Слово про ту, що не хапає з неба зірок, а виловлює їх в калюжах і, перемивши у любові, повертає людям

Літа жадань, літа сум’ять і зради…

Микола Вінграновський

 

Немов зеренця чоток, монотонно

Незримі пальці в сонній тишині

Перебирають пришумілих днів

Достиглі, соковиті, повні грона.

Зореслав

 

Нас познайомив десь всередині 1990-их Льова Луцкер. «Познайомив» – певно, не те слово. Скоріше – «зустрів нас» чи «знайшов одну для одної». Дякую йому за це, бо з того часу я пізнала цікаву Людину – Педагога, Поета, Жін­ку…  Знайшлися спільні теми, однакові проблеми, подібні погляди… Що я знала тоді про Ольгу Тимофієву? За великим рахунком, те, що й сьо­го­дні. Народилася на Тернопільщині в Золотому Потоці. Вчилася в Чернівцях, по­тім у Рівному. Викладач педагогіки та психології за фахом. Методист ка­бі­нету дошкільної і початкової освіти Закарпатського інституту піс­ля­дип­лом­ної педагогічної освіти. Відмінник народної освіти України, на­го­ро­дже­на грамотами Міністерства освіти і науки України.

Що відомо сьогодні? Понад сорок років працює в ЗІППО. Авторка ба­га­тьох науково-методичних пуб­лі­ка­цій, числених виступів на сторінках ре­гіо­нальних, всеукраїнських та за­ру­біж­них видань, телевізійних зустрічей-роз­думів на морально-етичну, пе­да­го­гічну й соціальну тематику, має у сво­є­му доробку низку методичних по­сіб­ників для дорослих і дітей з грифом Мі­ністерства освіти і науки України. Бачила її у роботі: на лекції йде, як на про­щу, до дитини ставиться побожно, вихователя цінує за фаховість і ду­шев­не тепло. Об’їздила всі дитячі дошкільні заклади Закарпаття, майже про кожного їх працівника і вихованця може розказати свою історію. Ви­хо­ва­­ла і вивела у світ власних двоїчко дітей. Пишається ними. Хвалиться, як справжня бабця, ону­кою. Ви­дала по­етич­ні збірки «На відстані руки», «Під зна­ком червня», «Не­в­то­лен­ність», «Ви­­соти вічних журавлів», «Вибране» – «лі­ричні, шляхетні, на­скрізь про­ни­за­ні поривною щирістю, філо­со­фіч­ніс­тю, душевним теплом, які легко зна­ходять шлях до широкого читацького ко­ла», – так вважають кри­тики.  Від­повідальна за слово. Відчуває його, вміє бу­ти обережною з ним. Її тре­пет­на душа залишилася до сьогодні не­з­а­хи­ще­ною, наївною, дитинною…  Її сер­це, зболене-переболене, щемить від образ і бру­тальності, та оживає від лю­бові і тепла…  Гарний фотограф: має добре око й вишуканий смак. Справ­ж­ній журналіст: не боїться писати на «не­зруч­ні» теми. Гарно шиє: творить фантастичні ляльки, з якими хочеться ба­ви­ти­ся. Незмінно пам’ятає про день народження навіть моїх дітей: здивує «сві­­жим» віршем…

Сьогодні у Ольги Олександрівни – кругла дата. Червоний день ка­лен­да­ря. Поважні роки. Перебираючи її «намисто долі», розумієш: Ольга Ти­мо­фієва зросла, вивчилась і до­сяг­ла ви­сот за ра­­дян­сь­ких часів. Проте не на­бра­­лася тої скв­е­р­­ни, а збе­рег­ла золото­по­ті­ць­­кий нескорений дух і в житті, і в творчості: во­­на в одному з віршів, зі святою вірою роз­­по­ві­да­ючи леген­ду про над­зви­чай­­­ну пе­ре­мо­гу одно­сель­ців над лю­­тим во­ро­гом, не без гор­­дос­ті від­значає Бо­же за­­ступ­­­­ництво за них.

Маленька моя батьківщино,

Сперезена батогами,

Розтоптана і розбита

Чужими й своїми гріхами.

 

Ти знову і знов золотієш

Воскреслою з попелу птахою...

Надії твої не марніють,

Лелеками мріють над дахом.

Її життєва до­рога не всте­ле­на всуціль тро­­­ян­до­вим цві­том: бу­ва­ло вся­ке – дип­ло­ми з відзнакою, професійна оде­р­­­­жимість, пов­не безгрішшя, найвище визнання, зра­дже­­­на лю­бов, щас­­­тя мате­рин­­ст­ва, втра­ти др­у­­­зів... Па­ні Оль­га щиро зі­зна­­­ється у власних творах, що тіл­ь­­­­ки ві­ра в Бо­га допомогла здо­лати не­га­ра­з­­­ди жит­­т­я:

Я не мала корон з кришталю,

Ні ланців золотих з самоцвітами –

Повне серце дістала жалю

З калиновими білими квітами.

І дороги мої не текли

Ні бетонами, ані асфальтами,

А стежинами вгору вели

Понад прірвами та розп’яттями.

Я подяку, мій Боже, кладу

Щирим словом святої молитви

За любов, за печаль, за біду,

Що дозволили душеньці вижити.

Слід зауважити, що хоч подеколи життя видається нашій ювілянтці скошеним об­го­рі­­лим полем, а в ду­­ші – су­м’яття і відчай, та все ж воно триває. є в ньо­му жи­вий пло­­­мі­н­ь духу, є могутні хорали очисної зли­­ви, є ди­­во­виж­на нитка до­лі, і вже ясні­шає і світліє овид, пра­віч­не ко­ріння роду ве­де до сонця і прав­ди... кінця тій до­ро­зі не вид­­но, бо то є дорога до Бога. Ольга Тимофієва прийшла до Бога по­сту­­по­­во і сама. Її грішна душа про­сить відпустити гріхи «при­­тлум­­леної лю­бові», «при­спаних слів», «нена­ро­дже­них ді­­тей», «не­­ви­смі­я­ної радості», зне­вір і образ, бла­гає на­вчи­ти Гос­­по­да нести свій хрест, зня­ти з очей по­луду, щоб очис­­ти­тися сльо­зою і побачити не тільки пов­ний віз грі­хів, а й Бо­­жест­вен­ний Сад Душі, припадає перед Ним на ко­лі­на в щас­­ли­вих митях од­кро­вен­ня – чекає про­щен­н­я.

Віра, тільки віра допомагає О. Тимофієвій відродити тою ж таки лю­­бов’ю по­топ­та­ну красу Саду Душі, побачити на «трем­­­ких ви­­ти­нан­ках долі» Його (Бога? Коханого?) про­­філь, не згубити за кан­­делябром «світ­ло очей», не про­йти байдуже повз нуж­ден­­ну жебрачу душу, не чекати від­­дачі й ки­ну­ти гріш «в ста­рий капелюх на брудному ас­­­фаль­­ті», врешті, усвідомити, як мало нам від­ведено ча­су, щоб бути такими без­печ­ни­ми і «навпомацки, сліп­ця­ми, по колу» не топ­татись «безкрило», а освя­ти­ти­ся лю­бо­­в’ю, не розгубити най­­­чис­­тіших почуттів, за­ховати «під ка­­пелюшок стомлене во­­лос­­ся», а за окуляри – набіглу сльо­­­­зу, на­ки­ну­ти «плащ зі спо­­кою» і, гордо про­іґ­но­ру­вав­­­ши байдужість, лице­мір­­ство, зраду, піти... Бо ж над на­ми – «вічність напинає спа­сен­но-огняні вітрила».

Ольга Тимофієва вміє жити у гармонії зі світом, творити Добро, сіяти на­в­ко­ло себе Лю­­бов. Вона не хапає з неба зірок, а виловлює їх у калюжах, перемиває в любові, щоб потім, чистими і яскравими, віддати людям. то ве­ли­ке щастя. І як­раз у ньому її життя на­­­бу­ває смис­лу, бо ж громада цінує це ж людське життя не за довжину, а – в першу чергу! – за «на­пов­нення». Оль­­га Ти­­мофієва творить себе, свій світ, промовляючи лю­­дям сло­во на ­ра­дість, працює, думає, вбо­лі­ває за гріш­ну зем­­лю, прагне вдос­ко­налити суспільство, а за­­га­лом – співає хва­­лу Життю, «широко від­кривши очі», на­пов­нивши «ян­­голь­ським ко­ханням до нестями» серце...

Во­на щас­ли­ва...

Хай пробачить мені і ювілянтка, і читачі, що вирву із кон­­тек­сту її вір­ша рядок, який вва­жаю архізначимим для всіх: для самої Оль­ги Тимофієвої – це як життєве при­зна­чен­ня, альфа і омега екзистенції жінки; для її лі­рич­ної героїні – щоб мати цілісне уяв­лен­ня про неї, її мо­раль­ні принципи, впо­до­бання, мету; для її читачів – щоб від­чути смак Ольжиної поезії:


...я все життя сама до себе йду...


Оце і все.

Тут нічого не додаш.

Нічого не віднімеш.

Ні­чого не варто пояснювати.

Ольга Тимофеєва з донькою Олександрою та племінницями-близнючками

Ольга Тимофеєва з донькою Олександрою та племінницями-близнючками

Наталія Ребрик

19 червня 2013р.

Теги: Тимофієва, вірші, поезія

Коментарі

Істинний Письменник 2013-06-22 / 09:06:52
Авторка - прийшлячка - графоманка
про таку ж як і вона
прийшлячку - графоманку !..
Їм - прийшлякам - у нас усе дозволено,
бо вони - окупанти...

Наталя 2013-06-19 / 17:37:45
Надзвичайно теплий матеріал. І головне, в ньому показана Ольга Тимофієва такою, як вона є насправді - безмежно талановита жінка, з великим, але зболеним серцем, світлою душею, з якої вириваються такі слова! Хто не читав її поезій, обов,язково почитайте, а ще краще - послухайте (її поетичні монологи є в Інтернеті). Особисто у мене в душі прокидаються такі світлі і радісні почуття, коли читаю її поезії! Спасибі Наталії Ребрик за її статтю, а Ользі - за її творчість! І ще раз з ювілеєм, Олю! Божого благословення тобі на многая і благаю літ!

НОВИНИ: Культура

12:31
До 110-річчя Золтана Шолтеса в Ужгороді відкрили виставку творів митця "In memoriam"
10:08
На Закарпатті письменник Олександр Гаврош презентував свою нову книгу "Різдвяна історія Ослика Хвостика"
16:21
"Гуцульска бриндзя" цьогоріч зустрічатиме шанувальників у Рахові 8 вересня
09:47
"Грані життя" у графічних плакатах Володимира Карвасарного можна побачити в Ужгороді
13:38
На Закарпатті презентують нову дитячу книжку Олександра Гавроша про віслючка Хвостика
11:12
Художник із Хмельницького Володимир Карвасарний презентує свої роботи в Ужгороді
10:18
Закарпатський обласний муздрамтеатр закриє театральний сезон показом "Жменяків"
14:34
У Мукачеві можна оглянути роботи випускників художньої школи ім. Мункачі
11:26
"Шенгенський мерідіян" у Словаччині відбувся за участі митців із Закарпаття і Львова
15:50
Хорватське Матулі "пленерно" приймало гостей із Закарпаття
15:33
"Карпатські візії Синього виру" представив у Львові закарпатський живописець Василь Шиндра
16:40
Болгарія стала 21-ю країною в концертних подорожах Мукачівського хору хлопчиків та юнаків
14:25
/ 5
Берегівський Народний театр імені Я. Бандурович отримав перше місце у всеукраїнському фестивалі-конкурсі
08:31
/ 2
В Ужгороді презентували виставку "Скарби Берегова"
15:30
У скансені в Ужгороді можна буде оглянути "Скарби Берегова"
11:19
До 5 липня в Ужгороді можна оглянути акварельні роботи Оксани Кузьміної-Скальської
12:04
У скансені в Ужгороді відзначили 140-річчя вишківської хижі
14:26
Виставкова зала ужгородського скансену зацвіла "Рожевим цвітом"
11:40
Мукачівський драматичний театр "грантово" покаже виставу про князя Корятовича у Литві
10:02
/ 1
Художню виставку до Дня Конституції України відкрили в Ужгороді
06:45
Закарпатські лялькарі закрили театральний сезон участю у львівському фестивалі
15:32
Наприкінці червня поціновувачі мистецтва зможуть знову поринути "виставково" у сакуровий "Рожевий цвіт"
11:28
/ 1
Закарпатський американець Петро Часто презентує в Ужгороді свої спомини
21:35
У Тячеві вперше провели великий етнофестиваль
12:21
Перший Міжнародний фотосалон "Карпати" проходить в Ужгородському замку
» Всі новини