Андрій Любка: "Якби я захотів слави, то почав би співати"

Lisa 13:23:45 Привіт, Андрію. Мені дуже подобається Ваша творчість. Книгу "Тероризм" перечитувала декілька разів. Скажіть, а це правда, що у Вас роман з Аліною Сваровські? Чому Ви обрали саме цю дівчину? Відстань не стає на перешкоді?

Привіт, дякую. Ні, неправда. Не знаю, чому хтось обрав цю дівчину як пару для мене. Вважаю її цікавою молодою поетесою, думаю, вона нас ще здивує). Чомусь останнім часом багато хто мені багато чого приписує. Це не вельми приємно (та це жахливо просто!), як і те, що мене "переслідує" зі своїм вигаданим дебільним коханням одна німецька психопатка. Або як те, що купу листів я змушений видаляти, не читаючи їх. Поет може писати відверто і щиро, але це ще не означає, що він пише "просто так" і можна 15 хвилин чи ніч побути його "музою", і отримати – як з верстата – вірш про себе. Я люблю болісно, страждально. Коли люблю, то люблю одну. Люблю абсолютно, всесильно, космічно. До самозречення. До самовбивства. До вірша. Зараз я нікого не люблю. Це дозволяє писати прозу.

наталія єна 18:27:01 1. у твоєму жж стоїть, що ти 5 місяців не пишеш віршів. з чим це пов’язано? 2. чи це означає, що ти пишеш прозу? 3. твоя поезія, зокрема я знайома зі збіркою "Тероризм", дуже інтимна. вона описує те, що ти і жінка поряд тебе реально пережили, відчули. як таке публічне роздягання у віршах впливає на тебе, на твої стосунки з коханою жінкою, на жінку, про яку ти пишеш?

О, на два перші питання я вже кілька разів відповів вище. Щодо третього, то безумовно впливає. Лише одне "але": я не монотематичний, пишу не тільки про свою кохану жінку і себе; читайте "Тероризм" уважніше. На мій погляд, поет має говорити правду. Навіть про найінтимніше. Не треба нічого вигадувати, життя саме складає слова в рядки.

оксанка 14:46:19 Ти закінчив універ, то чим збираєшся далі займатися?

Закінчив. Маю себе примусити зараз довчити німецьку мову. Знову ж таки, маю перекладати, писати вірші і прозу. Планів багато, серед них і переїзд з Ужгорода. Чогось конкретного перед собою не бачу, все залежить від настрою, який останнім часом на диво меланхолійний. Я багато втрачав у цьому житті, хотілося б почати щось здобувати. Я подався на кілька закордонних стипендій на наступний рік – подивимося на результати, від цього направду багато залежить. Хоч я й відмовився майже від усіх публічних зустрічей і виступів, все ж доведеться влітку двічі "почитати". Восени маю виступ в Австрії – Юрій Андрухович запропонував мене як "спеціального гостя" (special guest) одного міжнародного літературного фестивалю. Потім – пережити зиму. І змінювати, змінювати життя, впорядковувати і заспокоювати його. Воно (життя) мене зовсім перестало слухатися, воно грає в свою гру. Я хотів би робити ту роботу, до котрої зобов’язаний – словом, маю кілька тем, котрі маю висловити, маю їх пережити, виписати їх. Ці теми важкі, як серцеві напади, і спокусливі, як спітніла спина жінки. І зовсім, напевно, нікому не цікаві – але важливі для мене. Зрештою, якби я захотів слави, то почав би співати.

007 08:20:59 Я бачив кілька разів твої виступи. Твоя манера читання віршів нагадує манеру Жадана і Андруховича. Ти так спеціально робиш?:)

На це питання я відповідав уже багато разів, але о’кей: по-перше, добре, що Ви порівняли мене з цими людьми, а не, скажімо, з Петром Гнидою чи Володимиром Яворівським. По-друге, добре, що Ви говорите про манеру читання, а не про самі вірші. Щодо схожості, то ні, я так спеціально не чиню. Більше того – чогось вирішально схожого я не бачу. Може, справа в тому, що я намагаюся добре читати вірші, для мене важливе їх звучання? Не знаю. Залишимо право відповіді на це питання мадам історії.

007 08:21:31 Назви письменників чиє слово для тебе є авторитетним

На такі питання я можу відповідати три години)). Я так зрозумів, що Ви питаєте про сучасників, тому можна подати такий список: Андрухович, Герасим’юк, Москалець, Жадан, Мідянка, Богдана Матіяш, тут же будуть і Світлана Пиркало, Сашко Бойченко, Наталка Сняданко, з котрими познайомився зовсім недавно, в цьому переліку обов’язково присутні Тарас Прохасько, Андрій Бондар, Леонід Кононович, сюди ж треба додати Івана Андрусяка, Сергія Пантюка, Павла Вольвача, Івана Малковича, Олександра Кабанова, Юрка Кучерявого, Оксану Луцишину, двох Мар’ян - Савку і Кіяновську, Василя Махна, Галину Крук, Остапа Сливинського, Тараса Федюка, Юрка Іздрика, Юрія Винничука, Василя Габора… Якби хтось із цих людей написав мені листа з якимось зауваженнями чи порадами, то я б до них поставився дуже серйозно, не обіцяючи стовідсотково, звісно ж, цих порад дотримуватися. Певна річ, порядок прізвищ у цьому списку довільний. Щодо авторитетності цих людей у творчості, то тут всіх розсудить історія, а не якась окремо взята персона. Хоч дещо ясно вже зараз: наприклад, внесок Юрія Андруховича в українську літературу переоцінити важко. Саме він на початку 90-х років минулого століття легко й невимушено розкрив літературі двері в цілком новий світ. І Юрко прийняв тоді весь удар на себе. Там було і захоплення, і засудження, і несприйняття, і, врешті-решт, слава. Тому метафору дверей в його "Таємниці" я розумію як двері, котрі він відчинив навстіж для української літератури – і туди увірвалася свобода, нові теми, якість, можливість самоідентифікації. Зрозумійте мене правильно: я про це говорю не як Андрій Любка, а як дипломований філолог. Він ніби відкрив новий, досі небачений і непомічений, континент у самісінькому центрі Європи. За таке дають Нобелівську премію. Інша річ у тому, що не маємо адекватної критики. Я думаю, що якби професор Панченко і Євген Баран жили в часи Шевченка - вони б його зацькували. Я розумію, що за те, що я щойно висловив, від цих панів у кінці року я отримаю "Золоту бульку", але хоч хтось має ж у цій країні говорити правду!

Bax 08:22:43 Ти задоволений промо-туром своєї нової книжки? Наскільки він, на твою думку, був вдалим? Народу нині до поезії?

Зрештою, так. Були кумедні ситуації, бо "Тероризм" в Івано-Франківську я презентував двічі, у Києві – тричі, у Львові – чотири рази, а в Ужгороді – жодного (за винятком прес-конференції). Так склалося, такий був настрій. Думаю, вийшло все більш-менш непогано, особливо якщо зважити на те, що все готувалося в максимально стислі строки. Тобто, презентації цього разу були суцільною імпровізацією – без сценаріїв, музики, запрошених тощо. В деяких містах мені подобалося, в інших (скажімо, в Одесі) свою презентацію пам’ятаю слабо))). Я не претендую на якісь офіційні заяви, але думаю, що є певний прошарок, котрому поезія потрібна завжди.

ymko 12:19:20 привіт) давно хотіла запитати: а ти не плануєш часом щось прозове написати?

