Ювілейним концертом відзначать свої іменини естрадно-духовий та симфонічний оркестри Закарпатської філармонії

Наприкінці минулого місяця один із наймолодших колективів Закарпатської обласної філармонії - естрадно-духовий оркестр - зустрів своє 5-річчя, а наступного тижня, 9 грудня, разом із ровесником, також листопадовим іменинником - симфонічним оркестром - відзначить його грандіозним ювілейним концертом і, сподіваємося, як завжди, подарує своїм численним поціновувачам незабутні миті насолоди якісною музикою.

Ювілейним концертом відзначать свої іменини естрадно-духовий та симфонічний оркестри Закарпатської філармонії

Та інакше й бути не може, оскільки кожен вихід на сцену цього колективу перетворюється на справжнє свято, що не залишає байдужим нікого з присутніх (а їх, як правило, збирається повний зал). 2009 року за програму "Весняне болеро", яка стала яскравою подією в мистецькому житті нашого краю, духовий оркестр був відзначений обласною премією ім. Дезидерія Задора в номінації "Концертно-виконавська діяльність". Гадається, таким успіхом колектив зобов'язаний насамперед його художньому керівнику і диригенту - заслуженому артисту України Володимиру Співаку, котрий нині є гостем наших "Суботніх зустрічей".

- Володю, щойно вашому "молодшому дитяті" - естрадно-духовому оркестру обласної філармонії - виповнилося 5 років. А скількома загалом колективами вам довелося керувати?

- До цього працював з військовими оркестрами в Забайкаллі, Німеччині, на Закарпатті - у Берегові та Ужгороді, словом, там, куди мене "закидала" військова служба. Нинішній колектив наймолодший і, як це зазвичай є в сім'ях, найулюбленіший. Це справді моє дитя: я стояв біля його витоків, ми разом робили перші кроки, і кожен його успіх чи невдачу сприймаю як власні. Якщо ж говорити про диригентську роботу, то вона не дуже вдячна, але результат є.

- То чому ж цій, як ви кажете, мало вдячній роботі віддаєте стільки років?

- Тому що робити краще за це щось інше не вмію (сміється).

- А де цього навчилися?

- Спочатку в Московській військово-музичній школі, куди вступив у 12 років, а потім - у консерваторії імені Чайковського на військово-диригентському факультеті. А загалом життя навчило - досвід приходить із роками.

- Як ви потрапили до Москви?

- Після 5-го класу поїхав туди вчитися. До речі, першим до військово-музичної школи вступав мій старший брат, утім не пройшов за конкурсом, який у закладі був шалений. Мені ж поталанило, хоча базової музичної освіти я не мав, а знав лише те, чого мене навчив батько, котрий керував духовим оркестром у Чернівцях. Музикантом був і мій дід. Обидва вони грали на трубі. Тож цілком логічно, що її згодом обрав і я. Мої сини також "духовики": старший грає на саксофоні, а молодший - на трубі. Зізнаюся: свого часу я визначив їм ці інструменти, бо, як і мій батько, розумів, що нічого так добре не зміг би їх навчити й підказати. Гадаю, не помилився. Нині Дмитро - диригент військового оркестру в Білій Церкві, а молодший Сашко - поряд зі мною.

- Із сином-диригентом у вас бувають творчі дискусії?

- Украй рідко. Ми нечасто бачимося, тому під час зустрічей проблеми музики відходять на задній план. Хоча репертуаром обмінюємося.

- А як щодо внуків?

- Їх у мене дві дівчинки-красуньки.

- Тобто "духовики", напевно, скінчилися?

- Чому ж?! Жінки теж грають на духових інструментах. От, наприклад, моя невістка - флейтистка в нашому оркестрі. Тому хтозна. Час покаже.

- Ви свідомо готували себе до військової служби?

- Так. Хоча згодом не всі мої однокашники з військово-музичної школи стали військовими. Частина знайшли себе в цивільному житті, і не лише в музиці. Я ж мріяв бути диригентом військового оркестру.

Уже наприкінці навчання в консерваторії на засіданні мандатної комісії мене спитали, де б я хотів проходити військову службу, на що бадьоро відповів: "Там, куда Родина пошлет"... От і послали мене за Байкал. Після Москви малюсінький Нерченськ, який і містом назвати було важко, видався мені жахливим. Однак доволі швидко обжився і 4 роки там таки відслужив. Звідти вирушив у Німеччину, а в лютому 1991-го приїхав на Закарпаття. На той час Союз уже розвалювався, і, звісно, тут нас ніхто не чекав. Жити було ніде, і з роботою не все складалося гладко. 2 роки відслужив у Берегові, опісля перевівся в Ужгород. Тут починав працювати в оркестрі танкового полку, а після його скорочення - в піхотному. Майже всі урочисті заходи на рівні області того часу відбувалися за нашою участю. Довелося побувати й на фестивалі військових оркестрів у Трускавці, котрий його організатори проводили в рамках ювілею міста. Це був цікавий і корисний досвід, бо на цьому заході зібралося багато колективів з різних куточків України, тож ми могли подивитися, якими є на їхньому рівні (як виявилося: дуже пристойними), а водночас і чогось навчитися. З рядом колективів і досі підтримуємо зв'язки. А ще двічі наш оркестр включали до складу зведеного колективу, що виступав із творчим звітом області на сцені палацу "Україна" в Києві... Та зрештою 2004 року в Ужгороді військового оркестру не стало.

