Юрій Мейгеш: "Цінуймо кожну хвилину і бережіть себе..."

У когорті найяскравіших постатей українських письменників другої половини ХХ століття Юрію Мейгешу (20.01.1925—2.10.1999 р.) належить чільне місце. Він упевнено ввійшов у літературу романами «Верховинці», «Кам’яний ідол». А потім були і «Сьогодні і завжди», «Така любов…», «Небезпечний вік», «Голгофа», «Одіссея закоханих» та ряд інших.

Юрій Мейгеш: "Цінуймо кожну хвилину і бережіть себе..."

Творчість Ю.Мейгеша високо цінував Павло Загребельний. Провідні критики, науковці України присвятили йому низку цікавих досліджень.

Юрій Мейгеш майже два десятиліття поспіль очолював Закарпатську організацію Спілки письменників України, обирався депутатом обласної та Мукачівської міської рад. 20 січня ц.р. йому виповнилося б 90 літ. Ця дата — слушна нагода добрим словом згадати Юрія Мейгеша і вклонитися його світлій пам’яті.

Влітку 1980 року до Ужгорода приїхав кореспондент газети «Літературна Україна» Василь Сидоренко із завданням налагодити зв’язок з обласною організацією Спілки письменників для кращого висвітлення літературного процесу, життя спілчанців Закарпаття. На той час відповідальним секретарем був Юрій Мейгеш. Літо у розпалі. Люди у відпустках, творчих поїздках. У спілці нікого, крім кур’єра, прибиральника і незмінного чергового Василя Теліги, не було. Він і порадив кореспонденту із столиці звернутись до мене. Я працював тоді у видавництві. А це поряд із спілкою. Щоб не вертатись ні з чим, Василь Сидоренко скористався порадою діда Теліги. Прохання було просте — періодично надсилати в редакцію замітки про цікаві події, що відбуватимуться в спілчанському житті. Загалом це ні до чого не зобов’язувало, і я погодився на пропозицію Василя. Закрутившись у видавничих справах, я просто забув про це повідомити Юрія Мейгеша.

З вересня, як розпочався навчальний рік, літературне життя завирувало. Щотижня проводились обговорення то нової книжки письменника, то рукопису молодого автора, зустрічі із студентами, робітничою молоддю... Матеріалу для заміток вистачало. Я справно виконував домовленість. Надсилав до «Літературної України» замітки, підписуючи їх «В.Чорногор». Василь Сидоренко справно, без затримки їх друкував. Юрій Мейгеш не міг надивуватися — це ж треба! Життя Закарпатської спілки висвітлюється найкраще з-поміж усіх обласних організацій. За це його на нараді в Києві похвалили, а іншим поставили за приклад. Чия це робота? Після наради до нього підійшов В.Сидоренко і попросив передати В.Чорногору, тобто мені, слова вдячності за сумлінну громадську працю. Для Юрія Васильовича це була приємна несподіванка. Адже добре слово про роботу — велика рідкість. Так було колись, так, на жаль, і тепер. Цей випадок якось зблизив нас, незважаючи на віковий, соціальний, а тим більше письменницький статуси. Мейгеш постійно проживав у Мукачеві, на роботу в Ужгород доїжджав. Одного разу в Мукачеві проводився якийсь культурний захід, в якому брали участь і письменники. Після закінчення урочистих церемоній Юрій Васильович запросив мене до себе в гості.

Вразила перш за все щирість і щедрість його дружини Марії Юріївни. Та не менш незабутні враження справили художні полотна, які створив письменник Юрій Мейгеш. А ще — вирізьблена із дерева тендітна дівоча рука. До того так майстерно, що, дивлячись на ніжні пальці, можна було уявити характер тієї дівчини, її добру, світлу душу. Побачивши моє замилування роботою, Юрій Васильович сказав із звичною самоіронією: «Це портрет руки моєї Марії Юріївни у перші роки нашого знайомства. Тепер її рука, звичайно, інакша, але душа така ж, як тоді...». Він, очевидно, відчув, що я зрозумів його задум — передати в образі руки стан людської душі. Колись я чув від видатного художника Федора Манайла, що найважче малювати руки. Важче, ніж обличчя. А тут не намальована, а вирізьблена із дерева рука!

Коли розмова перейшла на літературні теми, я наважився запитати, коли і як Юрій Васильович пише. Мене цікавило це і тому, що саме незадовго до тієї зустрічі я прочитав «Літературні портрети» Анре Моруа та дослідження болгарського психолога Михайла Арнаутова «Психологія літературної творчості».

— Прагну працювати щодня. З ранку і до обіду. А тоді — невелика прогулянка або зустрічі з друзями. Не сприймаю каторжних трудів уночі. Замолоду грішив цим. Писав цілісіньку ніч до ранку, викурюючи по дві пачки «Верховини». З часом змушений був відмовитися від такої практики.

І про натхнення висловив він свою думку.

— Це для поетів воно неодмінно важливе. А для прозаїка натхнення приходить у процесі роботи. Хоч як пояснити природу натхнення? Одна людина живе натхненно, радіючи життю, з вірою в краще, в любов. А інша існує абияк, без натхнення.

♦ У першому ряду: Василь ПОП, Іван ЧЕНДЕЙ, Дмитро ПАВЛИЧКО з дружиною, сестра Дмитра ВАКАРОВА Анна, Юрій МЕЙГЕШ (на фото в центрі), Василь ВОВЧОК, Степан ФІЛІП — один із тодішніх керівників Хустщини, Петро СКУНЦЬ і Михайло ПОП (с.Іза, листопад 1980 р.). 

А ще на все життя запам’ятався ідеальний, вишуканий порядок на робочому столі, де все продумано до дрібниці, щоб відведений для творчої роботи час використати сповна, не відволікаючись. Навіть на славослів’я, численні похвали, а то і критику на свою адресу. Особливо ця риса його характеру проявилась після виходу в світ резонансних, знакових в українській літературі романів «Сьогодні і завжди», «Хвилина, вічність, роки», «Стихія», «Небезпечний вік». Згадаймо й інше — у 36 років він став автором славнозвісного роману «Верховинці». Отож входження в літературу достойне і красиве!

Юрій Мейгеш в історії Закарпаття залишив яскравий слід як самобутній письменник і визнаний громадсько-культурний діяч, навіть політик. Йому єдиному з усіх письменників краю випало в складі постійної делегації України при ООН брати участь у роботі сесії Генеральної Асамблеї цієї високопрестижної організації. При нагоді він ділився спогадами про своє перебування на дипломатичній службі у США, розповідав цікаві і повчальні історії. Одну з них варто запам’ятати.

За традицією, на таких поважних форумах, як сесія Генеральної Асамблеї ООН, щодень розписаний погодинно: пленарні, секційні засідання, прес-конференції і, звичайно, дипломатичні прийоми. За установленим порядком кожна країна мала свій визначений час і була зобов’язана забезпечити програму згідно з дипломатичним етикетом. «Багато повчального, — розповідав Юрій Васильович, — я почерпнув для себе на прийомах у дипломатичних місіях Німеччини, Великобританії та інших високорозвинутих держав. Там все було розписано чітко, похвилинно. У великому, в міру освітленому залі збирались дипломати, члени делегацій. Ніби десь дуже здалеку долинала музика, створюючи приємний, умиротворюючий фон, не заважаючи при цьому розмовляти і чути співбесідника. Безшумно, як тіні, проносились по залу, хай буде по-нашому, офіціанти, тримаючи на піднятій руці тацю з найрізноманітнішими напоями. Хто бажав, міг взяти один із келихів. Ніхто нікого не агітував ні пити, ні проголошувати тости — п’ятий, сьомий, дев’ятий. Шановне товариство уміло поєднувати відпочинок і роботу. Бо розмови, що велись на таких зібраннях, так чи інакше були діловими. І найголовніше, у цьому дійстві були чітко визначені час початку і час завершення.

Зовсім інакше все виглядало, коли такий прийом організовувала якась новостворена африканська держава. Там був початок, але не було кінця. Били бубни, танцювали привезені з далекої батьківщини молоді жінки, лилися ріками вишукані напої, вносились заморські делікатеси. Було все-все, що можна назвати фальшивою щедрістю. Скільки це коштувало — важко уявити.

А наступного дня представник цієї країни з трибуни ООН благав про допомогу для своєї маленької держави. Коли ж ішло обговорення проекту рішення чи рекомендацій з цього питання, хтось із дипломатів зауважив, що сума фінансової допомоги лиш трохи більша від тієї, що витрачена на престижну гостину...

Може, в цій історії є певний творчий домисел письменника, але є в ній і гірка правда, яка стосується й багатьох із нас, а коли по-великому — то і всієї нашої держави.

Ми не вміємо берегти те, що маємо. А тоді ходимо з простягнутою рукою. Можливо, так для декого вигідніше...

Цю історію Юрій Васильович любив переповідати студентам, вчителям, учням. Я чув її декілька разів, та щоразу вона сприймалася, ніби вперше, спонукаючи до роздумів.

Коли Ю.Мейгеш був уже тяжко хворий і я приходив провідувати його, він не міг розмовляти. Не мав голосу. Чітко працював мозок, творячи мисль, серце було сповнене гіркими почуттями, все єство прагнуло жити, творити, а він про це мовити не міг. На його робочому столі лежала купа акуратно нарізаних папірців. На цих клаптиках він писав те, що хотів сказати співрозмовникові. Коли мені вже треба було їхати, він на прощання вивів на клаптику паперу рівним, дрібним, розбірливим почерком: «Бачите, що життя і хвороба роблять з людиною. Цінуйте кожну хвилину і бережіть себе! Передайте привіт усім нашим письменникам». Це була наша остання зустріч. 

Василь Густі

 

19 січня 2015р.

Теги: Юрій Мейгеш

НОВИНИ: Культура

10:08
На Закарпатті письменник Олександр Гаврош презентував свою нову книгу "Різдвяна історія Ослика Хвостика"
16:21
"Гуцульска бриндзя" цьогоріч зустрічатиме шанувальників у Рахові 8 вересня
09:47
"Грані життя" у графічних плакатах Володимира Карвасарного можна побачити в Ужгороді
13:38
На Закарпатті презентують нову дитячу книжку Олександра Гавроша про віслючка Хвостика
11:12
Художник із Хмельницького Володимир Карвасарний презентує свої роботи в Ужгороді
10:18
Закарпатський обласний муздрамтеатр закриє театральний сезон показом "Жменяків"
14:34
У Мукачеві можна оглянути роботи випускників художньої школи ім. Мункачі
11:26
"Шенгенський мерідіян" у Словаччині відбувся за участі митців із Закарпаття і Львова
15:50
Хорватське Матулі "пленерно" приймало гостей із Закарпаття
15:33
"Карпатські візії Синього виру" представив у Львові закарпатський живописець Василь Шиндра
16:40
Болгарія стала 21-ю країною в концертних подорожах Мукачівського хору хлопчиків та юнаків
14:25
/ 5
Берегівський Народний театр імені Я. Бандурович отримав перше місце у всеукраїнському фестивалі-конкурсі
08:31
/ 2
В Ужгороді презентували виставку "Скарби Берегова"
15:30
У скансені в Ужгороді можна буде оглянути "Скарби Берегова"
11:19
До 5 липня в Ужгороді можна оглянути акварельні роботи Оксани Кузьміної-Скальської
12:04
У скансені в Ужгороді відзначили 140-річчя вишківської хижі
14:26
Виставкова зала ужгородського скансену зацвіла "Рожевим цвітом"
11:40
Мукачівський драматичний театр "грантово" покаже виставу про князя Корятовича у Литві
10:02
/ 1
Художню виставку до Дня Конституції України відкрили в Ужгороді
06:45
Закарпатські лялькарі закрили театральний сезон участю у львівському фестивалі
15:32
Наприкінці червня поціновувачі мистецтва зможуть знову поринути "виставково" у сакуровий "Рожевий цвіт"
11:28
/ 1
Закарпатський американець Петро Часто презентує в Ужгороді свої спомини
21:35
У Тячеві вперше провели великий етнофестиваль
12:21
Перший Міжнародний фотосалон "Карпати" проходить в Ужгородському замку
22:47
Арійський світ Ярослава Ороса
» Всі новини