Нацкомісія з реабілітації виправдала 90-річного закарпатця Івана Мирона (ФОТО)

Закарпатець Іван Мирон цього року відсвяткував своє 90-річчя. Нині він – єдиний із Закарпаття, хто відбув у таборах ГУЛАГу усі 25 років, так і не скорившись і не попросивши про помилування, бо вважав не за вину, а за честь захист своєї землі від ворога.

Нацкомісія з реабілітації виправдала 90-річного закарпатця Івана Мирона (ФОТО)

І єдиний, хто досі лишався обвинуваченим у «державній зраді», оскільки у далеких 1950-х боровся за свободу України зі зброєю в руках.  Він же став першим, з кого Національна комісія з реабілітації зняла всі обвинувачення, керуючись новим Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».  

Біографія Івана Мирона нагадує біографію багатьох його однолітків, на долю яких випали випробування радянськими «визволителями» та боротьба за людську гідність і право бути українцями на своїй землі. Народився він 9 березня 1929 року в селі Росішка Рахівського району, у звичайній селянській родині. Батько, сільський дяк, знав ціну освіті і любов до книги та знань передав своїм двом синам – Іванові і Василеві. Після закінчення сільської п’ятирічки Іван продовжив навчання у Великобичківській десятирічці, влаштувавшись по завершенню учителем початкових класів у селі Чорна Тиса.

Щоправда, його методи навчання розходилися з пропонованими радянськими канонами. Бо читав він дітям на уроках вірші Шевченка з «Кобзаря», виданого ще у 20-х роках і не спотвореного радянською цензурою. «Кобзаря», якого дивом вдалося зберегти – «енкаведисти» масово проводили обшуки в односельців і всю «націоналістичну» літературу вилучали і спалювали привселюдно.

На все життя лишилися в пам’яті і спогади, як їх агітували вступати в колгоспи. «Організували таку собі чорну кімнату — де була майже темрява. Там був стіл, стілець. До неї  заводили по черзі людей, саджали за стіл, давали папір і ручку й казали підписати. То була заява на вступ у колгосп. Підписував — вставав і йшов звідти. А як не хотів підписувати, то казали, що в колгосп не беруть тільки калік. І наказували покласти обидві руки на стіл, а тоді брали сокиру й замахувалися над ними — наче відрубати хотіли. Людина в страху забирала руки й підписувала заяву. Отак то в нас «добровільно» в колгосп приймали. От наша сім’я, ми живемо у гірській місцевості, і щоб тут поселитися, то самі викорчовували все на цій землі.  А потім прийшла радянська влада й нам сказали: «Ми забираємо у вас цю землю». То за що я мав любити радянську владу?», - згадував Іван Мирон в одному з інтерв’ю.

Тому, коли у 1950 році йому прийшла повістка йти служити в червону армію, він не захотів обертати зброю проти своїх і зв’язався з націоналістичним підпіллям, обравши нелегальне становище. «Давати присягу владі, яка стільки зла принесла моїй сім'ї і всій Україні, я не міг. Як я міг присягнути тим воронам, які зробили моїх батьків рабами на своїй землі?!», - зізнавався Іван Васильович. Періодично зустрічався з активістами ОУН та Української Повстанської Армії (УПА), виконував їхні завдання.

У квітні 1951-го він роззброїв охоронця в сільраді в Росішці – відібрав  зброю з набоями. А через місяць його разом з 17-ма іншими повстанцями заарештували енкаведисти – постарався зрадник, якого всі вважали «своїм». «Пізніше, під час допитів, я зрозумів, наскільки багато інформації про нас здавалося, такого, про що чужі знати не могли», - каже повстанець. Під час обшуку в Мирона «енкаведисти» знайшли сховані маленький синьо-жовтий прапорець, який батько привіз у 1937 році з чергового з’їзду просвітян у Львові, та заборонені твори Шевченка,.Грушевського, Винниченка, часопис «Ідея і Чин».

Івану Мирону і ще п’ятьом його товаришам було призначене максимальне покарання – 25 років суворого режиму (ще суворішим заходом був тільки розстріл). Йому тоді заледве виповнилося 22, але він не розкаявся, пронісши до кінця важку ношу, так і не скорившись.

Далі були пересильні тюрми та табори: Харків, Новосибірськ, Красноярськ, етап по річці Єнісей до Норільська. Там він став одним із учасників відомого табірного повстання, про яке досі згадує до найменших дрібниць. «Норильське повстання з чого почалося – з пісні! Нас вивели на нічну зміну (ну як нічну, тоді сонце вже не заходило, то ж за Полярним колом, той Таймирський півострів), половину зони вже перевели з робочої частини в житлову, і в них лишилася після роботи ще година до відбою, то вони пішли співати за барак. Знаєте, хоч заспівати б, бо чи сумує українець, а чи радіє, то все хотів би співати. То співають, і йде зміна конвою та кричить: «Замалчать!». А хлопці співають! Конвойний взлився і чергу з автомата пустив, то одного волиняка й убив, декого поранив. А ми на роботі почули це і знаємо, що коли стрілянина – то не просто, то когось мусили вбити. Взнали то й покидали всі роботу (будували будинки кількаповерхові), у двох таборах великих, 4-му і 5-му. З того почалося повстання: ми не пішли у зону, лишилися на роботі, але працю лишили, покидали інструменти, а в самій зоні люди не йшли до роботи», - пригадував повстанець.

Норильське повстання, як і повстання в Кенгірі, Воркуті, поклали початок занепаду всесильної доти системи ГУЛАГу. Система змушена була піти на поступки, умови утримання покращилися. Самого ж Івана Мирона у 1955-му перевели до «Озерлагу», в Іркутську область. А в 1961-му – в Мордовські табори, де він познайомився з Василем Овсієнком, Левком Лук’яненком, братами Горинями, Валентином Морозом. І там відзначався гордим і непоступливим характером, раз-по-раз потрапляючи до карцеру, де тримав тривалі голодування, на межі смерті (про кілька таких епізодів згадує Василь Овсієнко у своїй книзі «Світло людей»). А причин потрапити до карцеру довго шукати не доводилося. «За найменше порушення — карцер. Заспівав українську пісню — карцер, прочитав напам’ять вірш Кобзаря — карцер, помолився рідною мовою — карцер. І так без кінця», - розповідав Іван Мирон.

Саме любов до України та неприховане небажання коритися ворогам стали на заваді дострокового звільнення закарпатця. І в 1953-му, коли після смерті Сталіна була оголошена амністія, і в 1960-му, коли прийняли новий Кримінальний кодекс, за яким максимальний термін покарання зменшили з 25 до 15 років. Варто було лише публічно покаятися і визнати себе винним. Однак на всіх комісіях «із перевиховання» Іван Мирон  вперто повторював, що захист своєї країни і свого народу не вважає злочином.

Його звільнили лише в травні 1976-го. З Мордовських таборів його доправили до Москви, звідти, в супроводі офіцерів КДБ, — літаком до Закарпаття.  В Ужгороді його  зустрів брат, з яким разом повернулися додому, в рідне село Росішка. Тут він живе і досі, як місцева легенда. Бо, попри поважний вік, він має ясний розум, чітку пам’ять і все той же непокірний і незламний характер. І весь цей час він чекав, коли його право захищати Україну зі зброєю в руках визнають не лише історики та патріоти, але й держава.

Власне, саме збройний опір, який чинили повстанці у 1951-му, став головною завадою для реабілітації Івана Мирона ще у 1995-му – тоді комісія просто перекваліфікувала справу зі «зради Батьківщині» на «державну зраду», відмовивши йому в знятті тавра злочинця з посиланням на… Кодекс 1961-го року, де тим, кого затримали зі зброєю в руках, реабілітація не передбачалася. І тільки нині, після прийняття 13.03.2018 року Закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» цю правову колізію вдалося зняти.

До речі, за новим законом статус потерпілих від репресій отримали і діти репресованих, які на момент арешту батьків були неповнолітніми, і дружини «ворогів народу», які часто після вироку чоловікам залишалися не лише без підтримки рідної людини, але і в повній суспільній ізоляції. І треба було мати неабияку силу духу, щоб вистояти і вижити в цій боротьбі.

Іван Мирон став одним із небагатьох українців, хто за життя дочекався таки офіційної реабілітації і, відповідно – визнання державою правдивості своєї боротьби за вільну Україну. Більшість із тих, чиї справи розглядала сьогодні Національна комісія з реабілітації,  отримали цей статус посмертно. Утім, це не зменшує важливість справи, яка стартувала сьогодні.  

Наталка Позняк-Хоменко, фото Сергія Гудака

18 липня 2019р.

Теги: Нацкомісія, реабілітація, виправдання, Іван Мирон

Коментарі

Для РУХ-інфо 2019-08-12 / 23:26:49
Підскажіть, будьте ласкаві, за що посадили Мирона - за антирадянську пропаганду чи за щось інше? Чому більшість репресованих реабілітовано давно, а Івана Васильовича ні?

РУХ-інфо 2019-07-27 / 22:27:31
Вітаємо справжнього українця -незламного борця за волю УКРАЇНИ з винаням невинності. Ганеьба всій нашій системі, яка стільки років не хотіла зняти ганебне тавро злочинця з цієї світлої людини- спавжнього патріота України. Іван Мирон справжній терпеливий герой, який за 25 років москорвсько-більшовиських таборів не мзрадив УКраїну. Слава ІВану Мирону!!!

НОВИНИ: Соціо

15:15
/ 1
У Воловці протестували проти бездіяльності голови РДА Рогової
14:56
Навчання онлайн під час карантину проводять вчителі в Ужгороді
13:55
/ 1
Лідери та "лузери" децентралізаційного процесу на Закарпатті
13:45
В Ужгороді чиновництво "офіційно" вшанувало пам'ять Героїв Небесної Сотні
13:12
У Мукачеві схвалено Стратегію розвитку до 2027 року
12:56
На Закарпатті прийнято на роботу 13 215 працівників
12:52
Закарпатські рятувальники відкрили онлайн-реєстрацію для туристів, які зібрались у гори
12:50
У Мукачеві на оновлення водомережі виділять понад 13 млн грн
10:19
У Мукачеві влаштують масовий "гітарний" флешмоб на підтримку актора драмтеатру
09:13
/ 1
Понад 9 тис грн сплатили до бюджету міста власники сіті-лайтів у центрі Ужгорода
02:37
Українська сторона погодила текст угоди про пункт пропуску Біла Церква - Сігету Мармацієй
02:19
Програму розвитку регіону українських Карпат на 2020-2022 рр фінансуватимуть. Уряд прийняв постанову
00:50
Коледж мистецтв в Ужгороді "технічно" опинився перед загрозою ліквідації
22:20
/ 15
Канцідайло вже не очільник поліції Закарпаття
18:00
/ 11
У Боздоському парку в Ужгороді невідомі вирубали два десятки дерев
17:47
/ 1
Депутати Закарпаття зазначають катастрофічну нестачу коштів у фінансуванні медзакладів краю
17:02
/ 1
Працівникам УжНУ підвищать зарплати: виш отримав додаткове фінансування
16:55
В Ужгороді реалізовують молодіжні проєкти соціальної дії
16:32
Власники та користувачі землі на Закарпатті сплатили понад 30 млн грн податку
15:35
Торік населення Закарпаття скоротилося на 3011 осіб і на 1 січня 2020-го становило майже 1 млн 254 тис людей
13:15
Закарпатська академія мистецтв із січня – без зарплат
13:05
/ 1
Утворено Раду арбітражних керуючих Закарпатської області та обрано її керівника
10:33
Зупинений на Рахівщині вночі мотоцикліст сам зізнався, що вживав алкоголь, але від медосвідування відмовився
09:15
Завдяки спеціальній станції в Мукачеві всі охочі можуть отримати інформацію про якість повітря
04:01
/ 1
В Ужгороді пропонують худнути і покращувати здоров'я, водночас заробляючи
» Всі новини