Народна пісня й музика — його життя, або Івану Ліберу — 75

Закарпатці, що покинули на початку ХХ століття рідну землю й поселилися на території Банату в Румунії, взяли з собою в чужий край народнопоетичну творчість, зокрема пісні, зберегли їх у душі і в пам’яті передають їх, як дорогоцінний скарб від покоління до покоління. Вони звучать як з уст сільських співаків, так і учасників художньої самодіяльності.

Відрадним є те, що останнім часом ми щоразу відроджуємо імена тих митців (композиторів, співаків, поетів), які в силу різних обставин довгий час були відірвані від своєї рідної матері України, але не зважаючи на те, вони весь свій талант віддавали на вівтар українського мистецтва, пропагували українські народні пісні і своєю творчістю збагачували нашу українську культуру. До таких імен у Румунії належать викладач музики, композитор, збирач народної пісенності, керівник хорів Іван Лібер. Він з любов’ю і тонким знанням справи зумів організувати прекрасний різновіковий колектив, який з особливим запалом виконував пісні, принесені до Банату їх батьками й дідами. Вміло підібраний пісенний репертуар надавав їх виступам незвичайного піднесено-урочистого звучання, колоритного забарвлення і неповторності.

Іван Лібер народився 5 лютого 1932 р. в с. Русково на Мараморощині в селянській сім’ї. Чотири класи закінчив у рідному селі. Потім у 1943-1944 рр. навчався в руській гімназії в Ужгороді. Як гімназію перетворили на лікарню, достроково на два місяці завершив тут навчання. Після війни навчання продовжує в м. Сігеті (Румунія), де в той час була відкрита українська гімназія, яку згодом закрили (1965). У 1950 р. у Сігеті відкривається педагогічна школа, де І.Лібер завершує навчання, отримавши диплом учителя початкових класів. За направленням працює в с. Копачеле Караш-Северинського повіту провінції Банату, де проживає й нині. Тут викладав у школі музику й математику у 5-7 класах, оскільки не було спеціалістів. З 1952 по 1957 рр. служив у армії у містах Констанці та Бухаресті. З 1958 по 1989 рр. займає посаду директора школи і викладача музики в с. Копачеле. У 1972 р. заочно закінчив Бухарестську консерваторію ім. Ч.Порумбеску, зокрема факультет композиції, диригенства й викладання музики.

І.Лібер пригадує, що коли навчався в Ужгородській гімназії, там була вчителька, котра дуже суворо вимагала знати ноти. Але в той час це йому не подобалося. І лише в Сігетській гімназії він отримав смак до нот, до музичної грамоти. Щоб їх добре засвоїти, записався у школу мистецтв, де проходили заняття після обіду. Музику вчив взірцевий фахівець своєї справи М.Митринюк, що був родом з Бессарабії. Він любив свою професію і цю любов умів прищепити й дітям. Саме йому завдячує І.Лібер, що назавжди полюбив музику і віддався їй сповна.

Працюючи в с. Копачеле, І.Лібера приваблювала музика, незгасна любов до якої зародилася в його серці ще в отчій хаті, де всі співали: батько, мати, брати, сестри. Він виростав серед пісенної стихії. Оті прекрасні пісні односельчан та чарівні звуки сопілки, невгамовний пташиний спів, оте, за словами І.Лібера, бекання-мекання овець і кіз, трава у сріблистій росі, оті чисті весняні ранки з дитинства виробляли в нього вразливість до краси, розвивали фантазію. Та перші чисті пориви дитячих почувань на тлі безрадісного дитинства перетворилися у щире та палке полум’я, що не покидає його серце все життя.

Прибувши в с. Копачеле, І.Лібер спробував наслідувати свого вчителя М.Митринюка, який майстерно керував художніми музичними колективами у педагогічній школі м. Сігета. Недовго думаючи, І.Лібер заснував мішаний хор, який пізніше був названий “Зелена ліщина”. Відомо, що з плином часу все менше життєві умови стають придатними і сприятливими для виявлення і створення т.зв. фольклорних ситуацій для активного побутування пісень. Тому поява хорового колективу, очолюваного талановитим керівником, була спрямована для пропаганди традицій локально регіонального виконавства, зокрема на природність, безпосередність, на специфічний народний професіоналізм і одночасно на творче його переосмислення з максимальним збереженням духу оригіналу. Разом з тим хор сприяв росту творчої активності мас. З цим хором І.Лібер із задоволенням і натхненням плідно й наполегливо займався понад 50 років. Він є частиною його життя. У складі хору були виконавці різних соціальних груп: селяни, робітники, інтелігенція, службовці, які з великою любов’ю ставилися до народної пісні, що засвідчує зростання соціальної значимості фольклору у житті людини, для яких звернення до джерел народної пісенності стає невід’ємною частиною їх життєдіяльності. У різні періоди в хорі нараховувалося від 40 до 80 чол.

Репертуар мішаного хору складали пісні українських та румунських композиторів, а також народні пісні. Так, особливо гарно виконували пісні в обробці М.Леонтовича “Із-за гори кам’яної”, “За городом качки пливуть”, “Діду мій, дударику” (“Дударик”), Л.Ященка “Ішло дівча лучками”. Часто з уст хористів лунала пісня М.Машкіна “Верховино, мати моя”. Широку популярність у хорі мали весільні пісні с. Копачеле, а також українські народні пісні в обробці І.Лібера на чотири голоси “Тече вода з-за города”, “Ой Дунаю, Дунаєчку” (соло П.Кімпана), “Ой зацвіла ліщинонька” (нині вдало виконує її мішаний хор “Червона калина” с. Вишня Рівна, що на Мараморощині). Належне місце в хорі займали пісні, складені І.Лібером на слова українських поетів Румунії І.Ковача “До моря”, С.Ткачука “Ой весело стало жити”, М.Корсюка “Труд” та ін.

Безмежна любов до мистецтва й України, до пісні, жагуче і щире бажання показати її в усій красі та багатстві якнайбільшій кількості слухачів додали І.Ліберу сил і наснаги цілеспрямовано і впевнено працювати над удосконаленням майстерності виконавців.

Із хором “Зелена ліщина” об’їздили чимало сіл Банату, а в 1991 р. побували в Югославії у м. Кула, де живе понад 2 тис. українців. Брали участь у Святі української культури у Свиднику (Словаччина, 1991). Завітали також і в Україну на міжнародний фестиваль “Доля” (1992-1994), що проходив у Чернівцях, виступали в с. Сокирниця Хустського району. Одна з постійних учасниць хору Марія Пилипець сказала: “Приємно, коли бачиш жінок і чоловіків у вишиваних сорочках, коли лунають задушевні мелодії і зігрівають теплотою рідного слова, коли в хаті вишивані рушники, бо це все наше національне, святе, найрідніше в світі, дороге серцю кожного українця, де б він не жив”.

В останні роки, на жаль, хор не працює, що пояснюється аж ніяк не зниженням популярності народної пісенності. Причиною стало те, що в пошуках роботи чимало учасників хору виїхало з села. Однак із тих, хто залишився, І.Лібер у 1994 р. створив вокальний ансамбль “Копашелянка”, у якому бере участь 8-10 учасників. Ансамбль приваблює високою якістю виконання пісень. Він з успіхом виступав у селах та містах Банату, на Мараморощині у с. Верхня Рівна, у містах Клуж, Бухарест (1997) з приводу національного свята Незалежності України, організованого українським посольством. Побували також і в Україні, зокрема, в Чернівцях. В основному, ансамбль “Копашелянка” виконує українські народні пісні “Сусідка”, “Посилала мене мати”, “Тече вода каламутна” та ін., а також авторські пісні “Червона рута” В.Івасюка, “Смерекова хата” П.Дворського. Репертуар ансамблю І.Лібер збагатив також своїми авторськими піснями, а саме: “Черешневий цвіт”, “Маки серця” – сл. П.Романюка, “Ой кукують зозулі” – сл. Ю.Павліша, “Велике спасибі” – сл. І.Шмуляка та україн-ськими народними піснями в його ж обробці: “В саду, садочку”, “Ой кувала сива зозуленька”, “Копав, копав керниченьку” та ін.

У 1951 р. одночасно з мішаним хором “Зелена ліщина” І.Лібер організував у школі с. Копачеле учнівський хор 5-8 класів, у якому брали участь від 70 до 120 дітей. Протягом кількох десятиліть хор успішно виступав у селах та містах Караш-Северинського повіту, у м. Тімішоарі. Його виступи відігравали значну роль в естетичному вихованні молоді, сприяли ознайомленню з багатствами народної культури. Діти охоче співали й отримували великий заряд позитивних емоцій. Керівник хору переконаний, що найбільшого впливу на формування особистості мистецтво має в дитячому віці і через нього можна виховувати національно свідому молодь. Крім цього, І.Лібер ставив перед собою мету довести, що українська культура аж ніяк не нижча від культури інших народів. У репертуарі дитячого хору були пісні українських та румунських композиторів і народні пісні. Майже щороку юні хористи брали участь у хоровому фестивалі ім. Т.Поповича. На жаль, в останні роки хор не працює, бо зменшилася кількість учнів у школі.

Доречно згадати, що в Будинку культури с. Копачеле протягом останніх десятиліть активно працювали й такі художні колективи, як танцювальний і театральний. Вони мали гарні успіхи і разом з музичними колективами давали чимало концертів не лише в рідному селі, а й далеко за його межами.

Композиторська діяльність І.Лібера заслуговує окремої розмови. Ми лише нагадаємо, що він написав понад 90 пісень на слова українських поетів Румунії С.Ткачука, П.Романюка, Ю.Павліша, І.Ковача, М.Корсюка, І.Шмуляка, О.Мельничук, М.Коцаря та ін. Майже всі його авторські пісні виконував хор. Щоб ними могли користуватися й інші, композитор підготував їх до друку і здав у видавництво “Критеріон”, що в Бухаресті. Крім цього, має понад десять текстів обробок народних пісень. Більшість із них покладено на чотири голоси. Автор обробок переслідує ту тему, щоб пісні жили якнайдовше, щоб вони були популярними і щоб їх можна виконувати на кілька голосів.

Обіймаючи посаду директора школи, І.Лібер організував чудовий музичний клас, придбав піаніно, що все разом сприяло покращенню роботи художньої самодіяльності.

Варто нагадати, що в Банаті українські народні пісні записували І.Ребошапка, І.Робчук, М.Павлюк. Однак на сьогодні опублікована лише незначна частина текстів, записаних І.Ребошапкою.

Чимало часу віддає І.Лібер збиранню народної пісенності українських сіл Банату – Копачеле, Зоріле, Корнуцел, Кричево, Падурень. Серед записаних ним текстів є колядки, балади, пісні про кохання, родинно-побутові пісні, рекрутські та вояцькі, жартівливі, коломийки та ін. Зібрані пісні різних жанрів становлять велику цінність як для самого керівника, так і учасників художньої самодіяльності, бо переважна більшість із них перебуває в їхньому репертуарі. Вони дають змогу молоді краще пізнати долю отчого краю та полюбити народне мистецтво. Особливо корисним є те, що він із власних магнітофонних записів розшифрував мелодії і поклав їх на ноти, систематизував за жанрово-тематичним принципом й опублікував у збірнику „Зелена ліщина” (Бухарест: Критеріон, 2000. – 126 с.). У передмові подає коротку історію поселення українців у провінції Банату, характеризує пісенні жанри, аналізує структуру пісень, їх тональність, експресивність. Звертає увагу на побутування пісень серед українців згаданих поселень. Це видання пісень донині було найповнішим. Воно виплекане любов’ю митця до народу, до його духовних надбань, виявляє відповідальне ставлення його до фольклористичної роботи, турботу про збереження скарбів народнопісенної творчості.

…В один із червневих днів 1999 р. ми разом з І.Лібером вийшли за с. Копачеле. Зупинилися. Милуємося природою, бо з обох боків село оточують невеликі підвищення, вкриті зеленими лісами, а ближче – сади, ниви. Мовчимо. Тільки пташки не можуть утриматись. Цікаво, про що ж їх пісні? Мені здавалося, що то був спів на честь цього звичайного, але обдарованого і невсипущого працелюба, на честь його змістовного життя, відданого, односельчанам, рідному мистецтву, Україні.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати