Ірися Ликович: «Ми не творчі остарбайтери»...

Цьогоріч, напередодні відкриття Львівського книжкового форуму, на Батьківщині побувала молода письменниця Ірина Ликович. Українські читачі мали змогу ознайомитися з її новим романом «Твоя дитинка» («Нора-друк», 2010), рукопис якого був відзначений на минулорічному літературному конкурсі «Коронація слова» (номінація «Вибір видавців»). За цей роман авторка отримала також українсько-німецьку премію імені Олеся Гончара. Нині Ірина є студенткою Віденського національного університету, а також слухачкою курсу психоаналізу в Альтанзе.

Ірися Ликович: «Ми не творчі остарбайтери»...

Побувала Ірися і в Одесі. Завдяки наполегливому популяризатору української книги Галини Дольник, у нашому місті відбулася презентація нового винання молодої письменниці.

— Ірино, два роки, які ти навчаєшся у Відні, промайнули швидко. Ніби ще зовсім недавно ти ходила вулицями Одеси в пошуках журналістського матеріалу. На цьому етапі свого життя ти домоглася, чого прагнула. Загострюю увагу не на зовнішньому, а на внутрішньому: що довелося переборювати в собі?

— Не знаю, як в інших людей, але мені часто доводиться щось у собі переборювати. По-перше, в Австрії довелося перебороти свою гордість. Хоч я виросла в селі і звикла до фізичної праці, але, після роботи в редакції "Думської площі" та інших офісних робіт, котрі довелося виконувати в Україні, мені інколи було важкувато в Австрії доглядати сліпих та слабих, аби заробити на своє скромне студентське життя. Закони в Австрії для українського студента занадто суворі. Якщо німецький студіоз має право навчатися та працювати, то український такої розкоші, як працювати легально, собі дозволити не може. Якщо ти з України — покажи витяг з банку, що ти маєш на рахунку сім тисяч євро, котрих тобі має вистачити, аби прохарчуватися протягом року. І так щодва семестри. Тому доводилося працювати нелегально. А це значить — виконувати найгірше оплачувану роботу. Інколи в такі моменти думалося: для чого ж мені тоді диплом українського філолога? Але потім навчилася поєднувати приємне з корисним: працювати з навушниками — слухати електронні книги або вчити англійську. А ще дуже допомагає читання біографій відомих письменників, адже більшість з них працювала де доведеться і на шляху до свого успіху жила бідно. Аби вижити в європейському суспільстві, котре не уявляє життя з кордонами (інколи читай — рамками) мусила поборювати свій закарпатський (інколи читай — сільський) спосіб мислення. А це важко. Не кажу вже про менталітет, який змінити практично неможливо.

— Тепер про "зовнішнє": як зустріла тебе Австрія? Адже відразу накотилася хвиля нових проблем у не зовсім звичному середовищі. Чи не охоплював розпач?

— Звичайно, розпач ішов від невпевненості. Опинилася цілком сама у чужому місті. До Відня приїхала з двома валізами, за день знайшла собі помешкання. Інколи, коли оглянуся назад, то думаю про те, яка все-таки я зірвиголова і шукачка пригод. Не кожен на таке зважується. Але я переконана, що найризикованіші справи є найуспішнішими. Різка зміна звичайного середовища завжди допомагає мені, як би це парадоксально не звучало, віднайти рівновагу. Я не можу жити спокійно. Спокій тисне на мене, і я роблюся депресивною. Аби втікати від поганого настрою, багато подорожую.

— Коротко: що саме студіюєш?

— На даний момент германістику у Віденському університеті та проходжу студії у школі групового психоаналізу. З наступного семестру завершуватиму українське навчання, якщо поталанить, магістратуру української філології у Відні.

— Спершу я сприймав твій від'їзд до Австрії як логічне продовження твого попереднього перебування в Німеччині, природне бажання вивчити іноземні мови, ближче пізнати цивілізацію, не досяжну поколінню твоїх батьків, та й більшості твоїх менш рішучих ровесників. Зараз у мене інша думка: це, швидше, нова хвиля еміграції, така собі "напівеміграція": ментально "тут", практично — "там". Думаю, що це не епізод — це єврокоренізація (ось і новий термін здається)...

— Першого разу до Євросоюзу (Німеччини) я поїхала справді, аби вивчити мову, поподорожувати. Мені було всього двадцять один, хотілося трішки побачити світ, інших людей, шукалося нових вражень. А від'їзд до Австрії — це вже й така собі підсвідома еміграція, спричинена важкими умовами життя для молодої людини. Ну не можу я працювати вісім годин на день за 1300 гривень! Як себе не силувала і не переконувала — не змогла, та ще й від такої несправедливості мала затяжну депресію, яка завершилася вже тільки в Тіролі (куди я переїхала з Одеси).

