Оксана Хижун: "Треба працювати завжди, працювати на повну силу»

 Важливе значення вона мала ще в древній Греції, задовго до нашої ери. Про це свідчить хоча б термінологія. Слово «хореографія» має грецьке походження, складається з двох слів, що означають «танець» і «описую». Хореографія – мистецтво створення танцю. Це універсальний суспільний феномен, який сприяє глибинному усвідомленню своєрідності кожної нації. Аргентинське танго, український гопак, віденський вальс уже давно є своєрідними візитівками цих країн. Народний танець – першоджерело хореографічного мистецтва, у якому злилися у єдиному потоці танець і пантоміма, музика і поезія, пластика рухів і драматургія літературного твору. Розквіт хореографічного мистецтва нашого краю, на жаль, у минулому. Звичайно, живе надія на його відродження. Наша розмова нині з Оксаною Хижун, відомим хореографом, керівником народного хореографічного ансамблю «Писанка» Ужгородського міського центру дозвілля, балетмейстером-постановником народного хореографічного ансамблю «Словенка» Середнянської дитячої школи мистецтв. Вона одна із тих, хто працює на відродження народного хореографічного мистецтва.

Біографічна довідка

Оксана Борисівна Хижун (Казанцева) народилася 12 березня 1969 року в місті Мискі Кемеровської області (Росія). У 1971 році сім’я переїхала до міста Ужгород. З 1976 по 1986 рік навчалася в Ужгородській СШ № 9. Із шести до 12 років танцювала у балетній студії під керівництвом Петра Куштана. А 1989 року вступила до Ужгородського училища культури, котре з відзнакою закінчила у 1992 році, а у 1997 році завершила навчання  у Київському університеті культури. З 1995 року викладає в Ужгородському  училищі культури (нині Ужгородський коледж культури і мистецтв).

– Пані Оксано, Ваші дитинство і юність пройшли у 70–80-ті роки минулого століття. В історії України це був період популярності західної масової культури. Особливо це стосується музики, хореографії, образотворчого мистецтва. Ви ж пов’язали свою долю з народними танцями. Чому? Як це сталося?

– Як і всі підлітки, я захоплювалася у ті роки західною музикою, важким роком, диско, попсою, танцювала в ансамблі сучасного танцю «Ритми молодості» у Івана Пастеляка. Захоплення народною хореографією з’явилося випадково й одразу. Навчаючись в Ужгородському училищі культури, я стала учасницею ансамблю «Писанка», яким керував Олександр Хижун. До речі, танцювала я у цьому колективі з перших днів його заснування. Це змінило все моє життя. Я закохалася у народний танець всією душею…І не тільки в танець…Невдовзі ми з Олександром одружилися.

– Торік виповнилося 20 років від дня створення народного хореографічного ансамблю «Писанка», засновником якого був Олександр Хижун. Ви продовжили його справу, пов’язали своє творче життя з цим колективом, нині керуєте ним. Скажіть, будь ласка, що вирізняє колектив серед інших, котрі є у нашому краї.

– Колектив  складався з чотирьох пар, це вже було нетрадиційне рішення його засновника. Ми працювали й працюємо тільки з живою музикою. На відміну від танцювальної групи, яка періодично оновлюється, маємо оркестр, який 20 років грає на концертах, репетиціях і залишається незмінним. У його складі Юрій Керецман, Леонтій Ленарт, Олександр Ухач та Оксана Буковська. Майже ніколи не використовуємо фонограми. Це дуже важливо, бо це впливає на манеру виконання.

– Колектив об’їздив пів-Європи, брав участь у багатьох фестивалях та конкурсах. Який із них найбільше запам’ятався і чому?

– Так, за ці роки ми виступали в багатьох країнах, зокрема Угорщині, Румунії, Словаччині, Польщі, Естонії, Німеччині, отримали багато різних нагород та відзнак на різноманітних конкурсах і фестивалях. Але найбільш запам’ятався фестиваль-конкурс серед гірських країн, що відбувся в Польщі, в місті Закопане. Ми вибороли третє місце й отримали бронзовий топірець. На цей конкурс їхали навмання, не сподіваючись на перемогу, адже колектив був молодий і ми ще не мали досвіду участі в таких конкурсах. Наша перемога вселила в нас впевненість у своїх силах.  Колектив мав змогу реально оцінити себе, порівняти з іншими. Запам’ятався й фестиваль-конкурс танцю країн світу «Веселкова Терпсихора», що відбувся в Києві, де ми теж отримали третє місце в категорії «Оброблений фольклор». Ці конкурси були для нас серйозним стимулом до праці, вдосконалення майстерності.  

  - Добігає кінця рік. Чим він був знаменний для «Писанки»?

 Минулий рік був дуже напружений, багатий на гастролі. З концертами ми відвідали Словаччину, Німеччину та інші країни. Цей рік пройшов спокійніше, колектив поповнився новими учасниками, що вимагає більш напруженої праці, трохи стримує нашу концертну діяльність. Сподіваюсь, що наступний рік буде для нас результативнішим.

 -  Уже понад 20 років Ви займаєтеся хореографією. Як вона змінилася протягом цього часу?

 Звичайно, хореографія за цей час значно змінилася. Народні танці теж зазнали змін, хоч і менших, ніж інші жанри. У зв’язку із розвитком науки і техніки з’явилися нові можливості навчання з використанням сучасних комп’ютерних технологій. Це значно прискорило навчальний процес.

 -  Хто із хореографів Закарпаття, на Ваш погляд, зробив найвагоміший вклад у розвиток культури нашого краю?

 Не беру на себе сміливість це визначати. Вважаю, що кожен працює на своєму місці в міру своїх сил і здібностей. Час – найсправедливіший суддя і розставить усе на свої місця. Можу тільки назвати балетмейстерів, постановки котрих  мені подобаються. Серед них Іван Попович, Йосип Волощук, звичайно Клара Балог та інші. Їхні танці є в репертуарі нашого колективу, вони дуже популярні, їхнє виконання на концертах завжди викликає шквал оплесків як вдома, так і за кордоном.

  - Якими принципами керуєтесь у творчості та житті?

 Ніколи не цураюся вчитись у своїх колег. Треба працювати завжди, працювати на повну силу задля успіху колективу, щоб виправдати сподівання, покладені на тебе. 

  - Уже не перше десятиліття Ви викладаєте в Ужгородському коледжі культури і мистецтв. Хто з Ваших учнів досяг найвизначніших успіхів?

 А взагалі, що таке успіх? Які критерії його визначення? Мені здається, не обов’язково, щоб усі твої учні стали видатними балетмейстерами чи хореографами. Цілком достатньо, якщо вони виростуть гарними і здоровими, матимуть струнку поставу, будуть граціозними, а головне – на все життя полюблять мистецтво танцю, іншими очима дивитимуться на цей світ. Вважаю, що це вже немало. Крім цього, випускники нашого коледжу працюють у дитячих школах мистецтв нашого краю, є артистами Державного заслуженого академічного Закарпатського народного хору та інших відомих колективів краю та України. Серед успішних вихованців Ерік Сачко, Віталій Багін, Олександр Куліков, Олександр Куля, Каміла Серегола та багато інших. 

  - Уже майже 10 років за сумісництвом Ви працюєте викладачем відділу хореографії Середнянської дитячої школи мистецтв. А ще Ви – балетмейстер-постановник народного вокально-хореографічного ансамблю «Словенка»…

 Я поєдную роботу в коледжі і школі. Це нелегко, але корисно і цікаво, адже робота з дітьми в селі має свої особливості. Коли мені запропонували роботу в «Словенці», я спочатку трохи вагалася, а згодом погодилася. На повну силу включитися у роботу мені допомогла обласна культурно-освітня організація «Матіца Словенска» на Закарпатті (голова Йосип Гайніш). За сприяння цієї організації я їздила на курси підвищення кваліфікації в Словаччину, де вивчала словацькі народні танці. Це розширило мій кругозір, збагатило досвідом. 

 - Пані Оксано, Ви викладач вищої категорії, координатор хореографічного напрямку діяльності методичного кабінету навчальних закладів управління культури Закарпатської облдержадміністрації, член атестаційних комісій шкіл естетичного виховання. Чи всі викладачі шкіл проходять успішно атестацію, мають належний професійний рівень? 

 Рівень підготовки викладачів загалом достатньо високий. У більшості шкіл нашої області працюють випускники Ужгородського коледжу культури і мистецтв та інших навчальних закладів України. Серед найкращих дитячих шкіл мистецтв – Мукачівська, Іршавська, Хустська, Ужгородська.

 -  Які труднощі доводиться долати викладачам, щоб досягти високої результативності у роботі? 

 Щоб досягти хороших результатів, потрібно наполегливо і самовіддано працювати. Це універсальна формула успіху. Труднощів у школах вистачає. Всі вони пов’язані із недостатнім фінансуванням. Зокрема в багатьох школах не облаштовані приміщення для занять, діти не мають костюмів тощо. Все це гальмує роботу. Крім того, діти в селах не мають можливості регулярно відвідувати заняття, бо змушені допомагати батькам по господарству, особливо весною та восени, коли багато роботи в полі. Але навіть за цих умов викладачі-хореографи, які мають бажання, здатні творити чудеса, готують хороших учнів, колективи. 

 - Як проводите вільний час? 

У мене його майже немає.  А коли випадає вільна хвилина, із задоволенням читаю. Днями прочитала повість «Ревнощі з того світу» Михайла Рошка. Вона дуже цікава. Колоритна мова, захоплюючий сюжет, читається на одному диханні.  А в юності любила читати класику.  Мої улюблені письменники з юних літ – Сергій Єсенін, Олександр Блок, Олександр Пушкін, Етель-Ліліан Войнич, Олександр Дюма, Жорж Санд та інші. 

Теги: танець, колектив, Оксана Хижун

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати