До Ужгорода завітала онука балетмейстера, що першим вивів закарпатський танець на сцену

2010 рік для Заслуженого академічного Закарпатського народного хору - ювілейний: 25 вересня колектив відзначатиме 65-ту річницю з дня створення. І символічно, що саме цьогоріч, тижні зо 3 тому, до Ужгорода завітали невістка й онучка першого балетмейстера тоді ще Закарпатського ансамблю пісні і танцю Валентина Ангарова, чий внесок у крайове мистецтво за ледь більше року, що пропрацював тут, неоціненний - він, за словами нашого відомого земляка, композитора і хорового диригента, керівника Закарпатського народного хору з 1954 по 1969 рр. Михайла Кречка, "створив основу традиції для всіх наступних постановок закарпатських народних танців".

До Ужгорода завітала онука балетмейстера, що першим вивів закарпатський танець на сцену

Завітати до Ужгорода Валентина та Анна Ангарови планували давно. Річ у тім, що Валентина Павлівна задумала видати книжку пам’яті свого чоловіка Олександра, теж талановитого балетмейстера, заслуженого діяча мистецтв Росії. “Звісно, вона буде неповною без розповіді про засновника династії танцюристів Ангарових”, - каже жінка. От і почала по крупинках збирати про нього відомості… У цьому пошуку прийшла черга Ужгорода, матеріалу про перебування в якому Валентина Семеновича майже не було, а ще “хотілося, щоб дочка побачила, де народилася, і самій усе пригадати”. Виявляється, вони з чоловіком рік - з 1972-го по 1973-й - прожили в нашому місті, хоча й планували оселитися тут надовго, Олександр почав працювати танцюристом у Закарпатському народному хорі, та хвороба батька змусила все покинути. А на згадку про той період залишилися 2 світлини.

Їхали на Закарпаття, ні з ким попередньо не списуючись, можна сказати, навмання, думали, “якщо Ангарова тут не пам’ятають, то просто погуляємо містом, - розповідає пані Валентина. - Але як нас тут зустріли! Виявляється, у філармонії про свекра не забули, більше того, досі в репертуарі хору його хореографічні композиції і - що важливо - оголошують ім’я їх постановника! Нас це так розчулило! А те, що художній керівник хору Наталія Петій-Потапчук та балетмейстер-постановник Клара Балог спеціально для нас двох вивели на філармонійну сцену колектив, і ми побачили в його виконанні “легендарні” танці Валентина Семеновича “Увиванець” і “Дубкани-скакуни”, дорогого варте. Заради цього був сенс приїхати. Навіть не знали, що цього року хор відзначатиме 65-річчя. Напевно, це Господь Бог так розпорядився, аби ми завітали в Ужгород саме в такий рік, не пізніш і не раніш. Повертаємося з неймовірним відчуттям насиченості, бо встигли й погуляти містом, навіть знайшли гуртожиток на набережній, де тоді жили, а ще нас переповнює вдячність до всіх, із ким зустрілися, хто зберігає пам’ять про Валентина Семеновича”.

В Ужгороді відбувся й свого роду обмін даними. Валентина Павлівна та Аня передали в музей ЗАЗНХ копії документів із сімейного архіву, зокрема газетної вирізки з оголошенням про набір юнаків та дівчат до Закарпатського ансамблю пісні і танцю, який тоді саме створювався, афіші першого концерту, свідоцтва про шлюб Валентина Ангарова, листа Михайла Кречка до 60-річчя балетмейстера, чимало фото, а також зібрані матеріали про нього. У свою чергу, учасниця першого складу ансамблю, а згодом багаторічний незмінний балетмейстер-постановник Закарпатського народного хору народна артистка України Клара Балог розповіла, як Валентин Семенович опинився в Ужгороді (про це рідним Ангарова досі не було відомо). Зібравши всі наявні дані докупи, ми теж вирішили внести лепту в написання біографічного нарису про першого балетмейстера. Пропонуємо його увазі читачів.

Ангаров (Рябоконь) Валентин Семено-вич народився 25 жовтня 1905 року в м. Миколаєві в родині підхорунжого Запорізького козачого війська Оксентія (Семена) Якимовича Рябоконя. Його дитинство, як і більшості миколаївських хлопчаків, минуло в порту, поруч із будівельними верфями, а коли прийшов час ставати на ноги, юнак іде працювати на судноремонтний завод ім. Андре Марті й одночасно навчається в школі ФЗУ, по закінченні якої здобув фах “кваліфікований робітник токарської спеціальності”. На заводі Валентин пропрацював аж до серпня 1929 року і на всіх заводських та молодіжних вечірках завжди був перший заводила: полюбляв ставити і розігрувати гумористичні сценки з перевдяганням усіх учасників у щойно вигадані костюми. Але найбільше він любив танцювати і завжди перемагав у танцювальних поєдинках (за спогадами Валентина Семеновича, його батько свого часу навчався бальних танців у Варшаві; можливо, звідси й любов до танцю у Валентина). А ще над усе прагнув стати професійним танцюристом, і ця мрія в 30-х роках привела його в Ленінградське хореографічне училище, при вступі до якого бере собі псевдонім Ангаров (на жаль, у сім’ї немає даних, чому він вибрав саме цей, що потім став прізвищем династії чудових танцівників і талановитих балетмейстерів Валентина Семеновича, Олени Миколаївни та Олександра Валентиновича Ангарових). По закінченні училища В. Ангаров працює солістом балету в ряді музичних і оперних театрів Ленінграда та Москви. А 1937 року, коли створювався Державний ансамбль народного танцю СРСР під керівництвом Ігоря Моїсеєва, Валентин Семенович, котрий завжди тяжів до народного танцю, вирішив спробувати свої сили й був зарахований до першого складу балетної трупи колективу. З ним об’їздив майже всю країну, будучи одним із провідних солістів. За спогадами його близького друга, так само провідного танцівника першого складу Йосипа Слуцкера, “Валентин Ангаров був незвичайно темпераментний у танці, а завдяки природному артистизму - неперевершений у сюжетно-ігрових танцювальних номерах. Уже тоді почав проявлятися і його балетмейстерський талант при постановці танців для концертних бригад ансамблю”. А 1940 року Ангаров їде за направленням балетмейстером Державного Бурятського музично-драматичного театру. Далі були мистецькі колективи Москви, Єревана, Вінниці, Мінеральних Вод. Валентин Семенович усього себе віддає улюбленій роботі, будує плани на майбутнє. Але всі мрії і плани перериває напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. У серпні 1941 року В. Ангаров був мобілізований П’ятигорським РВК та направлений у 24-й стрілецький полк. Майже відразу призначається балетмейстером в ансамбль Північнокавказького військового округу. З перших днів створює концертні фронтові бригади, з якими постійно виїжджає в розташування військових частин і на передову. Та часто самі артисти потрапляли під бомбардування, доводилося брати в руки й автомат, на жаль, багатьох недолічувалися. За відвагу і мужність, виявлені в роки Великої Вітчизняної війни Валентин Ангаров був нагороджений медалями “За оборону Ленінграда”, “За оборону Кавказу”, “За оборону Радянського Заполяр’я”; “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”

За роки війни доля не раз кидала В. Ангарова в різні кінці країни. Аж до мобілізації 16 серпня 1945-го він служив балетмейстером фронтових ансамблів Волховського, Карельського, а з квітня 1944-го - 4-го Українського фронту. В складі останнього працював і Михайло Сусліков, нині народний артист України. Михайло Львович згадує: ” У 1944 році Запорізький театр імені Щорса отримав команду формувати бригаду на 4-й Український фронт. А оскільки юнаків бракувало, міський відділ мистецтв відкомандирував туди мене з філармонії. Виступав разом із Льолею Сидоренко (в майбутньому Ангаровою). З бригадою побували і в Ужгороді відразу після його звільнення”… Згодом, у червні 1945 року, театр імені Щорса повертається на Закарпаття, де його трупа працювала до квітня 1947-го, сприяючи формуванню Закарпатського музично-драматичного театру. Після демобілізації й Валентин Ангаров отримує направлення в Ужгород балетмейстером новостворюваного Закарпатського ансамблю пісні і танцю. Йому було доручено сформувати танцювальну групу колективу з аматорів народного танцю, і він з головою поринає в цю роботу. Зібравши обдаровану молодь (серед 18-ти відібраних була і Клара Керечанин (згодом Балог), почав активно з нею займатися. В цьому допомагала й майбутня дружина Олена Сидоренко (до речі, шлюб вони зареєстрували в Ужгороді у вересні 1946 року, тут у них народився син Олександр), “теж танцюристка з чудовою хореографічною освітою - школою Ваганової. Вона закінчила Київське хореографічне училище, танцювала провідною балериною у Львові. Нас Олена Миколаївна навчала хореографічної грамоти”, - розповідає Клара Федорівна. Тож завдяки чітко організованій репетиційній роботі й безперечному таланту педагога В. Ангаров за короткий термін із любителів народного танцю створює професійну балетну групу ансамблю, і “довгі роки ми базувалися на тих навичках, які він нам дав”. Паралельно з цим тривала кропітка робота зі збору музичного і хореографічного матеріалу в селах Закарпаття, за яким формувався репертуар. Зрештою “Ангаров поставив гарну хореографічну програму. Відчувався почерк досвідченого балетмейстера, - веде далі Клара Федорівна. - Наші художники Коцка й Манайло підбирали костюми та весь реквізит до номерів. На першому концерті, який відбувся 17 червня 1946 року, ми виконали “Дубкани-скакуни”, “Метелицю”, “Верховину”, “Колгоспну польку”, “Аркан” та “Увиванець”, усі поставлені Валентином Семеновичем. Успіх був приголомшливий. А 2 танці - чоловічий “Дубкани-скакуни” та “Увиванець”, - що супроводжуються піснею, виконуються й донині, вони увійшли до Золотого фонду Закарпатського хору. Їх ми й показали Валентині та Ані Ангаровим”.

Про унікальність створених В. Ангаровим закарпатських народно-сценічних танців говорить у своєму листі до 60-річчя балетмейстера тодішній художній керівник хору Михайло Кречко: “Шановний Валентине Семеновичу! Насамперед хочу висловити вам величезну подяку за те, що ви зробили для Закарпатського народного хору як його перший балетмейстер. Вам довелося в хореографії Радянського Закарпаття прокласти першу доріжку. Ніхто до вас ніколи не виносив український закарпатський народний танець на сцену. Більше того! До вас ніхто з професійних балетмейстерів навіть не підозрював про існування такого танцю. Ваша заслуга - а для нас вона неоціненна - полягає в тому, що ви підмітили в нашому народному побуті на Закарпатті танці, повірили в них, винесли на сцену, декотрі з них у всій їхній скромності, простонародній свіжості і глибині, і цим створили основу традиції для всіх наступних постановок закарпатських народних танців. Ви могли скептично поставитися до того сирцю, який підмітили в народі. Ви могли здобрити цей сирець такою дозою сценічних трюків, танцювальних ефектів, що вони б затушували собою всю самобутню красу наших танців. Однак усього цього ви не зробили, адже вам допомагав ваш чудовий художній смак, відчуття міри, глибока повага і любов до народного мистецтва - і все це робить вам велику честь…Усі балетмейстери, котрі працювали після вас у нашому хорі, а їх було немало (Купін, Калінін, Ромадов, Кузнєцов, Опанасенко, Балог, Литвиненко), так чи інакше відштовхувалися від ваших постановок. Та цеглинка, яку ви колись заклали у фундамент Закарпатського народного хору, міцно тримає його”.

На жаль, “ужгородський період” тривав ледь більше року, наприкінці 1946-го Ангаров повертається до Запоріжжя. Далі була робота головним балетмейстером у Шахтарському ансамблі пісні і танцю (м. Донецьк), Ансамблі пісні і танцю Північного флоту (м. Сєвєроморськ), Ансамблю пісні і танцю Радянської Армії (ПКВО м. Ростов-на-Дону), і скрізь про Валентина Семеновича відгукувалися як про талановитого балетмейстера, чудового організатора, вдумливого педагога, неперевершеного знавця танцювального фольклору народів тоді ще СРСР. Не залишав улюбленої справи і на заслуженому відпочинку і ще тривалий час керував самодіяльними колективами в різних установах Ростова-на Дону. В його архіві зберігаються вдячні відгуки вихованців, котрі саме завдяки Ангарову пішли в хореографію. Він виростив багатьох професійних танцюристів і постановників.

Крім того, на пенсії сповна віддався одному з найулюбленіших своїх захоплень - різьбі по кості і навіть неодноразово виставляв свої вироби на обласних виставках декоративно-прикладного мистецтва, де часто займав призові місця. Величезний ріг для вина з викарбуваним на ньому девізом “Ой, випиймо, куме, тут, на тім світі не дадуть”, підсклянники, підставки для олівців, ромашки в різьбленій вазі, боярин, а ще цілі композиції, як-от: “Ріг достатку”, “Поклик джунглів”, “Мудра сова”, “Птаха щастя”, “Перекуємо мечі на орала” - дбайливо зберігають у родині в Чебоксарах. Не менш талановитою була й дружина Валентина Семеновича. Вона шила капелюшки (Михайло Сусліков пригадує, що по них частенько навідувалися до Олени Миколаївни дружина і дочка Брежнєва в часи, коли той працював секретарем обкому в Запоріжжі), створювала чудові сценічні костюми, а зроблені нею українські вінки були наче сплетені з живих маків. А ще вона мала чудовий голос. “Коли ми співали українських пісень, сусіди казали, що слухали нас із завмиранням”, - каже Валентина Павлівна. Загалом український дух міцно вкоренився в родині Агарових. Онучка Аня, хоч і жила весь час у Росії, навіть у паспорті зазначила, що українка.

А ще про Ангарова згадують як про дуже гостинну людину. В них завжди був повний дім народу (в Ангарових тиждень під час гастролей у Ростові в 60-х гостював і Михайло Сусліков), тут любили влаштовувати “капусники”, розіграші з перевдяганнями і навіть “зйомки” фільмів. У родинному архіві зберігаються відзняті на синову механічну камеру кадри з “пограбуванням банку”, в яких у ролі бандитів виступали Сашкові друзі, а Валентин Семенович грав головного мафіозі, а також піратський фільм.

Валентин Ангаров пішов із життя на 73-му році, у лютому 1978-го, в день тріумфу свого сина Олександра - головного балетмейстера Чуваського державного ансамблю пісні і танцю. “Того вечора учасників і керівників колективу, що став лауреатом Всеросійського огляду ансамблів пісні і танцю та ансамблів народного танцю, вшановували на сцені концертного залу ім. П.І. Чайковського в Москві. Саша був із усіма, а нам за куліси принесли телеграму з Ростова, що помер Валентин Семенович, - прогадує невістка. - Як би він пишався сином!”. 5 років тому пішов із життя й Олександр Валентинович, на честь котрого його син і дочка (в яких перший фах - хореографія, а другий - режисура масових свят) заснували в Чебоксарах фестиваль виконавців народного танцю, який і є найкращою пропагандою та продовженням справи Валентина, Олени й Олександра Агарових. А тим часом у родині підростає їхній наступник - старший правнук закінчує І курс хореографічного училища.

Олена Макара, "Ужгород"
16 червня 2010р.

Теги: танець, балетмейстер, сцена, Михайло Кречка

НОВИНИ: Культура

13:38
На Закарпатті презентують нову дитячу книжку Олександра Гавроша про віслючка Хвостика
11:12
Художник із Хмельницького Володимир Карвасарний презентує свої роботи в Ужгороді
10:18
Закарпатський обласний муздрамтеатр закриє театральний сезон показом "Жменяків"
14:34
У Мукачеві можна оглянути роботи випускників художньої школи ім. Мункачі
11:26
"Шенгенський мерідіян" у Словаччині відбувся за участі митців із Закарпаття і Львова
15:50
Хорватське Матулі "пленерно" приймало гостей із Закарпаття
15:33
"Карпатські візії Синього виру" представив у Львові закарпатський живописець Василь Шиндра
16:40
Болгарія стала 21-ю країною в концертних подорожах Мукачівського хору хлопчиків та юнаків
14:25
/ 5
Берегівський Народний театр імені Я. Бандурович отримав перше місце у всеукраїнському фестивалі-конкурсі
08:31
/ 2
В Ужгороді презентували виставку "Скарби Берегова"
15:30
У скансені в Ужгороді можна буде оглянути "Скарби Берегова"
11:19
До 5 липня в Ужгороді можна оглянути акварельні роботи Оксани Кузьміної-Скальської
12:04
У скансені в Ужгороді відзначили 140-річчя вишківської хижі
14:26
Виставкова зала ужгородського скансену зацвіла "Рожевим цвітом"
11:40
Мукачівський драматичний театр "грантово" покаже виставу про князя Корятовича у Литві
10:02
/ 1
Художню виставку до Дня Конституції України відкрили в Ужгороді
06:45
Закарпатські лялькарі закрили театральний сезон участю у львівському фестивалі
15:32
Наприкінці червня поціновувачі мистецтва зможуть знову поринути "виставково" у сакуровий "Рожевий цвіт"
11:28
/ 1
Закарпатський американець Петро Часто презентує в Ужгороді свої спомини
21:35
У Тячеві вперше провели великий етнофестиваль
12:21
Перший Міжнародний фотосалон "Карпати" проходить в Ужгородському замку
22:47
Арійський світ Ярослава Ороса
10:52
Одну з найдавніших закарпатських церков відновлюють у Гукливому на Воловеччині
16:33
Традиції лозоплетіння переймала молодь у майстрині з Ізи на Хустщині
10:07
В Ужгороді актори з Франції декламуватимуть поезію та виконають французькі й українські пісні
» Всі новини