А ще мене морально вбивають кордони. Мої знайомі студенти, громадяни Євросоюзу, щоразу обурюються, коли я мушу знову (щороку) подавати документи на отримання візи. Й уявити собі: не отримавши тієї пластикової картки, доступ до Австрії, до університету, отже, до навчання, у мене буде закритий. Щодо напівеміграції, то вона, здається, існує вже давно. Але не така вже це напівеміграція, як здається. Більшість молодих людей, погодьтеся, жене за кордон безвихідь. Скільки юнаків та дівчат з українських сіл розбіглися по закордонню винятково через брак засобів на існування. І це добре. Тобто добре, що розбіглися. Наша молодь не хоче жити так, як жили і живуть попередники. Вона шукає чогось іншого, кращого. Тому із напівеміграції помаленьку переступаємо у фазу еміграції. Я люблю Україну. Відстоюю її завжди. Розповсюджую інформацію про нас, українців, між іноземними студентами, запрошую їх на наші культурні вечори. Тут вперше зіткнулася з тим, що інколи вони навіть не знають, що ми існуємо. Або що в нас є власна мова. Також я організовую українські літературні вечори, допомагаю бібліотекам збирати "українську поличку", даруючи їм книги з власної читальні.

— Отже, у Відні певним чином гуртується українська молодь, найперше студентська, а також інші емігранти з України?

— Українці й справді гуртуються у Відні. Маємо українську церкву, громаду, кілька товариств, у тому числі й молодіжне, я сама влаштовую у стінах університету українські літературні читання. Цікаве явище — якщо церкву відвідують усі, тобто нелегали і ті, що перебувають, як це тут називається, "на паперах", то на культурні заходи приходять переважно студенти та працююча молодь.

— Кожна країна має свою специфіку, а отже, й специфічним є вживання українця в німецько-австрійський чи польський ареал. Чи готова зробити якісь порівняння?

— Я, на жаль, зовсім не знаю, як воно відбувається, оте вживання в інших країнах. Коли жила в Німеччині, то тільки в приймаючій сім'ї, де доглядала дітей. Тому мови про вживання зовсім не може бути, адже тоді була захищена від усього, відгороджена сім'єю. Ось в Австрії усе вже було інакше. Було важко. Адже іноземців тут не дуже люблять. Особливо слов'ян. На жаль, творчими остарбайтерами ми не є. Бо творчі ми, зазвичай, тільки вдома. А за кордоном просто остарбайтери. "Творчими" станемо тоді, коли будемо цікавішими Євросоюзові. Тут я маю на увазі уже не тільки країну, а й кожного індивідуума окремо. Це вже веду мову про заробляння літературою. Воно можливе тільки тоді, коли будуть переклади. А перекладають не за гарні очі і навіть не за хороший, якісний текст! Твір може бути добрим, але якщо в ньому нема того, що заінтригує іноземного читача, то і перекладу не буде. Тобто моя формула успіху дуже проста: потрібно інтернаціонально мислити, аби домогтися інтернаціонального успіху та визнання.

— По дорозі на Львівський форум ти відвідала Одесу: яким було враження?

— Насамперед мене засмутила новина про недбале ставлення до українськомовної преси. А от мій хлопець (він німець і був в Україні вперше) вважає, що Одеса — найкраще місто в нашій країні.

— Поділися, будь ласка, враженнями про форум. Як пройшла презентація "Твоєї дитинки"?

— Оскільки я не люблю бути публічною, то навіть трошки зраділа, коли дізналася, що у Львові презентації роману не буде. Представлення книжки були в Києві та Одесі. Дуже гарні враження залишилися після виступу в Одеському педагогічному. Приємно, адже студенти — майже мої однолітки. На форумі, в цілому, все дуже сподобалося. Як завжди — на сходах не пройти. Приємно, що дедалі більше і більше закарпатців бере участь у цьому всеукраїнському заході.

— Повинен сказати, що після презентації в Одесі усі примірники "Твоєї дитинки" були розпродані. Про що йдеться в романі?

— У романі мова про молоду дівчину Ніну, котра їде працювати нянечкою в німецьку сім'ю. І з того моменту вона починає свої спогади про власне дитинство, проводить паралель між українським та німецьким вихованнями. Розповідає про свої хворобливі почуття до коханця і намагається пояснити, чим вони спричинені: невдалим дитинством та браком любові.

