Вірна Ерделійка. З нагоди 92-річчя пані Магдушки, прощена най буде

Віднедавна, коли я приходжу на Барвінкош на могилу своєї бабки по батьковій лінії, неодмінно кладу кілька гілочок миртового дерева й на могилу Магдалини Ерделі – дружини митця Адальберта Ерделі. Мабуть, лише на кладовищі людина так чутливо згадує минуле, глибоко замислюється над теперішнім, боязко моделює майбутнє. І от я знову схилив голову над місцем спочинку пані Магдушки: 3 квітня їй виповнилося б 92 роки

Вірна Ерделійка. З нагоди 92-річчя пані Магдушки, прощена най буде

«Ми розписалися в лікарні за два місяці до його смерті»
Спекотного липневого дня 1999 року ми з цімборами фотографом Михайлом Дороговичем та журналістом Миколою Тімковим завітали до пані Магдушки на інтерв’ю. До речі, ми відразу здивувалися, як безпечно живе самотня 83-річна жінка в будинку-музеї. Розповідь пані Магдушки про чоловіка особисто я слухав ледь не затамувавши подих. Ось кілька її фрагментів:
- Бийло ласкаво називав мене Розікою, Магдушкою. А я його кликала Розі. «Розіко, іди лиш сюди!» - він мені. Або я йому: «Розі, хочу то, хочу то…» Він усе ділився зі мною своїми планами, радився, коли й що малювати. Малював портрет або натюрморт – стояла коло нього, говорили-сьме. Знала-м, коли він хоче робити, коли відпочивати, а коли їсти. Не треба було йому ніякого кришталю, мав свою ложку, вилку, погар. Але обов’язково салфетку клала-м. Часто повторював: «Магдушко, не вари мені нич, не готуй мені ні перше, ні друге: хліб, солонина, вода й цигара – і я найщасливіший на світі чоловік!» Любив пити червене вино, а ще дуже пиво…
Йо-о-й! За ним стільки жінок бігало, котрі заміж хотіли вийти! Ержіка одна, Ержіка друга, Гізіка, одна і хрома була. Але він мені усе казав: «Розіко, ти то собі не бери в голову. Крім тебе мені нікого не треба, мене ніяка не цікавить…
Тяжко переживав те, коли за комуністів називали його формалістом, космополітом, бо ніби не так малює, як треба. «Страждаю, як Крістуш: я не винний», - казав мені. Сумним таким був. Тоді я переконувала Бийла виїхати звідси, приміром, до його рідних сестер у Словаччину або Угорщину. А Розі на це: «Нікуди звідси не поїду, бо дуже люблю ці гори, цих добрих і бідних людей»…
Ми з Бийлом прожили на віру 23 роки. І розписалися лише в липні 1955 року, тобто за два місяці до його смерті. Розписалися в лікарні. «Розіко, - каже,- іди за Федором, най принесе книгу». То був працівник загсу. Я пішла, передала просьбу. А Бийло мав добрих друзів – лікаря Добоша і ще там одну лікарку. Уповів їм: «Будете свідками, та й заодно перевірте, чи я не дурний»…
«Розіко, я маю вже йти, завтра мене в такий час не буде. Дуже болить мене рука, від цього нич гіршого не є». Я сиділа коло нього, сльози мені текли. «Що буде завтра?» - звідаю. «Відсалютую пану Богу й буду на небі малювати святі картини». Він був дуже віруючим, дуже, хоча в церкву й не ходив. «Як буду, Розі, жити без тебе?» – «Як будеш знати, так і будеш жити», - відповів мені. А на другий день, в обід 19 септембра (вересня) його не стало. 20-го – хоронили. Зачинали від училища. Як рушили звідти, дзвони всіх церков так сильно, так сильно й довго били! Повно людей ішло на Калварію, а його труну на возі тягнув кінь...
 «Ми почали штовхатися. Тоді він витягнув довгий ніж…»
До речі, Ерделійка, словачка за національністю, вільно володіла угорською та словацькою мовами. З нами ж спілкувалася оригінально, мішано – таким собі симбіозом руснацької, української, російської, словацької та угорської мов. Говорила надзвичайно щиро, жваво жестикулюючи. Випадково згадала в інтерв’ю ім’я терапевта Степана Мейсароша. Я її перебив, пояснивши, що я його онук. Пані Магдушка буквально зраділа такому відкриттю...
Саме знайомство Ерделійки з моїм дідом згодом прив’язало її до мене. Був період, коли пані Магдушка дзвонила мені щотижня, запрошуючи на обід. Наминаючи підбивану фасолю, млинці або голубці, попиваючи пиво, каву або чай, я нотував різні випадки, деталі з життя подружжя Ерделі. Пані Магдушка хвалила мого діда за професіоналізм, за фіглярство, за спомігливість. «А раз ми йшли пізно ввечері з якоїсь гостини. П’яний Пішта став коло дерева випішатись. Але так хитався, що не втримався і впав. І, лежачи на спині, продовжував пішати через себе», - безпосередньо, сміючись, і таке пригадувала Ерделійка.
 Згодом пані Магдушка поступово продала мені чимало фото Ерделі і свої, а також листи Ерделі до неї, шаржі чоловіка. Мабуть, такі стосунки тривали б і надалі, якби не… Ніколи не забуду ранок 8 листопада 2000 року. О сьомій я зірвався з постелі на телефонний дзвінок. Саме зірвався, а не встав. Та й серце здригнулося. «Мішо, мене обікрали! Приїжджай!» - і Ерделійка кинула слухавку. Спочатку уява намалювала чортзна-що. Але через півгодини, зрозумівши, що трапилося, я перехрестився й полегшено зітхнув: мовляв, злочинці поживилися лише чотирма полотнами. Тим часом пані Магдушка емоційно розповідала п’ятьом міліціонерам про нічну пригоду:
- Я крізь сон почула, як надворі щось бухнуло. Прокинулася. І майже нараз збагнула, що хтось вибив мені скло від вхідних дверей. Я завмерла від страху. І двоє паскуд увірвалися до кімнати. Я схопилася з постелі, але високий з усієї сили вдарив мене по обличчю. Потім другий раз. Ледве витримала. Ми почали штовхатися. Тоді він витягнув довгий ніж. Так страшно блиснув! Я, як лише могла, стисла руку сволоти. Так мені вдалося вирватися в коридор і зачинитися у ванній, в якій простояла-просиділа більше трьох годин.
До речі, я вперше в житті бачив роботу міліції по гарячих слідах. Жалюгідне, допотопне видовище! Один працівник старанно протоколював розповідь, другий обмащував якимось розчином раму від украденої картини, а ще троє роздивлялися й слухали. Трапився й пікантний курйоз. Правоохоронці щонайменше тричі вхолосту намагалися з’ясувати в потерпілої, о котрій годині ночі сталася крадіжка. Нічого дивного, що пані Магдушка вагалася, губилася в здогадах. Доки сама (!) не підняла з підлоги… годинник і: «Та позирайте, о 2.40 за місцевим часом». Не треба бути Шерлоком Холмсом, аби допетрати, що злочинці звалили зі столика годинник, який, упавши, зупинився. Цей «прокол» присоромив спеців, але вони в кліп ока «зам’яли» мовчанку, що виникла: «Магдалино Іванівно, та як виглядали злодії?» Врешті-решт усе закінчилося тим, що я мусів добровільно погодитися поїхати в апартаменти Ужгородського МВ УМВС. На своєрідний десь двогодинний допит. 
Як не дивно, а в ту чорну ніч Ерделійці снився... Ісус Христос. «Єзушко мене уберіг від тих двох сучих синів. Хоча від пережитого в мене півроку випадало волосся», - казала через рік пані Магдушка. Та й про правоохоронців пізніше висловилася лаконічно і влучно: «Скільки тут ті бітанги розпитували, писали без кінця, а то все ніби море понесло! Як прибули тоді на виклик – більше й не з’являлися. То ушитко їм треба лише для галочки!» Ясна річ, після цієї крадіжки пані Магдушка ставилася до всіх візитерів із підозрою. Бог свідок, що я не раз і не двічі переконував Ерделійку встановити на будинку сигналізацію. «Ні-ні, нащо то мені?!» – постійно чув у відповідь, причім без йоти сумніву. І коли один родич Магдалини Ерделі поставив при вході двері-ґрати, а на вікна – решітки, то це заспокоїло, мабуть, усіх.
Їх хоронили в один і той же день, лише з різницею в 49 років
Пригадую, як мене зворушило твердження пані Магдушки: «Якби можна було повернутися в часі назад, я нічого не змінила б у своєму житті. Видиш, і в кімнатах усе так стоїть, як до смерті Ерделі. І горнятка, з яких він пив каву, чай, і ложки, і виделки, якими він їв, і картини, від яких маю найбільшу радість, – я вшитко бережу…» Ерделійка роками вела спокійний, одноманітний спосіб життя. Регулярно ходила на ринок за продуктами, варила собі їсти, у теплі дні любила відпочивати в кріслі в саду, постійно дивилася на мадярських каналах різні телесеріали. І, звичайно, час від часу навідувала сусідів, знайомих, аби поговорити, доброзичливо попліткувати. До речі, завжди тримала в хаті мінімум п’ять-шість кішок. Останні ж два місяці пані Магдушка взагалі не виходила за межі двору, бо перед тим, спіткнувшись об поріг хати і впавши, сильно вдарила чи то ліву руку, чи то ліву ногу…
17 вересня 2004 року я щось писав удома. Телефонний дзвінок знайомого шокував. «Ерделійку вбито, будинок пограбовано», – повідомив він. І ніби друга серія. Через десять хвилин я сидів у маршрутці. «Ось і сталося те, що намалювала моя уява кілька років тому», – крутилося в голові. Цього разу у дворі пані Магдушки я застав, здається, шістьох правоохоронців на чолі з тодішнім начальником Ужгородського МВ УМВС України у Закарпатті Антоном Зелінським. Від оного я й довідався, що злочинці, перекусивши вночі пасатижами двері-ґрати, проникли в будинок і, зв’язавши господарку електричним дротом по руках і ногах (шок, страх, біль і призвели до розриву серця), викрали всі картини, тобто понад 50. У двох кімнатах лежало майже 50 пустих рам. Тобто негідники діяли професійно, не вирізуючи полотна з рам і підрамників будь-як, а акуратно знімаючи. Елементарні підрахунки (хай на «обезрамлення» лише однієї картини йшло дві хвилини) свідчать, що злодії (найвірогідніше, двоє) пробули в будинку щонайменше дві години. Звичайно, неподалік, на вулиці, їх мали підстраховувати ще двоє. Логіка також підказує, що діяла та сама злочинна група, що й чотири роки тому. Тут немає жодного сумніву, бо почерк абсолютно схожий. Деталь: міліцейська вівчарка взяла слід злочинців, визначивши й місце, де стояв автомобіль, у який скидалися полотна. Через три роки напрошується запитання: та й що з того?
На жаль, тодішня ужгородська мерія не подбала, аби Ерделійку поховали  на Калварії на праху її батьків – Яна Сливки й Жужанни Мадяр, а заодно й неподалік від Ерделі. Хоронили пані Магдушку на Барвінкоші… 20 вересня 2004 року – того ж дня, що й Адальберта Ерделі, лише з різницею в 49 років. Я впевнений, що це якийсь знак, якесь послання з небес.
Ясна річ, трагічна подія спричинила величезний резонанс у крайових і республіканських ЗМІ. Адже Закарпаття втратило неоціненне історико-культурне багатство. Порівняння для роздумів: у Художньому музеї ім. Йосипа Бокшая зберігається 80 картин Ерделі. А якщо мислити грошовими поняттями, то, за оцінками експертів, зникла колекція тягнула щонайменше до 500 тисяч доларів. Нині різні циркулюють чи то легенди, чи то реалії про викрадену колекцію. Ніби її більшу частину злочинці повернули-підкинули спадкоємцю-ужгородцю, ніби окремі полотна висять в оселях нинішніх, чи то пак уже екс-урядовців; ніби окремі в Угорщині, де Ерделі також дорого котирується на так званому «чорному» ринку.
Добре, що окремі ентузіасти здогадалися зняти телесюжет про берегиню духовного спадку Адальберта Ерделі, професійно сфотографували усі роботи митця, між якими були й шедеври. Як відомо, нещодавно й побачив світ унікальний альбом «Адальберт Ерделі», упорядником якого є чільний закарпатський художник Антон Ковач.
Різні думки циркулюють про пані Магдушку. Мовляв, надто приземленою була, мовляв, не пара Ерделі, мовляв, не розуміла ваги створення меморіального музею чоловіка на кшталт музеїв Федора Манайла і Андрія Коцки, мовляв, мовляв, мовляв. Та це все для мене лише «мовляв». У моїй новинкарській кар’єрі Розіка – знакова постать. І найдорожча моєму серцю.
Колись Ерделійка мені вповіла про свого Бийла: «Я чую, як приходить його дихання». З відстані часу усвідомлюю, що це була не метафора. І хоч подружжя від Бога спочиває порізно – на Калварії і Барвінкоші, я переконаний, що їхні біополя утворюють між могилами чарівну райдугу. А на небесах Розі продовжує малювати Розіку...
Довідка ZakarpatPost
Магдалина Ерделі (дівоче прізвище – Сливка) народилася 3 квітня 1916 року в Ужгороді на вулиці Собранецькій. Її батьки - Ян Сливка і Жужанна Мадяр - мали 9 дітей, але троє померли малими.
16-річною дівчина Магдалина познайомилася зі 41-річним старим легінем Адальбертом Ерделі, прийшовши до художника як натурниця. І залишилася назавжди. Берегла домашнє вогнище, допомагала йому в роботі, була душевною розрадою.
Після смерті чоловіка майже півсторіччя ревно берегла його творчу спадщину. Трагічно загинула від розриву серця у ніч на 17 вересня 2004 року. Злочинці, зв’язавши 88-річну жінку електричним дротом, викрали з будинку понад 50 картин Ерделі.

Михайло Фединишинець, "Неділя"
09 квітня 2008р.

Теги:

Коментарі

anonim 2008-04-09 / 12:54:00
Dyákuju V Á M F Á J N O " MISIKE"zá sztátyu. To ják bályzám ná moe szerce. Szpohádé ,xotya i ne vészéli , rádujuty... dáj VÁM ...szélé i nádále,násznáhé do roboté.Pésity,szcse pésity.

НОВИНИ: Культура

14:27
У Мукачеві пройде живописний пленер "Мукачівська весна-2020"
21:31
Поетичний онлайн-квартирник організувала Закарпатська обласна бібліотека імені Ф. Потушняка
10:01
/ 1
Бойківські вишиті сорочки представили в Ужгороді
14:28
В Ужгороді до Дня захисту дітей проводять онлайн-конкурс "Країна дитячих мрій"
12:16
/ 1
Українці Словаччини святкують цьогоріч День вишиванки онлайн
01:56
Закарпатський народний хор запрошує на артмоб з нагоди Всесвітнього Дня вишиванки
11:03
/ 1
Чендей-fest 2020 на Закарпатті перенесено на вересень
10:37
Закарпатські художники відзначили Міжнародний день музеїв виставкою картин без глядачів
02:37
Артисти Закарпатського хору зняли ролик до Дня вишиванки
17:57
В Ужгородському замку з нагоди Дня музеїв відкрили дві виставки
10:47
Закарпатська обласна книгозбірня влаштовує "Поетичний квартирник online"
09:25
Ужгородська школярка дебютувала "Порожніми коридорами"
11:43
Закарпатська обласна філармонія представила концертну програму онлайн до Дня Європи
13:28
/ 1
У мукачівському "Паланку" відкриють музей ливарства
12:08
До Дня музеїв скансен в Ужгороді оголосив конкурс "Своя сорочка ближче до тіла"
09:08
Мукачівський історичний музей відновив свою роботу
16:46
В обласному краєзнавчому музеї в Ужгороді запропонують оглянути народні музичні інструменти та артефакти середньовічної церкви
03:56
/ 5
В Ужгороді відбулася акція на підтримку представників креативних індустрій
11:13
На Закарпатті визначили переможців дитячо-юнацького конкурсу образотворчого мистецтва "Легенди Карпат"
11:03
Конкурс імені Ірлявського на Закарпатті цьогоріч відбуватиметься дистанційно
09:52
Талановитих дітей запрошують виступити разом із Закарпатським народним хором
15:29
В Ужгородському замку відкриють виставку знахідок з розкопок церкви Св. Юрія
22:23
Історичний музей у мукачівському замку "Паланок" відкриється для відвідувачів з 12 травня
09:48
/ 1
"Ерделівські читання" на Закарпатті перенесли з травня на жовтень
22:51
Ужгородка в Італії виставила на аукціон свою картину, аби допомогти лікарям
» Всі новини