Оксана Чехова перемагала на пісенних фестивалях, а нині полонена ландшафтним дизайном

«На сцені мені завжди вдається підтримувати діалог з будь-якою публікою»

– Я з дитинства любила співати, грати на фортепіано, – пригадує співрозмовниця. – Щоправда, це захоплення нагадувало море з його припливами й відпливами. І врешті, після закінчення нашого університету, а саме філологічного факультету, я стала професійно займатися... вокалом у відомої оперної співачки Оксани Шолох, завдяки якій глибше пізнала таємниці музики. Згодом часто брала участь у пісенних фестивалях, концертах, вечірках. Приміром, на престижному конкурсі «Кремлівські зірки» в Москві пощастило співати з Оленою Перовою з групи «Ліцей». До речі, там я посіла друге місце й... остаточно перестала боятися телекамери, зрозумівши, що їй можна довіряти (Сміється. – Авт.). На всеукраїнському іршавському фестивалі ім. Михайла Машкіна, втомившись чекати на свою чергу й розхвилювавшись, забула один рядок із приспіву «Червоної рути» Володимира Івасюка, та своєрідно викрутилася: замість слів «по забутих стежках» глядачі почули «ла-ла-ла-ла ти приходиш до мене». Наприкінці всі аплодували подвійно, в тому числі й члени журі. Загалом мені завжди вдається підтримувати діалог із будь-якою, незалежно від віку, публікою. Золоте правило: просто треба співати від серця, слід цілком викластися, аби буквально фізично відчути тепло, вдячність глядача. Це феноменально, це справжній кайф! Думаю, підтвердить такі слова й моя подруга Наталія Шталь, з якою ми колись неодноразово співали дуетом (до слова, й нині спів­працюємо, оскільки  вона архітектор і дизайнер інтер’єру). Ясна річ, десятки разів доводилося виступати і в Мукачеві, і в Тячеві, і в Ужгороді. Мої найулюбленіші пісні – «Вір!», «Русалка», «Колискова» – нікого не залишали байдужими, не раз і не двічі приносячи мені призові місця. До деяких пісень сама й тексти написала. Приємно, коли до тебе після виступу може підійти такий собі «просунунутий», на своїй хвилі незнайомець – із хвостиком на голові, у потертих і пірваних джинсах, з рукавами светра ледь не до землі – і видати: «Дякую тобі, Оксано, дуже дякую! Я повірив у те, що ти співала, – аж мурашки по тілу бігали». Або коли сидять у барі чи ресторані молоді чоловіки, які все, мовити б, беруть від життя, які на тебе зверхньо, знехотя дивляться і котрих, здавалося б, неможливо чимось розворушити, зворушити – аж раптом заводяться на танці. Одне слово, всяке буває. Ще на одному акцентую: майже ніколи не співаю під «плюс», тобто під так звану «фанеру», навіть коли хвора; хіба що в рідкісних випадках – приміром, надворі холодно і є ризик застудитися, ну й для телебачення, де своя специфіка.

    «Мій головний принцип – ландшафт має милувати око цілий рік»

– Аксіома ж: якщо людина творча, то їй ніякі паралелі не те що не чужі, а навпаки – розширюють кругозір, розвивають фантазію, – продов­жує Оксана Чехова. – До чого веду? Спів співом, але потужне захоплення фітодизайном постійно жило в мені паралельно, а згодом і переросло в основну спеціальність. Її секретам свого часу я навчалася у Києві. Курси вів голландець Ганс, прізвище забула. Фантастичний чоловік, фанат своєї справи, належить до тих, хто буквально дихає і снить роботою. Його очі горять квітами. Охоче ділився тонкощами професії, підкреслюючи, що знання ефективні лише в поєднанні з творчою уявою. Фітодизайн продиктував мені любов і до масштабнішого – дизайну ландшафтного. Хіба не цікаво, коли йде будівництво чи то котеджу, чи  готелю, чи спортивного комплексу, коли я бачу голі стіни, як навколо купи сміття, а виділену для оформлення площу мені треба плавно перетворити через фантазію на красу і гармонію?! Безперечно, уважно вислуховую побажання клієнта і, враховуючи їх, тактовно коригую або й пропоную цілком інше. Зазвичай роблю й два проекти, аби довести, що мій варіант ліпший, оригінальніший. Як ключового дотримуюся принципу: ландшафт повинен милувати око незалежно від сезону, презентувати всі чотири пори року, що залежить від посадки, компонування, сумісності рослин. Я, наприклад, не люблю симетрії, керуюся підходом, аби у висліді територія виглядала ніби картина, що постійно в русі. Кінець кінцем клієнти задоволені, за кілька років ще не мала жодних претензій. А замовлення маю як з Ужгорода, Мукачева, так і з кількох районів Закарпаття, до того ж і з Києва, Львова, причім від мінімальних до максимальних. Так само й естетичні смаки наших людей коливаються контрастно – від витончених до жахливих. Розмаїття рослин – величезне. У мене улюблених нема, адже орієнтуюся і на ґрунт, і на місцевість, і на фінансові статки людини. Назву найпопулярніші – це сотні різновидів хвойних, сакур, магнолій. Японський клен став модний, до того ж прекрасно росте в нас. Усі рослини мають притягальну силу, створюють навколо себе особливу ауру.

Краса в мене асоціюється насамперед із квітами. Троянди, орхідеї, лілії, тюльпани, гладіолуси, піони, гвоздики (до речі, останні з невідомих причин не терплю) – кожні таять певне значення, випромінюють свою енергетику. А вміла, правильна композиція квітів упливає на самопочуття, настрій, стимулює фантазію. Я обожнюю троянди, які вважаються класичним атрибутом весільного букету, як і лілії. Наречених поділяю на неспокійних, радісних і самовпевнених. Перші якось хвилюються не нахвилюються, навіть іноді складається враження, що цим і негоду з неба викликають; другі – щебечуть не нащебечуться, розуміють із півслова й ні до чого не присікуються, а треті – самі нервуються й нанервують, бо щось хочуть, але не знають що. Звичайно, в таких випадках я мушу бути і психологом, і психотерапевтом, і зразком увічливості.

Як відомо, кожній ситуації відповідає певна категорія букетів, квітів. Та не дивно, коли обставини диктують своє. Навіть якщо ти фітодизайнер найвищої проби, але йдеш на день народження до Івана Васильовича, котрий любить 35 червоних троянд у целофані, то  й понесеш їх, бо він буде безмежно радий, а радість – це квінтесенція будь-якого подарунку. Натомість на ікебану можеш витратити набагато більше часу, душевних сил, грошей, а бажаного результату, на жаль, не буде.

З блиском в очах і з інтонацією Оксана Чехова розповідає, як колись на Кіпрі її зачарувала троянда каркаде, мовляв, як вона граційно росте в диких природних умовах, фантастично обрамляючи басейни, сквери; як застигла від подиву, коли побачила величезний – три метри завширшки й п’ять заввишки – фікус бенджаміна; як насолоджувалася розкішними олендрами, бігаючи, як щасливе цуценя, від одного до іншого, адже їхня кольорова гама просто п’янила; як охала й ахала на острові від незвичайної краси філодендронів. А в Санкт-Петербурзі дивувалася з безлічі клумб-шедеврів із братками садовими (рос. анютины глазки. – Авт.), палітра яких також приємно шокувала, примушуючи серце співати. І ці всі враження не губляться, відкладаються в підсвідомості, а в потрібну хвилину виринають, відлунюючи в нинішній роботі жінки.

P.S. Нині в Оксани Чехової – день народження. Як, до слова, і в однієї з її улюблених акторок – Орнелли Мутті (для необізнаних: це партнерка Адріано Челентано у кінокомедії «При­боркання непокірного»). Віншую Оксані й надалі зберігати свій неповторний шарм, натхнення й удачі в професії, квітів у серці і наяву, здійснення мрій. Це саме віншую й італійці Орнеллі з надією, що добрі люди передадуть їй це число «СЗ Паланку»...

Теги: конкурс, фестиваль, ландшафтний дизайн, Оксана Чехова

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати