"А рима дверима: гуп!" — Пам’яті Назара Гончара

Назар Гончар уже давно є львівською легендою. Хто його хоч раз бачив, той ніколи не забуде цього доброго дивака–філософа, який випромінював неймовірну позитивну ауру. Наталка Сняданко згадує, як Назар їздив у складі групи українських письменників представляти українську літературу до Польщі. Серед групи він дуже вирізнявся. Насамперед помаранчевим жилетом для дорожніх робіт, потім ядуче–зеленою м’якою іграшкою, що слугувала йому кульчиком. А далі він вирішив, що цього мало, й одягав ще прозору купальну шапочку для душу, що їх письменникам видавали в готелях.

Назар Гончар — бароковий поет епохи розквіту модернізму
Назар Гончар — бароковий поет епохи розквіту модернізму

Одного разу, на самому початку подорожі, до групи авторів підійшов польський водій автобуса, який возив українців  містами Польщі. Водій народився ще у дорадянському Львові й відтоді, мабуть, там не був. Убраний у напрасовану білу сорочку, штани на кант і краватку, він підійшов, привітався і з трепетом у голосі запитав, чи є серед них хто зі Львова. Ні, пане, ми не зі Львова, але зараз підійде колега, відповів водієві хтось, напевно, Андрухович. І тут із готелю виходить Гончар, при повному параді, навіть у свіжій шапочці. "Боже", — сказав водій і злякано перехрестився: "Що вони зробили з цим Львовом!".

У Назара була внутрішня потреба бути не таким, як усі. Про це свідчить його поезія, в основі якої гра зі словом. Таких поетів в Україні було лише кілька. Найповніше враження про його творчість давала збірка "ПроМЕНЕвість", яка побачила світ у 2004 році в серії "Зона Овідія". Але Назар Гончар був не просто поетом, а концептуальним митцем, есеїстом, перекладачем, перфомером і навіть актором. Уперше я його, до речі, побачив ще в студентські часи саме на сцені знаменитого Львівського театру імені Леся Курбаса.

У той день

...Уранці 21 травня він подарував мені дві свої свіжі книжечки. Одну видану за власний кошт — манюнька книжка–розмальовка "Суперравлик". Друга — "Рубане–пиляне знов розквітле" — вийшла за підтримки Львівської міської ради і розповідала про знамениті дитячі дерев’яні іграшки з Яворова піді Львовом. Розповідала, ясна річ, по–"назарогончарівськи". Себто з викрутасами.

Я пригадав, як Назар показував мені на травневому книжковому ярмарку у Львові, де ми випадково зустрілися, дерев’яну іграшку. Здається, пташку. Він тягнув її за дерев’яну вісь, і пташка жваво лопотіла дерев’яними крильми. Я дивився заворожено то на пташку, то на Назара, то на натовп, який почав збиратися довкола нас. Тоді він і розповів про свій намір відвідати Ужгород. "Велика дитина", — подумав я, дивлячись на іграшку в його руках. У ньому справді були якась дитяча наївність, світлість, довіра, навіть беззахисність.

Але того ранку, не доївши борщу, бо почувався щось не вельми, ми кілька хвилин погомоніли, очікуючи на авто, яке мало відвезти Назара на зустріч зі студентами Ужгородського національного університету. Напередодні був фінал Кубка УЄФА, який львівський гість забажав подивитися з ужгородськими приятелями в одному з демократичних місцевих генделиків. Емоційне напруження та радість від української перемоги, ясна річ, тамувалася пивом і не тільки.

Тож на нічліг Назар Гончар зі своїми молодими "провідниками" Андрієм Любкою та Володимиром Феськовим привалили десь по другій ночі. Поспілкувавшись коротко, вирішили відпочивати, бо ж завтра вранці — виступ перед студентами. Але все одно на ранок Назар виглядав явно втомленим. Попросив рушника, аби занурити голову в холодну воду. Залишив частину речей, бо ж ночувати мав теж у мене. Домовилися, що вже ввечері наспілкуємося вволю. Попрощалися до вечора. А виявилося — назавжди...

Зустріч в університеті вдалася на славу. Заряджений позитивними емоціями, Назар був у піднесеному настрої. В Ужгороді він уже був — 25 років тому, через це місцеві родзинки у вигляді замку, синагоги чи пішохідного моста наразі його не вельми хвилювали. І після ситного обіду попросився десь "до води". Та ще й, на біду, день в Ужгороді видався на рідкість парким. Хлопці повели львів’янина на традиційне ужгородське купалище — кар’єр, в якому добували колись камінь. І хоча ужгородці тут залюбки купаються й відпочивають, це місце має погану славу — майже щороку стається трагедія. Кажуть, що й офіційно купатися заборонено.

Ужгородські поети Андрій Любка та Сергій Федака попливли вглиб озера. Назар лишався позаду, неподалік берега. І хоча того четверга на кар’єрі було чимало відпочиваючих, трагедію ніхто не помітив. Назар пішов під воду непомітно — без криків чи борсання. Згодом медекспертиза покаже, що львівський поет помер від гострої серцевої недостатності. Йому було всього сорок п’ять. Зранку він розповідав мені про свого 13–річного сина. Такого, як у мене...

У міфі

Він любив оригінальні вчинки. Заснував поетичний "Театр ледачої істоти" та студію перформенсу "PERHAPS", був серед трьох членів львівського літературного об’єднання "ЛуГоСад". Збірки його дивних віршів побачили світ польською та німецькою мовами. А його знаменитий міні–вірш "А рима дверима: рип..." став не менш цитований, ніж "Ще не вмерла Україна".

Недарма його називали бароковим поетом епохи розквіту постмодернізму. Гончар приязно кидає виклик мові: не дуель на життя чи смерть, а — на війну подушками. Гончареві вдається вивести читача з суто споживацької позиції на пошуки взаємозв’язків та розгадок мовних загадок.

Якщо вірус "Гончар" пошириться, пишуть літературознавці, то всі ми ходитимемо вулицями, раптово зупиняючись та хихочучи. Наші розмови відбуватимуться без можливості початку чи кінця, без шансу на тверду землю під ногами — у вічній естафеті новонароджених нонсенсів, аж доки лежатимемо на долівці, скорчившись від сміху.

До речі, серед його нечисленних нагород — Премія Бу–Ба–Бу "За найкращий вірш року" (1989) та премія Highway Когелете (1997), про яку відомо тільки те, що він сам її заснував. Серед сотень невтілених химерних Назарових ідей був і задум проекту "Антициклон": він збирався повикидати з роману свого тезки Олеся Гончара "Циклон" усі, на його погляд, "зайві слова". Це мав би бути апофеоз мінімалізму.

Показово, що про трагічну загибель Назара Гончара в інтернеті сотні згадок, натомість про нього чи його творчість — усього кілька. Любко Дереш називав його видатним елементом львівського екстер’єру. Бо достатньо раз було помітити його на вулиці, і віднині ти завжди виділяв його з натовпу — невисокого молодого чоловіка з незмінною рослинністю на обличчі. Русяві вуса та борода слугували йому для намотування на палець під час розмови. Кажуть, він володів найпідкрученішими кучерями у Львові. Очі ясні, ніс прямий, шкіра світла і чиста. Виглядав Гончар значно молодше своїх років — на тридцять п’ять–сорок.

Підкручена борода доповнювалася сюрреалістичним беретом, якоюсь геть міфічною люлькою і наплічною торбою, оздобленою візуальною поезією — вигадливим візерунком слова "бібліотекстиль".

Назарові перформенси були вельми ірреальним видивом. Як розповідав він сам, часто публіка навіювала йому меланхолію. Від цього почуття поет міг під час виступу не зронити ні слова, а то й узагалі не ворухнутися, повернувшись до глядача спиною. Інколи траплялося, що глядачі в таких випадках навіть починали скандувати: "Поверніть нам наші гроші!". Взагалі ж тиша і звук були двома улюбленими матеріалами Назара.

Кажуть, що останнім часом він відчував "втому від життя". Але хто з нас її не відчуває?

Назар Гончар захоплювався дзен–буддизмом. І, згідно з цією релігією, після смерті він повинен стати медитуючим згустком світла, що постійно випромінює творчу енергію. У такому разі смерть не змінила його внутрішнього стану. Адже таким він був і за життя.

Олександр Гаврош, "Україна молода"
06 червня 2009р.

Теги: Назар Гончар, філософ, поет, Львів, Ужгород, життя

Коментарі

Grzegorz_Lublin 2011-05-31 / 20:24:00
Pamietamy o Nim takze tu, w Lublinie. Ciekawe co On teraz tam wyprawia w Górach Niebieskich...

Priadman 2009-06-07 / 21:00:00
Зналися з Тобтою, друже. Мав ще навіть відео на НОКІЇ, зняте на містку над дорогою Варшава-Люблін. Зникло моє відео. І Тебе нема.


http://www.youtube.com/priadman

НОВИНИ: Культура

14:27
У Мукачеві пройде живописний пленер "Мукачівська весна-2020"
21:31
Поетичний онлайн-квартирник організувала Закарпатська обласна бібліотека імені Ф. Потушняка
10:01
/ 1
Бойківські вишиті сорочки представили в Ужгороді
14:28
В Ужгороді до Дня захисту дітей проводять онлайн-конкурс "Країна дитячих мрій"
12:16
/ 1
Українці Словаччини святкують цьогоріч День вишиванки онлайн
01:56
Закарпатський народний хор запрошує на артмоб з нагоди Всесвітнього Дня вишиванки
11:03
/ 1
Чендей-fest 2020 на Закарпатті перенесено на вересень
10:37
Закарпатські художники відзначили Міжнародний день музеїв виставкою картин без глядачів
02:37
Артисти Закарпатського хору зняли ролик до Дня вишиванки
17:57
В Ужгородському замку з нагоди Дня музеїв відкрили дві виставки
10:47
Закарпатська обласна книгозбірня влаштовує "Поетичний квартирник online"
09:25
Ужгородська школярка дебютувала "Порожніми коридорами"
11:43
Закарпатська обласна філармонія представила концертну програму онлайн до Дня Європи
13:28
/ 1
У мукачівському "Паланку" відкриють музей ливарства
12:08
До Дня музеїв скансен в Ужгороді оголосив конкурс "Своя сорочка ближче до тіла"
09:08
Мукачівський історичний музей відновив свою роботу
16:46
В обласному краєзнавчому музеї в Ужгороді запропонують оглянути народні музичні інструменти та артефакти середньовічної церкви
03:56
/ 5
В Ужгороді відбулася акція на підтримку представників креативних індустрій
11:13
На Закарпатті визначили переможців дитячо-юнацького конкурсу образотворчого мистецтва "Легенди Карпат"
11:03
Конкурс імені Ірлявського на Закарпатті цьогоріч відбуватиметься дистанційно
09:52
Талановитих дітей запрошують виступити разом із Закарпатським народним хором
15:29
В Ужгородському замку відкриють виставку знахідок з розкопок церкви Св. Юрія
22:23
Історичний музей у мукачівському замку "Паланок" відкриється для відвідувачів з 12 травня
09:48
/ 1
"Ерделівські читання" на Закарпатті перенесли з травня на жовтень
22:51
Ужгородка в Італії виставила на аукціон свою картину, аби допомогти лікарям
» Всі новини