Андрій Любка: "Справжній поет тотально нещасний"

"Мені казали, що в мене немає голосу, /Темне минуле і труднощі з алкоголем, /і, як інколи пишуть газетні полоси, /змішую пиво з горілкою, риму - з болем. /Мені казали, що в моїх віршах брудно і холодно, /Біблійний туман і печаль вокзальна. /На це кажу: у моїх віршах вітри, як жіночі стогони: /Помірно-континентальні." - пише в одній із поезій суперечливий і епатажний поет, артистичний і привабливий Андрій Любка.

Андрій Любка: "Справжній поет тотально нещасний"

 Частково схожим на нього постає в нашій уяві його ліричний персонаж. Як вдало зауважує поет і літературознавець Юрко Завадський, намагаючись убити себе кожним новим віршем, персонаж Андрія Любки продовжує жити.

Нещодавно Андрій Любка здобув стипендію міністра культури Польщі в межах програми Gaude Polonia і до 31 липня писатиме у Варшаві книжку про повоєнний Ужгород. Саме з цього розпочалася наша розмова.

Література  – це війна із собою

– На якому етапі  написання твоя прозова  книга з історії  Ужгорода? Як ведеться в Польщі? За Україною сумуєш?

– Саме сьогодні писав розділ про визволення Ужгорода, а це означає, що підповзаю до середини. Насправді дуже повільно пишу, аж занадто. І вже розумію, що книжка буде не стільки про історію Ужгорода, Варшави, не про війну, хоч усе це там буде, а більше про історію людей, які вмирають. Зрештою, всі помираємо. Доволі сумний виходить твір, й історія, яку розповідаю, є лише тлом. Люди, які помирають у містах і заради міст, або, що найгірше, помирають просто так. Наразі сюжет, який маю в голові, не передбачає жодного оптимістичного завершення, але як уже є. А в Польщі добре, бо маю спокій і безліч часу на роздуми і писання. Такий тайм-аут у вигляді стипендії – дуже позитивний. А чому ж за Україною ностальгувати, її любити треба!

– “Мистецтво – найлютіший бунт людини проти долі”, – так дещо радикально та різко свого часу висловився А. Мальро. А чим для тебе є, зокрема, література?

– Скажімо, доволі амбітна війна з вічністю і  забуттям. Але література – це і  війна із собою. Люблю, коли мистецький твір провокує мене, спонукає до роздумів. Один із моїх улюблених режисерів Ларс фон Трієр сказав нещодавно: “Погано, коли все дуже красиво”. І мені подобається його думка, треба поменше брехні й театрального пафосу. Література – так само квітка, як і смітник. Література – жінка, повія, черниця, сенс сенсів, храм, сигаретна пачка. Відповідати на це запитання можна безкінечно, але це не наближає нас до суті літератури, яка в кожного своя. Думаю, це – гра (азартна доволі, мушу визнати). Гра з добром і злом, зі святим і грішним. Залишилося з’ясувати, хто в цій грі роздає карти. 

Відомість лише примушує копати глибше, аби з часом  не розчарувати читача

– Квентін Крісп  свого часу сказав: “Є три причини, через  які стають письменниками. Перша – вам  потрібні гроші; друга – ви хочете сказати світу щось важливе; третя – ви не знаєте, чим зайнятися довгими зимовими вечорами”. Цікаво, які три причини можеш назвати, через які став поетом ти?

– Напевно, це доволі банально, але мені хотілося здобути  прихильність однієї дівчини в класі, тож накалякав якусь нісенітницю про те, що “журавлі летять у далечінь, а на землі від них лиш тінь”. Тоді думав, що це “тягне” на філософію. Це смішно й соромно, але що поробиш. Мені завжди подобалися дві професії: військового й письменника, з військом у мене не склалося, то й не біда. Зрештою, письменник – найнебезпечніша професія, це мінне поле, лінія вогню, де ти відповідаєш за кожен крок і кожне слово. Третя причина – після дівчини і небезпеки – таємничість. Коли шукаєш сюжет – не знаєш, що буде в наступному рядку, а це інтригує. Починаєш писати вірш і часто не знаєш, чим він завершиться.

– “Писати не люблю, люблю жити”, –  сказав ти в одному з інтерв’ю. Чи не заважає жити популярність, в якої, як у медалі, два боки, зокрема  вразливість?

– Популярність – у кіно й шоу-бізнесі, а не в літературі. Відомі радше кіноактори і співаки, а письменницька відомість  – на сміх курям. І не думаю, що вона аж так заважає, може, більше розважає. Письменництво – це робота, ти маєш постійно копати себе, як екскаватор. І відомість лише примушує копати глибше, аби з часом не розчарувати читача. 

Бути  поетом в наш час  – різновид терористичної  діяльності

– Яка твоя “ціна  творчості”? Тобто  чим довелося пожертвувати, ставши поетом?

– Якщо я скажу, що всім, то хіба хтось повірить? Не пішов до аспірантури, бо академічний стиль штампує мислення, позбавляє його свіжості. Не роблю кар’єри, бо це вимагає щоденної праці, яка несумісна з виступами, фестивалями, поїздками. Гребую спокоєм, бо спокій – смерть для поета. В очах громадськості “поет” – це щось не надто нормальне, це якесь відхилення. Бути поетом у наш час я розглядаю як різновид терористичної діяльності. І це прекрасно, бо справжній поет завжди має почуватися на вістрі, на лезі часу й дійсності.

– До “ціни творчості” можна, мабуть, зарахувати й дні, проведені в білоруській тюрмі… Чи є в тебе інші “екзотичні” місця, де хотів би побувати?

– Напевно, бо тюрма  дала мені досвід, а це дуже важливо. Ціною творчості є поетичний  спосіб життя – не боятися, а шукати небезпек і випробувань. Це був один із найкращих періодів мого життя, ніколи не жалкував із цього приводу. Сидів за політичною статтею, за протидію режиму Лукашенка, і якийсь час опісля жартував, що я, як Чорновіл і Стус, теж політв’язень і дисидент. Узагалі, якби брався описати образно письменницьку працю, то це була б робота пожежника – постійно гасити пожежі в собі, відчувати, як світ обпікає тебе зсередини і ззовні. І знаходити слова, котрими можна все це описати. А екзотичні місця... Екзотику треба шукати в собі.

– Окрім усього іншого, ти ще й політикою  займаєшся... А як же відомий вислів Бродського: “Між поезією та політикою є лише дві спільні речі: літери “п” та “о”?

– Ну, політикою  вже давно не займаюся, це просто був такий романтичний період, коли хотілося боротися й творити  революції, рання юність, коли віриш, що борешся за якісь вищі цінності. Тепер я так патетично не мислю..

Слід  більше писати, ніж  говорити про написане

– “Хай краще мене засвистять за хороші вірші, ніж нагородять за погані”, – такого принципу додержувався Віктор Гюго. За яким принципом пишеш  ти? Чи зважаєш на читача, його запити тощо?

– Хороша фраза. Пишу за принципом цікавості передовсім мені, особливо останнім часом. Те, що мені нині подобається в поезії, –  це доволі вузька й небезпечна стежка. Це переважно неримовані вірші, чіткий сюжет і короткі фрази –  вітаються. Маю точно бачити картину, образ, який описую, це своєрідна кінокадровість. Вірш виходить, ніби кліпом, – зі своїми героями, інтригою, конфліктом, димом і вітром. Тому найкращий комплімент, який можу нині почути: “А хіба це можна вважати віршем?” Це те, що мене цікавить у поезії й мистецтві в цей час, – зміна нарації й форми, пошук поетичності в непоетичності, тоді виходить таке напруження, такий струм, який може дуже сильно й емоційно вдарити. А коли тебе б’є, валить із ніг якийсь образ чи рядок, якщо дивуєшся, як це можна вважати віршем, – це і є поезія.

–  “Принципово не стежу  за долею того, що пишу. Для мене це ознака марнославства  та прихованих незадоволених  потреб: ну, як там, мене, прекрасного, більше люблять чи вже  менше? Твір справді  є моїм лише доти, доки в рукописі не поставлено останню крапку”. – висловився в одному з інтерв’ю Олег Покальчук, брат покійного Юрка Покальчука. А ти стежиш за відгуками читачів? Коли твір перестає бути твоїм?

– Буде брехнею, якщо скажу, що не стежу, хоча звертаю  на це мало уваги. Мене, напевно, в цьому плані можна назвати “товстошкірим”. Не те, щоб не дослухався до розумної критики, але просто доволі чітко знаю, що хочу сказати і чому для мене це важливо. Хтось може це не сприйняти – це теж нормально. Щоб зловити рибу, треба кілька разів міняти наживку і закидати у воду. Так і з віршами: справді “великі” вірші пишуться нечасто, є “промахи”, але це теж нормально, не думаю, що цього варто боятися. Тільки-но текст опубліковано – він уже не мій, напруження, яке в ньому є, розсіюється між сотнями читачів, вірш починає собі жити, як автономна республіка.

– Поль Валері свого  часу про письменників сказав: “Оптимісти пишуть погано”. Цікаво, тема смерті у твоїй  поезії – це свідомий вибір, мовляв: гарна  тема, яка “зачіпає”? Чи щось особисте?

– Смерть – моя  основна тема, хоч це не означає, що пишу лише про це, в мене безліч веселих віршів, але все ж саме тема смерті “тримає” мене найбільше. Можливо, тому, що саме смерть дозволяє передати якісь надпочуття, задуматися про справді важливе та, хоча це пафосно звучить, метафізичне. Я народився з вадою серця і хронічною астмою, лікарі казали, що не проживу й місяця, але тепер усе нормально. Таке враження, що ми зі смертю посміхаємося одне одному. А оптимісти справді пишуть погано, особливо – щось оптимістичне й життєрадісне, про пташок і зачудування красою світу. Це поза сумнівом. Такого читати не можу.

– Дещо каверзне запитання: Вольтер свого  часу так висловився про успіх: “Щоб бути задоволеним своїми творами, не будь надто  задоволений собою”. А ти задоволений собою?

– Я, звісно, незадоволений  собою, це й рухає мене вперед. Мені хочеться постійно бути на крок попереду в усьому, справді поспішаю жити. Незадоволеність допомагає зціпити  зуби й побільше працювати. Я почуваюся  останнім поетом. Думаю, так має мислити про себе кожен поет, віддатися на всі сто, розуміти відповідальність за слово. Класичний образ поета – ніч, відчинене в грозу вікно, вітер куйовдить волосся – так, це моє. Справжній поет тотально нещасний, так є, про це навіть говорити не треба, а нещасна людина не може бути задоволена собою.

– Які “прості” задоволення  тобі небайдужі?

– Риболовля  – з трьох років цим займаюся. Добрий алкоголь. Готування їжі. Читання. Футбол. Інтернет. Зваблювання жінок, куди ж без цього.

– Пихатим і гордим назвати тебе може тільки той, хто нічого не тямить ані в поезії, ані в уставі життя поета. Порадь, які “ліки” вживати, щоб виробити імунітет на “зіркову” пихатість і зарозумілість?

– Частіше дивитися в дзеркало й на годинник. Бачити, як поступово старієш і як швидко біжить час. І поменше спілкуватися з письменниками, всією цією арт-тусівкою, більше писати, ніж говорити про написане. Ставитися до письменницької праці, як до будь-якої іншої роботи, наприклад, працівника заводу з виготовлення презервативів чи діяльності мера. Всюди є свої плюси, є свої мінуси.

Оксана Жила, "Львівська газета"
30 березня 2010р.

Теги: Любка, поет, поезія. вірші

Коментарі

Урзус 2010-04-04 / 18:45:00
Пане Мідянко, я мушу посипати голову попелом! Як я смів вас забути?

Та за одне "Сервус, пане Ворхол" вас варто занести до живих клясиків!


Щиро перепрошую...

Мідянка 2010-04-04 / 12:09:00
Коли я починав щось триндіти з сусідом на парі з української літератури,то професорка Голомб зауважувала публічно:"Мідянка,ведіть себе пристойно".Ту пристойність я запамятав на все життя.Того ж би пристойного хотів од Андрія Любки.Він ще не увійшов у транс ні літературної боротьби,ні літературного пасьянсу,рівно ж як і улюбленець однієї дописувачки чи коментаторки Сашко Гаврош.Навіть скандальні слова Михайля Семенка,цього українського панфута:"Поступіться,Тарасе Григоровичу,а то на сплутають..." на карпаторуському літературному Парнасі неактуальні.Просто як писав Маяковський:"Мноґо поетов хороших і разних".І Любка,і Гаврош тут не винятки.

Урзус 2010-03-31 / 21:10:00
Так чи інакше, як на мене, Любка - єдиний справді вартий уваги поет, якого породило Закарпаття (ну, ще Сашко Гаврош, але, за всієї поваги до нього - Любка його переріс).

Решта - або архаїчна "марічка-чічка", або унилий пост(ний)модернізьм...




