Олександр Гаврош: "Фелікс Кривін називав мої методи роботи "кадебістськими"

Олександр Гаврош у свої 35 -- вже доволі відомий на Закарпатті. Автор понад тисячі публікацій у пресі, ініціатор унікальних проектів – серед яких „Ужгородський книжковий Миколай”, неформальний журналістський клуб „НеТаємна вечеря”, обласний конкурс декламаторів імені Івана Ірлявського „Моя весна”, всеукраїнський фестиваль графітті „Моя революція”. Важко сказати, де його тільки не має.

Олександр Гаврош: "Фелікс Кривін називав мої методи роботи "кадебістськими"В останні три роки Сашко зайнявся ще й літературою. Видав чотири власні книжки, ще чотири впорядкував. І кожна з них по-своєму неповторна -- чи то „Фалічні знаки”, „Мукачівська епопея”, „Моя р-р-революція”, „Карпатський словоблуд”, „Тіло лучниці”. Ми ж вирішили поговорити про найостанніше видання, яке, без сумніву, приречене на значний резонанс.

 Сашко, „Закарпатське століття: ХХ століття” щойно з’явилося, а вже отримало нагороду. На „Ужгородському книжковому Миколаї-2006” воно визнане кращим виданням року в номінації „публіцистика”...
 На жаль, закарпатські журналісти – люди доволі інертні. Тому маємо мало книжок, виданих ними. Їх можна на пальцях перерахувати. Саме тому торік у номінації „публіцистика” навіть не визначали переможця. Мені приємно, що книжка, над якою я так довго працював, однозначно перемогла у своїй номінації.


-- Кожне видання має свою ідею. Яка мета твого „Закарпатського століття”?
 Ми живемо в цікавий і розбурханий час. Коли на кожну думку є антидумка, а на кожну цитату -- антицитата. Час руйнування не тільки стереотипів, але й авторитетів. Але ця піна суспільних перемін спаде, а видатні постаті залишаться. І от коли настане час по-новому осмислити нашу спадщину, дуже доречними будуть думки тих, кого вже не буде поруч з нами.
Мета цієї книжки – фіксація прямої мови, аби ніхто в подальшому не міг перекрутити бачення письменника Івана Чендея, єпископа Івана Маргітича чи художника Павла Бедзіра. Тобто подати дійсність очима головних персонажів.
 Як ти добирав героїв своєї книжки?
 Їх обирав не я, а саме життя. Адже це результат моєї десятирічної газетярської праці. Це просто була добра журналістика, яка з часом доросла до окремого публіцистичного проекту.

У цій книжці нема прохідних імен. За кожним з них – постать, величина, яка окреслює цілий напрям. Без Олени Рудловчак що би ми знали про Духновича і його епоху? Без Степана Стойки не мали би біосферних заповідників. Без перекладача Юрія Шкробинця не відчули би смак угорської літератури. І таке можна сказати про кожного.

Це наш „золотий фонд”. Ті, чиїми іменами Закарпаття відоме у світі. Наприклад, із дев’яти Шевченківських лауреатів, яких дав наш край, шість стали героями „Закарпатського століття”.
-- Назва книжки зобов’язує...
-- Всі ці люди родом із 20-го віку. Найстарішому – народному художнику України Ернесту Контратовичу йде 97-й рік, наймолодшому – поетові Петру Мідянці – на півстоліття менше. Ці розмови не тільки про долю героїв, але й про час, в якому вони жили. Час, переломний для Закарпаття.
Протягом століття край пережив Австро-Угорську імперію, Чехословацьку республіку, Карпатську Україну, угорський режим Горті, совєтський тоталітаризм і нарешті незалежну Україну. До плюсуйте до цього ще дві світові війни, які відчутно пройшлися Карпатами. Все це відбилося у долі кожної закарпатської родини.

Саме тому зібрані разом розповіді видатних земляків про себе і свою добу творять опуклу і містку картину цілого століття, яке я назвав „закарпатським”. Окрім того, тут згадуються в контексті сотні інших людей, подано понад сто унікальних фото.
 Чому саме двадцять інтерв’ю, а не більше чи менше?
 Так сталося. Я не прихильник громіздких книжок. Їх потім важко читати. Окрім того, цифра „двадцять” набула певного символізму. Оскільки йдеться саме про двадцяте століття. Ми навіть в назві книжки підзаголовок подали римськими літерами: „ХХ інтерв’ю”, як зазвичай позначають століття.
 Усе –таки, яку би ти виділив спільну рису у героїв „Закарпатського століття”, адже насправді вони дуже різні?
 Так, тут зібрані закарпатці, які не тільки займаються абсолютно різними речами, але й роз’єднані навіть географічно. Юрій Бадзьо, Євген Станкович, Олекса Мишанич стали киянами. Андрій Бокотей та Степан Стойко – нині відомі „львів’яни”, Дмитро Кремінь очолює письменників у Миколаєві. Знайшли свою долю в Америці Василь Маркусь та Петро Часто. В Словаччині живе Олена Рудловчак, в Ізраїлі – Фелікс Кривін. Як бачимо, у закарпатців просто незборима тяга розходитися по світу.

Але попри це, є те, що їх об’єднуватиме завжди – це любов до свого краю. Кажуть, люди, які виросли біля моря або в горах, ніколи не знайдуть спокою в іншому ландшафті. В закарпатців це глибоко закорінене почуття. Водночас в усіх цих наших світочах нема протиставлення Закарпаття та України, яке нам дехто так старається нав’язати. Навпаки: усі вони – великі патріоти України, які відстоювали її словом і ділом. І багато перетерпіли за неї.

В ситуації, коли закарпатців вчергове хочуть перебаламутити, саме голос наших старійшин є найрозумнішим і найвиваженішим.

 Не важко було спілкувати з такими неординарними людьми?
 Спілкування з ними було не роботою, а причащанням. Після кожної такої розмови виходиш сповнений якоїсь особливої мудрості і світлої енергетики. Адже це не просто буденна бесіда. Я завжди націлював своїх героїв на відверту і серйозну душевну роботу, своєрідну сповідь перед собою і читачами. Тож до розмови готувався не тільки я. (Фелікс Кривін назвав мої методи роботи „кадебістськими”, бо я розпитував про нього в його знайомих). Більшість поданих розмов тривали годинами, коли люди розповідали навіть те, в чому ніколи не думали зізнаватися публічно.

Я щасливий, що це зафіксував. Багатьох з них уже нема серед нас. І подані тут інтерв’ю сьогодні є найповнішою „прямою мовою”, своєрідним зверненням до нащадків.

 А надзвичайні ситуації бували?
 Бували. Після п’ятигодинного інтерв’ю Фелікса Кривіна і важкої моєї праці над розшифруванням, він раптом вирішив, що не хоче, аби це інтерв’ю публікувалося.
 Чому?
 Занадто воно вийшло відвертим.
 І що ти зробив?
 Надрукував без його дозволу.
 І як відреагував Кривін?
 Коли всі довкола захоплювалися інтерв’ю, що йому залишалося робити? Одне слово, ми помирилися.
 А що є найважчим під час такої роботи?
 Як не дивно, найважче домовитися. Ці люди знають собі ціну, мають достатньо визнання і бережуть свій час і настрій.
 І кого найважче було вмовити?
 Того ж Кривіна, Юрія Шкробинця, Ернеста Контратовича. Останній взагалі відмовився записуватися на диктофон. Тож довелося все писати від руки.
 А з ким було найлегше?
 З Павлом Бедзіром у нас були дружні стосунки, тож інтерв’ю ми робили в Комсомольському парку, на березі озера, добре затоварившись пивом. Дивилися у літнє небо і говорили про філософію.
 А що тобі особисто дали ці розмови?
 Багато чого. Ці люди є дуже мудрими, інакше ніколи би не стали тим, ким стали. Їхні фрази й дотепер живуть у мені. Наприклад, Бокотеєве: „Треба вміти чекати” чи Шкробинцеве: „Не варто відкривати кожному душу. Обов’язково знайдуться ті, хто до неї наплює”. Або Бедзірове: „Я повен внутрішньої радості”.
У кожному інтерв’ю я задавав одне обов’язкове запитання: „Яка ваша філософія життя?”. От до цієї філософії я й припадав, як спраглий до криниці.
-- Як ти сам оцінюєш свою книжку?
-- Робота над нею йшла нелегко. Адже ми вирішили подати не тільки інтерв’ю, але й фотоархів, біографії і цитату з іншого джерела у формі постскриптуму. Таким чином „Закарпатське століття” дає широку характеристику кожного з двадцяти героїв. Я вдячний видавництву „Мистецька лінія” та художнику Миколі Дем’яну, які натрудилися над книжкою не менше за мене.

Думаю, що цінність „Закарпатського століття” буде з часом тільки зростати. Адже ніхто вже не візьме інтерв’ю в Чендея чи Маргітича. Проте цікавіть до їхніх постатей зберігатиметься й надалі. Така книжка мали би бути в хаті кожного закарпатського інтелігента. На жаль, її наклад усього півтисячі примірників.

З яким задоволенням ми би сьогодні прочитали докладні біографічні інтерв’ю діячів 20-30 років Закарпаття! Та на жаль, такого матеріалу не маємо. Тому й народилося „Закарпатське століття”, аби про нашу журналістику не думали, що вона була не варта своїх великих сучасників.

 А чого бракує нашій журналістиці?
 Яскравих особистостей, людей зі своїм баченням, стилем, навіть легендою. Коли ти пізнаєш журналіста по перших кількох реченнях. Коли розгортаєш газету, шукаючи прізвище автора і радієш у передчутті спілкування з ним. Колись метр закарпатської журналістики Михайло Бабидорич в одному з інтерв’ю сказав: „Хай буде щасливим мій читач!”. Так-от, мати „свого” читача – це найбільше, що можна собі побажати.
 Свого часу ти зініціював створення неформального журналістського клубу „НеТаємна вечеря”, чиї акції мали резонанс по всій Україні. Але останнім часом щось про нього нічого не чути...
 Ми задумали клуб у найжахливіші кучмівські часи, коли всі центральні канали були переповнені брехнею „темників”, коли нормою для журналістів стало на біле казати „чорне”. Ми вирішили об’єднати колег з різних видань, попри антипатії чи симпатії їхніх власників. Аби перестати бути тупим інструментом, яким одурманюють народ. І нам це вдалося. Абсолютна більшість журналістів перестала ворогувати між собою.

На жаль, після перемоги над спільним ворогом -- кучмізмом і настанням найдемократичніших часів для журналістики, знову почалася гризня, поділ на „своїх” і „чужих”. І зробили це не журналісти, а політики, які є власниками видань. Вони втягнули у боротьбу за найжирніший шматок влади і журналістів. Почалися образи, несприйняття.

Одне слово, нині клуб перебуває „на ремонті”. А шкода, бо це було унікальне явище в усій українській журналістиці. Згадай, хоча б щорічне присудження антипремії „Мадам за викликом”.
 А, може, ти просто втомився? Адже саме Гаврош організовував роботу клубу, придумував більшість атракцій.
 (Задумався --авт). Щось у цьому є. Очевидно, я зрозумів, що витрачаю дуже багато енергії і часу на інших. Настав час приділяти увагу собі. У мене є дуже багато творчих задумок. І в один день я зрозумів, що якщо й надалі житиму таким активним громадським життям, то вони залишаться фантазіями. А я цього собі ніколи не пробачу.
 І ти взявся за книжки?
 І за них – теж.
 А чому журналісти видають книжки? Переростають журналістику чи просто втомлюються від неї?
 Думаю, і одне, і друге. У Великобританії журналістика – це професія молодих. Старші колеги стають викладачами, або починають писати книжки. Так воно, зрештою, і має бути. Молодь має ділитися враженнями, зрілість – досвідом.

На жаль, закарпатській журналістиці бракує переосмислення, самоіндентифікаціїі у часі і просторі. Тому й мало маємо „журналістських” книжок. Публіцистичні проекти можемо порахувати на пальцях. А дарма. Бо газета живе один день, а книжка розрахована на роки.
 Але тобі однієї журналістики замало. Маю на увазі еротичні збірки „Фалічні знаки” та „Тіло лучниці”...
 Журналістикою я заробляю на хліб насущний. Так само, як музикант, який грає на вулиці. Він, може, любить музику і свій інструмент. Але час від часу його це грання за гроші „задовбує”. Інколи хочеться пограти й для себе. І зовсім не те, що цікавить „громадськість” .

Так і я – втікаю у літературу, коли журналістика вже „дістає”. Насолоду від цього дістаю набагато більшу, ніж від свого ремесла. На жаль, з літературної праці у нас не виживеш. Тож доводиться розриватися між „хочу” і „мушу”.
 Чим потішиш нас наступного разу?
 Обіцяю тільки одне: далі обов’язково буде! І воно буде абсолютно не схоже на все попереднє.


Павло Білецький, Ужгород
23 лютого 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Культура

14:46
Мукачівський хор хлопчиків та юнаків виступав на фестивалі духовної пісні в Словаччині
13:08
74-ий театральний сезон у Закарпатському облмуздрамтеатрі відкриє "Нічний вартівник і праля"
20:07
В Ужгороді відбулася Всеукраїнська творча лабораторія "Хореографічне мистецтво Закарпаття"
00:37
В Ужгороді відбувся фестиваль гончарства
23:26
ФОТОФАКТ. У реформатській церкві Вишкова виявили унікальний розпис XIV ст.
15:47
/ 2
Свої художні роботи презентувала в Ужгороді викладачка англійської Ольга Янович
01:54
В Ужгороді відкрили виставку картин і шкіряних колажів
16:37
У Виноградові відкрили мистецьку виставку "Зв’язок поколінь"
23:27
На малій сцені Закарпатського драмтеатру відбувся допрем’єрний показ вистави
15:40
Другий фестиваль гончарства відбудеться цієї суботи у скансені в Ужгороді
09:57
На ювілейній виставці "Малий Лувер" в Ужгороді презентували 100 картин
22:18
Закарпатський народний хор презентував музичний фільм "Ой, на горі винобрання"
09:38
На Рахівщині відбувся видовищний хореографічний фестиваль ім. Волощука
23:52
Обласний театр у Хусті запрошує на прем’єру трагкомедії "Коматозники"
15:40
Закарпатський облмуздрамтеатр зустрічатиме глядачів у неділю виставою "Я чекаю на тебе, мій любий!.."
09:19
Книгу ромською про життя циган у Підвиноградові презентували на Закарпатті
22:58
В Ужгороді презентували виставку медитативного живопису
11:55
До Ужгорода з концертом завітає джазовий колектив Aramis із Сум
10:23
Мукачівський драматичний театр відкрив 73 театральний сезон трагікомедію "З днем народження, Генріх!"
10:20
В Ужгороді більше тижня тривав фестиваль старовинної музики "Фортеця Унг"
18:18
Концерт фортепіанного дуету з Мексики відбувся в Ужгороді
16:07
/ 1
30 робіт, присвячених Ужгороду, представили на огляд у скансені батько й син Климковичі та Василь Парій
15:41
В Ужгороді врочисто закрили фестиваль "Інтерлялька"
13:25
ФОТОФАКТ. Студентський оркестр музичного коледжу ім. Задора концертом привітав освітян із професійним святом
13:12
У "Паланку" в Мукачеві Тетяна Рибар представить свій "Осінній вернісаж"
» Всі новини