Коли ж настане доба Дінапра?

Ярослав Орос. Чара: Історія хвороби - К.: Літературна агенція Друге дихання, 2019. - 238 с.

Коли ж настане доба Дінапра?

Ярослав Орос не належить до письменників, чиї тексти читаються легко й швидко – навпаки, вони вимагають вдумливості та неквапливості, щоб зважити кожне слово, осягнути авторські смисли, закладені у ньому, відчути іронічність думок і  вболівання за все, що відбувається у сучасному українському просторі – політичному, суспільному, культурному, духовному. Проте найбільше прозаїк відомий як ідеолог українського арійства, котрий прагне під таким кутом зору художньо відтворити пракоріння рідного народу. Водночас тексти цього автора позбавлені пієтету і схиляння перед будь-якими ідеологічними фантомами сучасності, загравання з читачем, хоча національна ідея так і нуртує у них, висловлена і в художніх образах, і часто гостро публіцистично, а то й іронічно в авторських роздумах, за цим – справжній, нетамований біль і тривога за український світ. В одному з творів, наприклад, Я.Орос зазначає: «Українці – се рештки аріїв, людей напрочуд сильних і вельми освічених, які розпорошилися по цілому світу... Тривалий час знущалися над нами чужинці... Не мають українці власної думки на світ, а послуговуються перетравленими мізками чужинців. Через що й споживають лайно замість соми». 

Нагадаю, що письменник родом із одного з найцікавіших і найзагадковіших куточків України – Закарпаття. Можливо, зачарованість гірським карпатським краєм покликала його до лісового технікуму, а залюбленість у рідне слово («Я пишаюся своїми батьками, що прищепили мені тверду любов до свого!» – з інтерв’ю Я.Ороса) – на факультет журналістики Шевченкового університету, який і сьогодні згадує з пієтетом і вдячністю (наразі це рідкісне явище, як і справжня повага – на відстані десятиліть – до колишніх викладачів, пам’ять про студентське братство, посеред якого сьогодні – чимало знакових постатей української культури й журналістики, які тоді, в минулому, – просто однокурсники; про дух й атмосферу alma mater). 

Журналістські стежки Я. Ороса – це високогір’я і видавничо-редакторської справи, й, на мій погляд, унікальна авторська радіопрограма «Четвертий універсал», у якій різнобічно, фахово та, головне, виважено осмислено художню, публіцистичну спадщину В.Винниченка, огром його громадської і політичної діяльності.

Перша книга Я.Ороса «Заповіти білих горватів» побачила світ у 1990 році з легкої руки Є.Гуцала, який у закритій видавничій рецензії відзначив неординарні творчі засади молодого автора, спрямовані на своєрідну реставрацію прадавнього менталітету українців. Пізніше виходять книги «Змагання катів» (1991, відзначена Міжнародною літературною премією «Гранослов»), «Чотирикутна зірка. Арійські притчі» (1995), «Кощуни. Хроніки волхва» (1999), «Яфет і Хам» (2009), «Врата Сімаргла» (2009), «Триликий Ной» (2011), «Дримба» (2012), «Витівки Ярґа» (2017). Відтак  автор володіє індивідуальним «почерком», який вирізняється арійськими та язичницькими темами, контрастним змалюванням гір та міста, їх протиставленням, цікавими образами, які мігрують із тексту в текст, творячи нібито коло, а насправді – перспективний (відкритий) погляд у майбутнє окремої людини, українства, людської цивілізації.

Такі стильові ознаки притаманні і новій книзі Я.Ороса «Чара: Історія хвороби». Для тих, хто досі  відчуває особливий смак від паперової книги, це видання – справжній подарунок. Книголюб-гурман оцінить ошатне оформлення видання із використанням репродукцій картин К Малевича, зокрема його картини «Купальники», на якій – трійця оголених чоловіків (згодом стає зрозуміло – це проекція трьох головних героїв: Овсія Попільного, великого Арійця, Митрофана Суботи, котрі не лише вивертають душу, як на сповіді, а й хизуються своєю чоловічою силою); заголовок-інтригу (чара? чарка?  чакра? чари?), тричленну структуру, бездоганно означену – «Аз. Божа Дорога», «Буки. Доба Дінапра», «Веди. Врата Сімаргла». Отож, автор підказує читачеві: йтиметься про першовитоки світу й людини.  Назви третього  розділу  також інтригує, бо ж можна прочитати «вЕди» і «ведИ», як і відсилання до «Рігведи».

Автор означив свій текст як есей. Насправді із цим не можна погодитися, бо в книзі сюжет розгортається двома потоками: цілком вигаданим та публіцистичним, і вони між собою тісно переплітаються, зокрема роздуми про давноминулі часи, літературу, релігію, мораль, сучасну Україну прозаїк часто-густо висловлює від імені героїв, отож, перед читачем – модифікована повість про «історію хвороби» українства від давнини до сьогодні. Скажімо, сьогодення публіцистично окреслено через окремі деталі (свіжовириті окопи, елітна трупарня, протекціонізм у різних суспільних сферах, «лжива» столиця тощо). 

Також цікавими є авторські міркування про окремі постаті українського письменства. І це не осанна літераторам (виняток – І.Франко, П.Тичина), які увійшли до канону вітчизняної літератури, а здебільшого провокаційні факти з їхніх біографій, наприклад, В.Винниченка та О.Довженка, маловідомі чи замовчувані довгий час. Така інформація підриває авторитет академічного літературознавства своєю контраверсійністю, проте зацікавить вдумливого й освіченого  читача, який бажає достеменно знати факти історико-літературні, а вже оцінку їм може дати сам. Здається, Я. Орос на пів дорозі до створення альтернативної (чи провокативної) історії української літератури, окремих її сторінок, нехай і дискусійних, таких, що, можливо, викличуть обурення, нерозуміння, але необхідних, бо правдивих. У них проглядає страшна реальність тоталітарного режиму, який ієзуїстськи нищив людські долі.

Міркування прозаїка про наше сьогодення рясно оздоблені авторськими сентенціями – як з негативним змістом («… світ зійшовся на грошах. За так і трава не росте», «…живу в туманному міжчассі», «…ззовні блистить – усередині смердить», «немилість професійних патріотів»), так і з позитивним («…бути собою вкрай нелегко, зате почесно», «Суть життя полягає якраз у його розгадці», «Майбутнє розкошує на волі»). Оскільки у книзі чимало автобіографічного, вони не сприймаються як прості істини,  а радше – як підсумкові реляції передуманого, переболілого, пережитого (твір вийшов у рік шістдесятиліття автора).

Особливої уваги заслуговує суто художня частина «Чари». У ній буяє вигадка, фантастичні перетворення, незвичайний хронотоп, коли герої живуть у кількох часах, вільно – за допомогою авторської фантазії – переміщаючись із давноминулого до сьогодення і навпаки. Таким чином у книзі переплетено минуле з теперішнім і майбутнім, проте кордонів між ними у художньому світі Я.Ороса немає. Це важливий авторський хід, оскільки письменника найбільше приваблює міжчасся, людина у ньому.

Так, герой першої частини твору – Овсій Попільний – місяшник, «білий ворон у лебединій зграї», тобто людина із «статевою турбулентністю». Його незвичайність – у невизначеності статі, оскільки чоловічі й жіночі ознаки змінюються у ньому з певною регулярністю. Як тут не пригадати міркування І.Скрипника, який  спостеріг таку ознаку художнього світу Я.Ороса, як «декамеронність». Справді, численні еротичні сцени у прозі письменника настільки позбавлені цноти, що не просто кидають виклик класичній традиції, а й відсилають до античної Афродіти не в її іпостасі Уранії – символу високого духовного кохання, а Пандемос – богині грубого плотського почуття. І якщо образ місяшника можна інтерпретувати як символ двоєдиння інь та янь, то іншими персонажами – великим Арійцем, Митрофаном Суботою – керує непогамовна хіть, як і жіноцтвом, що їх оточує. Тут вже не йдеться про гармонію стосунків: «…чоловік не рівня жінці…», «нинішні чоловіки вже не годні постояти за себе…», «жінка повинна коритися чоловіку, «одна жінка варт усього світу». Словом, це благодатний матеріал для літературознавця-психоаналітика.

У другій частині книги еротична тема досягає свого апогею, без перебільшення, це український варіант Камасутри. Водночас звертає на себе увагу такий епізод: герой споглядає за стадом свиней, і «флірт» кабана набагато людяніший у змалюванні автора, ніж гаремні оргії у гірській паланці великого Арійця. Проте, видається, саме такого ефекту хотів досягти автор, вписавши хіть і розбещеність в «історію хвороби» людини й людства.

Не можу не відзначити ще одну особливість рецензованої книги. Її автор ніби смакує словом, грається з ним, розкошує смислами і формою (недаремно у вуста свого героя Овсія Попільного  прозаїк вклав вираз: «Смакую метафоричністю»). Так, текст «Чари» – це проза, органічно доповнена поетичними вставками. Це власні вірші автора, поезії Тичини, Кленовича, Бодлера. Автор докопується до значення слів, наприклад, таких, як русь, русичі, русини, грається фразою : «Я ж бо Бог, а Бог – Яжбо!», міркує, здавалося б, над усім відомими фактами: є річки Південний і Західний Буг, а де ж Північний і Східний?  

Такий мікс – сюжетний, жанровий, мовний, змістовий – не може не привабити читача, як і кредо автора: «В Києві (читай – в Україні. – Н.Б.), можливо, настане лад, як виродиться останній раб-українець, і запанує Арійський Простір».   Нагадаю разом із письменником: арійський –  означає шляхетний.

Ніна Бернадська, Буквоїд

06 листопада 2019р.

Теги: Орос, Чара, арійство

Коментарі

dronestrike 2019-11-06 / 09:54:35
WTF?

НОВИНИ: Культура

16:09
У Музеї української культури у словацькому Свиднику покажуть "Дари Карпат"
10:40
/ 1
В Ужгороді презентували нові книги для дітей
10:36
Виставку живопису та графіки Івана Івановчика відкрили в Мукачеві
16:33
/ 2
В Ужгороді відкрили виставку картин Павла Ковача
16:22
Закарпатські мисткині представляють свою творчість у Києві
13:49
"Різдвяний песик" Олександра Гавроша стане виставою Закарпатського муздрамтеатру
12:38
До Дня Святого Миколая Cantus підготував в Ужгороді "Різдвяну феєрію"
13:29
Ужгородський "Кантус" презентував концерт, присвячений Іштвану Мартону
12:19
У Мукачеві відкриють персональну виставку живопису та графіки Івана Івановчика
13:57
В Ужгороді видали бібліографічний покажчик відомого літературознавця і письменника Василя Ґабора
18:26
Фестиваль ігрових програм "Грайлик" розпочався в Ужгороді
11:37
В Ужгороді "бібліотечно" дебютувала з власною поезією Наталія Ястрземскі
11:07
У скансені в Ужгороді художник Павло Ковач "зведе" мистецьку виставкову "Стіну"
04:56
Виставку Золтана Мички "In memoria" відкрили в Ужгороді
10:17
Казку "Повелитель чорного лісу" презентували у Закарпатському муздрамтеатрі
09:20
Мукачівка Наталія Рибар презентувала у збірку "Де янголи знімають крила" та виставку творчих робіт
11:55
Закарпатський муздрамтеатр покаже вистави у Мукачеві та Перечині
04:17
Софія Малильо. Її життя і творчість – справжній подвиг
04:09
На Закарпатті збирають кошти на пам’ятник і меморіальну дошку поетесі Софії Малильо
02:22
У Мукачеві стартував театральний "Зірковий листопад" (ПРОГРАМА)
18:05
В Ужгороді відкрили виставку світлин скульптур Михайла Михайлюка
12:03
Олександр Садварій піснею розкаже слухачам в Ужгороді, що "Життя – це дар Божий"
23:50
Закарпатський народний хор побуває з концертною програмою у Чопі
01:36
Естрадно-духовий оркестр Закарпатської облфілармонії відзначив день народження концертом
12:38
У неділю Закарпатський муздрамтеатр представить прем’єру казки "Повелитель Чорного лісу"
» Всі новини