KK 2010-03-31 / 10:21:00
Приставляти художну працю як 'сигаретну пачку' має підставу ще в початку 20-го століття. Великий французький художник Марцель ДюШамп завершив свою карєру із творами зроблені із всяких 'частин' яких він знаходив на вулиці (часами сміття). В середині 20-го століття американський маляр Джексон Полак просто кидав фарбу на полатно коли малював. Трошки пізніше, Анді Воргол малював прості речі наприклад баньки комерційної зупи (недавно продалося за $100,000,000).




Я думаю що молодий Андрій справді показує початок дозрілість у мисленні коли він так говорить про суть літератури: 'Думаю, це - гра (азартна доволі, мушу визнати). Гра з добром і злом, зі святим і грішним. Залишилося з'ясувати, хто в цій грі роздає карти.'



Але все рівно мені Андрія жалко, коли він так мислить: 'А оптимісти справді пишуть погано, особливо - щось оптимістичне й життєрадісне, про пташок і зачудування красою світу. Це поза сумнівом. Такого читати не можу.'



Але Андрій сам себе супаречить коли дальше пише що часами дістає задоволення у прості житттєві дії: 'Риболовля - з трьох років цим займаюся. Добрий алкоголь. Готування їжі. Читання. Футбол. Інтернет. Зваблювання жінок, куди ж без цього.' Значить що ще й можна знайти і спокій і красу в житті!










ярослав орос 2010-03-31 / 08:48:00
андрійку, ніяк не второпаю... література - "сигаретна пачка", або ж таки "мінне поле"...

KK 2010-03-30 / 20:34:00
'Екзотику треба шукати в собі.' Мушу признати що цей погляд відразу звучить якось 'філосовськи' але не знаю чи для письменика воно справді в практиці можливе. Думаю що добрий художник/письменик повинен як най більше познайоматись з другими способами життя і приняття його, щоби краще знати і описувати своє. Екзотика мені уявляє те ще не приходить нам натурально з глибени душі природнйо, а те що треба шукати десь по за нашого що денного життя і мислення. Може я милюсь в цім?...

НОВИНИ: Культура

13:38
На Закарпатті презентують нову дитячу книжку Олександра Гавроша про віслючка Хвостика
11:12
Художник із Хмельницького Володимир Карвасарний презентує свої роботи в Ужгороді
10:18
Закарпатський обласний муздрамтеатр закриє театральний сезон показом "Жменяків"
14:34
У Мукачеві можна оглянути роботи випускників художньої школи ім. Мункачі
11:26
"Шенгенський мерідіян" у Словаччині відбувся за участі митців із Закарпаття і Львова
15:50
Хорватське Матулі "пленерно" приймало гостей із Закарпаття
15:33
"Карпатські візії Синього виру" представив у Львові закарпатський живописець Василь Шиндра
16:40
Болгарія стала 21-ю країною в концертних подорожах Мукачівського хору хлопчиків та юнаків
14:25
/ 5
Берегівський Народний театр імені Я. Бандурович отримав перше місце у всеукраїнському фестивалі-конкурсі
08:31
/ 2
В Ужгороді презентували виставку "Скарби Берегова"
15:30
У скансені в Ужгороді можна буде оглянути "Скарби Берегова"
11:19
До 5 липня в Ужгороді можна оглянути акварельні роботи Оксани Кузьміної-Скальської
12:04
У скансені в Ужгороді відзначили 140-річчя вишківської хижі
14:26
Виставкова зала ужгородського скансену зацвіла "Рожевим цвітом"
11:40
Мукачівський драматичний театр "грантово" покаже виставу про князя Корятовича у Литві
10:02
/ 1
Художню виставку до Дня Конституції України відкрили в Ужгороді
06:45
Закарпатські лялькарі закрили театральний сезон участю у львівському фестивалі
15:32
Наприкінці червня поціновувачі мистецтва зможуть знову поринути "виставково" у сакуровий "Рожевий цвіт"
11:28
/ 1
Закарпатський американець Петро Часто презентує в Ужгороді свої спомини
21:35
У Тячеві вперше провели великий етнофестиваль
12:21
Перший Міжнародний фотосалон "Карпати" проходить в Ужгородському замку
22:47
Арійський світ Ярослава Ороса
10:52
Одну з найдавніших закарпатських церков відновлюють у Гукливому на Воловеччині
16:33
Традиції лозоплетіння переймала молодь у майстрині з Ізи на Хустщині
10:07
В Ужгороді актори з Франції декламуватимуть поезію та виконають французькі й українські пісні
» Всі новини