Василь Габор: «Попри збитки, вперто вкладаю кошти у видання серйозної літератури»

Львівський закарпатець Василь Габор — про жорсткий книжковий фейс-контроль, рідкісні фоліанти й закоханість у переклади

Василь Габор: «Попри збитки, вперто вкладаю кошти у видання серйозної літератури»

Письменник працює у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника та має хобі видавати книжки, яких бракує його особистій бібліотеці (серія «Приватна колекція» літературної агенції «Піраміда»). «День» довідався, як Василеві доводилося рятувати примірники таємної дідівської бібліотеки від вогню та ризикувати власною квартирою заради видання книжки.

— Чи не почуваєте себе «борхесівським» бібліотекарем у стінах книгозбірні Стефаника?

— Борхес — це легенда, порівнювати себе з ним недоречно. До того ж я більше маю справу не з книжками, а з періодичними виданнями — старими газетами й журналами. Для мене бібліотека — не лише цікава робота, яка дає на прожиття, а й місце, де багато чого можна знайти невідомого й цікавого. Саме тут мені вдалося відшукати оригінальні твори для антології урбаністичної прози 30—40-х рр. ХХ ст. «Дванадцятка» та останньої книжки Дарії Віконської «Жінка в чорному. Джеймс Джойс: Таємниця його мистецького обличчя». Водночас бібліотека — це комфортне перебування серед книжок, близьких тобі за духом, і якомога далі від нинішнього божевільного світу, у якому люди весь час кудись поспішають і не можуть знайти спокою.

— Ви видали близько ста книжок у серії «Приватна колекція». Це книжки, які ви прагнули мати у власній бібліотеці?

— Для мене власна бібліотека, яку збираю зі шкільних років, це — передовсім, не книжки, а друзі, у колі яких легше жити, а серед них можуть бути і давні автори: Шекспір і Гомер, Овідій і Сенека... А сьогодні, коли в мене виникає бажання поповнити свою бібліотеку чимось новим, нерідко такими новинками стають книжки письменників, яких люблю і шаную, або антології, які сам впорядковую і видаю в серії «Приватна колекція». Так намагаюся додати до своєї бібліотеки книжки, яких мені бракує (усміхається). Зокрема, так зініціював перевидання книжки поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу», виданої в Брюсселі 1972 р., за яку поета засудили на десять років.

— Мабуть, маєте книжки зі своїми історіями...

— Коли ми були студентами, у моєї дружини помер один з дідусів і залишив маленьку бібліотеку, яку ховав у закритій на ключ тумбочці. Там були видання Івана Тиктора 1930-х років, серед них багато книжок про усусів (Українських січових стрільців) і моя улюблена «Вулиця» Богдана Нижанківського, і «Святоіванські вогні» Івана Керницького, і «Метелики на шпильках» Ірини Вільде... Я просто сп’янів від цих книжок і на перерві довірливо розповів своєму приятелю-однокурснику про знахідку і пообіцяв принести наступного дня щось показати. А він раптом побілів, але нічого не сказав. Повернувшись з дружиною додому з пар, ми побачили, що інший дідусь із бабусею сидять біля пєцу і з великим страхом спалюють старі книжки. Знали, що за них людей вивозили на Сибір і так хотіли нас вберегти від біди. І коли наступного дня я сказав із сумом приятелю, що майже всі старі книжки дідусь з бабусею спалили, то він з великим полегшенням зітхнув і перехрестився: «Слава Тобі Богу!» Я ж народився на Закарпатті і не відчував такої небезпеки — там менше репресій було, ніж в Галичині. Але «Вулицю» Богдана Нижанківського я таки врятував. Пізніше у мене з’явилася ідея, як на її основі створити панораму львівської вулиці 30—40-х рр. ХХ ст. — львівські батяри, злодії, підпільники, богема. Так народилася антологія «Дванадцятка».

Дорожу також книжками, які пов’язані з часом і місцем їхньої купівлі. Якось до Львова приїхав на Різдво батько із Закарпаття. Падав сніг, і біля книгарні «Поезія» була велетенська черга: продавали книжку вибраних поезій Ліни Костенко. Тато із захопленням спостерігав вистави львівських вертепів до площі Ринок, а я страшенно хотів купити видання, тож бігав від книжкової черги до тата, щоб не загубити його.

Коли повернувся з війська, знайшов у сільський бібліотеці старий журнал «Всесвіт» 1976 року, номер другий, де було вміщено добірку латиноамериканської новели. І раптом після її прочитання світ кардинально змінився для мене. Я зрозумів, як можна писати! Цей журнал зберігаю ще й тому, що в ньому вперше переклали українською (швидше за російську) новели Борхеса і Кортасара. Зробив це Юрій Покальчук.

Маю і рідкісні видання. Якось довідався, що видавничий дім «Всесвіт» видав твори Ѓабріеля Ѓарсія Маркеса, і я просто втратив спокій. Цю книжку зміг розшукати для мене відомий український перекладач Ростислав Доценко.

Бувало й таке. Зайшов якось до приятеля, а він мені говорить: «У тебе сьогодні свято, день народження — вибери собі з моєї бібліотеки будь-яку книжку, яка тобі сподобається». Я вибрав «Улісса», бо люблю Джойса. А першу монографію про нього написала Дарія Віконська ще 1934 р. і видала власним коштом накладом 300 примірників. І ось майже через 80 років я перевидав цю працю разом із творчою спадщиною письменниці (показує).

А взагалі мені завжди хочеться реалізовувати великі проекти і поповнювати власну бібліотеку такими несподіваними навіть для самого себе антологіями, як «Незнайома», «Бу-Ба-Бу» чи «Українські літературні школи і групи».

— Як розміщуєте книжки в своїй бібліотеці?

— Через брак місця кожній літературі відведено одну поличку. Тож маю дуже компактну бібліотеку. Світова класика приблизно в такій послідовності: англійська, французька, німецька й австрійська, давньогрецька, давньоримська й італійська, китайська, японська й індійська, російська літератури. Окремо стоїть українська класика та сучасна українська література. Люблю перші видання творів. А окремих авторів, зокрема Богдана-Ігоря Антонича, збираю всі видання. І навіть сам поповнив колекцію його видань, перевидавши разом із Віктором Небораком «Книгу Лева» і «Ротації».

— Що ви робите, коли на цю відведену поличку не поміщаються усі книжки?

— Тоді доводиться розлучатися з деякими виданнями. Зазвичай відвожу їх в бібліотеку рідного села. Але формування власної бібліотеки — дуже тривалий процес. Багато куплених книжок згодом відсіюються і залишаються найдорожчі і найцінніші. З великим пієтетом ставлюся до перекладів Миколи Лукаша, Євгена Поповича, Юрія Лісняка, Андрія Содомори, Бориса Тена, Ростислава Доценка та ін. Іноді мені здається, що частіше колекціоную перекладачів, яким довіряю, аніж самі книжки. І радію, якщо стаю причетним до видання нових їхніх перекладів. Свого часу я закохався у переклад Ростислава Доценка роману польського письменника Яцека Бохенського «Овідій Назон — поет», і він вийшов друком у «Приватній колекції».

Крім латиноамериканської, я дуже ціную японську літературу, і коли випадково познайомився з українським перекладачем Іваном Дзюбою, то незабаром побачили світ аж дві книжки новел в його інтерпретації Акутаѓави Рюноске «Павутинка» та «Усмішка богів».

Водночас я з великим зацікавленням слідкую за новою генерацією сучасних українських перекладачів, зокрема Наталею Іваничук, Аллою Татаренко, Ігорем Андрущенком та ін. Але поштовхом завжди стає моя закоханість у той чи інший переклад. Так було з перекладом «Дон Жуана з Коломиї» Наталі Іваничук. Згодом ця повість Леопольда фон Захер-Мазоха разом ще з двома ввійшла в книжку «Венера в хутрі» у перекладі Наталі. А далі пішли її нові переклади роману Ѓустава Майрінка «Ѓолем», повістей Артура Шніцлера «Повернення Казанови», книжки фінської письменниці Анни-Лєни Лаурен «У них щось негаразд із головою, у тих росіян» та ін. У «Піраміді» вийшли також переклади Алли Татаренко «Книги любові і смерті» Данила Кіша, роман Ѓустава Майрінка «Білого домініканця» у перекладі Ігоря Андрущенка та ін.

— Якщо вам трапляється переклад книжки, де не зазначено перекладача, ви купите її?

— Навіть задарма не хочу їх мати у власній бібліотеці. Для мене це не лише погана культура видання, а й найгірший вияв неповаги до читача.