Привіт:). Планую-планую, але ніяк не виходить. Ідея писати прозу прийшла до мене тоді, коли мене вперше відрахували з університету. Тоді я вирішив написати роман про студентське життя, котрий називався би "Feel fuck" - про неймовірні пригоди студента української філології в гуртожитку, на кафедрах і в університетській їдальні. Тоді (це було три роки тому) я написав десь під сімдесят відсотків тексту, але трапилася одна подія і я зупинився на кілька місяців. І слава Богу. Бо потім, перечитавши цей незакінчений "роман", я пік раків кілька тижнів. Мені було нестерпно соромно перед самим собою, що я написав цю штуку – вона мені не сподобалась зовсім. Ну, тобто, це мала бути якась мегапопулярна історійка: смішна, матюклива, еротична. Але такого писати не хотілось. Я вирішив: якщо писатиму прозу, то це має бути щось серйозне, адже приколів і фішок вистачає і в реальному житті. Зараз я працюю над таким текстом (тобто, перепрошую, у мене на комп’ютері в папці "ТЕРМІНОВО" є файл з назвою "роман", але я зробив піврічну перерву в його писанні). Відновлю роботу над цим текстом в середині осені – поки що занотовую в щоденник важливі спостереження, обмірковую структуру.

Іван Гонибуква 22:55:15 Як мешканець Закарпаття, як оцінюєте сучасний стан тамтешньої літератури? Чи підтримуєте контакти з місцевою НСПУ та видавництвами?

Розпочався період, коли стан "закарпатської" літератури нарешті можна характеризувати позитивно. З’явилася плеяда авторів, котрі нарешті піднімають планку. Давайте лише глянемо – Петро Мідянка (коментувати нічого навіть не треба)))), Сашко Гаврош (котрий скоро заповнить собою всі ніші української літератури, слава Богу), Михайло Рошко (останні зведення з фронту доповідали мені, що восени його книга прози вийде у "Норі-друк"), Мирослав Дочинець, Вікторія Андрусів, Василь Кузан і, звісно, Сергій Федака – це так звані "старші колеги". Серед молодих – Лесь Белей, Вік Коврей, Валік Кузан – неформальне літературне об’єднання "Ротонда". Це ті люди, котрі зараз формують майбутнє обличчя закарпатської літератури. Для того, аби надати цьому літературному рухові спільної платформи, ми видали дві антології актуальної закарпатської літератури – "Корзо", "Джинсове покоління". Дехто з критиків стверджує, що вже зараз маємо всі підстави говорити про т. зв. "закарпатський феномен" - явище вибуху великої кількості хороших авторів у конкретно взятому обмеженому географічному і ментальному ареалі. Якщо так піде далі, то "закарпатський" феномен переплюне "Станіславський". Ні, з НСПУ не спілкуюся, вони мене не дуже люблять, а я їх не помічаю. Щодо видавництв, то моя перша книжка - "Вісім місяців шизофренії" - вийшла в Ужгороді, а це означає, що весь наклад мені віддали додому, де я сховав його в шафі. Такі "видавництва" не мають майбутнього, інші видають геть усе без розбору, а ще треті видають маразматичну християнську літературу, "літературу чину". То скажіть, як з ними працювати? Словом, ржунімагу)))))))

kolobok 23:06:35 Чому ти не пишеш нових віршів? Коли і де їх шукати?

Не пишу, бо наразі варто закладати міцний фундамент - думати, спостерігати, жити. через якийсь час почну писати, але то будуть вже інші вірші, то буду вже інший я. думаю, книга віршів вийде лише після книги прози - на це потрібно рік, мо, трохи більше.

сергій ленчишин 10:20:37 доброго дня! які літературні плани на майбутнє?

Планую отримати Нобелівську премію, звісно. Видати 50 томів творів, і мемуари у трьох томах з твердою палітуркою)))). Життя мені дарує слова, я їх лише транслюю в простір. Персонально для кожного.

сергій ленчишин 12:10:43 чи планується найближчим часом видання прозових творів, звісно якщо вони є?))

Їх наразі немає, але обов´язково будуть. Про видання - це справа видавців, моє діло писати. Як то кажуть, швець знай своє шевство. Найближчий час - це хіба наступний рік. От так я повільно і важко пишу. Ех....

Кістяшка 12:18:45 Як Ви оцінюєте фестивальний рух в Україні? Які Ваші улюблені фестивалі? Де збираєтесь прийняти участь?

Фестивальний рух оцінюю дуже позитивно - це, по-моєму, чи не єдине, що в нашій країні роблять більш-менш нормально! Як сказав Олесь Доній (чи це сказав Жадан?) - всю владу варто віддати фестивалям. Найбільше минулого року сподобалися фестивалі "День незалежності з Махном", "Потяг до Яремче" і "Уніж". цього року я майже ніде не виступатиму. Нема настрою.

malyna_marcin 12:20:28 а коли ми побачимо першу прозову книжку?

коли купите). а вийде вона наступного року. якщо допишу)))))

грицько семенчук 12:20:51 привіт. чи плануєш ти якісь власні літературно-музичні проекти?

Привіт, старий! Так, планую. у березні я записав дві години читання віршів, зараз під них формують відеоряд. Ідея ініціаторів цього проекту - зробити їх кліпами і спробувати крутити на музичних каналах (їм йдеться про прибутки). подивимося, що з цього вийде. А коли з´явиться час, почнемо працювати з одним ужгородським гуртом над зовсім роковою постановкою віршів на музику. Але там я буду співати, для цього потрібно написати саме тексти, котрі би надавалися до співу.

Oleg 12:25:16 Привіт! Мені подобається Ваша творчість. Скажіть, Ви вірите в потойбічне життя?

Добридень. Я не вірю ні в Бога, ні в демократію - лише в людську індивідуальність. Щодо потойбіччя - то, певно, теж ні. Вірю у зв´язок між людьми, уявляю собі це як якийсь ланцюг. Але після смерті ми не станемо ні леопардом, ні баобабом - ні, тим паче, янголами.

Бах 12:35:45 Як ви думаєте з часом ваші вірші зміняться? Не розумінні на кращі чи гірші а так загалом

Так, вони вже змінюються - в мені. Зараз мені вже навіть не йдеться про експерименти - хотілося б просто змогти переварити ті гори всього, що накопичилися всередині. З часом починаю все спрощувати і говорити найпростіші речі. А говорити просто про просте - найважче. завжди легше сховатися за інтелектуальними метафорами чи формальної експерименталістикою. Вимовити правду такою, як вона є - це боротьба з життям. Воно не хоче показувати свої справжні наміри і характер, воно пручається в роті. Воно шмагає мене. Але я його бачу, воно тримає мене за руку.

korica 12:37:16 ти маєш славу ловеласа. це позначається на твоїй творчості? у тебе багато інтимної лірики. ти пишеш про різних жінок?

Цікаво-цікаво, звідки це в мене взялася слава ловеласа. Я ж незайманий, як наречена! Ні, на творчість таке не впливає, це зовсім пусте. Мені двадцять один рік і я мав вибір - або писати про те, як мені було в тюрмі (з усіма незліченними пригодами і небезпеками. Так, саме так, адже феномен Центральної Європи в тому, що я персона нон-грата в Білорусі ще 7 років!), або про найдорожче мені - про кохану жінку. Звісно, вона єдина.

Леся 12:53:52 "Дехто з критиків стверджує, що вже зараз маємо всі підстави говорити про т. зв. "закарпатський феномен" - явище вибуху великої кількості хороших авторів у конкретно взятому обмеженому географічному і ментальному ареалі." - А чи не вважаєте Ви, що критики столичні за закарпатську літературу поки-що всерйоз і не бралися (Луцишину і Мідянку не рахуємо), а провінційній критиці притаманна певна компліментарність: скажімо, Гаврош хвалить Любку, Любка - Белея ну і так далі... ?