- Напевно, було сумно від усвідомлення того, що оркестр своє доживає?

- В якийсь момент навіть перебував у напівшоці: що ж далі? Невже все доведеться починати спочатку? Таки довелося. Ще до скорочення влаштувався на півставки викладачем в Ужгородське державне музичне училище імені Дезидерія Задора. Як кажуть: не було би щастя, так нещастя помогло - після ліквідації військового оркестру не стало кому "обслуговувати" урочистості. Тож керівництво області вирішило створити духовий колектив при Закарпатській обласній філармонії, що і сталося вже за рік, 25 листопада 2005-го, а очолити його запропонували мені.

Нині 5 років позаду. Це і мало, і багато. За цей, здавалося б, короткий період ми напрацювали об'ємний репертуар, представили глядацькій аудиторії велику кількість різножанрових тематичних концертних програм, серед яких: "Весняний гламур", "До Вас з любов'ю", "Богемна рапсодія", "Для Вас красивих, милих, коханих...", "Весняне болеро", програма з творів вірменських композиторів; серію тематичних концертів для школярів міста та багато інших. Ми починали з 22 чоловік, і тоді прийняли в колектив майже всіх, хто до нас прийшов. Нині вже нараховується 40 учасників. Вакансій немає, а часом до нас просяться справді чудові музиканти. Тому не раз я пожалкував, що цього не було на момент створення оркестру.

- А що, маєте претензії до своїх підлеглих?

- На щастя, таких, хто не хоче ніякого руху вперед, небагато, і, якщо відверто, з ними хотілося б попрощатися, бо байдужі люди в мистецтві - це страшенне гальмо. І водночас більшість членів колективу захоплені роботою, перебувають у постійному пошуку, прагнуть росту. В нас багато талановитих молодих виконавців, що неодноразово демонстрували свою майстерність як солісти з різними колективами. Серед них, зокрема, лауреат міжнародних конкурсів трубач Михайло Бачинський, його колега по інструменту Олександр Співак, кларнетист Олександр Коляджин, саксофоніст Роман Сойма, ударник Артем Калинич та тубіст Станіслав Керечанин і ще багато інших - про кожного хотілося б сказати добре слово.

- Саме задля них хочеться працювати?

- Чому лише задля них? Загалом хочеться працювати. Бо якщо є результат, отримуєш невимовне задоволення. Ці ж відчуття і в музикантів, і слухачів також.

- Відносно слухачів. Як вам удалося так швидко здобути шанувальників?

- Та не швидко. Гадаю, це ще з часу мого керування військовим оркестром, відколи ми почали виступали з концертами на філармонійній сцені. Доти такої практики не було. А якось подумалося: а чому б і ні? І з 1999 року колектив хоча б раз на рік давав безкоштовний концерт у філармонії. Тоді ж в одному інтерв'ю сказав: "З цієї сцени я вже не зійду". Хіба міг тоді подумати, що за кілька років керуватиму філармонійним оркестром?!

Загалом концерти у філармонії збирали повні зали. Нині ж я безуспішно намагаюся зрозуміти ситуацію із глядачем. Буваю чи не на кожному концерті, і мене дивує, що люди віддають шалені гроші за виступи заїжджих псевдозірок, які виступають під "фанеру", і так слабо відвідують концерти професійних колективів, де звучить справді жива музика. До того ж ціни на квитки, можна сказати, смішні: до 20 гривень. Як цьому зарадити - навіть не уявляю. На відсутність реклами гріх скаржитися - вона і в ЗМІ, й у місті на рекламних щитах. Кожен концерт анонсується.

- Чому стільки песимізму: ваші ж концерти майже щоразу збирають повний зал?

- Я кажу про ситуацію загалом. А щодо нас, то я щоразу при складанні програми настільки напружую фантазію, аби здивувати слухачів! Благо, можливості духового оркестру доволі широкі - він може виконувати практично будь-яку музику: і органну, і класичну, і народну, і естрадну, і джаз. А ще високий виконавський рівень музикантів. Тому й намагаємося працювати в усіх стилях, включати до репертуару різножанрові твори. Хоча останнім часом почали звертатися, сказати б одним словом, до естрадно-попсово-роково-джазового напряму. Тим паче, що з'явилося багато цікавих аранжувань, наприклад, класика в джазі чи в естрадному викладі. Це цікаво звучить. Почути ряд таких творів зможуть ті, хто відвідає наш ювілейний концерт. Гадаю, він сподобається нашим глядачам. Хотілося б, аби був повний зал. Тоді мені дуже легко працюється.

- Але ж кожен концерт для вас - важка праця...

- Аж ніяк. Це праця "в кайф", коли отримуєш віддачу залу. А важкий труд ніхто не бачить - він там, у репетиційній залі.

- Озираючись назад, задоволені шляхом, який пройшли?

- Відверто кажучи, не можу уявити його якимось іншим.

- А в Ужгороді вам не затісно, особливо після того, як свого часу побували в Москві, Німеччині?

- Та ні. Я завжди мріяв про невеликий компактний обласний центр. Коли навчався в Москві, це було чудово для загального розвитку - двері всіх театрів, музеїв, концертних залів були для нас відчинені. Але шум великого міста мене не приваблював ніколи - у мене від цього голова йде обертом. А в Ужгороді мені комфортно. Подобається, що тут майже кожен знає один одного. Йдеш вулицею й вітаєшся. Почуваєшся членом однієї родини. І загалом моє нинішнє становище мене цілком задовольняє: маю велику дружну родину, де знаходжу розраду та підтримку, а також улюблену роботу, на яку ходжу з величезним задоволенням. І не в останню чергу завдяки тому, що керівництво філармонії на чолі з Іваном Микитою створило комфортні умови для діяльності всіх колективів. Звісно, могла би бути дещо вищою зарплата (сміється). Та це вже не від нас залежить.

- Що в планах?

- Вони є. Та про них не казатиму. Якщо на те буде воля Божа, жінкам до 8 Березня зробимо концерт-сюрприз. А який - не відкрию: на те він і сюрприз.

- Я щиро бажаю вам успіху, як і всьому колективу естрадно-духового оркестру. Творчого вам довголіття, цікавих знахідок та, безперечно, глядацької любові.

НАША ДОВІДКА. Володимир Григорович Співак народився 14 травня 1958 року в с. Кугаївці Чемеровецького району Хмельницької області. Вищу освіту здобув у Московській державній консерваторії ім. П.І.Чайковського на військово-диригентському факультеті (1977-1982 рр.). Протягом 1982-2005 рр. працював на посадах начальника оркестру - військового диригента у Збройних силах спочатку СРСР, а згодом України. Був ініціатором створення духового оркестру при Закарпатській обласній філармонії, чиїм художнім керівником та диригентом призначений у листопаді 2005-го. 19 серпня 2008 року Володимиру Співаку присвоєно звання "Заслужений артист України".

Олена МАКАРА, "Ужгород"

06 грудня 2010р.

Теги: оркестр, філармонія, концерт, Володимир Співак

НОВИНИ: Культура

01:20
У вересні в Ужгороді відбудеться фестиваль старовинної музики "Фортеця Унґ"
16:55
На Рахівщині бажаючих навчатимуть на майстер-класі особливостям гуцульського вовноткацтва
13:44
Назустріч Дню Незалежності України в Ужгороді представлять низку тематичних виставок
11:40
В Ужгороді "поетично" зберуться "Лицарі Карпат"
10:34
"Кольори Карпат" із Закарпаття перемогли у кількох номінаціях на фестивалі-конкурсі в Польщі
23:43
В Ужгороді відкриється виставка живопису Сергія Глущука "Нова зустріч"
10:14
Вухо, горло, ніс, ноги, тушка, хвіст
13:04
/ 1
Закарпатець Андрій Любка презентує свою десяту книжку на 10-му "Меридіані"
16:57
У вересні в Ужгороді покажуть стрічки Міжнародного кінофестивалю "Світло"
09:27
Словацький фотохудожник пропонує в Ужгороді пройти "Дорогою життя"
02:05
/ 1
Ювілейну виставку творів Івана Бондаренка відкрили в Ужгороді
13:02
Коли хобі стає сенсом життя
09:44
Іван Бондаренко представить в Ужгороді свій художній доробок
21:25
/ 1
100-річний ювілей відзначив відомий закарпатський поет і прозаїк Петро Продан
13:57
Українці Словаччини у День незалежності України пройдуть "Стежками Олександра Павловича"
09:15
Мукачівський драматичний театр презентував у Литві "Князя Корятовича"
10:29
В Ужгороді у рамках проєкту "Кримський дім об’єднує серця" кримський татарин навчав гончарству
10:45
/ 3
Бібліотекарі запрошують в Ужгороді на капуркову
09:20
Художню виставку мисткині з Чернівців запрошують оглянути в Ужгороді
12:40
На Закарпаття прямує фестиваль "З країни в Україну"
23:52
В Ужгороді відкрилася виставка українських художників угорського походження
15:35
В Ужгороді представлять художній "Ноктюрн на трьох мольбертах"
12:31
До 110-річчя Золтана Шолтеса в Ужгороді відкрили виставку творів митця "In memoriam"
10:08
На Закарпатті письменник Олександр Гаврош презентував свою нову книгу "Різдвяна історія Ослика Хвостика"
16:21
/ 1
"Гуцульска бриндзя" цьогоріч зустрічатиме шанувальників у Рахові 8 вересня
» Всі новини