Нас би врятував екологічний прагматизм, або екобезпечна продукція — це не міф для Закарпаття

ТЕМА, ЯКУ СЛІД РОЗРОБЛЯТИ БЕЗ РУКАВИЦЬ

Його студентська доля визначилася ще в Ясінянському лісокомбінаті. Тоді майстер лісодільниці приніс їм понад десяток дощок — з явора, бука, ялиці, модрини... Котра з якого дерева? Юрій вгадав із п'ятнадцяти чотирнадцять. "Будеш природознавцем!" - похвалив його майстер.

Після закінчення УжНУ Манівчука направляють на гірську біобазу. Ніхто там не тримався більше 8-10 місяців - важко. Ректор тоді так і сказав: "Ви ж гуцул, виросли в горах, звикнете! І працювати маєте на всі сто...". І Юрій "застряг" у своїй темі на цілих сім років. До них часто командирували київських науковців. Особливо у 1967 році, після суцільних вітровалів. Столичні гості цінували роботу Манівчука: тема актуальна, але робити її треба, так би мовити, без рукавиць.
Юну дружину вдалося влаштувати у найближчу школу в долині, — у Тур'ї-Ремети, вчителькою біології. Хоч яке там близько — цілих 35 кілометрів!

Жінка, звісно, нарікала: "Дивися, які сніги, вітровали. А ти знову йдеш! І коли вже відвикнеш від своєї полонини?".

Пригод і справді вистачало. Юрій Васильович згадує, що якось прийшла телеграма з Києва: негайно відправити інформацію про кліматичну ситуацію. Вони з лаборантом одразу в гори. Поки добиралися, сніг виріс заввишки з людину. То Ю.Манівчук ішов попереду, і прокладав дорогу, то навпаки, його товариш — першопрохідцем. А сніг уже — по лікті, по груди, по шию. І коли відчули, що геть втрачають сили, Юрій Васильович каже: "Дойдемо до верхньої межі лісу. Там має бути снігова кірка". По ній уже можна ступати без страху що провалишся. Звечоріло, почалися буревії. Але навпомацки, над небезпечними схилами, таки знайшли засніжений будинок-базу.

Поки намагалися розтопити грубку, налагодити перший на Закарпатті телевізор "Екран", настала четверта година ночі. З Праги якраз транслювали розкішний концерт, стихли буревії і стала напрочуд високою видимість навкруги. А вся турянська долина стояла, як на долоні, залита вогнями, засніжена. Такої тиші, зізнається він, більше ніколи не довелося спостерігати.

Бувало, що туристи прибивалися або пастухи — змерзлі, голодні. Кілька разів обривався у прірву і рятував тільки якийсь осколок лижі.

Сусідом у науковців був ведмідь. "Якось, — пригадує Манівчук, — вмостився у ближній колибі, добре йому. Я хотів це диво сфотографувати, а звір вчув клацання фотоапарата і навтьоки!".

У Юрія Манівчука була на всяк випадок рушниця. Завкафедрою зоології в Ужгороді казав йому:"Бери, може, рись нападе". Але за два роки зброю використати не довелося. Вовків, що-правда. не бачив. Хоч попередник розповідав страхітливі історії: "Вовки там зграями ходять. Я одного разу спалив увесь сухий спирт, щоб їх відлякати, заледве врятувався."

ЗЕЛЕНИЙ ЕКСКЛЮЗИВ ДЛЯ ГОЛОВИ КОЛГОСПУ

У той час на 18 гектарах дослідники організували посадки лісу за власним проектом. Головним куратором проекту був професор С.Фодор.

Ю.Манівчук пригадує, що саджанці привозив восени аж з Ділового. їх треба було під полониною одразу прикопати, щоб навесні посадити. Але в долині весна наступала раніше, і тільки завдяки віртуозності шофера та затятості експедитора вантажівка видряпувалася на самий верх. І саджанці опилялися "вдома" — там, де повинні зростати все життя.

Таланило йому і на прогресивних людей. Головою колгоспу у Туриці тоді був Михайло Юрійович
Пекар. Довелося в нього просити транспорт для доставки дров на базу. А він почав нарікати: "Та ті науковці завжди обіцяють допомогти нам зробити якісні пасовища, а ставлять лише якісь мініатюрні експерименти". Манівчук пропонує йому, так би мовити, ексклюзив. "А що для цього потрібно?" — недовірливо перепитує голова колгоспу. "Один гектар землі, добрива і дріт для огорожі". Трохи збентежений, М.Пекар все ж виконує ці побажання.

І Юрій Васильович разом з колегами ставить на цій полонинській землі з промивними грунтами 20 варіантів дослідів, де добрива варіюються в різних поєднаннях. Минає рік-другий. У липні на Йван-день запрошують голову колгоспу подивитися на "грядки". А виглядали вони дуже привабливо -контрастні, з розмаїттям рослин. "Но, йсе файно. І в Туриці такої трави неє!" — щиро здивувався голова колгоспу. Наступного року науковці уклали з колгоспом угоду. Але М.Пекар невдовзі загинув — поїхав на першотравневу демонстрацію в Перечин і по дорозі сталася аварія.

