Костянтин Родик: "Коли згадую Закарпаття, настрій автоматично підвищується"

У четвер до Ужгорода навідається керівник всеукраїнського рейтингу "Книжка року"

Костянтин Родик: "Коли згадую Закарпаття, настрій автоматично підвищується"

Представляти Костянтина Родика нема потреби. Багаторічний редактор популярного журналу "Книжник-ревю" та ведучий програми "Бібліоман" на телеканалі "1+1" відомий усім, хто цікавиться українською книжкою. У четвер, 22 квітня, о 17-00 в Закарпатській обласній бібліотеці відбудеться зустріч із одним із найбільших книгознавців України
 
-- Пане Костянтине, у чому унікальність вашого проекту, адже тепер уже в Україні з’явилися й інші рейтинги?
 
-- Інших рейтингів немає. Унікальність "Книжки року" саме в тому, що це -- єдиний в Україні книжковий рейтинґ. Решта – це конкурси, де оцінюють лише те, що пропонують на розгляд журі зацікавлені особи.
 
А рейтинґ – це незалежний від бажання/небажання авторів чи видавництв порівняльний огляд всього, що з‘явилося на книжкових прилавках упродовж сезону. Конкурс – це вибір з обмеженої пропозиції. Наприклад, на конкурс Форуму видавців свої книжки пропонують лише учасники, але до Львова приїздять не всі відомі видавці, книжки яких помітні на ринку (скажімо, принципово не бере у Форумі участі київська "Либідь"). Відтак, будь-який конкурс є змаганням амбіцій у чистому вигляді.
 
Натомість рейтинґ свідомо дистанціюється від видавничих амбіцій і "сканує" ВЕСЬ асортимент книжкової пропозиції, доступний потенційному покупцеві. Завдання конкурсу – обрати книжку-королеву балу. Завдання рейтинґу – порівняти споживацькі якості всіх книжок на глибину всієї книжкової полиці. Результат конкурсу – це маяк для епізодичного читача. Результат рейтинґу – дорожня карта для читача постійного.

-- А чи існують книжкові рейтинґи в інших країнах? У чому їхня специфіка?

-- Західне суспільство вже двадцять років живе у цифровому форматі. Книжкові рейтинґи утворюються там, сказати б, автоматично.
 
Завдяки системі BookScan, яка фіксує книжковий рух у кожній точці продажу й оперативно її аналізує. В Європі у вівторок вранці вже відомо, скільки примірників кожної (!) назви продано у тій чи тій країні за минулий тиждень (у Сполучених Штатах така інформація з‘являється по середах).
 
Спробуйте уявити, що в Україні щовівторка відомо, скільки продано за вікенд книжок Андруховича, Матіос, Забужко чи Бриниха?! Зведена статистика продажів у нас відсутня повністю. А відсутність макропоказників уможливлює маніпулювання на мікрорівні. Через що довіряти топ-спискам жодної книготорговельної фірми не можна: тут правлять бал не цифри, а менеджерські піар-технології.
 
Отже, на Заході немає потреби проводити "Книжку року" – рейтинґи там вибудовують об‘єднані касові апарати. Але є тут і свої негаразди, про які яскраво пише Тоффлер: "касові" рейтинґи поступово "вимивають" з масового обігу серйозну літературу.
 
Аби захистити читача від цього диктату ринку й існують різноманітні літературні премії. Скажімо, Гонкурівська премія або Букер виконують  у Франції та Британії ту саму роль, що і "Книжка року" в Україні – захист прав споживачів книжок. Усі ці проекти об‘єднує, по-перше, ігнорування видавничих амбіцій, а по-друге, власний моніторинґ усього наявного на ринку асортименту.

-- Гаразд, зрозуміло, на що схожа "Книжка року". А на що тоді схожі інші українські книжкові премії? Адже Ви також є експертом найвідомішого літературного конкурсу "Коронація слова", входили до журі "Книги року Бі-Бі-Сі" та "Кращої української книги року" від журналу "Кореспондент", оцінювали книжки на ярмарках у Львові, Харкові, Одесі.

-- Якщо у Толстого всі сім‘ї нещасні по-різному, то конкурси книжкових ярмарків навпаки – нещасні однаково: фрагментарністю номінаційних списків та непрозорістю експертних оцінок.
 
Наприклад, харківський "Світ книги", фактично, призначає лавреатів – це така собі форма запрошення зірок приїхати на цю виставку. Проект "Кореспондента" за чотири роки існування повністю загерметизувався і, схоже, потрапив під PR-контроль видавництва "Фоліо".
 
Проект Бі-Бі-Сі орієнтується виключно на голосування своїх слухачів, а частка слухачів цього радіо – специфічна і далеко не провідна в Україні (хоч я особисто за цим і шкодую). До того ж, алгоритм їхнього конкурсу заснований на некоректному припущенні, що слухачі поінформовані про весь масив виданої літератури. Насправді ж, вони пропонують до розгляду журі лише те, що є "на слуху", а це максимум 30-40 назв. Для порівняння: експерти "Книжки року" цього сезону переочили близько 200 прозових творів.

Що ж до конкурсів рукописів – "Коронація слова" та видавництва "Смолоскип" – ставлюся до них з великим пієтетом. Обидва зробили аж так багато, що сьогодні можна говорити про "смолоскипівський" та "коронаційний" напрямки в сучасній українській літературі. Перший репрезентує, сказати б, пост-постмодерну прозу, лідером якої є Сергій Жадан, другий успішно творить "літературу середньої полиці" – жанрову прозу, одним із лідерів котрої є Андрій Кокотюха.

-- До речі, що думаєте з приводу мас-медійної ситуації, пов’язаної з книжкою, її пропагандою, аналізом?
 
-- Ситуація кепська, особливо у порівнянні з сусідами. Упродовж кількох останніх років у Росії, наприклад, почали виходити п‘ять нових журналів: "Что читать", "Прочтение", "Читаем вместе", "Книжная индустрия", "Пушкин". Це плюс до тих двох десятків книгознавчих періодичних видань, котрі, ясна річ, нікуди там не поділися (найпопулярніші – "Книжное обозрение", "Книжный бизнес", "Читающая Россия", "Книжный клуб", "Университетская книга", "Ex libris").
 
В Україні ж за той сам час зникли два останні книжкові часописи. За таких умов біжуча книжкова презентація у пресі серйозно захворіла на випадковість та дилетантизм. Тому навіть просте споглядання рейтинґових списків має оздоровчий ефект – супроти журналістської некомпетентності та PR-аґресії видавців.

-- Які тенденції висвітлив останній рейтинг "Книжка року‘2009"?

-- Завдяки тому, що рейтинґ відрізняється від конкурсів тим, що "бачить" усі книжки, видані упродовж року, за його результатами справді доволі легко робити аналітичні та прогностичні висновки. Назву оптимістичні. Видання української класики чим далі частіше з‘являються у преміум-форматі. Тим самим зачовгані школою тексти набувають глянсово-подарункового (у доброму розумінні) вигляду, потрапляють у зону тяжіння всепроникної моди і, хоч як дивно, залучають до хрестоматійних творів дорослого читача, що часто має відразу до слова "класика". Саме таким виданням є лавреат "Книжки року‘2009" – Шевченків "Кобзар" з ілюстраціями Василя Седляра (К.: Оранта; Дух і Літера).
 
У традиційно сильному на нашому книжковому ринку сеґменті історичної літератури тішить щорічне збільшення біографіки та мемуаристики. На Заході ці жанри поступаються популярністю лише детективам та любовним романам. Справа в тому, що з психологічної точки зору саме такі книжки мають у пересічного читача вищий індекс довіри, аніж традиційні історичні дослідження. До біографіки, як на мене, належать й історичні романи. Торік, наприклад, вийшло цікаве двотомове "дослідження" київського закарпатця Василя Фольварочного "Симон Петлюра" (Тернопіль: Джура).

