"Краще б тобі було не вагітніти, мамо…" Після кесаревого розтину жінка десять місяців не приходить до тями

Зазвичай люди живуть мріями і планами на майбутнє: вибудовують якусь перспективу для себе й дітей, з оптимізмом дивляться в завтрашній день. Та часом один драматичний випадок повністю змінює життя одразу кількох родин і пускає під укіс усі їхні сподівання. Так сталося з родичами Марини Головець, жительки Ужгорода, котра десять місяців тому потрапила до пологового відділення і після кесаревого розтину так і не прийшла до тями…

Марина до трагедії із середульшою донькою Ганнусею
Марина до трагедії із середульшою донькою Ганнусею

«Лікарі сказали, що в доньки померла кора головного мозку…»

Невеличка саманна хата в с. Галоч, що за 12 кілометрів від Ужгорода, старенька огорожа із заіржавілою хвірткою, що жалібно скрипить, коли натискаєш на клямку. На звук двигуна на подвір’я виходить господиня. Олені Головець 69, та вигляд має на всі 90 — від горя, що несподівано звалилося на її плечі. Біля вхідних дверей на дротині сушаться пелюшки, хоча немовлят тут немає. Літня жінка доглядає дорослу доньку, котра, як і 36 років тому, одразу після народження, знову повністю залежить від матері.

У невеличкій кімнаті дуже натоплено, у залізній печі потріскують дрова, хоча на сільській вулиці до кожного двору давно підведено газ. При стіні під вікном стоїть ліжко, один край якого впирається в шафу, а другий зіпертий на дерев’яний ящик. На ліжку молода жінка із втупленим в одну точку поглядом. Спочатку здається, що вона уважно розглядає щось на стелі, однак придивившись, розумієш, що погляд неосмислений, наче скляний.

— Марина іноді здригається на різкий звук, часом зітхає, наче їй тяжко на серці, іноді з її очей котяться сльози, — розповідає про доньку Олена Андріївна. — Лікарі казали, що вона нічого не відчуває, оскільки кора головного мозку померла. Але я в це не дуже вірю, бо коли перекладаю чи піднімаю доньці ноги, її обличчя спотворює гримаса болю. У лікарні медсестра казала, що під час процедур у Марини був такий вираз обличчя, ніби вона просила: «Дайте мені спокій». Іноді в доньки починають бігати очі, і вона наче силкується встати. Проте це триває недовго… У такому стані Марина з січня. До кінця квітня лежала в реанімації, а потім, незважаючи на високу температуру, її привезли до мене. Я спочатку не дуже знала, як доглядати за донькою, адже з реанімації сторонніх виганяли. Почала підглядати крадькома і побачила, як до таких хворих ставляться… Слиз Марині чистили апаратом. Вона за себе не може сказати, а сестрички різні бувають — хтось обережно просовує трубку через рот, а хтось штрикне, не шкодуючи, після чого слиз іде разом із кров’ю. Видно, доньці щось пошкодили трубкою, звідти почав іти гній, вона задихалася. І я потроху стала робити цю процедуру сама. Рятувала, щоб Марина не померла мені на очах. Це ж моя дитина, я б собі потім не пробачила. Просто виймала трубку з розчину, просовувала доньці й підтягувала слиз ротом. Коли доходило до краю трубки, полоскала й починала знову. Так і дома чищу, правда, останній місяць, слава Богу, вже не так часто — рана в Марини, видно, загоїлася, і слизу набагато менше… Тяжко, звичайно, доглядати за донькою вдома, але в лікарню її не віддам. Тут вона зі мною, і я зроблю для неї все, що можу…

Мати годує доньку спеціальним шприцом через трубочку. Дає молоко з перетертим печивом, натуральні соки, компоти, бульйон. Жінка навчилася сама ставити катетер, і щодві-три години міняє пелюшки. Спочатку пробувала користуватися памперсами, але довелося відмовитися, бо доньку треба піднімати, а в Олени Андріївни вже сили не ті. Проте найскладніше з побічним наслідком хвороби — пролежнями. Тіло без руху починає мертвіти, гнити й навіть відвалюватися шматочками. Мати розповідає, як намагається гоїти ці страшні рани масажем та обтираннями. Монотонні слова втомленої від важкої роботи й безвиході жінки справляють настільки гнітюче враження, що хочеться вийти з хати на повітря. Важко повірити, що такі речі відбуваються з живою людиною, котра лежить поряд на ліжку й продовжує дивитися в якусь свою точку на стелі… Стан Марини назвати життям не повертається язик, однак для матері це не має значення. Вона сама коле дрова, щоб донька, не дай Бог, не застудилася, носить відрами від сусідів воду для прання, купує молоко, готує й старанно перетирає для хворої їжу. І ні на кого не нарікає.

