Закарпаття: Музей художника Василя Свиди міг бути створений в Ужгороді ще на початку 90-х

Щороку в березні країна називає лауреатів Національної премії імені Т.Г. Шевченка. Нею ось уже майже півстоліття відзначають видатних митців за високоідейні й високохудожні твори та роботи в галузі літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва та кінематографії.

Премію “для відзначення пам’яті великого українського поета, революціонера-демократа Т. Г. Шевченка, а також для ще більшого сприяння дальшому розвиткові української радянської літератури, музики, образотворчого мистецтва, театру і кінематографії” засновано 20 травня 1961 року. Її першими лауреатами у 1962 році стали Павло Тичина й Олесь Гончар — у галузі літератури та Платон Майборода — в галузі музики. Загалом упродовж 1962—2008 років цією премією відзначено 570 персоналій і 8 колективів. Серед них і 10 наших краян.

Диплом та Почесний знак лауреата під номером 203 у 1983 році першим із закарпатських професійних художників отримав скульптор Василь Свида. Нині про видатного земляка розмовляємо з його сином Ярославом Васильовичем.

— В якому віці ви усвідомили, що тато — талановитий митець?

— Я з цим ріс і сприймав як нормальне явище: це татова робота, яку він виконував із любов’ю, радістю, нерідко супроводжував співом. Наспівував в основному закарпатські та чеські народні співанки. Все було звичним, буденним, цілком природним.

— Скільки дітей було у вашій сім’ї?


— Двоє: я — старший, а через три роки народилася сестра Людмила. Зараз мешкає в Києві, за фахом теж художниця, разом із своїм чоловіком веде секцію кераміки у Палаці дітей та юнацтва.

— Чи дозволяв батько стороннім знаходитися в майстерні під час роботи?

— І так, і ні, бо коли в нього зароджувалась ідея, спочатку сам на сам викладав її в численних ескізах, лише потім, починаючи процес втілення в матеріал, запрошував спочатку маму, а потім і нас. Звичайно, питав, подобається нам чи ні, а коли ми подорослішали, брав до уваги й наші відгуки. Дуже часто, майже кожну його роботу дивилися колеги, до порад котрих дослухався.

— Чи відчувалася в когось із його друзів нотка заздрощів або нещирості?

— У близьких йому людей ні, але вистачало інших “доброзичливців”. Адже батько був успішним не лише в мистецтві — він брав активну участь і в суспільному житті, був депутатом міської (8 разів!), обласної та Верховної рад, 10 років очолював Спілку художників Закарпаття. Я й досі ніяк не можу осягнути, як він міг там головувати, коли членами були такі відомі корифеї, як Бокшай, Ерделі та інші. Звичайно, заздрощів у декого вистачало… Але хочу підкреслити, що батько намагався не акцентувати увагу на таких речах, бо був людиною веселою, з гумором та оптимізмом.

— Чи робив для вас тато якісь іграшки-сувеніри, можливо, навчав виготовляти їх самостійно?

— Не робив, але збереглося фото із журналу “Огонек”, коли він мене малого, десь років у 6—7, учив ремеслу різьбяра, мабуть, хотів, щоб я продовжив його фах. Насправді ж цього не сталося, хоч тато й намагався долучити мене до мистецтва, навіть віддав у студію Золтана Баконія. Але я там не затримався, перейшов у гурток з випалювання по дереву, де досить тривалий час із задоволенням займався. Коли ж постало питання вибору професії, я вже серйозно захопився спортом, і тато не заперечував, щоб я подав документи для вступу до інституту фізичної культури.

— Батькова майстерня була вдома?

— На моїй пам’яті так, однак із розповідей старших людей знаю, що до мого народження він спочатку працював у помешканні Андрія Коцки, яке той надав йому для проживання та роботи. Як не дивно, але саме з Андрієм Коцкою в нього все подальше життя були напружені стосунки та непорозуміння. Згодом, у 1952 році, батькові виділили одну кімнату, потім площу трохи розширили. Довгі роки, майже десятиріччя, він працював удома. Уже коли батько був у зрілому віці й постало питання виготовлення масштабних робіт, йому дали майстерню по вулиці Капушанській.

— Багато робіт саме великих розмірів створив Василь Іванович?

— Потяг до монументальних речей у батька був майже завжди, багатофігурні композиції він виконував уже десь із середини 1950-х років. Збереглися їх репродукції. Вони перегукувалися з тією роботою, що була завершена в 1982 році. Це скульптурна композиція “В сім’ї єдиній”, за яку батько отримав Шевченківську премію. Майже 5 років пішло на її виготовлення. Так довго тато не працював над жодною роботою. Уже не кажу про те, що в той час декілька разів хворів, а праця вимагала чималих фізичних сил. Хочеться теплим словом згадати Зіновія Перестюка, котрий допомагав батькові на початкових, найважчих, етапах роботи. Це замовлення стало вершиною його творчості. Хоча я вважаю кращими інші його роботи, та не мені судити…

— Але ж ви теж маєте око фахівця…

— Я просто долучався до цього мистецтва, бо, на щастя, жив поряд із татом і бачив, як він творить.

— Який був розмір Шевченківської премії і як батько розпорядився нею?

— Цю премію він отримав у 1983 році — 2500 рублів, що зараз прирівнюється до однієї третини вартості “Жигулів”. А розпорядився нею так: одна тисяча пішла на його 60-річний ювілей, за другу купив металевий гараж для свого сина (!), а 500 руб. спрямував у Фонд миру. Я навіть не питав його потім, чи була це данина часу, а чи внутрішнє переконання.

— Які роботи зараз зберігаються вдома?


— Дуже багато моделей, ескізів, чорнових заготовок, що відтворюють творчий процес, за ними можна простежити, як народжувалась ідея, як реалізовувалась у виробі в натуральній величині, а згодом переводилася в дерево. Маю сказати, що майже всі задуми або ідеї в кінцевому підсумку мали саме такий вигляд, який батько собі уявляв. Звичайно, вдома є й оригінальні твори, багато інструментів, верстак, і все це створює ту атмосферу, яка панувала, коли тато працював.

— Музеям ви передали якісь роботи?

— Більшість виробів ще за життя батька були закуплені Національним художнім музеєм, Українським музеєм декоративно-прикладного народного мистецтва в Києво-Печерській лаврі та іншими музеями України. Зокрема, в нашому музеї знаходиться понад 20 робіт— від невеличких, виконаних у майоліці, до більших — у дереві. Тому численна і краща спадщина — в музеях. Хоча є реальною можливість створення іменного музею, як колись планувалося. В 1990 році вже було прийняте розпорядження облвиконкому, але, на жаль, нічого з цього не вийшло. Адже нашу сім’ю довелося б переселити, тобто виділити іншу житлову площу, а це — проблема. Шкода…

— З яким матеріалом найбільше любив працювати Василь Іванович?

— Він перепробував майже всі породи дерев, звичайно, любив і глину, особливо червону, але робота з деревиною подобалася йому більше. Останніми роками батько мав можливість отримати червоне дерево, більш приємне й тепле, гарне та благородне, до того ж міцне. До речі, працювати з ним було найважче.

— Чим оброблялися вироби з дерева?

— Тато любив природний вигляд дерева, без жодних фарб чи лаків.

Деякі породи натиралися простим воском, щоб робота мала кращий вигляд та довше зберігалася.

— До вас приходили відомі митці, кого з них бачили?

— Це окрема тема, з якою пов’язані надзвичайно теплі спогади. Я мав щастя бути знайомим практично з усіма корифеями Закарпаття, окрім Ерделі, котрий помер, коли мені виповнилося 4 роки, та Грабовського. Усіх членів Спілки художників дуже добре пам’ятаю, був інколи присутній під час їхнього спілкування. Це були творчі розмови, десь суперечки, десь душевні бесіди. Найбільше мені запам’яталися теплі стосунки із Золтаном Шолтесом, Федором Манайлом, Ернестом Контратовичем, Шандором Петкі, котрого сьогодні згадують менше за інших. Неодноразово ми гостювали в сім’ї Антона Кашшая, який запам’ятався мені веселим та компанійським. Від батька багато хорошого чув про Адальберта Борецького, але його не пам’ятаю. Пишаюся тим, що був знайомий із цими людьми. З наступної плеяди особливо теплі стосунки були з родинами Наталії та Юрія Герців і Володимиром Микитою, радо спілкувалися з багатьма іншими.

— Яким видом мистецтва ще захоплювався батько?

— Живописом практично не займався ніколи, але зберігся портрет Т. Г. Шевченка, який тато намалював у 1934 році. Ця робота супроводжувала його все життя; вона й зараз висить у батьковій майстерні. Іноді просто диву даєшся, наскільки символічними можуть бути деякі речі, адже тато отримав саме Шевченківську премію. А захоплень у нього було багато, бо це, мабуть, саме той випадок, коли кажуть: якщо є талант, то не один. Брався він і за різьблення шкатулок, скринь, тарілок. В один час вишивав сорочки, і зараз вони в нашій сімейній колекції. Окрім того, працював за ескізами Бокшая, оформлював церкви, зокрема в с. Приборжавському, іконостас у рідному Пацканьові, виготовляв із деревних трісок торшери, світильники. Багато речей мене й досі дивують, наприклад, металевий натільний хрестик із різьбою та мініатюрними написами.

— У рідному селі встановлена меморіальна дошка?

— У Пацканьові дуже шанують пам’ять батька. Довгий час там головою села була Марія Панько, яка постійно стежила за тим, щоб відзначалися всі дати татової біографії. Буквально півроку тому ми організували в селі виставку, присвячену 95-річчю з дня його народження. Були задіяні і керівництво, і громадськість села, і школярі. У залі для весільних обрядів є одна з робіт батька, яку ми подарували сільраді, “Наряджають молоду”.

Любов Деяк, "Ужгород"
27 березня 2009р.

Теги: Закарпаття, Ужгород, Спілка художників, Василь Свида, музей

НОВИНИ: Культура

12:31
До 110-річчя Золтана Шолтеса в Ужгороді відкрили виставку творів митця "In memoriam"
10:08
На Закарпатті письменник Олександр Гаврош презентував свою нову книгу "Різдвяна історія Ослика Хвостика"
16:21
"Гуцульска бриндзя" цьогоріч зустрічатиме шанувальників у Рахові 8 вересня
09:47
"Грані життя" у графічних плакатах Володимира Карвасарного можна побачити в Ужгороді
13:38
На Закарпатті презентують нову дитячу книжку Олександра Гавроша про віслючка Хвостика
11:12
Художник із Хмельницького Володимир Карвасарний презентує свої роботи в Ужгороді
10:18
Закарпатський обласний муздрамтеатр закриє театральний сезон показом "Жменяків"
14:34
У Мукачеві можна оглянути роботи випускників художньої школи ім. Мункачі
11:26
"Шенгенський мерідіян" у Словаччині відбувся за участі митців із Закарпаття і Львова
15:50
Хорватське Матулі "пленерно" приймало гостей із Закарпаття
15:33
"Карпатські візії Синього виру" представив у Львові закарпатський живописець Василь Шиндра
16:40
Болгарія стала 21-ю країною в концертних подорожах Мукачівського хору хлопчиків та юнаків
14:25
/ 5
Берегівський Народний театр імені Я. Бандурович отримав перше місце у всеукраїнському фестивалі-конкурсі
08:31
/ 2
В Ужгороді презентували виставку "Скарби Берегова"
15:30
У скансені в Ужгороді можна буде оглянути "Скарби Берегова"
11:19
До 5 липня в Ужгороді можна оглянути акварельні роботи Оксани Кузьміної-Скальської
12:04
У скансені в Ужгороді відзначили 140-річчя вишківської хижі
14:26
Виставкова зала ужгородського скансену зацвіла "Рожевим цвітом"
11:40
Мукачівський драматичний театр "грантово" покаже виставу про князя Корятовича у Литві
10:02
/ 1
Художню виставку до Дня Конституції України відкрили в Ужгороді
06:45
Закарпатські лялькарі закрили театральний сезон участю у львівському фестивалі
15:32
Наприкінці червня поціновувачі мистецтва зможуть знову поринути "виставково" у сакуровий "Рожевий цвіт"
11:28
/ 1
Закарпатський американець Петро Часто презентує в Ужгороді свої спомини
21:35
У Тячеві вперше провели великий етнофестиваль
12:21
Перший Міжнародний фотосалон "Карпати" проходить в Ужгородському замку
» Всі новини