Вийшла друком "Архітектурна спадщина Ужгорода" (ФОТО)

Щойно видана у Видавництві Олександри Гаркуші книжка "Архітектурна спадщина Ужгорода" містить близько п’ятисот світлин, зібраних архітекторами-ентузіастами, членами колишньої архітектурно-реставраційної майстерні, на початку 90-х років минулого століття. Діяльність майстерні була спрямована на обстеження архітектурних об’єктів міста та збереження історичних пам’яток архітектури. Унікальні світлини дають можливість побачити місто, яке вже частково втрачене.

Вийшла друком "Архітектурна спадщина Ужгорода" (ФОТО)

У фотоматеріалах зафіксовані будівлі найстарішої частини міста – Замкової гори та її околу, будівлі адміністративно-житлових районів Малий Ґалаґов, Великий Ґалаґов, особняки і вілли.

Будівлі, відмічені архітекторами, вражають різноманіттям архітектурних форм, якістю виконання будівельних робіт, високим художнім смаком, широким застосуванням декоративних елементів. Довершені споруди стали окрасою міста і сформували унікальне архітектурне обличчя Ужгорода.

Для тих, хто сподівається побачити в цьому фотоальбомі візитівки нашого міста, його символи – Кафедральний собор, Резиденцію єпископа, Ужгородський замок, – тобто ті об’єкти, які ще за радянських часів були визначені як пам’ятки архітектури державного значення і отримали відповідний охоронний статус, можливо, стане несподіванкою їх відсутність. Поясненням цього є передісторія появи на світ каталогу фотоматеріалів, який ви зараз тримаєте в руках. 

ПЕРЕДМОВА

…Це було зовсім недавно – чверть століття тому, коли в колективі ужгородських архітекторів-однодумців виникла думка про систематизовану фіксацію архітектурного середовища, яке нас оточує, і створення документальної бази даних, опираючись на яку в майбутньому можна буде відтворювати втрачені елементи будівель. Адже до цього часу ніхто спеціально не займався в Ужгороді збереженням споруд, які не мали охоронного статусу, тобто офіційно не вважалися пам’ятками архітектури, але так само, як і вони, формували і формують до нинішнього часу наше історичне середовище. Самих пам’яток, станом на 1992 рік, у відповідному реєстрі налічувалося всього 21, із них 8 – державного (сьогодні – національного) значення і 13 – місцевого. Безперечно, всі вони без винятку заслуговують на увагу. Існувала така думка на той час (і ми вірили в це), що держава піклується про збереження примітних архітектурних будівель не тільки заборонами щодо руйнації, реконструкції, видозміни, але й створює матеріальні та фахові умови їх утримання в належному стані. Для цього існували (існують і по сьогодні) спеціалізовані інститути, державні органи охорони культурної спадщини і, нарешті, – Міністерство культури як гарант захисту та дбайливого ставлення до історичних споруд. Але час показав, що це не зовсім так. Про це свідчить перелік важливих архітектурних будівель, з якого ми вже втратили як історичну цінність готель-ресторан «Корона» (1910), який тривалий час був улюб-леним культовим місцем відпочинку ужгородців, окрасу міста – престижний готель-ресторан «Берчені» (1909); а колишня Ужгородська ортодоксальна синагога (1904), збудована в неомавританському стилі, та пам’ятка архітектурного мистецтва кінця ХVІ – початку ХVІІ століття – садиба угорської дворянської родини Дьендьеші, в якій народився поет Іштван Дьендьеші, й багато інших споруд перебувають в критичному стані, зазнавши серію будівельно-ремонтних втручань, що не були їм на користь. 

Але 25 років тому ми про це ще нічого не знали. І тому вирішили сфокусувати нашу увагу на «фонових» елементах забудови історичного середовища. Задля цієї роботи в 1992 р. була створена спеціальна архітектурно-реставраційна майстерня, членами якої стали Володимир Сібуков, Ігор Броді, Володимир Деркач та автор цих рядків – Петро Сарваш. Актуальності нашим діям додавала приватизація державного та комунального майна, яка розпочалася на початку 1990-х років. Розуміючи її можливі негативні наслідки, ми запропонували, а міська влада підтримала «Програму охорони і реабілітації історичного ядра Ужгорода», на час розроблення якої навіть вдалося вибороти мораторій на приватизацію житла в центральній частині міста. Першим кроком до реалізації цієї програми стало проведення детальної документальної фотофіксації всіх без винятку архітектурних об’єктів забудови Замкової гори, другим – району 

«Малий Ґалаґов», третім, але вже вибірково, – периферійних зон історичного центру Ужгорода. Був складений список цінних об’єктів архітектури, приватизації яких згідно з рішенням міськ-ради передувала би їх паспортизація, детальні обміри, історичне та технічне обстеження, як цього вимагає пам’яткоохоронне законодавство.

Успішна діяльність членів робочої групи з обстеження архітектурних об’єктів тривала не довго. Державна бюрократія в особі тодішнього головного архітектора області поставила під сумнів правомірність дій організаторів програми, і її незабаром закрили. Майстерню розпустили, і приватизація відтоді могла здійснюватися без «зайвих перешкод», тобто без обмежень, і не мало вже значення: чи це малосімейка на восьмому поверсі типової «панельки», чи помешкання колишнього сенатора в респектабельному районі міста. Ніхто не контролював, що роблять нові власники зі своїм «законно придбаним» майном. І власники будівель не забарилися – почали впроваджувати у життя свої задуми. 

Першими жертвами безконтрольності забудовників стали автентичні столярні вироби – вікна та вхідні брами, які замість відносно довготривалої реставрації, що потребує ще й фахового підходу, приречені були на заміну дешевим пластиком. Мало хто переймався тим, щоб нова столярка хоча б геометричним рисунком нагадувала оригінал. А якщо дивним чином це ставалося, то обов’язково була присутня різниця хоча б у кольорі. Безсистемно засклені лоджії, балкони, супутникові антени та кондиціонери стали звичними елементами історичних фасадів. Почуття хаосу підсилювало павутиння повітряних мереж різного призначення, які повністю заполонили вуличні простори. Найзначніших перетворень зазнали все-таки перші поверхи. Те, чого раніше уникали, стало нормою: виникали незрозумілі входи на місці колишніх вікон першого поверху з найрозмаїтішим обрамленням та, як правило, зі сходами за рахунок тротуарів. Фігурні дашки з обов’язковими елементами «художньої» ковки стали символами комерційного успіху й привабливості. Новітні будівельні технології поглинали все на своєму шляху, фасади покривалися різноманітними матеріалами найдивовижніших кольорів. Хвиля «модернізації» не оминула й горища будинків. На деяких дахах можна побачити всю палітру досягнень індустрії виробництва покрівельних матеріалів. Але це ж саме можна сказати про оздоблення цоколів, де – від натуральних кам’яних сколів до сантехнічної плитки – можна побачити все, що продається в магазинах будівельних матеріалів і що зовсім не відповідає первісному задуму архітектора. Зазвичай при кожному втручанні з практичних міркувань позбувалися «зайвих» елементів декору. Яскравим прикладом такого явища слугує один із найгарніших у минулому будинок на вулиці Капітульній, 5, який під час проведення «капремонту» повністю позбавили декору. Оголили! І це сталося на наших очах не так давно. І він не єдиний, на жаль, і не останній. Та його ще можливо реанімувати, завдяки саме існуючим фотодокументам. Є будівлі, яким пощастило менше. Так, наприклад, історичний будинок – крамницю Циріла Фунданича (вул. Волошина, 47), який був збудований у 1900-х роках, уже не повернути. Його знесли до фундаменту, що викликало обурення ужгородців. Для повноти списку наших втрат не можемо не згадати ще надбудови, добудови, захаращення внутрішньоквартальних просторів, які перетворили ретельно сплановане міське середовище на хаотичні лабіринти.

Загалом картина невесела: будинки, які дивним чином пережили свавілля комуністичної диктатури, вже не в змозі були витримати натиск демократії без обмежень. 

Але залишилися фотофакти – як свідки того, що не завжди було так. Завдяки величезному архіву фотоматеріалів, зібраному ентузіастами-архітекторами протягом двох років, пропонуємо вам поринути на деякий час у минуле, наповнитися тою енергією, що передається тільки через гармонію середовища, яке створювали з любов’ю світлі голови та вмілі руки на радість собі та своїм нащадкам. Будинки, які зафіксовані фотохронікою і які ви зараз бачите, зводились у ті часи, коли комфортний для існування міський простір був нормою, а не винятком; коли майстри-будівельники вміли малювати, бо це входило в програму їхньої професійної підготовки; коли будівельна індустрія не виробляла продукції, що псує естетичний смак споживачів; коли звертатися до послуг архітекторів, які здобували освіту в кращих школах Європи (гірших просто не існувало) і були носіями світових тенденцій розвитку архітектурної думки, вважалося дуже престижним. До речі, в Ужгороді до закінчення Другої світової війни не проживав жодний архітектор, хоча проекти найвизначніших споруд в Ужгороді були виконані саме архітекторами. Заради справедливості зазначимо, що діяльність таких видатних місцевих інженерів-будівельників, як Еміліан Еґреші та Бейло Фодор – майстрів високої кваліфікації – також заслуговує на визнання, що підтверджує високий рівень будівельної галузі тих часів, хоча більшість бу-дівельників не мали спеціальної архітектурної освіти, не були інженерами, але були хорошими спеціалістами-майстрами, мали добру практичну підготовку. Тоді вважалося несмаком і засуд-жувалося спільнотою позиціонування свого статусу у вигляді занадто вигадливих, громіздких та незрозумілих палаців, але віталось кожне новаторство, яке піднімало естетичний рівень та комфортність міського середовища. Ужгород тоді не тільки не відставав від Європи, а це означає – і від світу, а навпаки, йшов в ногу з нею. Поява таких споруд як найбільша в центральноєвропейському регіоні синагога із залізобетонним несучим каркасом або функціоналістські будівлі пошти та міського кінотеатру, які для декотрих і нині є занадто сучасними, свідчить про те, що архітектори, місцеві будівельники, передова громадськість міста були «на хвилі». Вони розуміли світ, а світ розумів їх. Місто стало інтегрованою частиною Європи. 

Каталог фотодокументів поділений на три розділи відповідно до напрямів роботи з обстеження архітектурних об’єктів. У першому зібрані будівлі найстарішої частини Ужгорода – Замкової гори та її околу. Забудова тут формувалася поступово, органічно, протягом довгих років так званого «угорського періоду», тобто в основному до 1920 року. Як результат: криволінійні в плані, затишні вулиці зі щільною стіною забудови, яка інколи переривається поодинокими садибами. Більшість із цих будинків розташовані прямо по лінії тротуарів, до них навіть можна доторкнутись. Вхідні брами, що відкриваються безпосередньо на вулицю, свідчать про тісний взаємозв’язок колишніх мешканців із середовищем, в якому вони проживали, адже більша частина містян до початку минулого століття мешкала саме на території Замкової гори. Архітектурних творів у класичному розумінні цього слова тут знайдемо не так багато, хіба що вкрапленнями 20 – 30-х років ХХ сторіччя, але всі будинки мають свій неповторний характер, образність, насичені деталями. Тут чітко прослідковується ієрархічне підпорядкування рядових елементів забудови своїм домінантам, навколо яких вони згуртовані. Зрозуміло, що головними є Замок та церкви. Пізніше роль символу світської влади перебирає новий Жупанат на вершині окремого пагорба і формує свій окіл. До речі, архітектурне планування Замкової гори практично не змінювалась за останні 300 років. Будинки будувались на місці старих, дещо виростали в об’ємі, незначною мірою зростала їхня поверховість, але вулиці та площі залишилися такими, якими вони були за часів останніх володарів Ужгородського замку. 

Друга частина фотоальбому присвячена дуже бурхливому та продуктивному періоду розвитку міста, коли в складі Чехословацької республіки воно отримало статус столиці краю. Адміністративно-житловий район «Малий Ґалаґов», на території якого були сконцентровані всі інституції нового державного утворення, по праву вважається унікальним явищем не тільки в історії Ужгорода, але й за світовими критеріями містобудування. За дуже короткий час, з 1918 до 1938 року, було комплексно забудовано близько 100 гектарів території вздовж річки Уж із повним інженерним оснащенням, благоустроєм, озелененням. На відміну від рапсодії Замкової гори, це вже зовсім інший світ. Тут домінує порядок, стриманість, ідеальна інженерія, і разом із цим людяність просторів, відчуття абсолютного комфорту. Творці «Малого Ґалаґова» – видатні архітектори тієї епохи – чудово відчували масштаби та просторові можливості Ужгорода і вдало інтегрували новий район в його історичну структуру. Тут все просто і зрозуміло. Лінії прямі, висота будинків практично однакова, домінує лише будівля Земського уряду. Все на місці, немає несподіванок. І разом і з цим кожний квартал, кожний будинок – витвір інженерного мистецтва надзвичайно високого ґатунку. Тож той, кого цікавить передова архітектура Європи міжвоєнного періоду, може отримати вичерпну інформацію, пройшовши вулицями «Малого Ґалаґова».

Третій розділ фотодокументів недалеко «втік» від попереднього, адже мода на будівництво міських садиб припадає саме на цей період. Пройшовши районами, які оточують центральну частину міста, іноді в самих несподіваних місцях можна побачити надзвичайно потужні в архітектурному плані родинні будинки. Жити в окремому помешканні вважалося престижним, починаючи з 20-х років минулого століття. Будівництво особняків нового типу здійснювалося паралельно забудові урядового району і часто за проектами тих же архітекторів, які створювали шедеври «Малого Ґалаґова». Ця особливість і дала свої надзвичайно цікаві результати. Деякі вулиці, такі як Виннична, Цегольнянська, Білоруська, й по сьогодні мають ознаки «ідеального» житлового середовища, незважаючи на жорстокі втручання з боку їх нових мешканців, адже мало кому з колишніх власників пощастило й надалі жити в зведених ними будинках. Особливо це стосується господарів так званих “вілл” – помешкань представників вищого стану. 

Створювалися цілі райони садибної забудови, з яких «Мала Прага» та «Свепомоц» були реалізовані повністю до початку Другої світової війни, а «Великий Ґалаґов», як найбільший із них, забудовувався ще до середини 60-х років. Садиби, збудовані у першій половині ХХ ст., є надзвичайно цікавою і найбільш різноманітною частиною архітектурної спадщини Ужгорода, але водночас і найбільш вразливою. Втрати цієї категорії об’єктів наших колишніх досліджень є найвідчутнішими. 

Хтось із великих попередників, фокусуючи нашу увагу на мистецьку складову архітектури, сказав таке: “Більшість будинків мовчать, деякі розмовляють і тільки одиниці вміють співати”. Ужгород, який ви бачите на фотографіях, – це хор, де всі вміли співати. Чи заспіває хор знову – залежить від самих ужгородців. Для цього необхідно зрозуміти, що без поваги до свого минулого ми позбавлені шансів мати гідне майбутнє. І мабуть тільки тоді стане у нагоді робота, виконана групою ентузіастів на початку 90-х років минулого століття, і почнеться процес хоча б часткової реанімації історико-архітектурних цінностей. 

Від імені Володимира СІБУКОВА, Ігоря БРОДІ, Люби КЕРЕСТЕЙ та Володимира ДЕРКАЧА – колишніх членів робочої групи, що виконували обстеження архітектурних об’єктів м. Ужгорода, Петро САРВАШ, архітектор

Вийшла друком "Архітектурна спадщина Ужгорода" (ФОТО)

23 жовтня 2018р.

Теги: архітектура, знищення, пам'ятка

Коментарі

*** 2018-10-23 / 16:39:44
Це справді цікаво?,Чи щось уже відоме?

Жандарм без пендрика 2018-10-23 / 12:06:06
волошину не варто, бо вун мабуть аналфабета.

Ужгородка 2018-10-23 / 07:16:01
Потрібно щоб автор презентував ці книги Андрііву, Волошину і прокурору.

НОВИНИ: Соціо

22:15
Стало відомо про загибель в лютому під Авдіївкою Віталія Старости з Великої Копані Виноградівської громади
11:36
У Тересві попрощаються з полеглим Героєм Михайлом Руснаком, що більше року вважався зниклим безвісти
22:27
В Ужгороді попрощалися із полеглим Героєм Олексієм Кобцем
15:44
На Закарпатті в теплицях почали збирати ранню картоплю
15:34
/ 1
Юрій Лущай з Краматорська, що поліг на Донеччині і похований у Великих Лучках, був істориком і відомим вікіпедистом
11:33
/ 1
На Сумщині поліг Василь Цинканич з Бегендяцької Пастілі Великоберезнянської громади
10:56
На війні з росією поліг Олексій Кобець з Ужгорода
19:16
/ 1
На Закарпатті військовий уник реального покарання за переправлення "ухилянта" через кордон
15:47
/ 9
У Буківцьові на колишній Великоберезнянщині створили новий монастир УПЦ Московського патріархату
11:17
/ 1
Дубівська громада сьогодні попрощається з Василем Скрипником з Красної, що загинув ще в травні 2022-го
22:28
/ 1
На Запоріжжі поліг Іван Гецко з Кушниці Керецьківської громади
18:31
На Сумщині загинув Михайло Мегеш з Великих Ком’ят Виноградівської громади
10:46
/ 4
У Закарпатському апеляційному суді скінчилися марки. Тому він припиняє листуватися
10:22
/ 1
Стало відомо про загибель понад рік тому під Бахмутом Павла Головка з Виноградова
19:54
За підсумками 2023 року Закарпаття посіло 4 місце по Україні за показником захворюваності на туберкульоз
15:00
На Запоріжжі поліг Михайло Будул з Керецьківської громади
11:22
/ 1
На війні з росією поліг Віталій Лях з Чумальова Буштинської громади
09:25
У Боздоському парку Ужгорода можна побачити "живих" казкових велетнів
20:07
/ 9
Прем'єр Шмигаль в Ужгороді "запустив" будівництво євроколії до Чопа
21:26
/ 1
У Великих Лучках на Мукачівщині попрощалися з Юрієм Лущаєм, що переїхав з сім'єю з Краматорська і поліг на рідній Донеччині
15:56
В Ужгороді попрощалися з полеглим Героєм Міланом Бабілою
15:34
В Ужгороді відкрили скульптурку режисеру "Тіней забутих предків" Параджанову
11:23
/ 1
Нижньоворітська громада провела у останню земну дорогу Героя Віктора Петриканина
23:00
/ 12
Ексміністр внутрішніх справ Аваков офіційно став власником 900 га плантацій фундука на Закарпатті
11:40
Зарічанську громаду сколихнула звістка про смерть Героя з Вільхівки Михайла Матіки
» Всі новини