Владислав Габда: «Як і кількадесят років тому, невпинно працюю над собою, намагаюсь не зупинятись на досягнутому».

Фото Сергія Гудака
Фото Сергія Гудака

Чи пам'ятаєш, Владиславе, з якого віку почав малювати, і коли усвідомив, що станеш художником?

– Ніколи не стояло такого питання, ким я стану. З дитинства я жив в атмосфері мистецтва. Мене оточували художники, які часто навідувались до нас. Запах фарб, майстерня батька – найяскравіший спогад з мого дитинства, яке там пройшло. Звідти, як пригадує мама,  мене часто доводилося силоміць виводити, відриваючи від гри з фарбами. Я почав малювати відтоді, відколи почав ходити. Це було більш схоже на гру. Пригадую, що згодом, якось батько сказав мені, що до кінця життя  маю сприймати мистецтво як своєрідну цікаву гру і ніколи не перетворювати його у рутину. У житті і у творчості батько керувався двома принципами: був у постійному творчому пошуку і самокритично ставився до своїх робіт.

Пригадай свого першого шкільного вчителя малювання. Які враження залишилися з тих років?

– Я навчався у радянській школі з російською мовою викладання. У 60-ті роки ЗОШ № 4 була чи не найкраща в Ужгороді. Прізвище вчителя малювання було Залєзький, ім'я та по батькові вже й призабулося. Крім того, він ще викладав працю та співи. Це була талановита людина, але глибокого сліду у моїх дитячій душі він не залишив.

Твій батько, відомий художник, намагався якось вплинути на тебе у творчому плані?

– Ніколи в житті батько не направляв мою творчу енергію в якесь певне русло, а давав мені повну свободу у творчості, ні в чому не обмежував і не втручався у моє дитяче світосприйняття. Я також, як і він, вважаю, що усі діти талановиті до певного віку. Уже в школі, коли у творчий процес втручаються дорослі, намагаючись ним керувати, ситуація кардинально змінюється. Дитина втрачає своє творче  "Я". У дошкільний період, коли вона малює, покладаючись тільки на свої почуття, підсвідомість, своє світосприйняття, вона гранично індивідуальна і самобутня. Дітям не потрібно пояснювати, що і як треба малювати. Іноді, у них є чому  повчитися.

Згадаймо роки нашого навчання в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Хто з викладачів справив на тебе найбільший вплив?

– Незабутні роки... В училищі уже в кінці 70-х років панував дух свободи, передчуття настання нової епохи, перебудови. Все, що нас тоді оточувало, було ним просякнуто. Художники, до слова, першими відчувають такі зміни на рівні підсвідомості. Ми були молоді і жадібно всотували знання. Нашим учителем було життя у всьому своєму розмаїтті. Нас цікавило мистецтво, література, музика – все, що нас оточувало. Такі викладачі, як Людмила Аверкієва, Василь Петрецький мали великий вплив на мене і залишили глибокий слід у моїй душі.

Хто на твою думку із наших однокурсників досяг найбільших творчих успіхів?

– Серед тих, хто в Ужгороді, це Павло Ковач. Митець, який донині глибоко і принципово веде постійні пошуки себе у мистецтві. Філософ і митець, який добре розуміється на сучасному мистецтві. 

 А хто з крайових митців тобі найбільше подобається?

– Це Габріел Булеца, Борис Кузьма, Павло Ковач, Олена Кондратюк, Надія Пономаренко – митці, які у своїй творчості ставлять перед собою завдання і намагаються їх виконати. І це природно. Спочатку тема, а потім її відповідне вирішення. А не навпаки. Художник повинен уміти захищати свою роботу, пояснити для чого і чому саме так, а не інакше він пише.

В образотворчому мистецтві є багато течій і напрямків. До якого з них ти би відніс свого батька?

– Ніколи над цим не задумувався... Гадаю, що він, скоріш за все, був зрілим постімпресіоністом. Не випадково одним із найбільш улюблених митців батька був Поль Сезан, яскравий представник цього напрямку, якого батько боготворив. Сезаністом, до слова, був і Адальберт Ерделі.

Твій погляд на сучасне мистецтво.

– Воно дуже різноманітне і багате як за формою, так і за змістом, і нараховує десятки течій та напрямків, які іноді дуже тісно переплетені і пов'язані. Тому сучасне мистецтво важко класифікувати, але це повинні зробити мистецтвознавці, вибудувати якусь логічну схему і розставити всі крапки над і. У своїй творчості художник повинен ставити перед собою певні завдання, цілі. Вони визначають напрямок його руху у мистецтві. Художник повинен розуміти для чого і для кого він творить. Для того, щоб заробити собі на хліб, чи хоче щось важливе сказати сучасникам та наступним поколінням своїми роботами. Переконаний, що ідеали повинні створювати матеріальні цінності, а не навпаки. Це нормальне явище.

Які завдання у мистецтві ти ставиш перед собою? Гадаю, що протягом десятиліть вони змінювалися і відповідно за цим можна визначити періоди твоєї творчості.

– Так, звичайно. Якщо брати початок моєї діяльності, а це десь 1982 рік, коли я повернувся з армії, то цей період пройшов під безпосереднім впливом мого батька. Тоді я захоплювався імпресіоністами, мені дуже подобався і був близький Ерделі. Я вважаю, що це митець європейського масштабу. І якби Франція знала його краще, він зайняв би достойне місце десь поряд з Полем Сезаном та іншими постімпресіоністами добре відомими світу. І ми, до слова, могли би прикласти до цього певні зусилля. У творчості мене постійно тягнуло до свободи. Я ніколи не намагався копіювати природу. Це мені суперечило. Ми з батьком часто їздили на пленери, але ніколи не писали один і той же вид, а завжди розходилися у різних напрямках у пошуках свого сюжету. Ввечері зустрічалися і обговорювали зроблену роботу. Мені було дуже цікаво почути його думку, а йому – мою. Пропрацювавши багато років на пленері, я почав більшу увагу приділяти роботі у майстерні. Так розпочався новий етап у моїй творчості. Накопивши певні враження і знання, я зрозумів, що тільки у майстерні зможу найкраще сформулювати свої думки, втілити їх у матеріалі. Гадаю, що роботу на пленері і у майстерні потрібно поєднувати. Останнім часом багато їжджу за кордон, відвідую музеї, набираюсь вражень, а потім уже працюю вдома. Для мене це дуже важливо, адже митець повинен знати, де він знаходиться, щоб продовжувати у правильному напрямку свій поступ уперед. Все у нашому житті пізнається у порівнянні.

Раніше, пригадую, ти працював у стилі абстрактного експресіонізму...

– Так, був такий період у моїй творчості десь у кінці 90-х років. Я намагався передати свій душевний стан, думки, емоції через колір і форму, експресію. Нині я знову у пошукові, хоча кардинальних змін у манері мого письма ще не помітно.

У якому напрямку, на твою думку, рухається мистецтво Закарпаття?

– За своїм характером – це європейське мистецтво. У нас дуже часто старше покоління говорить про традиції закарпатської школи живопису, забуваючи про те, що Ерделі, Бокшай, Манайло, Коцка, Глюк, Габда та інші, які стоять у витоків цієї школи, зачинали її як новітню. Вони давали можливість молоді розвиватись і йти далі своїм шляхом. Я вважаю, що нині у сучасного українського художника такі ж завдання, як і у французького, чи німецького. Ділити мистецтво за регіональним принципом не зовсім правильно, бо закони розвитку мистецтва єдині.

Серед мистецтвознавців побутує також думка, що закарпатської школи живопису нібито й немає...

– Безперечно вона є. У цьому я впевнений. Школа, вважаю, це перш за все традиції, певна історія. Школа живопису виникає у певному місці, у певний історичний період і об'єднує однодумців, які гуртуються навколо якоїсь ідеї.

Нині в Україні мистецтвознавці за регіональними ознаками вирізняють кілька шкіл. Це київська, харківська, одеська, львівська та закарпатська. Кожна з них має свої особливості, свою оригінальну і неповторну мову образотворення, чи навіть техніку живопису. Стержнем школи завжди є ідея і певне коло її носіїв, мистецтвознавців та митців. Школа це також і певне коло тем, форма і зміст, техніка живопису і  його технологія. Школа – це певні художні прийоми, принципи тощо.

– Звичайно, так. Думаю, що у визначенні школи техніка і технологія мають велике значення. За важливістю техніка стоїть на другому місці після ідеї. Місцевість, географія, також має велике значення. В Україні я не бачив красивішого місця, ніж Закарпаття. Крайова школа живопису виникла в унікальному місці з точку зору географії та політики. Об'єднувала закарпатських художників, фундаторів крайової школи любов до рідної землі, народу, до його культури. Взагалі – це складне питання, все дуже прив'язане до місця і ситуації. Ситуація така, що всі основоположники школи народилися у Європі  й освіту отримали у Європейських столицях: Будапешті, Празі, Відні та інших містах. За характером творчості, світоглядом вони були різні, але їх об'єднували спільні ідеї. Можливо тому і склалася закарпатська школа живопису. Потім прийшли радянські часи, що стали для неї своєрідним випробуванням, змінили її. Але це вже тема для іншої розмови.

У тебе були виставки у багатьох європейських країнах. Ти багато подорожуєш. Яка з них тобі найбільше подобається, найближча?

– Це Франція. Я був там сім разів, мав виставки, відвідав багато міст, серед яких  Марсель, Ніцца, Арль та інші міста, які добре відомі, позаяк там жили і працювали відомі митці. Франція справила на мене величезне враження. У цій країні на першому місці культура загалом і мистецтво зокрема, а потім усе інше. Представники культури є елітою суспільства. І це відчувається, це чітко видно. Сподобалася і Німеччина, але Франція, колиска європейського мистецтва, – поза конкуренцією. Хотілося ще б відвідати й Америку, особливо Нью-Йорк, столицю світового сучасного мистецтва, що має великий вплив на його формування в усіх країнах світу.

 І, насамкінець, традиційне – над чим працюєш нині?

– Як і кількадесят років тому, невпинно працюю над собою. Постійно перебуваю у стані творчого пошуку, намагаюсь не зупинятись на досягнутому, ставлю перед собою нові завдання.

Володимир МИШАНИЧ, для Закарпаття онлайн

09 березня 2011р.

Теги: мистецтво, Габда, творчість, виставка

Коментарі

Алла 2011-03-09 / 16:47:00

фото Сергія Гудака!



Нам його скинули разом з матеріалом без авторства. Поставили)) Адмін

НОВИНИ: Культура

14:27
У Мукачеві пройде живописний пленер "Мукачівська весна-2020"
21:31
Поетичний онлайн-квартирник організувала Закарпатська обласна бібліотека імені Ф. Потушняка
10:01
/ 1
Бойківські вишиті сорочки представили в Ужгороді
14:28
В Ужгороді до Дня захисту дітей проводять онлайн-конкурс "Країна дитячих мрій"
12:16
/ 1
Українці Словаччини святкують цьогоріч День вишиванки онлайн
01:56
Закарпатський народний хор запрошує на артмоб з нагоди Всесвітнього Дня вишиванки
11:03
/ 1
Чендей-fest 2020 на Закарпатті перенесено на вересень
10:37
Закарпатські художники відзначили Міжнародний день музеїв виставкою картин без глядачів
02:37
Артисти Закарпатського хору зняли ролик до Дня вишиванки
17:57
В Ужгородському замку з нагоди Дня музеїв відкрили дві виставки
10:47
Закарпатська обласна книгозбірня влаштовує "Поетичний квартирник online"
09:25
Ужгородська школярка дебютувала "Порожніми коридорами"
11:43
Закарпатська обласна філармонія представила концертну програму онлайн до Дня Європи
13:28
/ 1
У мукачівському "Паланку" відкриють музей ливарства
12:08
До Дня музеїв скансен в Ужгороді оголосив конкурс "Своя сорочка ближче до тіла"
09:08
Мукачівський історичний музей відновив свою роботу
16:46
В обласному краєзнавчому музеї в Ужгороді запропонують оглянути народні музичні інструменти та артефакти середньовічної церкви
03:56
/ 5
В Ужгороді відбулася акція на підтримку представників креативних індустрій
11:13
На Закарпатті визначили переможців дитячо-юнацького конкурсу образотворчого мистецтва "Легенди Карпат"
11:03
Конкурс імені Ірлявського на Закарпатті цьогоріч відбуватиметься дистанційно
09:52
Талановитих дітей запрошують виступити разом із Закарпатським народним хором
15:29
В Ужгородському замку відкриють виставку знахідок з розкопок церкви Св. Юрія
22:23
Історичний музей у мукачівському замку "Паланок" відкриється для відвідувачів з 12 травня
09:48
/ 1
"Ерделівські читання" на Закарпатті перенесли з травня на жовтень
22:51
Ужгородка в Італії виставила на аукціон свою картину, аби допомогти лікарям
» Всі новини