Оксана Передрій: "Медицина - це те, що мені до душі і що співзвучне моєму я"

Вона дочка шанованих в Ужгороді людей - Марії Іванівни та Андрія Михайловича Шекетів, дружина авторитетного науковця Олександра Передрія, сестра талановитого лікаря Мирослава Шекети. Проте й сама є не менш відомою. Оксана Передрій утвердилась як чудовий педіатр, фаховий ендокринолог та успішний керівник. А відомість найрідніших людей хіба позначилася на бажанні бути не гіршою за них. І це їй вдалося. Окрім того, що Оксана Андріївна справжній професіонал, про що свідчать і її вища категорія дитячого ендокринолога й перша з організації та управління охороною здоров'я, вона гарна людина, котру оточуючі цінують за мудрість та виваженість, небайдужість і чуйність.

Оксана Передрій: "Медицина - це те, що мені до душі і що співзвучне моєму я"

Оксана Передрій народилася 5 вересня 1954 року в Ужгороді. У 1977 році закінчила медичний факультет Ужгородського державного університету. Інтернатуру з педіатрії проходила в обласній дитячій клінічній лікарні в Мукачеві. Там же розпочала лікарську практику дільничним педіатром. З 1979 року працює в Ужгородській міській дитячій лікарні спочатку дільнич-ним педіатром, згодом ендокриноло-гом та завідувачем педіатричного відділення № 1. З грудня 2002 року очолює МДКЛ. Заміжня. Має двох дітей та двох онуків.

- Оксано Андріївно, як давно ви в медицині?

- Понад 30 років, а точніше - з 1976-го, коли ще студенткою медфаку почала працювати медичною сестрою в ЛОР-відділенні міської лікарні, де завідувачем був Йосип Васильович Машкаринець. Саме в цього шанованого й улюбленого всіма керівника я отримала перші й, без перебільшення, безцінні практичні знання з медицини, а також уроки сумлінного ставлення до своєї справи.

- З огляду на чималий власний досвід скажіть: як стають медиками? Зрозуміло, що для цього фахової освіти замало.


- Що б там не казали, але якщо ти не маєш внутрішньої потреби допомагати людям і віддавати себе цій справі сповна, лікарем не будеш. Ця нелегка робота потребує не лише знань, а й інтуїції та душевного тепла.

- Зокрема ви як вирішили присвятити себе медицині?

- Завжди була певна, що стану музиканткою. Завдяки чудовій учительці з фортепіано я займалася в Мукачівській музичній школі із задоволенням, а після 8 класу планувала вступати до музучилища. Та випадок змінив усе. Якось під час збору металобрухту брат поранив голову. Від вигляду тієї рани мамі стало зле. Тож накладати на уражене місце бинт і вести його в поліклініку, яка була неподалік нашої хати, довелося мені. А там молоденька медсестричка, коли зняла пов’язку й побачила рану, теж “вийшла з ладу”. Тоді лікар звернувся до мене: “Я бачу, ти добре тримаєшся. Зможеш допомогти мені?”. Я погодилася. Всього до дрібниць, що там відбувалося, вже не пам’ятаю. Втім ще тоді зрозуміла: в медицині повинні працювати люди, котрі здатні вчасно й на професійному рівні надавати допомогу за будь-якої ситуації, а водночас з’явилося й бажання стати лікарем.

- Як батьки поставилися до вашого вибору?

- Вони не заперечували проти нього. Вирішили: лікар у родині повинен бути.

- А хто вони у вас?

- Обоє педагоги. Мама - російський філолог, викладала у вечірній школі, Мукачівському педучилищі, а потім в університеті. Тато - історик за фахом, багато років пропрацював в органах виконавчої влади в різних містах області. Тож я народилася в Ужгороді, тут же пішла в школу, далі рік навчалася у Сваляві, з 3 по 9 класи - в Мукачеві, а 10-й уже закінчувала зі своїми колишніми однокласниками в першій ужгородській школі. Цей рік, зрозуміло, я присвятила підготовці до університету. Разом із однокласниками, котрі збиралися на хімічний чи медичний факультети, відвідувала гурток із хімії у Катерини Євгенівни Маркуш. Крім того, багато займалася з біології та фізики (її того року вперше ввели до переліку вступних іспитів на медичний факультет). Зрештою шкільна підготовка виявилася настільки міцною, що я з першої спроби стала студенткою, хоча конкурс, як і завжди за радянських часів, був дуже високий.

Про студентство залишилися найкращі спогади. Хоч і доводилося багато часу проводити за книжками й інколи здавалося чогось не подужаєш, з радістю повернулася б у ті роки. Ми з одногрупниками 2/3 доби проводили разом і в цьому спілкуванні розкривалися один перед одним. Ми були рівні й дещо романтичні. А друзі, котрих знайшли тоді, поряд і досі.

- Як визріла ваша спеціалізація з педіатрії?

- Знов-таки втрутився випадок. Я збиралася стати акушером-гінекологом. Кілька років відвідувала й гурток із акушерства та гінекології. А на практику напередодні спеціалізації потрапила у складі групи студентів до Риги, в лікарню невідкладної допомоги, де мала можливість попрацювати і в терапії, і в хірургії, і в акушерстві та гінекології. Через специфіку закладу довелося стикнутися з найважчими, найекстремальнішими станами. Тож побачила й інший бік обраного фаху: виявилося, це ще й важка хірургічна робота. Оскільки з хірургією категорично не хотіла мати справу, подала заяву на терапію, вирішивши займатися соматичними захворюваннями. А інтернатуру (її ввели в рік нашого закінчення університету) за розподілом проходила з педіатрії.

- Ви цього хотіли? Чи, навпаки, було розчарування?

- Педіатрію ми вивчали лише два семестри. Це нині на неї відведено багато годин, починаючи з 2 курсу. Тож відчувала дискомфорт, побоюючись, чи впораюся з малюками. Бо досі доводилося працювати з дорослими. Та острах минув майже одразу, як потрапила до обласної дитячої лікарні в Мукачеві. Тут поряд із високою вимогливістю до персоналу панували колегіальність та взаємодопомога. Ти будь-коли міг отримати кваліфіковану пораду в лікарів. Це було великим щастям, що я починала в такому середовищі.

- Такі самі принципи діють і в лікарні, яку очолюєте?

- Інакше й бути не може. Бо основне - це здоров’я дитини. А скільки лікарів працюють на її одужання - один чи більше, - не важить. Важливий результат.

- Яким був ваш перший самостійний лікарський досвід?

- Це відбулося під час інтернатури, коли заміняла дільничного педіатра. Моїм першим пацієнтом на дільниці виявилася хвора 3-місячна дитинка. Я оглянула її, призначила лікування й пішла на інші виклики та патронажі. Та мене не полишала думка, чи все правильно я зробила. Тому по закінченні обходу вирішила повернутися в поліклініку і проконсультуватися з колегами. Черговий лікар Олена Василівна Чулей, вислухавши мене, відповіла, що мої призначення коректні, проте якщо маю сумніви, то можемо разом поїхати оглянути дитинку. Що ми і зробили. В малюка все ще трималася висока температура (минуло години 4), а призначених ліків батьки чомусь досі не придбали, тому ми запропонували покласти його до стаціонару. Наступного дня просто зранку пішла в лікарню дізнатися про дитинку й з’ясувати, чи чогось не прогледіла. На це завідувачка сказала: “Ти молодець. Усе зробила правильно”. Така підтримка колег одразу надала впевненості, що особливо важливо на по-чатковому етапі. А з Оленою Василівною ми здружилися, і я їй вдячна за чимало життєвих уроків.

- Загалом у вас було багато хороших учителів?

- З ними мені пощастило. Окрім того, що отримувала від них знання, вони навчили мене вміння самостійно здобувати ці самі знання, чого, можливо, бракує ряду нинішніх педагогів. З безмежною вдячністю згадую своїх мукачівських учителів музики та математики. Захоплююся багатством і різноплановістю знань учительки хімії Катерини Євгенівни Маркуш та вчительки англійської Софії Соломонівни Абрашкевич. Це нині я розумію, як багато ми не взяли від них того, що могли, що вони нам давали. В медицині своїми вчителями вважаю чудового діагноста зі старої когорти Віктора Івановича Булецу, патфізіолога Анатолія Володимировича Обливача й неперевершеного практика, людину енциклопедичних знань та унікальної інтуїції Михайла Михайловича Шютєва. Оскільки наша розмова відбувається у дні початку навчального року, хочу привітати всіх учителів із Першовереснем і побажати їм натхненної праці й гідної винагороди за неї, допитливих учнів і, безперечно, здоров’я.

- Довгий час ви були суто практиком, опікаючись спочатку дітками на дільниці, а потім ендокринологічними хворими. З часом довелося зайнятися адміністративною роботою - очолили педіатричне відділення. Як вам видалася така зміна?

- Це був інший аспект роботи, який вимагав не лише фахових знань, а й уміння брати на себе відповідальність за роботу певної групи людей.

- До речі, важко керувати людьми?

- Сказала б, треба вміти підійти до кожного. У роботі з професіоналами важливо аргументовано викладати свої рішення з того чи іншого питання.

- Як сприйняли пропозицію стати головним лікарем?

- Спочатку сумнівалася, бо керівництво лікарнею й завідування відділенням - це різні рівні та різна відповідальність. А потім вирішила: впораюся.

- Коли сідали в керівне крісло, не було дискомфорту, як вас сприймуть у новій ролі?

- Колектив сприйняв моє призначення настільки коректно, що не відчула навіть натяку на дискомфорт. До того ж багато колег з інших медустанов підтримали мене та запропонували допомогу. Особливо відчула “плече” Івана Ілліча Кураха.

- А сім’я?

- Чоловік мене завжди підтримував. Тож і цього разу сказав: “У тебе все вийде”.

- Як уживаються два керівники? Булаву ділити не доводиться?

- Та я і не проти, аби главою сім’ї був він. Однак не вважаю, що нам треба боротися за главенство. Кожен займається своєю справою. Крім того, багато зусиль мій чоловік доклав до виховання дітей, частину хатньої роботи теж брав на себе - ми ніколи не поділяли роботу на суто чоловічу й жіночу. Прагнення диктату Олександр Самійлович ніколи не мав. Ним завжди керувало бажання, щоб у сім’ї все було гаразд. Напевно, й через це я відбулася як професіонал.

- …а акушер-гінеколог у вашій родині таки з’явився. Як відреагували на бажання молодшого брата вступати на медичний?

- Я сама мимоволі його до цього підштовхнула. Його дорослішання проходило в колі моїх одногрупників - ми весь час щось “відпрацьовували” на ньому: то навички з накладання пов’язок, то штучне дихання… А коли він озвучив намір вступати на медичний, батько звернувся по допомогу до мене: “Це така важка спеціальність. Досить одного медика в сім’ї. Може, хай вступає на фізичний чи хімічний”. Я кажу брату: “Ти подумай, можливо, тато правий”. - “Пізно, сестричко. Усі ці роки я крутився між вами і чув лише про медицину. То куди ж іще мені вступати?”.

- Ви обоє утвердилися в медицині, кожен здобув ім’я. А чи часто звертаєтеся один до одного за порадами?

- Насамперед один до одного. І з професійних питань, і з життєвих - між нами панує цілковита довіра. Щирі стосунки склалися й між нашими сім’ями. І в тому, що ми такі близькі з братом, гадаю, заслуга наших батьків.

- Медики у вас у родині ще є?

- На жаль, немає. Як на мене, це наше з братом велике упущення. Моя дочка одразу визначилася з юриспруденцією. Син пішов батьковими стопами - він економіст. Хоча якось сказав мені: “Можливо, якби ти наполягала, я б пішов у медицину”. І в брата такий самий розклад: дочка юрист, син економіст.

- І навіть з огляду на нинішню непросту ситуацію не відмовляли б дітей від медицини, якби в них було таке бажання?

- Що таке ситуація? Вона така в будь-якій сфері діяльності: є підйоми і спади. А розмови про те, що не треба йти в медицину, - некоректні. Якраз ця галузь потребувала й потребує розумних людей, тих, які здатні аналізувати і співчувати, бо йдеться про життя. А що може бути дорожче?

- Вважаєте медицину своїм безпомилковим вибором?

- Без сумніву. Медицина - це те, що мені до душі і що співзвучне моєму я.

Олена Макара, "Ужгород"
14 вересня 2009р.

Теги: Ужгород, Оксана Передрій, лікар, медицина

НОВИНИ: Соціо

10:04
В Ужгороді вшанували пам'ять поета, релігійного та громадського діяча Зореслава
09:37
У Мукачеві на вирішення питання безпритульних тварин передбачили 5 млн грн
09:18
/ 1
Пораненого військовослужбовця перевели до Мукачівського шпиталю
05:03
В Ужгороді презентували книжку про архітектуру Ужгорода австроугорської доби
04:43
У Мукачеві вперше висвятять єпископа РКЦ
17:53
/ 2
На Закарпатті звільнено керівника територіальної організації Держекоінспекції
17:43
/ 1
Закарпаття, Львівщина та Прикарпаття підписали Меморандум для реалізації проекту "Мале Карпатське коло"
15:07
На 4% зросла впродовж тижня на Закарпатті кількість звернень до лікарів з приводу ГРІ
15:06
/ 1
Цьогорічних виборів у 9 ОТГ Закарпаття могло і не бути – КВУ
13:41
За підсумками акції "Купи зустріч – подаруй дитині свято" на Закарпатті зібрали понад 83 тис грн
13:29
/ 2
Ужгородські училища влаштовують профорієнтаційні дні відкритих дверей для школярів
13:17
Чергове засідання сесії Закарпатської облради відбудеться 20 грудня
11:23
21 млн грн передбачили на лікування мешканців Мукачівської ОТГ
09:26
В обласному центрі соціально-психологічної реабілітації дітей у Мукачеві не вистачає фахівців
05:16
/ 1
На Закарпатті відбувся мовно-літературний конкурс імені Шевченка
13:33
Тячівські водники заявляють про корупційний тиск з боку правоохоронців
11:10
/ 3
Робоча група вивчала готовність медичних закладів Іршавщини до контрактування з НСЗУ
11:06
/ 18
На Закарпатті розглядають можливість створення біля пунктів пропуску зон відпочинку для далекобійників
09:40
Традиційна акція "Письменник за прилавком" триває в Ужгороді
09:37
У Закаратському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою відзначили День Збройних сил
09:33
Новий інклюзивний центр запрацював у Вільхівцях на Тячівщині
09:30
До річниці ЗСУ студенти військової кафедри УжНУ підготували привітальний відео-флешмоб
18:07
ФОТОФАКТ. У Сваляві відкрили пам’ятник борцям за волю України
17:31
У Перечині до 230-річчя легендарного листоноші Федора Фекети погасили марку з його зображенням
17:22
На Берегівщині 2 га земель повернуто у державну власність
» Всі новини