к пану Официнскому, особенно в Азии :)

"Виокремлювати війну літа 1945р. у "радянсько-японську" теж креативно"
Вы не в СССР родились? В советских учебниках эта кампания называлась именно так. И как ни странно на это были основания - ведь во II мировую СССР и Япония соблюдали нейтралитет, а потом СССР его в одностороннем порядке получается нарушил. Как-то не очень выходит - вот и ввели термин "Советско-японская война" задолго по п. Официнского...

"Ще пан Офіцінський пояснить, звідки він взяв, що світкування капітуляції Японії святкували 3 вересня. Підписання Акту транслювалось по радіо й розпочалось о 9 ранку японського часу 2 вересня. У Москві й Західній Європі тоді ще й ранок не наступив"
Так в этом-то вся и ирония. В СССР "День Победы над Японией" (пока не был упразднен) праздновалася как раз 3 сентября - опять на следующий день после подписания Акта о капитуляции:)

Использование в Украине понятия "ВОВ" а не "II МВ" свидетельствует об успешной попытке навязать украинскому обществу точку зрения официальной Москвы. Дело не в слове "Вiтчизняна", а в интерпретации самой войны, с которым связан термин "ВОВ".

Антон 2011-05-09 / 09:59:00
А вітчизняні продукти від нині офіційно є батьківськими -- щоб і духу російського тут не було. Годино, не перегинайте, як і сорри. Ніхто не ратує за термін "Велика Вітчизняна" -- але не треба відбирати мету пожертви у мільйонів, які віддали життя у Другій світовій. Воювали вони, в основному, за вітчизну й свободу.

Ще пан Офіцінський пояснить, звідки він взяв, що світкування капітуляції Японії святкували 3 вересня. Підписання Акту транслювалось по радіо й розпочалось о 9 ранку японського часу 2 вересня. У Москві й Західній Європі тоді ще й ранок не наступив. А в США взагалі було ще 1 вересня.
Пане Офіцінський, ваша аудиторія -- Година й сорри?

Година 2011-05-09 / 09:45:00
Не користуватися словом вітчизняня означає не сприймати нав’язаного "вітчизна", що з російського отчизна-отечество, що сягає коренями престолонаслідування, яке для україни припинилося на сотні років раніше, ніж у московії, і вже тоді на наших землях були паростки демократичного суспільства. у нас може бути батьківщина, що є більш зрозумілим.

Антон 2011-05-09 / 09:37:00
А УПА воювали не за Вітчизну, пане сорри? Хоча "ВВВ" є радянським штампом, але й радянські, й повстанські війська боролися саме за Україну і людяність, а не за Сталіна, Бандеру, Мельника чи Гітлера (були й виключення, звісно). Недоцільно вживати термін ВВВ, але й вважати, що війна була не вітчизняною - це викидувати дитину з брудною водою.

А ось від "професора" почути такі ляпи вже стає нормою: "Усього у польському війську у вересні 1939 року проти вермахту воювали не менше 150 тисяч українців. Причому Польщу атакували два німецькі союзники – Словаччина і СРСР. Як не парадоксально, союзна Німеччині Угорщина формально була на боці свого міжвоєнного партнера Польщі, приймаючи польських біженців і військових." А відео як німці знімають прикордонний стовп на межі Польщі і Німеччини? Зі слів Офіцінського, Словаччина й СРСР терзали Польщу, а Німеччина тихенько спостерігала.
Виокремлювати війну літа 1945р. у "радянсько-японську" теж креативно. СРСР воював, а США тишком-нишком ядерні бомби підкидувало?
Пане Офіцінський, ну не всі ще неосвічені, щоб далі, після 60 років міфотворення, продовжувати вкрапляти дурниці під "науковим" соусом.

56 2011-05-09 / 08:28:00
Ну що ж, можна i з такоi точки зору глянути на вiйну.
Але чому ж забувати, хто саме зiбрав разом всi украiнськi и неукраинськi землi i створив Соборну Украiну, якою автори такого плану статей пишаються?
Увы, ребята, то что вы веками разбазаривали и про..., собрал как раз злодей Сталин. Ирония судьбы, называется:)

сорри 2011-05-09 / 02:07:00
цензор, 09.05.2011 01:03
1. Проблема Вітчизняної війни - здається зовсім безпідставним, більш того. упередженим твердження автора статті, про те, що для більшості українців ця війна не була Вітчизняною. Хоче автор чи ні, на той час вітчизною, батьківщиною для них була саме Українська СРСР. (с)

Для яких українців? А для тих мільйонів, винищених революціями, громадянськими войнами, політичними репресіями і голодоморами, і для їх мільйонів ненароджених дітей, внуків. правнуків вона була батьківщиною? Ви їх про це питали?

Та навіть з тих далеко не найкращих, ненайсвідоміших, що залишилися, яких навіть не було вже потреби знищувати чи ставити на коліна, навіть з них суттєва частина, як тільки прийшли німці, зітхнули з полекшенням.

Про зазомбованих радянською владою не говоримо. Зрештою, і при ній комусь жилося добре...

2. Цікавим є підміна понятть, або точніше сказати зміна їх заради коньюктури. Військовий підрозділ "Галичина" був підрозділом СС, що... (с)

А дочого тут це? В кожної націє є свої герої, але є й колаборанти. На боці нацистів воювала ціла армія росіян Русская освободітєльная армія під командуванням екс-радянського генерала Власова. Дивізія ж "Галичина" - і це вже мусолено-перемусолено і тут, і на форумі - http://zakarpattya.net.ua/forum/viewtopic.php?f=36&t=66, ніяких злочинів проти людства і людяності не вчинила. Її вояки не були засуджені на Нюрнберзькому трибуналі. ані пізніше. Більше того, їм було запропоновано - на вибір - місце проживання в країнаї Західного світу. так що, перед тим, як вчити інших, повчіться самі...

3.Який поетичний вислів "палії війни" - цікаво з яких міркувань автор не вніс до цього списку Італію та Японію. (с)
Це стаття, а не всеохоплююча наукова праця. Зрештою, Японія та Італія були всього лише сателітами нацистської Німеччини. Точно так, як у Радянської Росії були свої сателіти...

4. На превеликий жаль відбувається війна світоглядів. Заручники в цій війні всі. Зрозуміло, що історики в більшості , по своїй суті люди продажні і їм обов"язково потрібно комусь служити. (с)

Що за дурниці ви мелете?..

Як зауважив автор, протистояння відбувалося між двома ідеологіями - коммуністичною і націонал -соціалістичною, ту них багато спільного, але зараз не про це. (с)

Чому не про це? Саме про це...

Засуджуючи комуністів він автоматично наштовхує читача на думку. що гіпотетично для України було б кращим якщо держава була б побудована силами "Роланад" "Нахтігаля" і так далі. (с)

Повна дурня...

Цікаво. а чи відбувся бв доктор історичних наук Р.Офіцинський якби народився у рейхскоміссаріаті Україна?.. (с)

Може і відбувся би. Звідки вам (і нам) знати? "Історія нє тєрпіт сослаґатєльноґо наклонєнія"...

цензор 2011-05-09 / 01:03:00
1. Проблема Вітчизняної війни - здається зовсім безпідставним, більш того. упередженим твердження автора статті, про те, що для більшості українців ця війна не була Вітчизняною. Хоче автор чи ні, на той час вітчизною, батьківщиною для них була саме Українська СРСР. І ніхто не має права займатися підмінюванням понятть. Не варто ототожнювати Україну виключно з західною Україною.
2. Цікавим є підміна понятть, або точніше сказати зміна їх заради коньюктури. Військовий підрозділ "Галичина" був підрозділом СС, що автоматично відокремлює його від звичаних сухопутних військ які називалися Вермахт. І думаю. що не треба бути "фахівцем із Другої світової війни", щоб зрозуміти, що СС це бойові загони НСДАП, що підорялися особисто Гімлеру і що саме в їх підпорядкуванні знаходилися табори смерті і весь цей нациський непотріб.
3.Який поетичний вислів "палії війни" - цікаво з яких міркувань автор не вніс до цього списку Італію та Японію.
4. На превеликий жаль відбувається війна світоглядів. Заручники в цій війні всі. Зрозуміло, що історики в більшості , по своїй суті люди продажні і їм обов"язково потрібно комусь служити. Саме тому вчорашні комсомольці і партійні активісти сьогодні є найбільш "професійними" борцями за незалежність. Але настільки? Замість одних ідеологічних засад насаджуються інші. Як зауважив автор, протистояння відбувалося між двома ідеологіями - коммуністичною і націонал -соціалістичною, ту них багато спільного, але зараз не про це. Засуджуючи комуністів він автоматично наштовхує читача на думку. що гіпотетично для України було б кращим якщо держава була б побудована силами "Роланад" "Нахтігаля" і так далі. Цікаво. а чи відбувся бв доктор історичних наук Р.Офіцинський якби народився у рейхскоміссаріаті Україна?

НОВИНИ: Соціо

15:18
/ 2
КПП "Тиса" тимчасово розблоковано, на місці перебуває голова Закарпатської ОДА - ЗМІ
14:13
/ 6
Держприкордонслужба опублікувала світлини і відео з заблокованого КПП "Тиса" на Закарпатті
13:13
/ 7
На КПП "Тиса" авто прикордонників виштовхали на узбіччя
11:45
/ 9
Перевізники заблокували КПП "Тиса"
02:33
"Укрзалізниця" відкрила продаж квитків до Ужгорода
02:03
З понеділка в Ужгороді почнуть їздити муніципальні автобуси (ГРАФІК РУХУ)
14:04
/ 2
На вечір суботи та у ніч проти неділі на Закарпатті прогнозують грози зі зливами, шквальним вітром, градом і мокрим снігом
13:56
/ 1
На Закарпатті відкривають пункти пропуску на кордонах зі Словаччиною
10:47
/ 2
На Закарпатті через йододефіцит у 4 рази більше захворювань щитовидної залози, ніж в інших областях країни
10:27
/ 5
На Міжгірщині пройшла конференція щодо розвитку туризму
10:16
/ 2
"Велике будівництво" триває на Закарпатті
09:36
За безпекою дорожнього руху на Закарпатті слідкуватимуть додаткові патрулі
02:34
/ 7
В Ужгороді на погоджувальній комісії по "Кірпічці" громадськість відстояла додатковий шмат території майбутнього парку від забудови
02:18
На Тячівщині жителі Дубового вийшли на попереджувальну акцію через ями в центрі селища
01:55
/ 4
На Закарпатті мобільні групи перевірятимуть на кордоні з Угорщиною посилки заробітчан (ДОКУМЕНТ)
01:25
На Закарпатті обговорили проєкт "Мале карпатське коло"
01:14
Угорщина повідомила, що відтерміновує відкриття пунктів пропуску на українсько-угорському кордоні зі свого боку
18:00
/ 3
Угорщина погодила відкриття 4 пунктів пропуску на Закарпатті
17:53
/ 1
Останній дзвоник відсвяткували дистанційно у школах Закарпаття
16:29
/ 1
В Ужгороді шукають кандидатів на звання почесного громадянина міста і претендентів на почесну відзнаку міськради
14:43
/ 2
Суд підтвердив обов'язок підрядника відшкодувати збитки за неякісний ремонт частини вулиці Капушанської в Ужгороді
14:26
На Закарпатті з 1 червня послаблюють карантин: дозволяють пасажирські перевезення, роботу готелів і спортзалів
13:03
/ 5
Ще 7 нових автобусів "Електронів" закуплять в Ужгороді
12:05
/ 2
На Закарпатті торік було зареєстровано 7 506 шлюбів і народилося 13 016 дітей
11:00
Закарпаття готове до переходу на другий етап послаблення карантину – МОЗ
» Всі новини