О, та навіть за Петра Мідянку й Оксану Луцишину ніхто як слід не брався. І що таке "столичні критики" - скільки їх, двоє? Чи четверо? На материку культури немає критиків столичних, діаспорних чи регіональних. Особливо - в добу інтернету. Щодо Закарпаття, то ні Гаврош, ні Любка - не критики, це важливо усвідомлювати. Я говорю і пишу про тих, з ким подобається говорити, до кого подобається промовляти. Якісь спроби критичних робіт - це лиш намагання окреслити межі океану, в якому зараз пливеш.

грицько семенчук 12:56:34 як ти ставишся до теперішньої політичної ситуації в Україні?

Я до неї не ставлюся. Мені не подобаються сусіди України. Але кожний має робити свою роботу. Наприклад, я маю писати книжки)

наталія єна 13:02:31 яка подія так сильно вплинула на твоє життя, що ти закинув написаний "десь під сімдесят відсотків" студентський роман і "посерйознішав"? що було поворотною віхою?

Вибори 2007 року. Не було часу писати. Така от прозаїчна правда.

malyna_marcin 13:14:45 а чи хотілось колись все кинути і повністю замінити літературу на щось інше?

Так, звісно, таке бажання періодично приходить. Раз на два роки - воно точно є. Але чим займатися натомість? Хіба рибальством. Я маю писати, така моя печаль)))).

korica 13:17:19 хто для тебе Сергій Федака, Оксана Луцишина, Ярина Козаренко, та інші люди, яким ти присвячуєш свої поезії?

Сергій Федака - це письменник, мій колишній викладач, доктор історичних наук і найколоритніша постать сучасної закарпатської літератури. Оксана Луцишина - одна з улюблених поеток, хороша подруга і людина, яка вміє зачаровувати. Ярина Козаренко - вона багато в чому визначила моє життя, мій спосіб розповіді, мої метафори. Напевно, це найсвітліша постать у моєму житті. Тому більшість віршів присвячені саме їй. А зараз вона - мій хороший, надійний друг. Сонечко просто)))

Андрій Шекета 13:21:24 Від чого ти отримуєш більше задоволення, від новонаписаного вірша чи спійманої риби?

Гарна метафора: новонаписаний вірш - це спіймана риба! Від віршів задоволення мало, самі тобі клопоти. Від риби - лише процес, потім її треба чистити))). загалом, ці штуки не порівнювані. Скажімо, після написання вірші я втомлений і спустошений, після спійманої риби - задоволений і усміхнений.

patty smith 13:18:00 Чи не здається тобі, що як такої сучукрліт не існує? І що всі книжки які зараз виходять у світ як дві каплі води схожі одна на одну? Секс, матюки, пропаганда наркотиків, алкоголю та розпутного способу життя. І книги зараз публікують всі кому не лінь, лиш би були гроші заплатити за видавництво + піарщика?

Ні, звісно. Якщо здається - хреститися треба!)))) Книжки зараз, на жаль, видаються такими тиражами, що про пропаганду взагалі говорити смішно.

ярина 13:29:23 привіт. мені подобається, як ти відповідаєш:) от ти деякою мірою ще займаєшся журналістикою (як і багато письменників). тобі це цікаво??

Ні, звісно. те, що я веду програму на телебаченні, ще не означає, що я займаюся журналістикою. А те, що я роблю інтерв´ю з деякими письменниками - це внутрішня потреба говорити з ними. Дякую всім учасникам за цікаві (і не дуже) питання, сподіваюся, я відповів на них повністю. Принаймні, я старався. добре, що ніхто не запитав про "а що вас надихає" чи "як ставитеся до вживання нецензурної лексики", це справді добре. Ще раз дякую і бажаю всім вдалого дня, а собі хорошої риболовлі. Як казав один цікавий персонаж – "пишіть листи. мілким почерком".

Теги: Андрій Любка, Ужгород, поет, поезії, вірші, "Вісім місяців шизофренії", "Тероризм", "Буквоїд"

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати