Олександр Гаврош: "Ми мусимо вибудувати - не знаю як - лінію толерантного співіснування..."

Письменник і журналіст із Закарпаття Олександр Гаврош днями презентував у Києві свою останню книжку есеїв "Точка перетину", видану "Гранями-Т", котру спершу представив в Івано-Франківську та Ужгороді.

Олександр Гаврош: "Ми мусимо вибудувати - не знаю як - лінію толерантного співіснування..."

Ми розмовляли з Олександром напередодні поїздки до столиці. Однак спершу — уривок із "Точки перетину". У розділі "Євробрама" автор пише: "із мого балкона видно Словаччину,.. поруч із моїм будинком Генеральне консульство Словацької республіки... Щодня я проходжу повз цих чоловіків і жінок з анкетами в руках. Вони стоять, тісно приліпившись одне до одного, зі стривоженими і невпевненими лицями,.. всі вони проходять через словацьке чистилище в напрямку Європи. У свій час Австро-Угорська імперія визначила точку, яка є центром Європи. І встановила знак, який височіє дотепер при в’їзді в село Ділове Рахівського районуѕ Парадокс полягає в тому, що за якусь сотню років територія Європи скоротилася настільки, що за її межею опинився навіть центр Європи. Себто ми. І кордони з’явилися тут лише десятки років тому. А до того протягом тисячоліття тут жилося, торгувалося й кохалося без жодних перепон. Бо це була... Європа, яка тепер тікає сама від себе. Бо бідні родичі завжди обтяжують. Але якщо під твоїми воротами ходять невдоволені, рано чи пізно чекай пожежі".

— Олександре, у вашій новій книжці йдеться про толерантність. Це добра європейська практика, однак мені здається, що ми інколи буваємо занадто толерантні. Толеруємо нетрадиційні релігії, чужі мови тощо...

— Те, що ви кажете, цікаво. Однак я пишу про іншу толерантність. Однією з особливостей Закарпаття є національне та релігійне різноманіття. Кожна із спільнот, котрій присвячено окремий розділ моєї книжки, має свою історичну долю на клаптику землі під Карпатами в 12 тисяч квадратних кілометрів. Незаперечним є унікальний досвід мирного співіснування: за тисячу років тут не зафіксовано масштабних національних протистоянь. Цього досвіду громадянської толерантності дуже бракує нині в багатьох регіонах України. Попри складну історію Закарпаття і строкату структуру — 29% на Закарпатті — не українці — там мирно живе близько 10 етнічних груп: румуни, словаки, угорці, цигани, волохи, поляки, євреї, чехи, німці — конгломерат, який жив там тривалий час, але вони не асимілювалися. Книжка розповідає про сучасне життя цих груп і водночас про їхню історію. Доля їхня теж різна. У книжці зроблено і прогнози. Один із розділів має назву "Останні німці Закарпаття". Є кілька сімей, які ще говорять по-німецьки, інші повиїжджали до Німеччини. В той же час угорці і румуни почуваються добре. Коли я кажу про толерантність, то маю на увазі толерантність не тільки з нашого боку до них, а й з їхнього. Йдеться про те, що всі групи існують відособлено одна від одної, замкнуто, от в чому проблема. Діалогу не відбувається. Ми маємо, наприклад 100 тисяч угорців, 150 тисяч болгарів в Одеській області. Це добрий майданчик для того, щоб ці люди стали медіаторами для європейського діалогу, але цього не відбувається. Ті ж самі словаки, чи ті ж самі німці, чи румуни... От біда в тому, що навіть самі українці Закарпаття не знають нічого про угорців, а угорці, живучи в Україні, мало цікавляться країною, в якій живуть, не цікавляться її історією, протестують сьогодні проти того, щоб вивчати українську мову. Думаю, причина такої ситуації в тім, що Україна не мала державності і ці групи завжди були в однаковому статусі з українцями — статусі меншин. Цікавості меншин одна до одної не існує, є тільки цікавість меншини до панівного народу. І тільки тепер українці починають такими усвідомлювати себе й виникає потреба віднайти якийсь консенсус із цими етнічними групами. Так, українці дуже толерантний народ, на рівні побутовому, а мусить бути інтелектуальна толерантність. Маємо вибудувати якусь територію співіснування, маємо їх добре знати і добре розуміти. і ця книжка дає можливість зрозуміти їх, пізнавши передусім. Закарпаття не унікальне, у нас весь південь такий. Уся ця частина, яка голосувала за Януковича, має потужні етнічні групи неукраїнські, і ми мусимо вибудувати — не знаю як — лінію толерантного співіснування. і Закарпаття частково дає такий досвід.

— Ви журналіст, письменник. А що стало поштовхом до написання книжки, яка так гостро ставить деякі питання?

— Я все життя займався журналістикою і лише протягом п’яти останніх років знайшов час на літературу. Коли зрозумів, що практично нема літератури на тему етнічного різноманіття Закарпаття, то взявся збирати матеріал. Я ж кажу: є село угорське, є село українське — між ними не відбувається контакту. Дуже рідко трапляються шлюби, тобто вибудувана невидима історична стіна, хоч ці люди живуть разом, в одному районі. Найзапекліші футбольні матчі відбуваються між українським селом і угорським, причому це дуже принципові поєдинки, до поламаних ніг і навіть більше. Тому ідея моєї книжки — не тільки написати про це, а й побувати там, бо цього робити не заведено. Я об’їхав кожне село, де живуть ці етнічні групи. Був у циганському, угорському, румунському селах, у циганському таборі. І намагався, спілкуючись, дивитися на все їхніми очима. Книжка наполовину складається з фотографій.

— Які були ваші враження, коли ви прийшли, скажімо, до циганського табору?

— Я не хотів діяти за якоюсь схемою. Офіційна їхня назва в ООН — роми, і вони дуже цим пишаються, відстоюють. Коли ви прочитаєте той розділ, то зрозумієте, що це такі роми, які живуть заможніше, ніж українці. Вони належать до християнської протестантської течії, не вживають алкоголь. У них триповерхові будинки. Там багато екзотики для журналіста, але якщо ми хочемо, щоб наша земля була спокійна і щоб усім нам було добре і комфортно, мусимо шукати шляхи до взаєморозуміння. Ясна річ, не поступаючись у принципових питаннях. Гадаю, всі ці меншини повинні знати державну мову, мову народу, серед якого живуть.

— А які реалії сьогодні, вони знають українську?

— Усе по-різному. Ті, котрі живуть у змішаних осередках, наприклад, в Ужгороді, Мукачеві, Берегові, добре знають. В Ужгороді ви не відрізните українця від угорця за мовою. Але 75% угорців проживають у своїх селах, де майже немає інших національностей, і за загальною статистикою 60% угорців Закарпаття не володіють більше жодною мовою.

— Олександре, зважившись здійснити такий тур, ви мали провідника?

— Так, я їхав до знайомого журналіста, якого теж цікавлять ці проблеми, він самотужки вивчив українську і нині друкується не тільки в Будапешті, а й у Києві. У книжці є його фото, це журналіст Йожеф Борат. Скажу, що в столиці суть цієї ситуації, про яку власне моя книжка, мало розуміють, однак те, що її видрукувало видавництво "Грані-Т", це добре. Нині література стала моїм другим "я".

— Читала, що ви були засновником журналістського клубу "НеТаємна вечеря". Розкажіть про нього.

— Це клуб, який був створений в часи пізнього кучмізму, коли дуже гостро постало питання журналістської солідарності. Пам’ятаєте, "темники"? Коли журналісти перетворилися у засіб масової маніпуляції і стало відчутно, що на Закарпатті незалежних газет не існує. Тобто за кожною з газет стоїть якийсь грошовий мішок, котрий має свої інтереси. Тоді дуже важливо було зібрати, сконсолідувати людей і сказати, що то політика, а це журналістика. Ми створили неформальний клуб, на який збиралися раз на місяць, обговорювали важливі речі, зустрічалися з цікавими людьми і виробляли спільну позицію. Але, що цікаво, коли відбулася Помаранчева революція, клуб перестав бути потрібний. От нині він практично і не існує. В Ужгороді, який має 120 тисяч населення, та й загалом як на нашу маленьку область, преса дуже розвинена. Маємо п’ять чи сім тижневиків, три телебачення, радіостанції, дві угорські газети. З одного боку, це добре, з другого — така ситуація призводить до того, що газети малотиражні. Помітні тенденції до зниження накладів, я думаю, що телевізор та Інтернет сприяють цьому.

— Поговоримо про ваше друге "я" — літературу. З чого все почалося?

— З книжки поезій, коли я відчув, що є речі, про які не можу сказати в журналістиці. Окрім того, я ще займався різними речами. Завідував літературно-драматичним відділом нашого обласного муздрамтеатру. Весь час чув нарікання від дирекції, від режисерів, що нема нині гідного драматичного матеріалу, тому написав кілька п’єс, які стали переможницями в "Коронації слова". Наприкінці березня в Київському студентському театрі буде прем’єра п’єси "Ромео і Жасмин", а в квітні її презентуватимуть у Дніпропетровську. іншу п’єсу — "Цирк івана Сили" ставить Закарпатський театр ляльок, це з моїх дитячих книг. Я веду у видавництві "Грані-Т" новий проект "Українська дитяча проза".

У конкурсі на найкращі твори для дітей "Золотий лелека" нещодавно став номінантом "За вишукану інтерпретацію старовинних легенд Закарпаття" з рукописом збірки "Сказання Срібної Русі".

— Чи можна вижити на літературну працю?

— Вижити? Можна, але не житиѕ Якщо ж серйозно, то вижити можна, якщо будь-якою працею займатися серйозно, професійно, з розумом і цілеспрямовано, то через 10 років зможеш вижити.

Ваша область дуже літературна, я б сказав найлітературніша з усіх.

— Бо хтось дуже вчасно сказав, що у нас є феномен?

— За цим щось є. Дивіться, скільки у вас яскравих імен, і ви весь час даєте нові, я можу назвати багато ваших письменників, які сьогодні відомі в Україні. Порахуймо: два Андруховичі, Прохасько, Процюк, Баран, Єшкілєв, Іздрик, Малярчук... Якщо ми візьмемо 50 найвідоміших письменників України, десять з них будуть з Івано-Франківська. А це маленька область, це не Дніпропетровськ. Тому тут справді якась приємна аура і сюди дуже приємно приїжджати. інше питання, чому дві сусідні області так мало контактують. Наприклад, Степан Процюк сказав мені, що востаннє був на Закарпатті 17 років тому, нещодавно з великим успіхом пройшла презентація його книжки у нас, я тут також лише вдруге, Євген Баран не був більше 20 років. Це добре, що ми починаємо якось контактувати, бо насправді ми дуже подібні одні до одних.

Олександр Гаврош народився 26 березня 1971 року в Ужгороді. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Працює в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ. Член Асоціації українських письменників. Засновник і співголова журналістського клубу "НеТаємна вечеря".

Окремі твори перекладено на білоруську, словацьку, польську мови. Олександр Гаврош переможець "Коронації слова" 2007 року за п’єсу "Ромео і Жасмин", дипломант "Коронації слова" 2008 року за п’єсу "В Парижі красне літо...". Лауреат 10-го всеукраїнського рейтингу "Книжка року 2008" в номінації "дитяче свято — твори для середніх і старших школярів".

Автор публіцистичних книжок "Моя р-р-революція" ("Карпатська вежа", 2005), "Закарпатське століття: ХХ інтерв’ю", ("Мистецька лінія", 2006); дитячих повістей "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу" ("Видавництво Старого Лева", 2007), "Пригоди тричі славного розбійника Пинті" ("Видавництво Старого Лева", 2008).

Має публікації в часописах "Сучасність", "Київська Русь", "Ї", антології "Біла книга кохання", альманах "Джинсове покоління", "Корзо".

Леся Тугай,"Галичина", Коломия ВЕБ Портал
01 квітня 2010р.

Теги: Гаврош, книжка, меншини, національний

Коментарі

Istvan 2010-04-01 / 21:27:00
"угорці, живучи в Україні (...) протестують сьогодні проти того, щоб вивчати українську мову"

Это неправда.