— Маю лише одну претензію до лікарів, — каже жінка. — Чому, знаючи, що доньці нічим не зарадиш, вони кілька місяців змушували нас купувати дороговезні ліки, на які пішло стільки грошей? І чому ніхто з пологового відділення навіть не поцікавився, як тут Марина. Адже туди вона пішла на своїх ногах, цілком здоровою жінкою…

«А якщо я помру? Усяке може бути»

Нещастя заскочило Марину Головець у ніч на 13 січня, коли вона з переймами потрапила до Ужгородського перинатального центру. Молода жінка, котра ніколи не хворіла й не брала лікарняних, уже виховувала двох доньок 12 й 16 років, проте хотіла народити ще одну дитину. Останніми роками Марина тяжко працювала одночасно на двох роботах: у Великолазівському колгоспі та корпорації «Укрсадвинпром». Звільнитися не могла, оскільки колгосп надав її сім’ї місце в гуртожитку та ділянку під забудову. Був лише один вихід хоч трохи відпочити від фізичної праці — народити дитину.

— Йти в лікарню того дня Марина дуже не хотіла, сподівалася відсвяткувати старий Новий рік дома, — каже старша сестра Марини Ганна Матьовка. — А за кілька днів до того несподівано заходилася прибирати — вимила вікна й двері, випрала весь одяг, вичистила важкі килими й доріжки. Сусіди відмовляли: «Маринко, побережися, це важка робота, а тобі ж народжувати». А вона їм: «А якщо я помру? Усяке може бути». Наче щось передчувала. Увечері чоловік відвіз Марину до пологового будинку, і через кілька годин їй зробили кесарів розтин. Чому вирішили робити операцію, ніхто до пуття не пояснив. Спочатку лікарі казали, ніби плід обвила пуповина. Але ж це не підстава для кесаревого розтину. Три місяці тому моя донька в тому ж відділенні народила природним шляхом, хоча пуповина була обмотана і навколо шиї, і навколо ручки дитинки. Пізніше нам пояснювали, що в Марини завузькі стегна. Але ж перед тим вона двічі нормально народжувала, причому друга дитина важила аж 4,1 кг. Після цього лікарі почали казати, що в сестри надто велика перерва між останніми пологами — 12 років. Розуміючи, що тут щось не так, я більш наполегливо стала домагатися пояснень, і тоді мене просто назвали скандалісткою…

Під час кесаревого розтину в Марини несподівано зупинилося серце, на деякий час настала клінічна смерть. Дитинку, дівчинку вагою 3,8 кг, лікарі врятували, а її маму повернути до повноцінного життя не змогли… Наймолодшої доньки Марина так і не побачила. Тепер Настуню, котрій уже десять місяців, разом зі старшими сестричками виховує батько. Неповна сім’я, як і раніше, мешкає на околиці Ужгорода в колгоспному гуртожитку, за місце в якому так тяжко працювала жінка. Її чоловік заробляє на приватних будівництвах, тому застати його вдома можна лише пізно ввечері. Михайло якраз смажив картоплю, коли я, знайшовши потрібну кімнату, постукав у двері. У помешканні чисто й охайно: кухонні меблі, зроблені, очевидно, руками самого Михайла, автоматична пральна машина, котел, що дровами опалює дві кімнати. З першого погляду видно, що господар піклується про свою родину, хоча дається йому це нелегкою працею. Руки в Михайла загрубіли від будівництва, чоло пооране зморшками. Проте як тільки в кімнату заходить середня донька Ганна з Настунею на руках, зморшки розгладжуються, погляд світлішає.

— Настуня прийшла, — каже він радісно. — Це ім’я старші діти вирішили дати сестричці ще до її народження, і Марина не заперечувала. Бачили б ви, яка це жінка була, досі не можу змиритися з тим, що з нею сталося. Ось дивися (Михайло переходить на «ти» й показує альбом, де на фото Марина разом із дітьми на озері Синевір, у Долині нарцисів...). Ми з Мариною були в громадянському шлюбі, офіційну реєстрацію все відкладали на потім. Ось і відклали… Дружина дуже хотіла ще одну дитину. На облік вона стала пізно, на восьмому місяці, але вагітність проходила нормально — УЗД показало, що все гаразд. Увечері, як почалися перейми, я відвіз Марину в пологове відділення. Знав, звичайно, що перед тим домовляються з конкретними лікарями і платять гроші, але я цього не зробив. За що платити, якщо моя дружина здорова? Там іще сестричка з мого села працює. «Через дві-три години принось шампанське — будемо пити за дитину й маму», — каже. А пізно вночі мені зателефонували: «Приїжджайте, дружині зробили операцію». Марина лежала під наркозом, на питання, в якому вона стані, лікарі відповіли, що треба чекати до ранку — тоді й з’ясується. Вранці сказали, що треба чекати ще три дні, а потім — іще сім. Але Марина так і не прийшла до тями. Мені виносили списки ліків, які необхідно купити. За кілька тижнів на це пішло тисячу доларів. Справа, зрештою, не в грошах, я вже ладен був продати нашу недобудовану хату, щоб повезти Марину за кордон. Але лікарі сказали — не варто, не буде з того ніякого пуття. Просив пояснити, що з дружиною, а у відповідь: «Так сталося, треба змиритися, на все воля Божа».

Діагноз Марини Головець звучить так: «Післяреанімаційна хвороба. Токсико-алергічна метаболічна енцефалопатія з апалічним синдромом. Стан післятрахеостомії. Канюляр». Простішими словами, в жінки функціонує лише вегетативна нервова система — працюють серце, кишечник, органи дихання. Мозок виключений повністю. Марина, можливо, щось і сприймає зором і слухом, проте нічого не розуміє, наче об’єктив телекамери. Деякі вчені стверджують, що такі хворі навіть бачать сни, хоча остаточно це питання ще не досліджене. Хвороба Марини невиліковна, можливий лише догляд за тілом. Неофіційно медики кажуть, що стан жінки навіть гірший, ніж мозкова кома. Бо з коми або виходять, або помирають, а ця хвороба може тривати скільки завгодно. Спеціалісти-неврологи пригадують випадок, коли з таким самим діагнозом із Чехії привезли нашого заробітчанина, що отримав на будівництві важку черепну травму. Хворого в домашніх умовах шість років доглядала старенька мати, поки він не помер.

«Ми зробили все, що могли, єдине — було втрачено час…»

Що ж сталося в лікарні в ніч на 13 січня, чому молода, здорова жінка опинилася в такому стані?

За словами Георгія Патлякевича, акушера-гінеколога Ужго­родського міського перинатального центру, котрий приймав пологи, Марину Головець прийняли в лікарню у більш-менш задовільному стані. У неї зафіксували трохи підвищений тиск, набряки і слабку родову діяльність, тобто перейми хоч і почалися, але не були ефективними. Стимулятори породіллі не допомогли, і за кілька годин до неї викликали ще одного гінеколога — ургентного. Після огляду двоє лікарів дійшли висновку, що в інтересах дитини необхідно робити кесарів розтин.

— Ми пояснили породіллі ситуацію, і вона підписала офіційну згоду на операцію, — каже Георгій Патлякевич. — Під час оперативного втручання хірург із помічниками робить свою справу, а анестезіолог (ним тоді був Віктор Донсков) — свою. Після подачі наркозу я, як завжди, зробив надріз, і тут анестезіолог сказав: «Стоп! У нас ускладнення. Відкладіть операцію». За словами Віктора Донскова, у жінки стався тотальний бронхоспазм (м’язи, що керують бронхами, стискаються, внаслідок чого повітря, потрапляючи в трахею, не проходить у легені). Ми зупинилися, і анестезіолог із помічником почали знімати спазм — здійснили повторну інтубацію, ввели додаткові препарати, стали робити зовнішній масаж серця. Це зайняло сім-вісім, може, трохи більше — 12 хвилин. Як тільки спазм було знято, ми продовжили операцію. Дихання в породіллі під час бронхоспазму не було, що призвело до зупинки серця. Очевидно, це викликало загибель кори голов­ного мозку, яка не відновилася. Дитина теж народилася з гіпоксією (кисневою нестачею), однак немов­лята переносять це ускладнення набагато легше, ніж дорослі…

