Закарпатське Кострино: Сторінки історії і сьогодення

Широко висвітлювалась в місцевих наших ЗМІ, та й не тільки, міжнародна науково-практична конференція „Дерев’яне зодчество Українських Карпат: проблеми збереження та відтворення”. Ініціатором та головним спонсором акції виступив наш земляк банкір і народний депутат України уродженець славної Колочави Станіслав Аржевітін.

"Дубовий гай".
"Дубовий гай".
У конференції взяли участь маститі спеціалісти, які займаються дерев’яними церквами нашого регіону, а серед закордонних учасників були гості зі Словаччини, Чехії, Румунії. Дослідники відвідали, зокрема, дерев’яні храми Міжгірщини в селах Гукливе, Розтока, Пилипець. Надзвичайно необхідна і своєчасна програма, і тут тільки щиро подякувати треба пану Аржевітіну і всім, хто прилучився до цієї справи.

Тема збереження унікальних дерев’яних церков вже давно хвилює наше суспільство, та і, зрештою, немає чого гріха таїти, подеколи навколо цих споруд, окрім, власне, їхнього збереження, велися і тяжби щодо приналежності до цієї чи іншої релігійної громади.

Не завжди зрозумілу позицію займала, і час від часу займає сьогодні влада, даючи можливість у певний спосіб мані-пулювати історичною правдою ділкам, яких подеколи з дуже великою натяжкою можна віднести до слуг, якщо хочете, народу чи громади. Вірніше, до щирості в їх намірах.

Щось подібне, здається, відбувалося і навколо надзвичайно оригінальної за своєю архітектурою церкви в селі Кострино, що на Березнянщині. Думаю, багато з нас, проїжджаючи через село, мали змогу полюбуватися цим витвором наших славних пращурів.

Отже, навантажений роздумами навколо зазначеної акції, організованої паном Аржевітіним, а також з певним інтересом щодо теперішньої ситуації, пов’язаної з Костринською пам’яткою архітектури, минулої суботи я вчинив для себе і внучки екскурсію. Доброзичливі жителі села з цікавістю віднеслися до мого візиту і пояснили, що зараз в їхньому селі ніби на парафіяльних правах організовується монастир, який і буде опікуватися "старою церквою", як вони її називають.

І як тільки ми піднялись на пагорб, де мальовничо розмістилася Покровська церква, до нас навідався один із послушників, або як він назвався – намісник монастиря. На моє запитання, кому належить церква, мається на увазі, якій єпархії, намісник чітко відповів, що державі, адже це пам’ятка архітектури. Церква діюча, наголосив він і додав, що зараз тут знаходиться монастир. Свято-Покровський чоловічий монастир, підпорядкований наполовину Львівській, а наполовину Закарпатській православній церкві Московського патріархату. Необхідно зазначити, що в середині храм має досить пристойний і належний вигляд. І про це ви, зрештою, можете переконатись з фотографії іконостасу церкви.

Щодо того, чи володіє ситуацією намісник про історичне коріння церкви, то відповіді конкретної не було, а як звикле в таких випадках, кажуть. що все знають там, де треба. Потрібно віддати належне пану наміснику, він повів себе досить гречно: в конкретній формі пояснив, чи хотів це зробити, про незалежність церкви саме від Москви.

Що ж, можливо воно й так, і я не збираюсь на сторінках газети переконувати чи то себе, чи ще когось в правоті тих, хто нині служить в цій церкві, не до кінця володіючи історичною правдою, чи ставати одноосібно на бік тих, хто хоче, щоб пам’ять наша не розвіялась у чварах, а восторжествувала на тих устоях, які заповідали нам наші предки.

Історія не може бути прилаштованою до ситуації, бо буде викривленою і брехливою, а тоді відтворити справедливість для покоління прийдешніх буде надто важко.

Зрештою, як кажуть, правда завжди десь посередині і тому наступна наша бесіда відбулася в родині Бельо Івана Андрійовича. Знана людина в Кострино, адже Іван Андрійович прослужив в церкві-пам’ятнику дяком біля тридцяти років. Повірте, що сльози наверталися на очі й у нього і в мене, коли ми повели бесіду, власне, про історію церкви.

Іван Андрійович, абсолютно без зупинки, розповів, що церкву в їх село привезли в 1761-му році із Сянок. Цікавою, між іншим, є історія її встановлення, бо, як запевнив пан Іван разом з дружиною Іриною, що активно включилась в бесіду, спочатку церкву встановили у „верхній” частині села, але потім більшість людей таки виступили за те, щоб перенести її в „нижню” частину. Перенесення зробили за одну ніч – і церква тут донині. Рішучі були наші предки і демократичні, якщо по нинішніх ознаках, де більшість повинна мати верх.

Але не так то воно все було як хотілося, бо ось прийшла в гори радянська влада і споконвіку греко-католицька церква стала православною, і тут уже про демократію не йшлося. Хто мислив не так, того ізолювали від громади чи взагалі знищували. Але життя продовжувалося і церква в селі діяла, і люди молилися. Бог дарував нам незалежність, а з нею ніби право на свободу, та не так воно все до кінця як мріялось. Не тримають зла й Іван Андрійович і його мила дружина Ірина на нинішню ситуацію, що склалася у них. Відбудувало село нову і гарну церкву і любиться їм їхній нинішній отець Михайло, але мучило їх таки, чому вони мають молитися мовою незрозумілою. Абсолютно має рацію пані Ірина, коли говорить, що славити Бога треба своєю мовою.

Десь зачепило Івана Андрійовича, що його не попросили дати консультацію, коли перекривали нещодавно церкву гонтям і зробили це, на його думку, не зовсім добре, а він за часи свого дякування робив це не один раз.

Прикро і родині Бельо, й іншим їхнім землякам, що ось зовсім недавно в церкві-пам’ятнику, за командою отих, напевно, нинішніх настоятелів, забрали лавиці. Старші люди перестали відвідувати свою церквицю, а жаль.

Чому так вчинили? Пояснюють, що, мовляв, у монастирях лавиць не повинно бути. Підождіть, шановні, адже ми почали бесіду з того, що церква належить державі, охороняється законом і тому творити там подібні речі просто неможливо, бо це є зло.

Це, між іншим, питання також до тих обласних наших чиновників, які мають займатися охороною пам’ятників архітектури. Не оминайте, шановні, таких речей, бо сьогодні лавиці демонтують, а завтра ще щось вчинять. До речі, що, пам’ятник вже офіційно визнано монастирем? Питання далеко не просте і воно висить в повітрі над Кострином.

Як вповіли селяни, тут і випадок був з кражею ікон, щоправда, ще до приходу монахів. Справу ніби кримінальну відкривали, а потім все затихло. Цікаво, а чому?

Як розповіли мені, прикрий випадок стався в селі на свято Покрови цього року. Хотіли люди зробити Храмове свято разом. Пропозиція така була ніби і від отця Михайла, який має шану в людей, але не вийшло, монахи, кажуть, не погодились.

Знову якісь дивні речі, і це хіба направлено на консолідацію громади? Кажуть, сільський голова пан Сегеда хотів звести мирно, так би мовити, все докупи, але не вийшло. А потім його ще і самого ніби в чомусь звинувачували. Правда, голова Іван Станкович Сегеда, який обраний уже втретє, має незаперечний авторитет в селі, і підмочити, так би мовити, його репутацію всіляким різного штибу розкольникам навряд чи вдасться. Кажуть, чоловік міцно стоїть на землі. Ні, не від достатків чи розкоші, бо проїжджаючи повз його оселю, не можна було говорити, що вона найкрутіша в селі. Нормальна сільська садиба із всією, так би мовити, інфраструктурою, а міць і сила в Голови від віри, схоже, в правду і волю громади.

Таких би побільше, був би лад і в державі.

Багато цікавих речей в Кострино: і садиба-готель, і база відпочинку з басейном, і зовсім запустіла колись славетна фабрика кухонних меблів, де нині чи то газдує, чи просто утримує до ліпших часів її тимчасовий власник, залучений до справ лісових прісновідомим Устичем.

А кави ми скуштували у симпатичному закладі „Деца коло пеца”, газдинька Оксана не могла нахвалитися своїм дітищем, а заклад, воістину, виглядає досить фактурно. Можливо, він ще не може конкурувати із „Децою...„ Павла Чучки, але час на місці не стоїть. Між іншим, коли ми поцікавилися в доньки пані Оксани Марійки, яка церква їй подобається більше, то вона вповіла: "У старій церкві ліпше, красивіше". Моїй внучці церква-пам’ятка також дуже сподобалася.

Отож закінчуючи, сподіваюся, що поїздка в Кострино минулої суботи була початком розмови як про долю села, так і про плани на майбутнє. Живе село, і скажу вам – пристойне, але потребує подеколи уваги і нині це стосується тих, хто мав би стояти на сторожі пам’яток архітектури, без яких майбутнє дітей може мати викривлену історію.
Ігор ГАВРИЛІВ, "Трибуна"
13 грудня 2006р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Культура

16:21
"Гуцульска бриндзя" цьогоріч зустрічатиме шанувальників у Рахові 8 вересня
09:47
"Грані життя" у графічних плакатах Володимира Карвасарного можна побачити в Ужгороді
13:38
На Закарпатті презентують нову дитячу книжку Олександра Гавроша про віслючка Хвостика
11:12
Художник із Хмельницького Володимир Карвасарний презентує свої роботи в Ужгороді
10:18
Закарпатський обласний муздрамтеатр закриє театральний сезон показом "Жменяків"
14:34
У Мукачеві можна оглянути роботи випускників художньої школи ім. Мункачі
11:26
"Шенгенський мерідіян" у Словаччині відбувся за участі митців із Закарпаття і Львова
15:50
Хорватське Матулі "пленерно" приймало гостей із Закарпаття
15:33
"Карпатські візії Синього виру" представив у Львові закарпатський живописець Василь Шиндра
16:40
Болгарія стала 21-ю країною в концертних подорожах Мукачівського хору хлопчиків та юнаків
14:25
/ 5
Берегівський Народний театр імені Я. Бандурович отримав перше місце у всеукраїнському фестивалі-конкурсі
08:31
/ 2
В Ужгороді презентували виставку "Скарби Берегова"
15:30
У скансені в Ужгороді можна буде оглянути "Скарби Берегова"
11:19
До 5 липня в Ужгороді можна оглянути акварельні роботи Оксани Кузьміної-Скальської
12:04
У скансені в Ужгороді відзначили 140-річчя вишківської хижі
14:26
Виставкова зала ужгородського скансену зацвіла "Рожевим цвітом"
11:40
Мукачівський драматичний театр "грантово" покаже виставу про князя Корятовича у Литві
10:02
/ 1
Художню виставку до Дня Конституції України відкрили в Ужгороді
06:45
Закарпатські лялькарі закрили театральний сезон участю у львівському фестивалі
15:32
Наприкінці червня поціновувачі мистецтва зможуть знову поринути "виставково" у сакуровий "Рожевий цвіт"
11:28
/ 1
Закарпатський американець Петро Часто презентує в Ужгороді свої спомини
21:35
У Тячеві вперше провели великий етнофестиваль
12:21
Перший Міжнародний фотосалон "Карпати" проходить в Ужгородському замку
22:47
Арійський світ Ярослава Ороса
10:52
Одну з найдавніших закарпатських церков відновлюють у Гукливому на Воловеччині
» Всі новини