А в 1970 році Ю.Манівчук вже майже домовився із колгосп пом із Турї-Пасіки. Але тут поповзли чутки, що станцію будуть закривати. С.Фодор тоді запропонував Юрію Манівчуку: йдемо до ректора. Дмитро Чепур, тодішній ректор, зустрів їх категоричними словами: "Базу будемо передавати туристам". На всі свої умовляння вони почули: "Туристи такі ж радянські люди, як і ви. Вони не знищать ваших насаджень". Звідки було тоді науковцям знати, що військові проектують ракетну базу якраз в цих місцях. Та й ректор цього сказати їм не мав права.

Але в ці роки Юрій Васильович зробив впевнений науковий підсумок: серед всіх видів добрив найкращий результат дає органіка - біогенні добрива. Поїхав він якось у Ясіня в колгосп. А там з вертольотів сиплють на луки агрохімікати. Навколо ні ящірки, ні метелика, ні чистої води в криниці. Розповідає голові колгоспу про свій досвід. Той ніби й погодився, а потім порадився з економістом і посмутнів: "Знаєте, у нас п'ятирічний план. Ми красно дякуємо, але...". З такою відповіддю Манівчук і поїхав.

Через рік зустрічає того ж голову колгоспу — пригніченого, спустошеного. "Ми були на таких похоронах, — розповідає. — Десятикласниця померла від саркоми. Люди мене поїдом їдять, що я в цьому винен і моя хімія. Це вже третій випадок у селі". І вже сам просить укласти угоду. Це було у 1988 році, а в 1990 році — дзвінок із ВАСХНІЛу, із Москви, про співпрацю. "Ви людина нашого напряму, — повідомили Юрію Манівчуку, — хочемо, щоб у нашій системі "Альтагро" ваше підприємство існувало як базове". Через 3 тижні з'їхали-ся у Ясіня експерти зі Швеції, Німеччини, США.
Зразки сільськогосподарської продукції направили на аналіз у Москву — чи вони екологічно чисті. І цей колгосп перший у Союзі отримав сертифікат на виробництво екологічно чистої продукції. Після того Манівчука запрошують на конференції в Угорщину, Німеччину. У 2002 р. мав поїхати в Канаду, але через брак коштів все зірвалося.

А НАВІЩО НАМ ЦЕ? ЩОБ ВИЖИТИ!

На сьогодні Юрію Васильовичу так і не вдалося створити експериментального підприємства. Професор із Нідерландів — президент ІРОАМ радив йому колись: організуй фермерське господарство, не хочемо ми мати справу з колгоспами. Були такі спроби створити щось подібне у Сторо-жниці. Землю виділила сільська рада. На її сесії це питання обговорювали грунтовно. Сільські аграрії висловились "за". А потім почали виступати нефахівці: а навіщо нам це? Адже Манівчук — не сільський житель.

"Але ж мені земля потрібна для наукових досліджень, для створення модельного екогосподарства," — доводив науковець. Але цього разу невігластво перемогло.

Потім виділили ділянку за Геєвцями. "Але через деякий час, — пригадує Юрій Васильович, — там вода стояла до колін. Перестали подавати електрику і насос більше не відкачував воду з мочарів у Латорицю".

Нині Юрій Васильович мріє створити фермерське екогосподарство, де буде все, в повному комплексі: виробництво, переробка, маркування, екологічна сертифікація.

Адже, приміром, у Німеччині фермер за екологічну чистоту товару отримує надбавку 30-40%. І просто з двору в нього купують сир чи сметану. Є країни де така надбавка становить 80-100 відсотків.
Отож спонсором екологічно чистого виробництва є покупець. Звичайно, це зобов'язує до росту: нові комунікації, технології. Але поступово система стає менш затратною, ніж техногенна.

Такі першопрохідці вже є в інших областях України. Про їх досвід йшлося на науковій конференції у Сумах в 2003 році. Тут висвітлювалися ідеї, близькі до тих, які пропагує Ю.Манівчук. Експерт ІРОАМ, який побував на дослідних ділянках в Ясінях, схвалив закарпатський проект і сприяв тому, щоб за кордоном профінансувати 5 господарств в Україні. Але український консул у США не підтримав цю думку.

Нині, вважає Юрій Васильович, доцільно створити регіональний агроекоцентр. Він би міг стати ядром формування в майбутньому асоціації виробників екологічно чистої продукції. Саме цей центр мав би надавати консультації виробникам з питань організації і технології виробництва. Центр збирав би всю інформацію для заповнення і видачі екологічного паспорта єдиного зразка, вимоги до якого рівняються світовим стандартам.

Сертифікат екологічної якості слугував би захистом від всілякого роду підробок. На основі цього паспорта відповідним підприємствам мали б надаватися пільгові кредити. І з цією продукцією виробник може прийти не тільки на вітчизняний ринок, а й на закордонний. Та й наші полонини з їх екологічно чистими бринзою, сиром, маслом отримали б більші перспективи для повноцінного його розвитку. Йдеться про екологічні інновації: активніший попит та ефективне сільське господарство в регіоні.

А поки що ми в екологічній небезпеці: про це нам можуть розповісти лікарі, особливо онкологи. Ми опинилися у пастці, яку самі створили через власний консерватизм.. І коштує він нам дуже дорого - здоров'я і навіть життя.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати