Степан Гіга: "На Різдво завжди їду зі своєю сім'єю до мами на Закарпаття"

З’ясувалося, що виконавець й автор пісні «Яворина», що стала народною, та володар першого в Україні золотого диска, який сягнув мільйонного тиражу, а згодом і другого, — чотири рази вступав до музичного училища!

Степан Гіга: "На Різдво завжди їду зі своєю сім

 

Про університети відомого співака, його думки про музику та українські пісенні традиції, творчі здобутки, різдвяні кулінарні вподобання та найближчі плани на майбутнє — наша розмова з лауреатом численних українських та міжнародних премій народним артистом України та улюбленцем публіки Степаном Гігою.

- Як відбувалося становлення вас як співака?

— За часів Союзу я ніколи не міг навіть подумати, що якось вирвуся з села, бо до музичної школи потрібно було їздити в районний центр, а в батьків не було такої можливості: тато працював кочегаром, мама — простою робітницею. Богу дякувати, що мене запримітив вчитель співів у сільській школі Михайло Копинець, який дав мені добру основу. А з часом він сказав: «Потрібно вступати в музичне училище». Перший мій захід в Ужгородське музичне училище після восьмого класу був безрезультатним — не вступив. Два наступні — після дев’ятого і 10-го класів — так само. Це вже згодом я зрозумів чому не вступивѕ Коли пішов служити в армію, то там як дізналися, що я володію майже всіма інструментами, довелося мені і грати, і співати в Будинку офіцерів. Тут я дістав серйозний поштовх до занять академічним вокалом, бо випала нагода заприятелювати із солістом ансамблю пісні і танцю Південної групи Радянських військ в Угорщині Степаном Степаном, який багато чого мене навчив. Отож після армії вирішив знову вступати до музучилища — вчетверте. Екзамен зі спеціальності приймав тоді великий музикант й інтелігентна людина Сулімчак. Я проспівав програмні твори, а далі він сів за рояль і як музикант-хоровик почав перевіряти вокальний діапазон. Я заспівав верхні «ля», далі «сі-бемоль», «сі-бекар», а він мене підганяє енергійними кивками голови: «Далі-далі!»... Згодом піднімає руки зі словом «досить!», повільно повертається до екзаменаторів і здивовано запитує викладачів вокального відділу: «Скажіть мені, будь ласка, то ви цього хлопця три рази не прийняли в музичне училище? А хто вчиться у вас і хто ви є після цього?!». Словом, закінчив я музучилище екстерном.

- Далі ви в 1983 році вступаєте до Київської консерваторії на вокальний факультет. Цього разу обійшлося без пригод?

— Та з пригодами! Того року я став уже не вперше лауреатом республіканського конкурсу артистів естради. і в цей час вирішив вступати до консерваторії, довелося розриватись, бігаючи між репетиціями та іспитами. і так сталося, що в той день, коли проходив заключний концерт лауреатів в Палаці «Україна», я мав складати черговий екзамен — диктант із сольфеджіо, тобто слуховий аналіз музики та її запис. Тому зразу ж після виступу в сценічному костюмі хапаю таксі, лечу в консерваторію, де у фойє отримую заслужені дорікання від шановного товариства викладачів і з їх криком «Бігом на екзамен!» заходжу до класу, де на мене дивляться як на дивакуватого і лагідно запитують: «Вам кого потрібно?». «Та я вступаю», — знічено відповідаю. А екзамен уже йде сорок хвилин!.. Бачу, приємна жінка очима показує екзаменаторам, що, мовляв, нехай складає. Але стола вільного, де би можна було сісти, немає, то мене послали, аби я собі його приніс. Знайшов, приніс, сів перед ними, чекаю. Екзаменатори між собою щось розмовляють, я мовчу. Хто не знає про двоголосний диктант: викладач грає мелодію, а студент має відтворити її в нотах з відповідними знаками та у визначеній тональності. Один раз мені зіграли твір, я його запам’ятав і записав, на все пішло десь до п’яти хвилин. і хоч з’ясувалося, що я написав у паралельній тональності, але це дозволялось, тож я отримав «п’ятірку». 

- Ви навчались вокалу в класі професора й народного артиста України Костянтина Огнєвого. Що зразу приходить вам на думку, коли його згадуєте?

— Його справжнє прізвище — Гноєвий, родом з Дніпропетровщини. Батько його був репресований і помер у тюрмі як «ворог народу» за те, що співав з робітниками українських пісень. А сам Костянтин Дмитрович був людиною щедро обдарованою Богом талантами, чоловік великої душі, мій другий тато. Зараз я не уявляю собі на місці мого вчителя іншого професора. Вражає до сьогодні його дар розкривати музичні здібності, як і його вміння віднайти потрібне слово, щоб пробудити інтерес та інтелект учня, а разом з тим — знаменита дружба старшого приятеля й колеги. Оті зустрічі з учителем — мов очікування свята — чимось нагадують мені піднесені переживання маленького хлопчика, який слухає в далекому селі по радіо визнаних світом співаків, а тут — раптом! — доля подарувала тобі нагоду бути з ними! Я й тепер вважаю за велику честь, що мав унікальну можливість повчитися в Анатолія Солов’яненка та Дмитра Гнатюка. Пам’ятаю також задушевні бесіди Костянтина Дмитровича про його вчителя  і старшого колегу івана Козловського, як і надзвичайну повагу до цього геніального таланту. Сьогодні мені видається, що ця важлива нитка традиції учительства непомітно тоншає. Повертаючись до свого вчителя, зауважу, що він мене формував все-таки як оперного співака, хоч однозначно вплинув і на моє формування як особистості. 

Тут хочу пригадати тільки один яскравий випадок. Мені — 25 років, якось так вийшло, що зразу ніхто з близьких не привітав. Заходжу в клас зі спеціальності, мене бере за плече Огнєвой і каже: «Степанку, йдімо зі мною!». Він заводить мене до кав’ярні, замовляє дві порції коньяку по 50 грамів, піднімає келиха і вітає з днем народження. і в мене потекли сльози. Лишень тепер я розумію, наскільки важливі такі знаки уваги до молодої людини. А ще принагідно зауважу, що серед вихованців Огнєвого є багато відомих співаків: Микола Мозговий, Олег Кулько (соліст Великого театру Росії та «Метрополітен Опера» в Нью-Йорку), Ігор Борко, Віталій Білоножко, Олександр Пономарьов, брати Приймаки та інші блискучі виконавці.

- Музикант — це покликання чи професія? Під цим оглядом як була написана «Яворина»?

— Все, що приходить до нас доброго, — від Бога. Тому я схильний розглядати працю музиканта, як певну місію. «Яворина» була написана за одну ніч (хоч її люди так охрестили), а називалася вона спершу «У райськім саду». Автор вірша Степан Галябарда показав мені цей текст на одному пісенному конкурсі і запропонував написати музику. Він сказав, що ніхто з композиторів не брався за нього — текст доволі серйозний. Я сказав, що спробую, на тому ми й роз’їхалися. Через якийсь час встаю вдома вночі, включаю інструмент, працюю. Зразу дзвоню Галябарді й на другому боці дроту чую обурене: «Ти дивився на годинник?» «Та не дивився», — кажу. «Ну то подивися! Перша година ночі!». За короткою перепалкою заспівав йому, запитую про враження і по хвилі чую радісне: «Так, це воно!». Дописав її зранку десь о сьомій, а далі на пісню ще чекало складне аранжування колег-музикантів. і повертаючись лицем до творчих людей, знаємо: якщо поет пише текст серцем, якщо вкладає в нього частку душі й добрий шматок своєї енергетики, тоді читач зможе його сприйняти. Те  саме стосується пісні — лишень сюжет має бути викладено в кількох нотних рядках настільки проникливо, щоби кожний слухач зміг відчути його співзвучність власному життю. Особливо, коли намагаємося донести до людей те, що важливе для кожного.  Тож коли зала встає на спів «Яворини», то я знаю, що в такий спосіб наш народ віддає шану Володимирові Івасюку, Назарієві Яремчуку, Іванові Миколайчуку, Раїсі Кириченко, Ігореві Білозіру, Іванові Мацялку, тобто тим митцям української культури, які нею жили і нею горіли.

- Ваш перший сольний альбом «Друзі мої» вийшов у 1995 році, до речі, саму пісню було написано на Івано-Франківщині. Як то сталося?

— У Конюшках, де ми працювали з концертом, нас запросили до себе на вечерю два  тепер мої добрі приятелі — брати Роман і Володя. До сьогодні з теплотою згадуємо ці відвідини. Мене тоді сильно закортіло з’їсти хліба зі смальцем і цибулею. Випили разом трохи домашнього вина, почали дуже гарну дружню бесіду. Я взяв у Ромкового сина маленький дитячий синтезатор, і якось само собою зродились перші такти пісні. На простій серветці я записав такі слова: «Друзі мої, я п’ю цей келих до дна! Друзі мої! Бо є в нас думка одна! Друзі мої, налийте знову вина. Друзі мої, бо є в нас доля одна». Тепер коли передзвонюємося, то брати піджартовують наді мною: «Заїжджайте! Хліб зі смальцем і цибулею завжди є в хаті!». Зауважу, що на життєвій дорозі дуже важливо мати вірних друзів, їх нема багато, та їх і не вибирають: вони або є, або нема. Це, напевно, так само важливо, як для народу поєднати свою волю і долю в одне ціле.

- А згодом з’явилися ще два альбоми: «Вулиця Наталі» та «Троянди для тебе», тиражі продажу яких сягнули мільйонної позначки. За це Степана Гігу в 2002 році першим у незалежній Україні нагородили золотим диском, спеціально відлитим у Німеччині, а згодом — і другим. Тоді жартували, шо Гізі легше мільйон своїх дисків продати, ніж стати відомим в колі музичних критиків. Правда, незважаючи на них, до вас все ж прийшла слава і народне визнання. Що змінилося з тих пір і що залишилося незмінним? 

— Змінився час, і коли до свого віку доточуєш свіжих десять років, тоді стаєш вимогливішим до себе і до своєї праці. А незмінними залишаються підходи до творчості, коло друзів-музикантів, родина і ті погляди на важливі речі, які тримають чоловіка на цій землі. А щодо українського мелосу та сучасної музичної індустрії в Україні, то виглядає, що за окремими винятками, вони сьогодні абсолютно байдужі один до одного. Хоч більше це схоже на чергові спроби загнати українську пісню на маргінеси.

- Нещодавно їхав машиною на Тернопілля і був здивований, що в Городенці було найкраще чути три радіостанції, які транслювали свої передачі та пісні румунською. Добре, що хоч Івано-Франківськ має радіо «Дзвони», яке виходить в ефір лише українською. Чи варто очікувати змін на краще ревним поціновувачам української пісні і на що слід сподіватися молодим артистам?

— У Тернополі ще є «Українська хвиля». А щодо змін, то без державної підтримки годі очікувати позитивних зрушень. і на рівні Української держави поодинокі виключно українські «ефемки»-радіостанції виглядають скупою мізерією. Щодо майбутніх артистів, то тут запорука успіху часто залежить від кожної людини. В народі приповідають: «Як си постелиш, так будеш спати». Моїм батькам було важко, коли я вчився, і вони часто говорили мені: «Сину, дивися, ти не маєш таких можливостей, як інші, щоб ми тебе утримували». До чого я веду і про що завжди кажу своїм дітям: щоби мистецтво приносило шматок хліба, потрібно багато і тяжко працювати. І так усе життя, доки Бог дає сил і натхнення, потрібно себе вдосконалювати — лише тоді люди йдуть на твої концерти, і тільки в такий спосіб можна заслужити їхні визнання і повагу. Якщо ж ви вважаєте, що вже досягли певного рівня, або ще гірше: подумали, ось все, ми — найкращі, тоді це початок кінця музичної кар’єри. У нашій державі займатися мистецькою професією важко, тому краще зразу відкинути сподівання легкої слави та гігантських прибутків, потрібно серйозно зважити на всі «за» і проти», а коли наважитесь — тоді вперед. Хоч сьогодні молодим артистам складно потрапити в теле- чи радіоефір, але виникають нові проекти як у нас в області, так і в Україні, що вишукують талановитих виконавців...

- А де святкуєте Різдво і яким стравам віддаєте перевагу?

— На Різдво їду зі своєю сім’єю до мами на Закарпаття. І чесно скажу, що я ще жодного Різдва в родинному колі не пропустив. На Різдвяні свята мама ставить на стіл і чудові домашні шинку й ковбасу, але я найбільше люблю вареники з будь-якою начинкою. Моя мама взагалі дуже смачно готує: чи то пісні голубці, чи м’ясо-підсмажку... Ніде я такого смачного не їв!

- І на закінчення: коротко про плани на майбутнє.

— Рік почнеться концертом у Луцькому драмтеатрі, потім 14-го січня — два концерти в Львівському драмтеатрі ім. Заньковецької, 15-го — в Івано-Франківському драмтеатрі ім. Франка, на який запрошуємо всіх своїх шанувальників у краї. На Водохреща плануємо поїхати до земляків-українців в Америку на запрошення Церкви. Принагідно зауважу, що всі предстоятелі українських Церков київської традиції люблять українську музику та цінують її. Ще у планах — створити вокальну студію в Івано-Франківську, де зможуть займатися музикою талановиті діти.

І, користуючись нагодою, хочу всім прикарпатцям щиро побажати щасливого Різдва, Божої благодаті, доброго нового року, успішної прибуткової праці, щоб ваші мрії збулися й ваші родини були завжди щасливими, а всім нам — частіше усміхатися одне одному.

 

Роман Івасів, "Галичина"

08 січня 2013р.

Теги: Гіга, співак

Коментарі

марічка 2013-01-11 / 22:02:10
Дуже красний, а точніше сексапільний закарпатський хлоп!

василь 2013-01-08 / 16:54:21
степан я духе вас шаную . дай вам наснаги . але чому ви не працюете з талановитою молоддю ридного закарпаття.

НОВИНИ: Культура

12:31
До 110-річчя Золтана Шолтеса в Ужгороді відкрили виставку творів митця "In memoriam"
10:08
На Закарпатті письменник Олександр Гаврош презентував свою нову книгу "Різдвяна історія Ослика Хвостика"
16:21
"Гуцульска бриндзя" цьогоріч зустрічатиме шанувальників у Рахові 8 вересня
09:47
"Грані життя" у графічних плакатах Володимира Карвасарного можна побачити в Ужгороді
13:38
На Закарпатті презентують нову дитячу книжку Олександра Гавроша про віслючка Хвостика
11:12
Художник із Хмельницького Володимир Карвасарний презентує свої роботи в Ужгороді
10:18
Закарпатський обласний муздрамтеатр закриє театральний сезон показом "Жменяків"
14:34
У Мукачеві можна оглянути роботи випускників художньої школи ім. Мункачі
11:26
"Шенгенський мерідіян" у Словаччині відбувся за участі митців із Закарпаття і Львова
15:50
Хорватське Матулі "пленерно" приймало гостей із Закарпаття
15:33
"Карпатські візії Синього виру" представив у Львові закарпатський живописець Василь Шиндра
16:40
Болгарія стала 21-ю країною в концертних подорожах Мукачівського хору хлопчиків та юнаків
14:25
/ 5
Берегівський Народний театр імені Я. Бандурович отримав перше місце у всеукраїнському фестивалі-конкурсі
08:31
/ 2
В Ужгороді презентували виставку "Скарби Берегова"
15:30
У скансені в Ужгороді можна буде оглянути "Скарби Берегова"
11:19
До 5 липня в Ужгороді можна оглянути акварельні роботи Оксани Кузьміної-Скальської
12:04
У скансені в Ужгороді відзначили 140-річчя вишківської хижі
14:26
Виставкова зала ужгородського скансену зацвіла "Рожевим цвітом"
11:40
Мукачівський драматичний театр "грантово" покаже виставу про князя Корятовича у Литві
10:02
/ 1
Художню виставку до Дня Конституції України відкрили в Ужгороді
06:45
Закарпатські лялькарі закрили театральний сезон участю у львівському фестивалі
15:32
Наприкінці червня поціновувачі мистецтва зможуть знову поринути "виставково" у сакуровий "Рожевий цвіт"
11:28
/ 1
Закарпатський американець Петро Часто презентує в Ужгороді свої спомини
21:35
У Тячеві вперше провели великий етнофестиваль
12:21
Перший Міжнародний фотосалон "Карпати" проходить в Ужгородському замку
» Всі новини