В Ужгороді побачило світ "Перетривання: Текст-у-часі" Івана Ребрика (ФОТО)

Мотто до пропонованого видання могла б послужити сцена з відомого фільму Бориса Івченка й Івана Драча “Пропала грамота”, коли козак Василь – Іван Миколайчук – на “тому світі” в раю і пеклі пробує протверезити народ й навернути його до реальності простою фразою: “Це вам сниться”. Нині нам багато чого сниться, автор і сам не береться розмежовувати, що в тексті дійсне й намацальне, що обрядово-карнавальне, тобто ословлюється за умовно-соціальною згодою, а що взагалі не має означуваного в реальній дійсності. Календарна сітка, імена й події, отже, не є вигаданими, але й не суть документом для покликання, з реальністю співвідносяться рівно настільки, наскільки це важливо для читача.

Передмову подав Євген Баран,  рефлексію-післяслово – Володимир Кришеник. Тут їх подаємо.

ТЕКСТ ПОЗА ЧАСОМ: Іван Ребрик і його текст-у-часі

Лектура щоденникова чи наближена до неї завжди матиме свого читача. Причина проста: ми замкнені у рамці часу, ми не здатні прозирнути поза окреслені нам рамці, ми прагнемо не тільки прозирнути поза рамці часу, але й прорвати його. Се така ілюзія індивідуального вписання у межі вічности. Хоча ніхто не знає, що таке вічність, і чи та вічність не є плодом не нашої уяви...

Щоденникова проза в Україні у 90-х роках ХХ століття і на початку ХХІ-го гідно зайняла свою нішу в літературному просторі. Тут можна назвати багато імен (вже можна): В’ячеслав Медвідь, Костянтин Москалець, Анатолій Дністровий, Василь Захарченко, Іван Захарченко, Олесь Воля, Петро Сорока... Останній з авторів залишається неперевершеним і відданим служителем жанру Щоденника.

Вже з’явилося декілька досліджень, присвячених жанру щоденника в українській літературі межі тисячоліть (одне з найцікавіших дослідження Анни Ільків). Словом, щоденник – жанр інтригуючий і спокусливий.

Іван Ребрик – поет і видавець із Закарпаття – запропонував свою версію «вічного читання» – «Перетривання: текст-у-часі» чи «текст-онлайн», у якому подані записи за півроку, з 28 листопада 2013 року до 30 квітня 2014-го. Час революційних змін в Україні. Але назвати ці записи власне щоденною фіксацією живих подій не зовсім випадає, бо маємо дещо незвичний Щоденник. Власне не Щоденник, а Журнал, традиція якого веде свій початок від Тараса Шевченка.

Тут маємо публіцистичні нотатки, культурологічні нариси, матеріяли, спогади, мініатюри, вірші, драматична містерія, враження від прочитаних книг, власне щоденникові записи, характеристики людей, щоденні авторські записи в інтернеті (блоги), коментарі до них, записи власних снів – все це разом і створює отаку мозаїку часу, доби, людей.

Велика частина записів, можливо навіть завелика, пов’язана із долею видавництва «Ґражда», яке створив і яким 20 років керує Іван Ребрик. Всі ці перипетії з видавництвом, із вимушеним згортанням роботи є в якісь мірі цікавими, але локальними. Особливо, коли їх забагато.

Найцікавішими мені видаються сторінки, де з’являються люди, Іван Чендей, Петро Скунць, Дмитро Кремінь, Петро Мідянка, Мирослав Дочинець, Микола Мушинка, Зореслав та ін. Оцей живий контекст закарпатської літератури, в силу різних причин частково прихований від українського читача, має свою інтригу, свою динаміку і свою привабливу для інших таїну. Додають літературної жвавості авторські оцінки тих чи інших “героїв і персонажів” Журналу, моментами досить відверті.

Відзначу мову ребриківського Журналу, добротну, колоритну, насичену, позбавлену журналістських штампів.

«Перетривання» Івана Ребрика є твором новаторським. Насамперед, оцим несподіваним синтезом жанрів, який додає внутрішньої інтриги і динаміки сюжету книги. По-друге, тому що відчуття часу в ньому настільки живе, що, читаючи, мимоволі відчуваєш власну присутність у авторському часі/тексті. Вростаєш у нього. І по-третє, ця книга про переломні політичні події в Україні вписує Закарпаття в український державницький контекст. Все це разом узяте дозволяє мені говорити про книгу Івана Ребрика як про новий якісний виток української щоденникової прози. Зрештою, це живе і цікаве.

Євген БАРАН, літературний критик

Бувають на світі щасливці, спроможні загадати бажання в коротку мить падіння зорі в нічному небі. Є інші, їх одиниці, тим випадає щастя розчахнути навстіж вікно в момент швидкого перетворення світу й нестримних преображень у поближньому пейзажі. І щоб відчути себе не лишень уважним свідком соціальних перевертів, але у швидкому он-лайн режимі упорядковано й належно зафіксувати увесь цей непевний хаос сьогоденного існування, тим здійснити творчий комунікативний акт перенесення простору індивідуального буття й особистісних переживань у царину правдивої літератури. Все те уповні вдалося Іванові Ребрику в тексті-у-часі “Перетривання”. Новочасний цей твір аж ніяк не віднести до жанру фактологічної прози. Позаяк була потреба автора сказати найважливіше, донести до своїх “сакральне” свідоцтво індивідуального бачення, тим ретельно засвідчити події – через неперервні рефлексію і самоаналіз, ніяк не відкидаючи набік особисті переживання, миттєві настрої душі, навіть і відчай, плачі та моління. Зрештою, сказати найважливіше, засвідчити досвід власної присутності, участі в такому бурхливому історичному житті. Звідси маємо непідробну справжність, граничну достовірність і довірливу щирість, що їх так помітно в хроніці-щоденнику Івана Ребрика. Достеменно засвідчую: ця книжка є вчинок.

Володимир Кришеник

Теги: Іван Ребрик, Ґражда, Перетривання: Текст-у-часі

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати