Олександр Суханов: "На жаль, водії в нас ще не вміють правильно ставитися до мотоциклістів"

Без сумніву, ця подія гідно репрезентувала наше місто на українському та міжнародному рівнях, зважаючи на чималу кількість учасників. За словами представника міжнародного байкерського клубу “Падонкі”, одного з організаторів зльоту, до Ужгорода на три дні з’їхалося понад 700 людей із багатьох країн Європи, десяток музичних колективів із країн СНД, серед яких були й імениті гості — гурти “DVS” та “Арія”. Починаючи з цього року фестиваль заплановано як щорічний. Про це та багато іншого — наші сьогоднішні “Суботні зустрічі” з відомим в Ужгороді бізнесменом та байкером Олександром Сухановим.

— Розкажи трохи про себе. Якщо не зраджує пам’ять, у середині 90-х ваша піцерія була одним із перших в місті приватних закладів такого рівня.

— Народився 1968-го року в Ужгороді, у 1986-му закінчив школу №1 та не вступив до УжДУ на факультет романо-германської філології, бо отримав на іспиті “двійку” за твір. Тоді ж пішов навчатися до училища № 5, наступна життєва школа — армія в Москві. Після строкової служби провчився в університеті три роки, але був змушений кинути вуз, бо зайнявся бізнесом. Спочатку із напарником продавали на ринку гарячі бутерброди, згодом придбали невелике приміщення на Капушанській. Поїхали по досвід до Угорщини, щоб дізнатися про рецепти піци, “виросли”, згодом відкрили другу піцерію в “новому” районі, а з часом — бар-ресторан для байкерів, бо хотілося зробити в Ужгороді щось таке, чого ніколи не було. А до якого рівня виросли разом із компаньйонами — всі можуть побачити.

— Що спонукало тебе купити мотоцикл і стати байкером?

— Шанувати мотоцикл та їздити на ньому почав із дитинства. Потім був тривалий часовий проміжок без байку, за який, чесно кажучи, багато чого призабув та змушений був відновлювати досвід. Мотоцикл — моя давня мрія. Але, щоб купити солідний байк, необхідно було міцно стати на ноги у фінансовому плані. Тож активно байкерством займаюся п’ять років.


— Яке коріння байкерского руху на Закарпатті та Ужгороді? Багато в нас мотоклубів?

—У багатьох містах області вже давно існують байкерські клуби чи групи. Свого часу вони були згруповані в байкерське об’єднання з керівною верхівкою в Ужгороді. Ще нещодавно на Закарпатті було лише два клуби, але нині вже існують хустське “Мотобратство”, виноградівський клуб, організувався (але поки що остаточно не сформувався) об’єднаний клуб Мукачева й Берегова. Зараз в області близько півтори сотні байкерів. Я кажу про тих, хто не просто придбав мотоцикл, щоб “ганяти понти”, а живе справжнім байкерським духом.

Байкерська філософія — все життя із мотоциклом. На відміну від звичайних мотоциклістів, у байкерів мотоцикл у пошані, є частиною способу життя та об’єднання з однодумцями.

— Як ти вже казав, солідний байк коштує недешево. Виходить, що байкером може стати тільки достатньо забезпечена людина, котра, до того ж, має масу вільного часу, щоб віддавати його байкерському способу життя.

— Цілком слушно. Причому — що суттєво — сповна віддатися байкерству, чого прагнеш, можна лише за умови нормального фінансового забезпечення. Без коштів неможливо їздити туди, куди заманеться. До того ж робота повинна не “напружувати”.

— Як з’явилися “Падонкі Ужгарода”, з огляду на те, що з самого спочатку “падонківське” об’єднання зародилося в Росії як контркультурне літературне об’єднання. Який стосунок вони мають до байкерів?

— Ті “падонкі” ніякого стосунку до наших, байкерських, не мають. Так, байкери поводяться не так, як усі, вони полюбляють веселощі, смак життя, який відмінний від загальноприйнятого. Свого часу в Москві була одна людина на прізвисько Дід, котра об’єднала та створила клуб “Падонків світу”. На жаль, він помер, але до останнього їздив на мотоциклі (хоча лікарі йому це забороняли) та не уявляв свого життя без байкерського духу. Коли всі байкери Москви з’їжджалися на тусовку на Воробйових горах, Дід питав: “Ну що, падонкі, всі у зборі?”. Ось звідси й пішла назва “Падонкі світу”, яке й поширилось на “Падонків Ужгарода”. Спочатку я був в одному ужгородському клубі, але так сталося, що вийшов із нього… Бо кожен собі вибирає майбутнє за духом та інтересами. Мені запропонували стати членом “Падонків світу”, куди, окрім російських колег, прийняли кількох людей з України та Молдови. Згодом за моєю рекомендацією туди ж увійшли деякі ужгородці та угорці. Ось так з’явилися “Падонкі Ужгарода”, які об’єднали Західний регіон нашої держави та певну частину Східної Європи.

— Класичне поняття “байкер” — американського походження, бо байкерський рух зародився в США в 30-х роках. Чи відрізняється чимось європейська і, зокрема, українська субкультура байкерів від родоначальної американської? До того ж не секрет, що у пересічного громадянина перше враження від байкера та його соціальної позиції досить негативне.

— Так, наша формація докорінно відрізняється від інших, зокрема американських байкерів: замкнутих, грізних, яких ми звикли бачити в кіно. Ми ж на всіх зльотах намагаємося привнести веселощі, відпочинок для учасників, об’єднати гурт однодумців для того, щоб всі нормально почувалися.

Дійсно, культ байкера є непростим. Для широкого загалу асоціація зі словом “байкер” стереотипна. Це вічно брудний мотоцикліст, який займається темними справами та живе з цього. Справді, за океаном вони живуть злочинним життям, контролюють у своїх регіонах проституцію, продаж наркотиків чи зброї. По суті, це організовані банди, які “тримають” певну територію та наводять у ній порядок за своїми стандартами чи принципами. А у нас усе навпаки. Це солідні поважні люди в суспільстві, які прийшли з роботи, перевдяглися із костюму в шкіру і… поїхали. Правда, в Європі чи Україні теж існують байкерські клуби з напіввійськовою організацією, але до криміналітету вони не мають жодного стосунку. Здебільшого наші байкери — це люди, які використовують вільний час, відпустки чи будь яку іншу можливість, щоб кудись поїхати. Бо подорожувати на мотоциклі вельми цікаво, це не можна порівнювати з іншими мандрами: нові місця, знайомства. Особливо приємно, якщо кудись далеко їдеш, що тебе завжди у кінцевій точці щиро чекають та радо приймають. Бо, зрозуміло, дорога — великий ризик. Багато є випадків, коли люди просто не доїжджають до точки призначення… Щороку із своєї братії ми втрачаємо людей. Тільки цьогоріч двоє моїх знайомих пішло з життя не зі своєї вини.

— А ти сам потрапляв колись в аварії?

— Кілька разів. Одного разу, ще недосвідчений, на слизькій дорозі спускався з перевалу і невдало загальмував: побив себе та мотоцикл. Удруге ж потрапив в аварійну ситуацію рік тому, коли виїжджав із Боздоського парку, а на проїжджу частину несподівано вийшов чоловік із дитячим візочком. Нічого не залишалося, як звернути на газон. Відбувся саднами.

— Якщо раптом твої діти захочуть стати байкерами, ти не заперечуватимеш?

— Син, котрому зараз п’ятнадцять, захоплюється картингами. Минулого року він зайняв друге місце в Україні у своєму класі. Цієї зими, катаючись на лижах, зламав руку і зараз трохи закинув спорт. Я, звісно, пробував його посадити за мотоцикл, але відчуваю, що він ще не дозрів до цього. Час розставить усе по своїх місцях, але сподіваюся, що таки “присаджу” його на байкерство. Незабаром планую записати його в спортивну групу з мотокросу, щоб він “по-дорослому” відчув мотоцикл, зрозумів його та навчився правильно керувати. Бо для недосвідчених байк — небезпечна річ: трохи навчився їздити, і вже тягне до великої швидкості. А це може мати наслідки… Донька теж любить кататися, але тільки ззаду, бо за кермо їй ще зарано.

— Жінка та кермо мотоцикла — сумісні поняття?

— Неодноразово бачив, як на величезній швидкості під’їжджає байк, водій знімає шолом, і виявляється, що це дівчина. Чесно скажу: жінка за кермом мотоцикла — зовсім не те, що жінка за кермом машини. Дівчата, котрі сідають за байк, абсолютно “безбашені”, а деякі з них їздять набагато краще за чоловіків. Я був здивований, коли на минулотижневий зліт на мотоциклі із Одеси приїхала вагітна дівчина. Ще одна була з Києва, причому незважаючи на те, що попереднього року побувала в серйозній аварії і тільки-но відійшла. Навіть у нашому клубі є дівчина, котра їздить на спортивному мотоциклі.

— За статистикою, що небезпечніше: автомобіль чи мотоцикл?

— За життєвою статистикою, звісно, небезпечніший мотоцикл. Два колеса — це не чотири. До того ж машина – металічна капсула, а в байку тебе нічого не оточує і не захищає. Якщо зачепили машину, то це, як максимум, побите крило, а якщо зачепили мотоцикл, то це, як мінімум, перелом чи струс. А за фізичною статистикою, переважають саме автомобільні аварії, бо машин набагато більше на дорогах, аніж мотоциклістів. До речі, якщо трапляється аварія мотоцикл—автомобіль, то у більшості випадків винні саме водії машин. На жаль, вони в нас ще не вміють правильно ставитися до мотоцикліста.

— На зльоті можна було спостерігати масу “японців”. А класичний байкерський мотоцикл — хіба не “Харлей-Девідсон”?

— Це хибна стереотипна думка. Нині чимало сучасних людей віддають перевагу саме спортивному мотоциклу. До того ж багато японських виробників за категорією ціна/якість випускають мотоцикли не гірші, а набагато кращі за “Харлей”. У “японців” показники, зокрема моторесурс двигуна, вищі за “американські”, та й коштують вони дешевше. А “Харлей” — не що інше, як легенда американського байкера.

— Повернімося безпосередньо до нещодавнього зльоту та фестивалю. Коли з’явилася ідея проводити подібні заходи? Чи планується в майбутньому розширювати чи змінювати його формат?

— Цьогорічний зліт був масштабним. Без перебільшення, подібне в Ужгороді відбувається вперше. Насправді він був другий за рахунком, бо перший зліт ми організували минулого року спільно з одним ужгородським мотоклубом. Але так сталося, що в нас із ними різні інтереси, тому ми вирішили зараз все робити самостійно, щоб не розпорошуватися у просторі й часі. Цього року запланували не просто провести зліт байкерів, а й паралельно організувати фестиваль байкерської музики, які б доповнювали один одного. До цього в Україні подібних заходів ніхто ніколи не проводив, і Ужгород дав перший поштовх. Що стосується музичної частини, то, погодься, ми запросили доволі вагомих музичних зірок. Невдовзі визначимося з бюджетом наступного зльоту, почнемо перемовини з музичними гуртами. Зрозуміло, що запрошувати зірок нижчого рівня, аніж були зараз, нелогічно. Але виникає маса проблем, і, в першу чергу, це загальний графік виступів іменитих гуртів. Також будемо намагатися “підтягувати” молодих байкерських музикантів. Тож до наступного року нарощуватимемо сили, щоб зліт був вагомішим та резонанснішим.

— Важко організувати фестиваль такого рівня?

— Так, бо ніколи нічого не можна спрогнозувати. По-перше, багато що залежить від погоди, яка минулого тижня таки підвела багатьох байкерів. По всій Україні були настільки сильні дощі, що деякі з учасників просто не мали змоги виїхати зі свого міста. А по-друге, заздалегідь необхідно прорахувати силу-силенну нюансів: організацію території, розселення учасників, харчування, біотуалети, охорону та правопорядок, символіку фестивалю, дозвілля байкерів тощо. До того ж кожен із музичних гуртів має свій список вимог, який нам необхідно задовольнити. Зрозуміло, всі ці складнощі необхідно продумати та вчасно вирішити, щоб учасники та гості залишилися задоволеними.

— На фестивалі траплялися конфліктні ситуації?

— Жодної. Загалом все пройшло на ура, всім усе сподобалося. Єдиний неприємний факт: вкрали два мотоцикли просто зі стоянки. В ДТП теж ніхто з байкерів не потрапив.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати