Василь Кобаль: «Я щасливий, коли можу щось зробити для людей»

Заслужений працівник культури України Василь Васильович Кобаль понад півстоліття свого життя присвятив культурі. Відомий поет-пісняр, журналіст, культурний діяч зробив вагомий вклад у становлення та розвиток культурно-мистецького життя Закарпаття, України.

Василь Кобаль: «Я щасливий, коли можу щось зробити для людей»

Він автор чотирьох поетичних збірок – “Приспані тривоги” (2002), “Хай годинник одлічує час” (2006), “Смерековий камінь” (2010), “Славну вісточку почуйте”, збірки творчих портретів видатних митців Закарпаття “Через плин років...”(2001), один із авторів книги “Овиди дивосвітів” (2000) та один із трьох авторів книги нарисів про культуру Іршавщини – “І проросли зерна духовності...” (2010). Упорядкував кілька збірників народних пісень.

У творчому доробку В.Кобаля понад 200 пісень, три окремі драматичні твори та сотні статей, рецензій, журналістських розвідок тощо.

13 червня Василю Васильовичу виповнилося 70 років. З нагоди цієї дати наше інтерв’ю з ювіляром.

– Василю Васильовичу, вже понад 50 років Ви працюєте в галузі культури. Яка подія у Вашому житті навернула Вас на цей шлях?

– Якось так все склалося, що потихеньку крок за кроком я вийшов на цей шлях, звичайно, не без поводирів і наставників. А ще моя мамка гарно співала і в нашій хаті часто лунала народна пісня. Вона знала багато легенд, казок та бувальщин. Я зростав в оточенні чарівної природи, виховувався на прикладах пошани до народної творчості, звичаїв та обрядів рідного села, рано проявив любов до музики та співу, добре грав на гармошці, баяні, любив читати книжки. Ще навчаючись у школі, брав участь у художній самодіяльності, співав у хорі, а вже трохи згодом сам створив хоровий колектив і керував ним.

– Нині у Вашому творчому доробку кілька поетичних збірок. Пісні на Ваші вірші виконують відомі хорові колективи, співаки. Чи пам’ятаєте, коли написали свій перший вірш?

– Звичайно пам’ятаю, адже це була неабияка подія у моєму житті. Мені було 10 років, коли я написав свого першого вірша. Він називався “Весна” і був опублікований у республіканській газеті “Зірка”, що була друкованим органом піонерської організації України. Не володіючи нотною грамотою, я з 14 років почав складати  перші мелодії на власні слова, а також на слова сучасних поетів. Мої вірші “Зацвіли у саду абрикоси”, “Зоряна ніч”, “Горніст”, “Над Латорицею” та інші друкувались в Іршавській районній газеті “Нове життя”, обласній “Закарпатська правда” та інших газетах.

– А коли побачила світ Ваша перша збірка віршів?

– Здається, це був 2002 рік, а збірка називалася “Приспані тривоги”. Відтоді вийшли друком ще кілька моїх книжок.

– Майже 20 років Ви керували Закарпатським обласним будинком народної творчості. Це були переломні 80-ті роки, коли Радянський Союз був уже на межі розвалу, період коли закладалися підвалини нової економічної системи. Як Вам працювалося у той нелегкий час?

– Зізнаюсь, що було важко. Особливо у другій половині 80-х років, коли була страшна інфляція, безробіття, місяцями не виплачували заробітну платню. Іноді замість грошей давали продукти харчування. А мені в той час доводилось “позичати у Сірка очі” обіцяючи, що зарплатню ще виплатять. Особливо в цій ситуації страждала галузь культури. Багато людей повиїжджало за кордон. Пам’ятаю, що якось ми не мали грошей, щоб закупити дрова для опалення робочих кабінетів. А у нас тоді ще було пічне опалення. Тому довелося самотужки заготовляти дрова... Наша робота пов’язана з виїздами у райони, але грошей на відрядження нам тоді не виділяли. Але все ж ми знаходили можливості і виїжджали у райони, коли це було необхідно. Народ був забутий і покинутий, кожен виживав, як міг. А окремі представники партійної номенклатури тим часом потихеньку розкрадали країну, створювала різні хитромудрі схеми, щоб обібрати народ. Ось у таких умовах доводилося працювати.

– Культурне життя нашого краю протягом десятиріч проходило за Вашої безпосередньої участі, на Ваших очах, тому Ви добре знаєте народну творчість в усіх її проявах. У яких районах, на Вашу думку, вона збереглася найкраще і чому?

– Закарпаття – унікальний багатонаціональний край, справжній Вавілон, де переплелися десятки різних культур. Споконвіку тут живуть українці, угорці, словаки, румуни, євреї, росіяни та багато інших народів. Кожен з них має свою унікальну національну культуру, яку намагається зберегти за будь-яких обставин. У нас є села, де компактно живуть румуни, словаки чи інші народи. Це дозволяє краще берегти свою мову, культуру, пом’якшує асиміляцію. У такій ситуації спостерігається взаємовплив культур. Це природне явище і його не можна уникнути, але можна послабити чи підсилити. Саме це збагачує національні культури, робить наш край унікальним і неповторним. Гадаю, що найкраще свою культуру у нашому краї бережуть гуцули Рахівщини, румуни на Тячівщині, угорці Берегівщини. Багатою народною культурою славляться Іршавський та Воловецький райони, місто Мукачево. Така тенденція загалом зберігається вже не перше десятиліття. Звичайно це не випадково і має своє пояснення. Тут має значення й географічне розташування району, етнічний склад населення, його історія. Не можна заперечувати й роль особистості на розвиток культури району. Багато залежить від керівника районного відділу культури, його ставлення до роботи. Пам’ятаю, як свого часу на новий щабель розвитку підняв культуру Іршавщини Юрій Глеба, разом з іншими колегами однодумцями, без яких зробити це було би неможливо. Тоді там культурно-мистецьке життя кипіло. Росла кількість аматорських та професійних колективів, проводилися концерти, фестивалі, виставки. У 80–90-ті роки на Іршавщині працювало понад 40 хорів, 10 ансамблів пісні і танцю. Далеко за межами області гриміла слава про народний хор “Боржава” будинку культури села Довге, народний самодіяльний фольклорний ансамбль “Іршава” Іршавського районного будинку культури, народний фольклорний ансамбль “Приборжавська долина” села Приборжавське та багато інших. Нині в Іршавському районі, на жаль, ситуація трохи погіршилась, як і в багатьох інших. Спостерігається загальна тенденція зникнення самодіяльних художніх колективів, що є наслідком науково-технічого прогресу, глобалізації світу, що й призводить до взаємопроникнення культур, поступового невпинного послаблення народної культури. Вже не перше десятиліття триває справжня війна культур як в Україні, так і в цілому світі. Війна між народною культурою, що своїм корінням сягає глибини тисячоліть і масовою культурою. І ми можемо й повинні боротись з масовою культурою, бо вона призводить до втрати національної культури, втрати своєї етнічної самобутності, що може закінчитись асиміляцією та зникненням народу.

– У Вас великий життєвий досвід, понад п’ятдесят років стажу роботи. Що вважаєте своїм найбільшим досягненням?