— Чи правда, що ви закладали квартиру, щоб видавати книжки?

— Це близька до правди легенда. Через видання антології «Приватна колекція» ми з приятелем Олегом Говдою заборгували видавцеві таку велику суму, що її могла покрити тільки вартість проданих наших квартир. Та світ не без добрих людей. Ми повернули борг і почали реалізовувати інші проекти.

— Ви постійно вкладаєте гроші у видання книжок, а чи заробляєте на цьому?

— Я вкладаю кошти у видання серйозної літератури, а в Україні, як не парадоксально, — це наперед збиткова справа. Однак всупереч такій ситуації я вперто намагаюся пропагувати високу літературу. Таке маю хобі. І коли мені хтось каже, що нікому не потрібні Лі Бо, Сапфо чи Шекспір, я входжу в азарт, хочу довести протилежне, і мимоволі спричиняю вихід у світ вперше в Україні поезій Сапфо у перекладі Андрія Содомори чи Лі Бо у перекладі Геннадія Туркова. При цьому постійно чую пораду Сенеки: «Ненастанно читай лише визнаних авторів, а коли й заманеться розважитися іншим, одразу повертайся до попереднього».

Любов Якимчук, "День"

27 жовтня 2013р.

Теги: Василь Горват, книжка, письменник

Коментарі

Кришеник 2013-10-27 / 19:44:39
Щоразу лакомлюсь, як натрапляю в книгарні на книжки з цієї серії. Чудовий відбір, висока поліграфічна якість. Була б можливість, волів би їх мати у власній бібліотеці всі.

Горянин 2013-10-27 / 14:48:48
Таким великим служебникам Книги, як Габор, до землі треба кланятися.

НОВИНИ: Культура

20:07
В Ужгороді відбулася Всеукраїнська творча лабораторія "Хореографічне мистецтво Закарпаття"
00:37
В Ужгороді відбувся фестиваль гончарства
23:26
ФОТОФАКТ. У реформатській церкві Вишкова виявили унікальний розпис XIV ст.
15:47
/ 2
Свої художні роботи презентувала в Ужгороді викладачка англійської Ольга Янович
01:54
В Ужгороді відкрили виставку картин і шкіряних колажів
16:37
У Виноградові відкрили мистецьку виставку "Зв’язок поколінь"
23:27
На малій сцені Закарпатського драмтеатру відбувся допрем’єрний показ вистави
15:40
Другий фестиваль гончарства відбудеться цієї суботи у скансені в Ужгороді
09:57
На ювілейній виставці "Малий Лувер" в Ужгороді презентували 100 картин
22:18
Закарпатський народний хор презентував музичний фільм "Ой, на горі винобрання"
09:38
На Рахівщині відбувся видовищний хореографічний фестиваль ім. Волощука
23:52
Обласний театр у Хусті запрошує на прем’єру трагкомедії "Коматозники"
15:40
Закарпатський облмуздрамтеатр зустрічатиме глядачів у неділю виставою "Я чекаю на тебе, мій любий!.."
09:19
Книгу ромською про життя циган у Підвиноградові презентували на Закарпатті
22:58
В Ужгороді презентували виставку медитативного живопису
11:55
До Ужгорода з концертом завітає джазовий колектив Aramis із Сум
10:23
Мукачівський драматичний театр відкрив 73 театральний сезон трагікомедію "З днем народження, Генріх!"
10:20
В Ужгороді більше тижня тривав фестиваль старовинної музики "Фортеця Унг"
18:18
Концерт фортепіанного дуету з Мексики відбувся в Ужгороді
16:07
/ 1
30 робіт, присвячених Ужгороду, представили на огляд у скансені батько й син Климковичі та Василь Парій
15:41
В Ужгороді врочисто закрили фестиваль "Інтерлялька"
13:25
ФОТОФАКТ. Студентський оркестр музичного коледжу ім. Задора концертом привітав освітян із професійним святом
13:12
У "Паланку" в Мукачеві Тетяна Рибар представить свій "Осінній вернісаж"
10:50
Симфонічний оркестр обласної філармонії зіграє слухачам на концерті в Ужгороді Чайковського та Римського-Корсакова
13:06
У скансені в Ужгороді пройде другий фестиваль гончарства
» Всі новини