Українські зустрічі на угорській землі

Велике око озера Балатон бачило і пам'ятає все: війни, біди, мирне життя, справи лихі й добрі. Залежно від того, що мариться йому цієї миті, змінює свій колір із криваво-багряного на золотавий, із похмуро-свинцевого на ніжно-блакитний. І нема ліку цим перемінам.

Пам'ятник на Балатоні
Пам'ятник на Балатоні
Була в його житті днина світла й радісна, коли прибула сюди з високою духовною місією королева Угорщини, дочка київського князя Ярослава Мудрого Анастасія. На одному з пагорбів півострова Тихань вона заснувала абатство.
Разом із своїм чоловіком угорським королем Андрашем Першим правила країною мудро і справедливо. Лишили по собі добру пам'ять. Нині півострів Тихань - перехрестя паломницьких і туристичних стежок. Щодня будь-якої пори року ними течуть широкі людські ріки, які в найвищій точці півострова утворюють вир. В його центрі, наче лебідь із лебідкою, крилом до крила, - дві білі постаті. Це пам'ятник коханню, вірності, високій духовності. На постаменті напис українською й угорськими мовами: "Король Андраш I та королева Анастасія, українська княгиня". Зверніть увагу: не київська, не руська, а українська! У французьких, німецьких, англійських, американських, інших іноземних груп той напис викликає повагу. Не сприймають його чомусь лише туристи з Росії. "Это ошибка, Анастасия - наша княгиня", - чується з вуст російськомовних екскурсоводів, які, вочевидь, ще й досі живуть у полоні імперського міфу про Київську Русь як колиску трьох братніх слов'янських народів. Цієї миті пронизує гостре усвідомлення того, що через цей півострів проходить одна з незримих ліній протистояння між українством та силами, які прагнуть його збороти, увігнати навіки в землю. "Утвердження українського дається нелегко, маємо сприяння від угорців і перешкоди від окремих іноземних громад", - розповідає голова Товариства української культури в Угорщині(ТУКУ) Ярослава Хортяні.

Пам'ятник на Балатоні - велика перемога українців Угорщини, які заповзялися
вшанувати все, що пов'язане тут з Україною, її культурою.

У місті Токай кілька років тому товариство відкрило меморіальну дошку українському мандрівному філософу Григорію Сковороді. Тут він перебував у складі консульської місії російської цариці Єлизавети. Токай був для нього
своєрідними ворітьми у Європу, через які мандрував до Італії, Австрії, Чехії,
Німеччини, Словаччини, де зустрічався з видатними людьми того часу. З цим
краєм пов'язана одна з найвідоміших легенд про філософа. Розповідають, що під
час одного з бенкетів він захистив від хазяйської розправи денщика генерала
Вишневського, керівника місії. А Сковороду від гніву генерала-самодура врятувала його чарівна дружина, яка була закохана в Григорія. До речі,
нинішнього року виповниться 275 років од дня народження великого українця.

Не всі знають, що саме у Будапешті 170 років тому видано першу ластівку української літератури в Західній Україні - альманах "Русалка Дністровая". Цю
подію українська громада теж відзначила, як належить. Тепер на одному з будинків вулиці Орсагхаз у Буді є пам'ятна дошка видавцям альманаху Маркіяну Шашкевичу, Якову Головацькому, Івану Вагилевичу...

Українцями в Угорщині під час перепису 2000 року назвалися близько 6 тисяч громадян. Проживають вони досить розпорошено, українських сіл, кварталів, вулиць тут немає. За чисельністю українська діаспора - шоста серед тринадцяти
національних меншин. Її утворюють в основному вихідці з України, які стали громадянами Угорщини. Представників четвертої, останньої, міграційної хвилі в цій країні фактично немає. Захмарні ціни на продовольчі товари, порівняно
низькі заробітні плати роблять її непривабливою для заробітчанства. Проте українські угорці, або угорські українці, дуже добре інтегрувалися в угорське суспільство. Багато з них працюють викладачами гімназій, вищих навчальних
закладів, лікарями. Дехто заснував власний бізнес.

Товариство української культури в Угорщині - наймолодше серед інших культурних осередків нацменшин, проте за рівнем роботи, розбудованими
інституціями випереджає деякі з них. Має Центр культури й освіти, недільну школу, часопис "Громада", Український науково-дослідний інститут, танцювальний колектив, хор, фольклорні ансамблі, свої програми на радіо й
телебаченні. Кожна творча ініціатива членів громади заохочується, підтримується. Тож життя її насичене і яскраве.

Коли я знайомився з діяльністю ТУКУ, зробив несподіване відкриття: українці за кордоном - не просто люди, які благоговійно бережуть рідну мову, культуру, історію. Їхня місія вища. Це посли України. Нехай не надзвичайні, не
повноважні, та все ж її представники. Недаремно ж Віктор Ющенко під час зустрічі минулого року з українською громадою в Угорщині сказав: "Діаспора
заслуговує на особливий дипломатичний статус".

Те, що робить українська громада в Угорщині, це не лише опір асиміляції, а й прагнення утвердити українські цінності, захистити інтереси материнської держави в Західній Європі. ТУКУ діє активно, наступально. Відзначає Дні
української культури, народні свята, влаштовує літературно-мистецькі вечори, виставки, круглі столи, запрошує з України відомих політиків, культурологів, письменників, аматорські та професійні колективи. Отак від акції до акції,
крок за кроком українська культура просотується в культурне життя Угорщини, стає її невід'ємною часточкою. "Зміст нашої роботи полягає в тому, щоб запозичувати в угорців краще і знайомити їх з нашою культурою", - пояснює
пані Ярослава.

Швидкому відродженню українського руху в Угорщині значною мірою сприяло
законодавство цієї держави, розвиток добросусідських відносин між Україною й
Угорською республікою. 1993 року парламент Угорщини ухвалив закон про національні меншини. Згідно з українсько-угорським договором про забезпечення прав меншин української в Угорщині та угорської в Україні, було утворено
змішану двосторонню комісію, на засіданнях якої впродовж останніх шістнадцяти
років розглянуто й розв'язано безліч проблем.

Угорщина - чи не єдина країна в Європі, яка надала національним самоврядним
громадам статус державних. Раз на чотири роки під час виборів до органів
місцевого самоврядування Угорщини національні меншини міст та районів висувають окремим списком по п'ять своїх кандидатів у депутати, які після обрання утворюють свій національний орган самоврядування певної території.
Українська громада має 12 самоврядувань. Через деякий час її представники, а
це 60 обранців, на окремих виборах обирають вседержавний орган самоврядування
українців Угорщини, до складу якого входить 19 депутатів. Громада жартома
називає його Урядом українців Угорщини.

Життя ДСУУ - не безхмарне. Під виглядом українських громад стали реєструватися групи росіян і навіть... циган. Сім самоврядувань, які утворені в областях Боршод, Абауй, Земпелен, містах Комло, Печ, на думку Я. Хортяні,
не мають нічого спільного з українською культурою. Самозвані структури
претендують на депутатські мандати, намагаються розколоти громаду. Тож вона змушена захищатися, відстоюючи свою цілісність і єдність.

Про лідера ДСУУ і Товариства української культури в Угорщині Ярославу Хортяні
розповім окремо. Народилася на Тернопільщині. Закінчила Теребовлянське культосвітнє училище. Вийшла заміж за угорця і з 1979 року живе в Будапешті.
Здобула фах історика в столичному університеті. Викладає цей предмет в угорській гімназії, досліджує тему Голодомору 1932-33 років. Автор книги "Прихована правда". "Я людина, яка добивається своєї мети", - говорить про
себе. І це справді так. Спостерігаючи за її діями під час приготувань до відкриття пам'ятника Т. Шевченку, я був уражений її завзятістю, цілеспрямованістю, енергійністю. Завдяки цим якостям свого лідера українська
громада за сімнадцять років своєї історії реалізувала сотні ідей та ініціатив.

До всіх своїх громадських повноважень пані Ярослава ще й голова Європейського
конгресу українців. Обрана на цю посаду два роки тому. ЄКУ - авторитетна, знана у світі організація, куди стікається вся інформація про життя та проблеми українства в країнах ЄС. Своє завдання ця структура вбачає в лобіюванні інтересів України в Європі, створенні її позитивного іміджу, захисті прав українців. Одна з ухвал президії ЄКУ закликає українські
діаспори європейських країн клопотати перед їхніми парламентами про визнання Голодомору 1932-33 років геноцидом українського народу. Це вже зробили законодавці Угорщини, Польщі, Басконії та Каталонії в Іспанії, Естонії. Та
роботи ще непочатий край.

Проблеми четвертої міграційної хвилі теж на порядку денному ЄКУ. Під час зустрічей із урядовцями, парламентарями України та країн ЄС Я. Хортяні спонукає їх до рішень та дій, які полегшили б життя наших заробітчан. ЄКУ
сьогодні - за крок від офіційної реєстрації в структурах ЄС. Це дасть змогу
одержати від них фінансову підтримку культурологічних і соціальних програм, в
тому числі й тих, які сприяють адаптації мігрантів у країнах ЄС.

З гіркотою пані Ярослава говорила про те, що не у всіх країнах Європи представники четвертої хвилі міграції охоче співпрацюють із громадами
попередніх хвиль, зокрема другої і третьої, які організовані давно. Вочевидь,
тому, розмірковує вона, що свого часу, а саме на початку 90-х, корінна діаспора не зрозуміла й не підтримала заробітчан. "Вони йшли в наші
структури, а ми боялися їх", - зізнається голова ЄКУ. Це призвело до того, що
мігранти четвертої хвилі, заробивши грошей і влаштувавшись, самоорганізувалися, утворили свої громади. Тож українство в Європі, на жаль,
розділене на "старе" й "нове". Цього не повинно бути, вважає Я. Хортяні.

Помилку минулого слід виправляти. ЄКУ прагне не керувати четвертою хвилею, а передати їй свій багаторічний досвід самозахисту від асиміляції, збереження рідної культури. Українству за кордоном і на Батьківщині треба єднатися,
переконана лідерка ЄКУ.

Як же цього досягти? Важке запитання. Відповідь на нього шукали усі покоління українців, і в тому числі наші світочі: Тарас, Леся, Франко. І, здається, знайшли її: геть амбіції, прагнення булави, слід любити Україну в собі, а не
себе в Україні. "Обнімітеся, брати мої..." - просив Кобзар.

Нам лишається виконати цей заповіт. Українців всього світу може об'єднати лише... Україна, квітуча, єдина, велична. Кожен має віддати їй часточку свого серця.
Олександр КАРПЕНКО, спецкор "Сільських вістей"
23 серпня 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Культура

12:39
Вийшло друком "Дерево безсмертя" закарпатського письменника Дмитра Кешелі
11:47
На Закарпатті визначили переможців конкурсу ім. Ірлявського "Моя весна"
11:01
/ 1
У Мукачеві триває живописний пленер "Мукачівська весна-2020"
01:05
Вийшла друком нова книга Петра Мідянки "Посланія від Петроса"
10:50
На Закарпатті вийшов у світ черговий номер журналу "Культурологічні джерела"
14:52
У підземному переході під транспортним мостом ім. Томаша Масарика в Ужгороді облаштовують пандус
02:21
/ 1
Рік без Дмитра Кременя
11:55
/ 1
У Хусті працюють над створенням театру під відкритим небом на Замковій
02:48
Закарпатський муздрамтеатр поступово відновлює роботу
14:27
У Мукачеві пройде живописний пленер "Мукачівська весна-2020"
21:31
/ 1
Поетичний онлайн-квартирник організувала Закарпатська обласна бібліотека імені Ф. Потушняка
10:01
/ 1
Бойківські вишиті сорочки представили в Ужгороді
14:28
В Ужгороді до Дня захисту дітей проводять онлайн-конкурс "Країна дитячих мрій"
12:16
/ 1
Українці Словаччини святкують цьогоріч День вишиванки онлайн
01:56
Закарпатський народний хор запрошує на артмоб з нагоди Всесвітнього Дня вишиванки
11:03
/ 1
Чендей-fest 2020 на Закарпатті перенесено на вересень
10:37
Закарпатські художники відзначили Міжнародний день музеїв виставкою картин без глядачів
02:37
Артисти Закарпатського хору зняли ролик до Дня вишиванки
17:57
В Ужгородському замку з нагоди Дня музеїв відкрили дві виставки
10:47
Закарпатська обласна книгозбірня влаштовує "Поетичний квартирник online"
09:25
Ужгородська школярка дебютувала "Порожніми коридорами"
11:43
Закарпатська обласна філармонія представила концертну програму онлайн до Дня Європи
13:28
/ 1
У мукачівському "Паланку" відкриють музей ливарства
12:08
До Дня музеїв скансен в Ужгороді оголосив конкурс "Своя сорочка ближче до тіла"
09:08
Мукачівський історичний музей відновив свою роботу
» Всі новини