Схожу картину під час операції, щоправда з деякими відмінностями, описав і анестезіолог-реаніматолог Віктор Донсков:

— Після внутрішньовенного наркозу та інтубації почалася операція. Хірург зробив надріз, і тут я побачив, що з водного замка нашого апарата почала виливатися вода. Тобто тиск у бронхах був такий, що апарат не міг прокачати повітря. Це одне з найтяжчих ускладнень — бронхоспазм, який, за статистикою, виникає раз на тисячу наркозів. Ми відключили апарат і стали дмухати в трубку ротом. Від напруження вилазили очі, але це не допомогло. Єдина допомога при тотальному бронхоспазмі — зовнішній масаж серця. Якось нам вдалося прокачати повітря, і тут на тлі асфіксії сталася зупинка серця. Паралельно йшла операція — акушери боролися за життя дитини, а ми займалися диханням і серцебиттям породіллі. Реанімаційні заходи тривали протягом п’яти хвилин. Нарешті серце завелося від зовнішнього масажу, легені розправилися, і операція пішла у звичному режимі.

— Яка причина бронхоспазму? — питаю лікаря.

— Його могла спричинити алергія на наркозний препарат тіопентал. Коли ми ввели наркоз у вену, усе було гаразд, а після інтубації, коли пішов тіопентал, виник бронхоспазм із зупинкою серця. Ми зробили все, що могли, єдине — було втрачено час…

Порівнюючи пояснення лікарів, не можна не звернути уваги на дві істотні розбіжності. Якщо гінеколог стверджує, що реанімація тривала від семи-восьми до дванадцяти хвилин, і операцію на той час відклали, то, за словами анестезіолога, реанімаційні заходи зайняли всього п’ять хвилин, і операції протягом цього часу не зупиняли. Можливо, через десять місяців лікарі вже не пам’ятають подробиць того, що сталося на операційному столі? Втім, важить не так цей, як інший нюанс — твердження акушера та анестезіолога (як і записи в медичній документації) сьогодні дуже важко перевірити. Після розмови з лікарями я звернувся за поясненнями до кількох їхніх колег. Однак вони, знаючи про цей випадок, просто відмовилися від офіційних коментарів. Лише два лікарі згодилися висловити свою думку, та й то на умовах анонімності. Коротко суть її полягає ось у чому. Пояснення гінеколога з анестезіологом викликають сумніви. По-перше, вивести пацієнтку зі стану тотального бронхоспазму (який справді виникає надзвичайно рідко), та ще й при зупинці серця, практично неможливо — це неминуча смерть. По-друге, від гіпоксії породіллі обов’язково постраждала б і дитина, котра дихає через пуповину киснем, що є в материній крові. І на десятому місяці життя це вже позначилося б на розвиткові дівчинки. Настуня ж, на щастя, росте цілком здоровою, це підтверджують не лише її родичі, а й дільничний терапевт. Очевидно, з Мариною Головець у пологовому відділенні сталося щось інше, а не бронхоспазм, причому, не виключено, що не під час, а вже після пологів. Утім, усе це лише теоретичні припущення. Для з’ясування дійсної картини того, що сталося, необхідно залучити незалежних експертів або навіть правоохоронців. А проти цього виступають самі родичі Марини.

— Я знаю свою справу — поштукатурити, пошпаклювати, постелити дах, — каже Михайло, чоловік Марини. — А доводити лікарям, що вони неправі, бігати в прокуратуру, суд не маю ні часу, ні грошей, ні можливостей. Мені треба думати про дітей, старатися, щоб вони мали все необхідне…

— Лікарям ніхто нічого не доведе, вони вважають себе богами, — каже зі свого боку мама Марини. — Я це добре знаю, бо колись працювала в лікарні санітаркою. Та й не хочу я того. Людей треба звільняти від біди, а не втягувати в неї. Я б гріх на себе взяла. Нікого не збираюся притягувати до відповідальності чи звинувачувати, Бог їм суддя…

Марина так і залишається на руках старенької матері. Лікарі в селі були лише раз — після того, як до обласного управління охорони здоров’я зі скаргами пішла сестра хворої. Діти до матері приїжджають зрідка. По-перше, щоб добратися в село, потрібні час і гроші, а, по-друге (і це головніше), дорослі самі не хочуть привозити дітей, котрі дуже болісно реагують, бачачи, на що перетворилася їхня мама. Під час перших відвідин середня сестричка,

12-річна Ганна, якось не втрималася й крізь сльози промовила: «Мамо, не треба було тобі вагітніти…». Правда, через кілька місяців вона змінила свою думку і тепер, щонеділі ходячи до церкви, говорить: «Я вже не можу думати так, як раніше, адже з нами дитинка». Михайло найближчим часом планує їхати до Чехії. Щоб утримувати дітей і добудовувати будинок, місцевих заробітків замало. А Настуню доглядатимуть сестрички, особливо старша Яна, котра фактично замінила дитині маму. Щоб мати змогу приділяти їй більше часу, дівчина навіть перевелася у вечірню школу. Сама Настуня вже спинається на ніжки й намагається говорити. Першими її складами були не «ма-ма», а «та-ті».

Маринині родичі від початку навіть не сподівалися дізнатися, що насправді сталося в пологовому відділенні в ніч на 13-те. Вони звернулися до газети лише для того, щоб розповісти, що може статися зі здоровою людиною, котра потрапляє до лікарні…

Володимир Мартин, "Дзеркало тижня"
10 листопада 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

18:06
/ 2
На Закарпатті заради порятунку шпилькових від масового всихання мобілізували біологічних захисників природи
17:26
Флеш-арт до Міжнародного дня захисту дітей відбувся на Театральній в Ужгороді
17:18
71 автобус виїхав на маршрути Ужгорода
16:03
Дитсадки у Мукачеві запрацюють 9 червня
11:50
У Мукачеві провели майже півтисячі операцій із заміни суглобів
11:29
У Мукачеві відкриють школу батьківства, материнства та подружнього життя
11:12
На Закарпатті відновлено пропускні операції у пунктах пропуску "Малий Березний" і "Малі Селменці"
02:59
Закарпатець скинув 37 кг ваги і відкрив клуб здорового способу життя у Мукачеві
01:03
З понеділка Мукачево також запускає громадський транспорт
00:14
/ 4
Компромісом, що дозволив розблокувати КПП "Тиса", стало мито 55 центів за кілограм "італійської" посилки
19:17
/ 4
КПП "Тиса" блокували перевізники з "подрібненими" партіями товару - голова Закарпатської ОДА
15:18
/ 12
КПП "Тиса" тимчасово розблоковано, на місці перебуває голова Закарпатської ОДА - ЗМІ
14:13
/ 8
Держприкордонслужба опублікувала світлини і відео з заблокованого КПП "Тиса" на Закарпатті
13:13
/ 12
На КПП "Тиса" авто прикордонників виштовхали на узбіччя
11:45
/ 10
Перевізники заблокували КПП "Тиса"
02:33
"Укрзалізниця" відкрила продаж квитків до Ужгорода
02:03
З понеділка в Ужгороді почнуть їздити муніципальні автобуси (ГРАФІК РУХУ)
01:47
/ 7
Під тиском ЗМІ закарпатські чиновники скасували тендер і купують респіратори в 4 рази дешевше
14:04
/ 2
На вечір суботи та у ніч проти неділі на Закарпатті прогнозують грози зі зливами, шквальним вітром, градом і мокрим снігом
13:56
/ 2
На Закарпатті відкривають пункти пропуску на кордонах зі Словаччиною
10:47
/ 2
На Закарпатті через йододефіцит у 4 рази більше захворювань щитовидної залози, ніж в інших областях країни
10:27
/ 5
На Міжгірщині пройшла конференція щодо розвитку туризму
10:16
/ 3
"Велике будівництво" триває на Закарпатті
09:36
За безпекою дорожнього руху на Закарпатті слідкуватимуть додаткові патрулі
02:34
/ 11
В Ужгороді на погоджувальній комісії по "Кірпічці" громадськість відстояла додатковий шмат території майбутнього парку від забудови
» Всі новини