Сама Украина не хочет научить венгров говорить на госязыке - где учебники, где словари, где разговорники, где работоспособный метод обучения украинского языка для нацменьшин???

Другое: венгров на Украине около 180 тысяч...

Istvan 2010-04-01 / 21:27:00
"угорці, живучи в Україні (...) протестують сьогодні проти того, щоб вивчати українську мову"

Это неправда.

Сама Украина не хочет научить венгров говорить на госязыке - где учебники, где словари, где разговорники, где работоспособный метод обучения украинского языка для нацменьшин???

Другое: венгров на Украине около 180 тысяч...

анонімус 2010-04-01 / 20:37:00
Думаю,що презентація книги Гавроша не сколихнула мистецький Івано-Франківськ,якщо там і були присутніми письменники Баран та Процюк.Івано-Франківськ має наразі одного Андруховича,бо дочка мешкає на Київщині.Окремим питанням стоїть не так презентаційно-видавничий рівень автора,як естетичний кодекс,який чесно кажучи дорівнює середньостатистичному "фалічному знаку",не все золото,що блищить.Спілкування між Бойківщиною,Гуцульщиною,Покуттям та Опіллям і землею за Яблуницьким перевалом історично обумовлене й ніяким фалосом Гаврош його не підніме,якби навіть став з ним біля польської обсерваторії "Білий Слін" на Чорногорі

НОВИНИ: Культура

11:55
В Ужгороді сьогодні та завтра проходитиме фестиваль словацького фольклору "Slavnosti Slovakov na Ukrajine"
14:13
В Ужгороді до Дня Прапора та Дня Незалежності України відкрили одразу дві художні виставки
00:41
/ 1
В Ужгороді відкрилася виставка з картинами у стилі "ню"
23:31
В Ужгороді відкрилася виставка закарпатських майстринь "Натхненні лялькою"
09:14
У скансені в Ужгороді можна "напитися" "Із джерел народних"
18:37
У музеї української культури у Свиднику на Дні народних традицій проведуть міжнародне змагання з приготування вареників
16:34
"Гаптоване диво" чекатиме на відвідувачів обласного художнього музею в Ужгороді
10:03
/ 1
Книжкову виставку "У незалежності Вкраїни – її творчість і життя" відкрили в Ужгороді
14:33
У вересні в Ужгороді кілька днів поспіль триватимуть "Монологи над Ужем" із міжнародним представництвом
12:14
З нагоди Дня Незалежності в Ужгороді майстри представлять свої роботи на виставці "Із джерел народних"
10:10
Естрадно-духовий оркестр обласної філармонії привітає слухачів в Ужгороді із Днем Незалежності концертом
01:20
/ 2
У вересні в Ужгороді відбудеться фестиваль старовинної музики "Фортеця Унґ"
16:55
На Рахівщині бажаючих навчатимуть на майстер-класі особливостям гуцульського вовноткацтва
13:44
Назустріч Дню Незалежності України в Ужгороді представлять низку тематичних виставок
11:40
В Ужгороді "поетично" зберуться "Лицарі Карпат"
10:34
"Кольори Карпат" із Закарпаття перемогли у кількох номінаціях на фестивалі-конкурсі в Польщі
23:43
В Ужгороді відкриється виставка живопису Сергія Глущука "Нова зустріч"
10:14
/ 1
Вухо, горло, ніс, ноги, тушка, хвіст
13:04
/ 1
Закарпатець Андрій Любка презентує свою десяту книжку на 10-му "Меридіані"
16:57
У вересні в Ужгороді покажуть стрічки Міжнародного кінофестивалю "Світло"
09:27
Словацький фотохудожник пропонує в Ужгороді пройти "Дорогою життя"
02:05
/ 1
Ювілейну виставку творів Івана Бондаренка відкрили в Ужгороді
13:02
Коли хобі стає сенсом життя
09:44
Іван Бондаренко представить в Ужгороді свій художній доробок
21:25
/ 1
100-річний ювілей відзначив відомий закарпатський поет і прозаїк Петро Продан
» Всі новини