Доброю ознакою є відродження жанру дорожніх нотаток – це свідчить про те, що суспільство нарешті звільняється від хворобливої політзалежності й починає спокійно роззиратися навкруги. Торік такого читання було доволі й на усі смаки. Микола Рябчук запропонував читачеві політологічний різновид дорожніх нотаток (Сад Меттерніха. — Л.: Класика); Володимир Вознюк – культурологічний (Відкриваю Нідерланди по-українськи. – Чернівці: Книги–ХХІ); Олег Сидор-Гібелінда – мистецтвознавчий (Українці на Венеційській бієнале. – К.: Наш час), Максим Кідрук – географічний (Мексиканські хроніки. – К.: Нора-Друк), а Валерій Бобрович – навіть мілітарний (Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима. – К.: Зелений пес). Класичні, тобто журналістські дорожні нотатки репрезентує книжка Олександра Гавроша "Точка перетину".

Найкраща ситуація нині на ринку дитячої літератури. Ще чотири роки тому соціологи зафіксували: понад половина покупців купують дитячі книжки українською мовою. Для порівняння: художньої літератури українською у нас купують лише 20–25%. Серед дитячих видавців уже існує справжня конкуренція – приміром, розкішно ілюстровані книжки про космос випустили торік сім різних видавців. Завдяки такій цивілізованій конкуренції поліграфічна й дизайнерська якість новинок постійно зростає. Не випадково дві дитячі книжки, випущені в Закарпатті, стали номінантами рейтинґу: Галина Малик, "Незвичайна книжка" (Ужгород: Карпати) та Володимир Фединишенець, "Із котом і без кота" (Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші).

-- "Незвичайна книжка" посіла третє місце, а книжкою року для дітей визнано інший твір Галини Малик – "Принцеса Мішель і король Грифаїни", випущений у Києві. Друге ж місце – за ще однією її ж книжкою: про мандри і подвиги лицаря Горчика (видана у Львові). Чим би Ви пояснили такий бенефіс Галини Малик?

-- Формат інтерв‘ю не дозволяє розлогих характеристик. Скажу так: весела вдача, завидний оптимізм, неусипне почуття гумору та по-дитячому щира зацікавленість самим плином життя, притаманні цій письменниці, наклалися на високий літературний професіоналізм – що ж дивного, коли внаслідок вийшли такі гарні твори. А топ-казкарем пані Малик зарекомендувала себе давно. Відтоді, як десять років тому вийшли друком її "Злочинці з паралельного світу" (неоднораз перевидані по тому), ця книжка, на мою думку, лишається зразком дитячої прози. Та й минулорічні її новинки, напевне, лишать помітний слід в новій українській дитячій літературі. Скажімо, "Незвичайна книжка" – чи не перший яскравий зразок іронічної (часом навіть бешкетної) поезії для дітей. Раніше наша дитяча поезія була переважно дидактичною.

-- Як узагалі виглядає Закарпаття у вашому рейтингу?

-- За три останні роки в рейтинґу фігурувала 61 книжка, випущена дев‘ятьма видавництвами краю. Найчастіше це були "Карпати", "Мистецька лінія", "Закарпаття", "Видавництво Олександри Гаркуші". Найвищий успіх випав цьому останньому: у "Книжці року‘2007" монографічний альбом "Адальберт Ерделі" посів друге місце серед мистецьких видань. Але ж книжковий рейтинґ – це не спорт, де всі пам‘ятають лише золотого медаліста. Так, переміг тоді альбом "Іоанн Георг Пінзель. Перетворення. Скульптура" (К.: Грані-Т) – з рейтинґовим індексом 72,14. У "Ерделі" було 61,33. А от книжка, котра фінішувала третьою, мала показник удвічі менший – 32,33. Загальну ж конкуренцію складали понад три десятки презентабельних книжок. Відтак, книгу "Адальберт Ерделі" цілком можна рекомендувати, як краще видання не лише того сезону, а й сучасного мистецького асортименту взагалі.

Повторюся: книжковий рейтинґ – не спорт. Що з того, що проза Людмили Загоруйко "Евреи в жизни одной женщины" (Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші) "поступилася" в результаті більш відомим іменам? Хіба від цього зникне вдячний читач цієї книжки? До того ж, видання спроектовано так дбайливо, що може правити за ілюстрацію до поняття "мистецтво книги". Або узяти іншу новинку цього ж видавництва: Жорж-Леон Годо, "Магнітне поле" – це унікальний на нинішньому літературно-книжковому ринку України жанр поезії в прозі. Як читачеві, мені дещо сумно що ця гарна книжка опинилася лише в середині підсумкового списку. Але ж чи від того вона мені менш дорога?