— Природно, що як письменниця ти хотіла б знайти себе на західноєвропейському книжковому ринку. Які творчі плани?

— Я людина, яка не має ідолів та ідеалів. Якщо раніше прагнула когось наслідувати, то зараз, на щастя, вже наростила стільки впевненості в собі, що не намагаюся бути такою, як хтось, навпаки, хочеться бути тільки собою. Але все-таки ще маю єдину людину, на котру дивлюся із захопленням і тихо мрію про те, аби колись повторити її подвиг. Ця людина — Андрій Курков. Його історія підкорення європейського ринку, його наполегливість та цілеспрямованість мене просто зачаровують, і живлять надією. І я мрію одного разу отримати контракт із закордонним видавництвом. Бо розумію, що єдина професія, якою я хочу заробляти на хліб, це професія письменника. Цьогорічний форум, а саме автограф-сесії, поставили остаточний плюс у моїм переконанні. Тому й докладаю всіх зусиль, щоб прокласти власний шлях до іноземного видавця. Уривок з мого роману "Татцельвурм" зараз перекладає один з провідних австрійських перекладачів Марія Вайсеньок. З-під її пера вийшли переклади творів Жадана, Дереша, Забужко. Тому з нетерпінням чекаю, коли вона закінчить свою роботу, аби пропонувати твір австрійським та німецьким видавцям. А ще попри чекання, якого в мені забагато, я просто живу.
Ну а щодо творчих планів, то вони зовсім не скромні. І я не соромлюся про них говорити, бо тільки ставлячи занадто високо планку, зможу, навіть не досягнувши її, скочити високо. А отже: написати твір, який буде цікавий усім континентам.

Розпитував Володимир Кудлач, Одеса, Чономорські новини

12 грудня 2010р.

Теги: Ликович, письменник, Твоя дитинка, Відень

НОВИНИ: Культура

09:14
До "шевченківських днів" Закарпатський народний хор презентує Шевченка у слові, пісні та пісочній анімації
09:41
Виставу "Це все вона" показали на малій сцені Закарпатського обласного театру
10:01
Полювання на сина
10:29
/ 1
На Закарпаття з нагоди 250-ї річниці з дня народження Бетховена завітав скрипаль Ігор Муравйов
00:52
Виставка "Графічне Закарпаття" відкрилась у галереї "Ужгород"
03:39
/ 3
В угорському консульстві в Берегові відкрилася персональна виставка художника Аттіли Коприви
17:09
/ 1
Спілка художників "Арт-Свалява" відзначила 10-річчя
17:07
Піаністка з Угорщини провела майстер-клас в Ужгороді
10:48
В Ужгороді дискутуватимуть про переклади художньої літератури на Закарпатті
16:47
/ 1
"Мелодії сердець" сестер Гаврилко лунали в Ужгороді
09:39
"Закарпатські візерунки" у піснях і танцях розкажуть в Ужгороді про те, як "На схилах Карпат"
10:57
Виставку графіки відкрили у Виноградові
10:06
/ 1
В Ужгороді відзначили 100-річчя від дня народження Семена Панька
03:16
В Ужгороді відбулася презентація "Зради" Наталії Дурунди
10:39
Симфонічний оркестр обласної філармонії разом зі скрипалем і диригентом Ігорем Муравйовим зіграють в Ужгороді Beethoven-а
13:55
/ 2
Львівська Опера на День Св. Валентина привезе в Ужгород "Лускунчика"
01:36
Виставку робіт Володимира Павлишина відкрили в Ужгороді
10:36
У "Паланку" в Мукачеві можна оглянути "Творчі рефлексії" митця з Володимир-Волинського Павла Юрчука
01:32
У Братиславі відкрилася масштабна виставка закарпатських художників
11:23
/ 1
У Хусті прем'єрно покажуть виставу про легендарного опришка Пинтю
10:23
Концертні "Мелодії сердець" сестер Гаврилко співоче линутимуть в Ужгороді до Дня всіх закоханих
17:50
Концерт пам'яті народної артистки України Етелли Чуприк відбувся в Ужгороді
17:48
/ 3
Виставку світлин румунського фотографа Лайоша Нодя презентували в Ужгороді
10:07
В Ужгороді презентують новий роман Наталії Дурунди "Зрада"
13:06
/ 2
У Рахові презентували "Думаю в стовпчик" Оксани Йонаш-Тодер та "Моєї музики акорд…" Михайла Томашука
» Всі новини