– ...Ніколи про це не думав, правду кажучи. Мене якось мучить совість, що займаючи відповідальні посади не завжди зміг допомогти працівникам культури, коли вони того потребували... Але все ж чогось вдалось досягти і тоді коли працював директором будинку народної творчості, а згодом і в управлінні культури облдержадміністрації. Зокрема, причетний до виходу першого номеру журналу “Культурологічні джерела”, що нині видається силами Обласного організаційно-методичного центру культури за фінансової підтримки управління культури. Він виходить вже понад десять років. Такий журнал дуже потрібний, особливо працівникам культури, адже в ньому висвітлюється культурно-мистецьке життя краю. З роками цінність журналу тільки зростатиме. Впевнений, що до нього неодмінно звертатимуться культурологи, які вивчатимуть народну культуру початку ХХІ століття. До слова, працюючи над книжкою “І проросли зерна духовності”, ми опрацювали і використали деякі статті, опубліковані в “Культурологічних джерелах”. Пригадую, що кілька років тому журнал став лауреатом обласного конкурсу, який провели Закарпатське регіональне відділення Асоціації міст України та коаліція громадських організацій «За майбутнє Закарпаття», і нагороджений Почесною відзнакою «Оберіг Срібної Землі». За мого керівництва у 1997 році при Закарпатському обласному центрі народної творчості була створена наукова культурологічна лабораторія, працівники якої займалися вивченням і збереженням нематеріальної культурної спадщини Закарпаття. Першим для дослідження було обрано Іршавський район. У селі Арданово разом із відомим науковцем-фольклористом Іваном Хлантою ми записали сотні пісень, що згодом були опубліковані у збірниках “Ой видно село” та “Пісні Іршавщини”. Збірники засвідчують багатство пісенної культури долинян, її жанрове розмаїття, спорідненість із українською піснею. Якби донині працювала ця лабораторія, ми змогли б зберегти багато унікальних скарбів народної творчості, що сьогодні безповоротно втрачені. А ще у 1989 ми започаткували проведення щорічного фестивалю “Вертеп”, який успішно проводиться і нині.

– Чи доводилося Вам колись за своє життя займаючи певну посаду, виконувати роботу, що не подобалася?

– Такого не пригадаю...Моя робота мені завжди подобалася, приносила задоволення... Однак дуже не любив заправляти пальним ракети, коли служив у зенітно-ракетних військах на Уралі, і практичні заняття, де потрібно було демонструвати володіння зброєю. Розрадою була участь в армійській художній самодіяльності.

– Василю Васильовичу, в чому вбачаєте сенс життя?

– Сенс життя бачу в сім’ї і роботі. Коли людина займається улюбленою справою, а ще й у сім’ї у неї все гаразд, вона щаслива. Я щасливий, коли можу щось зробити для людей.

– Людина, на Вашу думку, створена для щастя?

– Гадаю, що Людина приходить у цей світ, щоб виконати тут на Землі певну місію. І в цьому контексті сенсом нашого життя є робота над собою, щоб найповніше виявити свій потенціал, закладений у нас Всевишнім... А чи буде вона щаслива при цьому, вже інше питання...
 

Біографічна довідка

Кобаль Василь Васильвич народився 13 червня 1943 року в селі Арданово Іршавського району в селянській родині.

Навчався спочатку в Арданівській семирічній школі (1949–1956), Загатській середній школі (1956–1957), а в 1959 році успішно закінчив Доробратівську середню школу Іршавського району. З дитячих років був активним учасником аматорських гуртків шкільної, а потім і сільської художньої самодіяльності.

У 1959 році поступив на навчання в Мукачівське педучилище, музичний відділ якого закінчив у 1962 році. Його вчителями були А.Скиба, А.Контратович, П.Копинець, К.Долинай та інші. Навчаючись в училищі, створив низку власних пісень, керував художніми колективами Мукачівського профтехучилища №2, молодіжним хором села Арданово, був учасником народної чоловічої капели вчителів Мукачівського району (керівники А.Скиба, В.Горват).

Після закінчення училища працював учителем музики і співів у Зубанівській середній школі Полтавської області. Служив у зенітно-ракетних військах у місті Кемерово (1963–1966). Керував армійською художньою самодіяльністю. Після армії працював учителем співів Загатської середньої та Дубрівської восьмирічних шкіл.

У 1966 році створив на Іршавщині самодіяльні хори в селах Загаття та Луково. З 1969 року працював спочатку директором районного будинку культури, а згодом – із 1971 до 1978 року – завідувачем відділу культури Іршавського райвиконкому. У цей період за його ініціативою та участю створюється народний ансамбль пісні і танцю “Верховина” Іршавського РБК, що здобув широкої слави і визнання. В.Кобаль заочно закінчив Київський державний інститут культури ім. О.Є.Корнійчука (1970–1975).

З 1978 до 1981 року працював директором Закарпатської обласної філармонії, потім майже двадцять років – директором Закарпатського обласного будинку народної творчості, з 2001 по 2005 роки – заступник начальника управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації, а з січня 2006 року і донині – керівник літературно-драматичної частини Закарпатського обласного державного українського музично-драматичного театру імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв.

Нагороджений відзнакою Закарпатської обласної державної адміністрації та Закарпатської обласної ради “За розвиток регіону” (2003), почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтв України “За багаторічну плідну працю в галузі культури” (2003), а також багатьма грамотами Міністерства культури і туризму України, Закарпатської облдержадміністрації, Закарпатської обласної ради.

В.Кобаль – член творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України» (з 1992р.), член Національної ліги українських композиторів (з 1994 р.), Національної спілки журналістів України (з 2000 р.) та Національної спілки театральних діячів України (з 2008 р.), заслужений працівник культури України (2009).

Володимир Мишанич, провідний методист Обласного організаційно-методичного центру культури, для Закарпаття онлайн

16 червня 2013р.

Теги: Кобаль, культура

Коментарі

НОВИНИ: Культура

11:07
Творчий вечір з нагоди ювілею Наталії Орєшнікової відбувся у "Бавці" в Ужгороді
03:10
Хіти світової кіноіндустрії прозвучали у Закарпатській обласній філармонії
09:37
Народний фольклорно-етнографічний ансамбль "Ужгород" привітали із 35-ою річницею
15:39
В Ужгороді відкрилася художня виставка Шандора Балога
13:05
Закарпатський муздрамтеатр зіграє виставу у скансені в Ужгороді
18:04
/ 1
В Ужгороді три дні поспіль триватиме "Книга-фест 2020"
11:33
Вечір поетичних читань "Пам'ять і протиріччя" відбудеться в Ужгороді
11:14
/ 2
Митці Ужгорода зібралися на триденний пленер на Великоберезнянщині
02:40
На Ужгородщині відкрилась художня школа "Ром-Арт"
01:31
Театр із Хуста з оркестром завітали до Ужгорода з вересневим міксом музичних жанрів
15:49
Закарпатський народний хор разом із ужгородцями святкував День міста
09:05
У скансені в Ужгороді художник Шандор Балог презентує свій живописний "Рідний край"
00:50
ФОТОФАКТ. У Боздоському парку в Ужгороді тривають вистави для дітей
14:48
В Ужгороді просто неба показали виставу-інтерактивну гру "По щучому велінню"
13:45
/ 1
В Ужгороді до Дня міста відбувається арт-пленер
23:51
Названо лауреатів ІІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
18:42
В Ужгороді на сцені Відкритого офісу показали виставу-концерт "Уклін тобі, моя Україно!"
03:24
В Ужгороді вийшла друком книжка-альбом художника і фізика Мирослава Ціпле
02:10
В Ужгороді стартував "ЧЕНДЕЙ ФЕСТ 2020"
02:17
Камерний академічний хор "Кантус" проведе концерт просто неба в Середньому на Ужгородщині
17:52
/ 1
Новий фільм закарпатського режисера В'ячеслава Бігуна про горіх представили одразу на двох кінофестивалях
17:54
Студент-піаніст з Ужгорода привіз "срібло" з Міжнародного конкурсу в Одесі
13:58
На "Чендей Фест 2020" на Закарпаття приїде головна героїня фільму "Тіні забутих предків"
17:26
В Ужгороді відкрили фотовиставку "Жінка поміж страхами"
08:20
/ 1
Книжка про наших краян
» Всі новини