-- Закарпаття у Вашій особистій долі? З чим асоціюється? Що згадується?

-- Дуже давно, коли я успішно витримав карколомний конкурс на філологічний факультет, батьки вирішили мене "нагородити": подарували туристичну путівку, яка починалася з Ужгорода, уходила в гори й завершувалася у Мукачевому. Це була перша самостійна мандрівка у світ уже не школяра, але ще й не студента, який одразу потрапив усередину казки.
 
Коли ті спогади приходять, настрій і тепер автоматично підвищується. Далі вже кожну нову нагоду побувати на Закарпатті сприймав, як дарунок долі.

Відтоді, як одинадцять років тому започатковано рейтинґ "Книжка року", я не лише більш менш регулярно навідую край, а й Закарпаття приходить до мене – своїми книжками. До речі, тепер уже такі книжкові нагадування надходять не тільки із самого Закарпаття. Ось, до прикладу, харківсько-севастопольське видавництво "Бібліекс" торік випустило два цікаві путівники, написані Іриною Пустинніковою: "Закарпаття туристичне. Путівник по регіону" та "Закарпатська область. Стислий путівник". Це знов про те, що здорова конкуренція – на користь усім нам, читачам.

Розмовляв Олександр Гаврош
20 квітня 2010р.

Теги: Родик, книжка, видавництво

НОВИНИ: Культура

10:18
/ 2
Провідного актора Закарпатського муздрамтеатру удостоєно звання "Заслужений артист України"
22:05
Фестиваль "Срібний Татош" цьогоріч скасували
15:38
Завершується прийом творів на Конкурс малої прози імені Івана Чендея
12:11
/ 1
Дерев'яні церкви Закарпаття – національна спадщина
16:04
Вийшов друком четвертий випуск наукового щорічника "Етніка Карпат"
02:23
/ 4
Не тільки Україна повинна вшанувати Уласа Самчука
11:33
Закарпатки, що проживають нині в Будапешті, влаштували поетичний флешмоб до дня народження Ліни Костенко
09:25
Письменниця Тетяна П’янкова презентувала в Ужгороді роман "Чужі гріхи"
11:11
Через карантин Мукачівський драмтеатр транслюватиме свої вистави онлайн
15:04
/ 2
В Ужгороді представлять нові видання про Карпатську Україну
11:36
У Зняцеві на Мукачівщині представлять книжку до сторіччя Юрія Гойди
02:51
Зірки балету Катерина Кухар та Олександр Стоянов везуть в Ужгород "Кармен-сюїту" і "Шехерезаду"
14:05
"Максимум хітів" презентували в Ужгороді
09:36
Виставу "Думи мої, думи" до Шевченківських днів показали в Ужгороді
09:23
Концерт до Міжнародного жіночого дня відбувся в Ужгороді
01:03
Ще п'ятеро закарпатських письменників стали членами НСПУ
02:56
У Виноградові відкрилася виставка художниці Гелени Матій
13:02
Дмитро Кешеля презентував школярам в Ужгороді свою нову книгу "Весільна феєрія"
10:44
/ 1
Закарпатську шевченкіану на сцені Закарпатського муздрамтеатру продовжить вистава "Думи мої, думи..."
09:16
В Ужгороді відкрили фотовиставку "Вона"
09:20
До ювілею Ужгородської дитячої музичної школи ім. Чайковського викладачі влаштували "весняний" концерт
18:06
206-у річницю від дня народження Тараса Шевченка відзначили сьогодні в Ужгороді концертом "У нашім раї на землі”
11:42
У скансені в Ужгороді відкрилася "весняна" виставка "Заквітчані"
11:17
/ 1
В Ужгород із концертом завітає Народна артистка України Людмила Марцевич
03:59
/ 1
В Ужгороді звучала "Весна на вулиці Волошина"
» Всі новини